1)Розвиток гуманітарного знання як історична передумови виникнення семіотичних теорій (ч.-с. Пірса та ф. Де Сосюра) на рубежі хх ст.. Поняття семіотичної реальності.

Існує 2 типа наук: науки про природу і науки про дух (гуманітарні). Науки про дух були необґрунтованими, але після лінгвістичного повороту (зміна самої науки) виникла семіотика, яка і намагається методологічно обґрунтувати гуманітарні науки.

Семиотика возникла в конце XIX — начале XX века.

Основоположниками семиотики являются американский философ и логик Чарльз Сэндерс Пирс (Charles Sanders Peirce, 1839—1914) и швейцарский лингвист Фердинанд де Соссюр (Ferdinand de Saussure, 1857—1913). Обычно считается, что именно Пирсу, так любившему создавать новые термины, мы обязаны термином «семиотика» (хотя в действительности этот термин предложил еще Локк, в последних строках своего «Опыта о человеческом разумении»). Соссюр же дал новой науке название «семиология», получившее большее распространение в теоретической лингвистике.

Одно из основных положений теории Ф. де Соссюра — различение между языком и речью. Языком (la langue) Соссюр называл общий для всех говорящих набор средств, используемых при построении фраз на данном языке; речью (la parole) — конкретные высказывания индивидуальных носителей языка.

Языковой знак состоит из означающего (акустического образа) и означаемого (понятия). Соссюр сравнивает язык с листом бумаги. Мысль — его лицевая сторона, звук — оборотная; нельзя разрезать лицевую сторону, не разрезав и оборотную. Таким образом, в основе представления Соссюра о знаке и его концепции в целом лежит дихотомия означающее-означаемое.

Язык — система значимостей. Значение — это то, что представляет собой означаемое для означающего; значимость же знака возникает из его отношений с другими знаками языка. Если воспользоваться сравнением знака с листом бумаги, то значение следует соотнести с отношениями между лицевой и оборотной сторонами листа, а значимость — с отношениями между несколькими листами.

Существуют два вида значимостей, основанные на двух видах отношений и различий между элементами языковой системы. Это синтагматические и ассоциативные отношения. Синтагматические отношения — это отношения между следующими друг за другом в потоке речи языковыми единицами, то есть отношения внутри ряда языковых единиц, существующих во времени. Такие сочетания языковых единиц называются синтагмами. Ассоциативные отношения существуют вне процесса речи, вне времени. Это отношения общности, сходства между языковыми единицами по смыслу и по звучанию, либо только по смыслу, либо только по звучанию в том или ином отношении.

Чарлз Сандерс Пирс пытался охарактеризовать ряд важных семиотических понятий (понятие знака, его значения, знакового отношения и т. д.). Он отчетливо сознавал, что эта область исследования должна быть предметом особой науки — семиотики, которую он определял как учение о природе и основных разновидностях знаковых процессов.

В частности, Пирс создал базовую для семиотики классификацию знаков:

1) знаки-иконы (icon), изобразительные знаки, в которых означаемое и означающее связаны меж собой по подобию;

2) знаки-индексы (index), в которых означаемое и означающее связаны меж собой по расположенности во времени и/или пространстве;

3) знаки-символы (symbol), в которых означаемое и означающее связаны меж собой в рамках некоторой конвенции, то есть как бы по предварительной договоренности. Национальные языки — примеры таких конвенций.

Семіотична реальність не вичерпується тільки мовою. Семиотическая реальность собирает в себе основные знаковые свершения человеческой цивилизации, и к ней обращается каждый, кто в своих исследованиях природы, общества или индивидуума использует опыт предыдущих поколений ученых.

+ смотреть конспект 1 и 2 лекции.

2)Розвиток засобів масової комунікації та його вплив на семіотичну теорію (від перших засобів пропаганди до мережі Інтернет). (конспект 2 лекции)

Розвитку засобів масової комунікації сприяло 2 джерела: 1 – Якобсон, комунікативний акт (адресат, адресат, код, інфа, канал зв’язку), та 2 – Американська соціологічна теорія 20-30рр. (дослідження ефектів масової комунікації).

Мáсова комунікáція (англ. Mass communication) — це поняття можна розглядати мінімум в двох аспектах:

Як процес передачі інформації групі людей одночасно за допомогою спеціальних технічних засобів — мас-медіа.

Як дисципліну, яка вивчає різні засоби за допомогою яких окремі люди і організації передають інформацію через засоби масової інформації великим сегментам населення одночасно (теорія масових комунікацій).

Серед глобальних проблем дослідники все частіше називають можливості використання інформації з метою впливу її на масову свідомість. Розвиток масових комунікаційних процесів сприяє за великим рахунком розвитку всієї цивілізації

Наприкінці XIX—початку XX століття Чарльз Кулі засобами масової комунікації називав газети, пошту, телеграф, залізні дороги, освіту.

Ще одним елементом теорії масової комунікації стало поняття «публіки», введене в епоху виникнення масмедіа в роботах Г. Тарда, Ч. Кулі, В. Ліппмана і пізніше розроблено Г. Блумером і Г. Лассуелом.

Під публікою вони розуміли сукупність індивідів, які на відміну від маси як такої, адекватно усвідомлюють свої інтереси, активно задяні в процесі їх реалізації і, відповідно, володіють своєю публічно або особисто вираженою думкою (що в свою чергу ставить дії публіки в звязок з публічною формою здійснення державної влади).

В середині XX століття проблеми масових комунікацій розглядав у своїх роботах Маршалл Маклуен.

Комунікація – соціальний процес, має соціальні ф-ції, внутрішню структуру та спрямованість.

Функції комунікації подібні до функції будь-якої системи.

Ласуел, 3 функції комунікації:

1. Інформаційна

2. Кореляційна (узгодження дій суспільства)

3. Трансміссія культурної спадщини

Пропаганда – вплив інформації на свідомість людей. Цим питанням займався Фонд Рокфеллера напередодні ІІ Світ. Війни.

Масова культура – друга природа сучасної людини.

Інтернет – сучасна модель культури. Це новий засіб комунікації та нова комунікативна ситуація. Інтренет: 1 – семіотична модель культури, максимально відкрита, демократична, але може стати засобом підтримки контрольованого хаосу. 2 – Інтернет – бібліотека, що має поліваріантність шляхів руху+ альтернативна інстутиціоналізація засобів.