30. Співвідношення еволюційного та революційного моментів у розвитку людської цивілізації

В суспільстві об'єктивні закони прокладають собі дорогу через свідому діяльність людини, яка ставить перед собою певну мету з тим, щоб її реалізувати. Це зовсім не означає, що закони втрачають свою об'єктивність. Вони діють так само нездоланно, неминуче, як і в природі. Це - історична необхідність. Але дія законів суспільства проявляється як тенденція. Це зумовлено взаємодією об'єктивних умов і суб'єктивного фактора.

Під об'єктивним фактором розуміють такі умови, які не залежать від волі й свідомості людей і визначають напрями й межі їх діяльності. Це передусім природні умови регіону, досягнутий рівень розвитку продуктивних сил, історично назрілі потреби суспільного розвитку та ін.

Суб'єктивним фактором є діяльність народних мас, держави, класів, політичних партій, громадських рухів, окремих осіб — їх свідомість, воля, рівень розуміння об'єктивних потреб розвитку суспільства тощо.

Люди у своїй діяльності змушені зважати на об'єктивні умови. Тільки їх врахування у конкретних історичних обставинах дає змогу вирішувати проблеми суспільного життя й розвитку. Разом з тим, наявність об'єктивних умов недостатня для перемоги нового, перетворення можливості вдійсність у розвитку суспільства.

Рушійною силою історичного процесу виступають прогресивні, революційні елементи суб'єктивного фактора. Своєю активно-творчою діяльністю прогресивні елементи дають простір для дії об'єктивних законів розвитку. Але поряд з ними є й такі елементи, які перешкоджають соціальному прогресу, дії об'єктивних законів розвитку суспільства — фашизм, расизм, неонацизм та ін. Рушійними силами розвитку суспільства у соціальній філософії вважають різні суспільні явища: об’єктивні суспільні суперечності, розвиток продуктивних сил, способу виробництва та обміну, розподіл праці, дії великих мас людей, народів, соціальні революції, потреби та інтереси, ідеальні мотиви тощо. Вони, таким чином, пов’язуються з суперечностями суспільного розвитку та їх вирішенням, з соціальним детермінізмом, з об’єктивними та суб’єктивними чинниками історії, з діяльністю людей або ж є комплексом усіх цих чинників. Кожний із вказаних підходів правомірний, відображає якусь частку істини. Але рушійні сили розвитку суспільства пов’язані насамперед з діяльністю людей.

Дію об'єктивних умов і суб'єктивних факторів у суспільному розвитку треба розглядати нероздільно, в їх діалектичній єдності. Абсолютизація ролі свідомості, волі людей чи соціальних інституцій, ігнорування об'єктивних умов і законів веде до волюнтаризму й авантюризму. Фетишизація об'єктивних законів і умов при ігноруванні ролі суб'єктивного фактора, навпаки, породжує фаталізм, схиляння перед стихійністю.

Тож, не враховуючи властивості рушійних сил, людство йде еволюційним шляхом. А, використовуючи всі можливості оточення, людство розвивається революційно, прикладом чого є сучасна епоха НТР. Еволюція — поступові зміни в певних межах. Революція — значні зміни. Це перехід від одного якісного стану до іншого більш високого. Без поступових кількісних змін не може бути якісних змін.

31.Проблема сенсу історії у філософії діалектико-матеріалістичний, релігійний та ідеалістичний підходи.

Революція – якісна зміна, переворот в соціальному житті, який забезпечує прогресивний розвиток.

В соціальних революціях сенс історії розкривається не тільки з точки зору економічних і політичних вимог тих чи інших класів. Він розкривається в більш глибокому сенсі, а саме – як необхідності спів падання розвитку історії і розвитку людини. Ось чому революції робляться не тільки в ім’я засобів існування, але й в ім’я людського, культурно наповненого життя. При цьому, необхідно розрізняти революції від реформ. Реформа є способом внесення тих чи інших змін у системі суспільних відносин, які не торкаються зміни самого способу виробництва. Вони здійснюються з метою приглушити напругу соціальних суперечностей (дещо покращити умови праці, збільшити заробітну платню тощо). Але, оскільки реформи не торкаються самого характеру виробництва, який приводить до загострення суспільних суперечностей, вони мають тимчасовий і, часто, відволікаючий суспільство від причини таких суперечностей, ефект. Революція відрізняється від реформи тим, що вона направлена на зміну самого характеру способу виробництва, на зміну основи історичного розвитку у вигляді тієї чи іншої суспільно-економічної формації.

Революція є якісною, фундаментальною зміною системи суспільних відносин, яка забезпечує подальший історичний прогрес. Якщо реформа є проявом поступовості у історичному розвитку, то революція є проявом стрибка в цьому розвитку.

Якщо розвиток суспільства й історії в цілому залежить від розвитку матеріального виробництва, то суб’єктами соціальних революцій є класи – клас виробників і клас, який володіє засобами виробництва. Причому прогресивність і регресивність того чи іншого класу в історичному розвиткові залежить від ступеня загострення соціальних суперечностей та наявності достатніх об’єктивних і суб’єктивних умов для їх вирішення.

Революції бувають: соціальні, науково-технічні, культурні.

Будь-яка суспільно-економічна формація має свій еволюційний період, який характеризується поступовістю суперечностей: між продуктивними силами і виробничими відносинами, соціально-класових, а також між економічним базисом та ідеологічною надбудовою. Еволюція – поступові зміни в соціальному житті, в природі, їх які не торкаються зміни основ циклів, в яких вони відбуваються.

Еволюція історії має конкретно-історичний зміст, який зумовлюється способом виробництва. Еволюція відбувається за законами діалектики, але її особливістю є те, що названі вище суперечності проходять через кількісно-якісні зміни, але знають тільки перше заперечення – вони не торкаються зміни самої основи способу виробництва. Коли розвиток внутрішніх суперечностей суспільно-економічної формації, їх кількісно-якісні зміни сягають рівня неможливості подальшого існування в цій основі, наступає епоха соціальної революції, котра і є другим запереченням (запереченням заперечення), “перервою” у еволюційній поступовості історії

1

2

3

4 Ясперс К. Истоки истории и ее цель//Смысл и назначение истории.- М.:Политиздат, 1991.- С. 32-33.