Seneka_fedra

ЛУЦІЙ АНІЙ СЕНЕКА

ФЕДРА

З ЛАТИНСЬКОЇ МОВИ ПЕРЕКЛАВ

ЮРІЙ МУШАК

ДІЙОВІ ОСОБИ

ГІППОЛІТ

ФЕДРА

ФЕСЕЙ

ПОСЛАНЕЦЬ

НЯНЬКА Федри

ХОР афінянок

Раби Фесея

Рабині Федри

Мисливці (товариші Фесея)

Дія відбувається в Афінах або „ околиці Афін

Площа перед царським палацом в Афінах. Збоку статуя Діани. З па­лацу виходить Гіпполіт і звертається до гурту мисливих, які невидимі для глядачів.

ГІППОЛІТ

Ви біжіть, оточіть ці тінисті ліси

І вершини гори, о Кекропа сини!

Навмання в один скок, пробіжіть по лугах,

Що ген, ген простяглись при

Парнефській скалі.

Яку миє вода бистрих течій ріки,

її То із Фрії тече й по долинах пливе.

Вибігає скоріш на високі горби,

Що біліють весь час від Ріфейських снігів;

Де Егалеїв гай вільхи вкрили стрункі,

10 Де широкі поля простягайся, що їх

Росоносний Зефір пестить ніжно й квітки

Весняні виклика теплим подувом там,

Де легенький Іліс по безплідних полях,

Мов Меандер тече по рівнинах в піску,

15 І повільно пливе по піщаних ярах,

І маленьким струмком обриває піски.

Спішіть, де Марафон шлях ліворуч відкрив

До лісистих яруг, куди йдуть уночі

Пастись звірі нічні в товаристві малят.

20. Ви ж ідіть у той бік, де стрімкий

Ахарней Теплим вітром своїм, що від півдня іде,

Проганяє мороз.

Хай хтось інший іде на солодкий Гімет

Та на скелі його і Афіни малі,

25. Ми давно не були у місцевості тій,

Де круті береги Суніон береже.

Може вабить когось ловів слава в лісах,

Того Флія туди викликає сама:

Тут як пострах села, живе дикий кабан.

ЗО Не одному цей звір важку рану завдав.

Попустіть поводки мовчазним своїм псам,

А молоссів швидких хай ремінні шнурки

Дуже міцно прижмуть і нехай крітські пси,

Войовничі страшні, рвуть нашийник, що їм

Шерсть на шиї зітер.

35. А спартанських собак (плем'я сміливе їх

І на диків біжить) обережно держіть

На припоні міцнім: але прийде свій час,

Коли з гавкання їх буде в скелях луна;

А тепер хай вони спустять голову вниз,

40 І хай гострий їх нюх ловить подув вітрів,

А їх ніс на землі хай шукає сліди,

Поки день не настав, поки ще на росі

Видно свіжі сліди, хай один з вас візьме

На рамена тягар широченних тенет,

45. І округлі сильця хай хтось інший несе.

Ті, що в пір'я червоне прибрались, нехай

Підженуть звірину і поширюють страх.

А ти ратищем знов будеш кидать метким,

Хай правиця твоя і лівиця також

50 Мече списом важким і широким ножем.

А ти з засідки знов звірів криком жени;

Перемігши, ножем розтинай їм живіт. ,

Другом стань у біді, о Дівице свята,

Що царюєш в усіх скритих землі,

55 Неминучі, меткі, страшні стріли твої

Досягнуть звірину, що п'є воду, мов лід,

Із Аракса ріки, чи гуляє собі

На Істровім льоду. А правиця твоя

Навіть левів швидких гетулійських кара

60. І лань крітських також зупиняє вона.

Твоя легка рука досягає тепер

Навіть лань прудконогих у бігу рвучкім,

Тобі груди дають навіть тигри рябі,

А косматий бізон дає спину свою,

65 Із рогами також широченними зубр.

Усі звірі, які на пустині живуть,

68 Чи це там, де живе і злидар гарамант,

71 Чи це звір, що живе на Пірени верхах,

69 Чи сховався в ярах Гірканійських лісів,

70 Все, Діано, дрижить перед луком твоїм.

Якщо милий тобі твій поклонник, то він

Під ведінням твоїм в сітях знайде звірка.

75 Не втече з них ніхто, розірвавши капкан.

Везуть здобич лісну, вози гнучко скриплять

Під таким тягарем.

А на мордах собак

Червоніє ще кров, що поплямила їх.

Ах! Богине тепер ти сприяєш мені:

Пси дали гострий знак.

- Мене кличуть ліси.

По цій стежці піду, що скоротить мені

Надто довгу цю путь.

Федра.

Нянька

ФЕДРА

І5 Великий Кріте, царю моря беж межі.

При берегах твоїх на хвилях плавають

Ген, ген далеко, аж до Сірії човни,

Носами риють всю Нерея глибину.

Чом ти мене віддав тут як заложницю

У дім ненависний за жінку ворогу.

В сльозах і в горі жити.

Чоловік пішов:

Фесей своїй дружині, як завжди!

Зухвало коханця вірний побратим.

Йде через темінь озера без вороття, :

95 Щоб жінку вкрасти у підземного царя.

Неначе очманів, його не стримав страх,

Ні сором - перелюбства, грішних любощів

Пішов Фесей шукать на Ахеронта дні!

Та інший біль, страшніший давить смуток мій.

100 Ні спокій ночі, ні міцний, глибокий сон,

Не відриває від журби: печаль росте,

Зростає, палить, як вогонь, що вибуха

Із Етни кратера, Паллади кросна сплять,

І веретено випадає з рук моїх.

105 Не хочу храму вшанувати жертвами,

Ні вкруг вівтарів з афінянками трясти

Священним смолоскипом в тайнім обряді,

Ані благати у побожних молитвах

Богиню, владарку їй даної землі:

110 Люблю сполошених я звірів здоганять

І ніжною рукою кидать ратищем Важким.

Куди ти, серце? В шалі любиш ліс?

Ой! Пізнаю, це згубна пристрасть матері!

Нещасної: це в лісі грішна в нас любов.

115 Матусю, жаль тебе: в ганебній пристрасті

Ти зважилась любити вождя

Черід, що грізно супротивиться ярму.

Той перелюбник, стада дикого водій... —

Він щось любив! Який же бог, який Дедал

120 Мені нещасній зміг би полум'я згасить?

Якби вернувся сам із Аттіки митець,

Який потвору в домі-тайнику замкнув,

Не зміг би пільги мукам принести моїм.

Ненавидить Венера здавна Сонця рід

125 За пута Марса, за свої так метаться нам,

Обтяжує нащадків Феба вчинками

Ганебними і жодна Міноса дочка

Кохання ніжного не знала без вини.

НЯНЬКА

Фесея жінко, славна ти онученько

130 Юпітера, із серця чистого жени

Погані думи, жар гаси, не віддавайсь

Надіям згубним: хто опреться зразу їм,

І прожене, той певний перемог.

Хто ж ніжно пестить цю спокусливу чуму,

135 Ярма не скине вже, яке на себе взяв.

Я знаю, гордість царську важко похитнуть.

Не любить правди, вірним шляхом не іде.

Я ж все перенесу, що доля дасть мені:

Сусідство волі жвавим робить старика.

140 Чеснота перша - лиш шляхами честі йти.

А друга - це свідомість всіх провин.

Куди, нещасна йдеш?

Чому безслівний дім

Ганьбиш ще більш, ніж мати?

Та ж потвори гірш

Цей гріх: бо той від долі, цей - з моралі йде.

145. Як думаєш, що чоловік в підземній тьмі,

Тобі не треба вже боятись злочинів,

То помиляєшся: подумай, в Леті він

На дні, й навіки хвилі Стіксові несе:

То чи дозволить цар морів, який дає

150 Права народів сотням, батько твій,

На тайний злочин?

Чуйна ж бо любов батьків.

Я думаю, що жоден підступ-хитрощі

Не зможуть затаїти злочину цього:

А той, що розливає світло на весь світ,

155 Твій дід? А той, що потрясає світом всім,

Той, що вогненною рукою громи кидає

Етнейські, батько всіх богів?

Чи думаєш,

Ти між дідами, що все бачать, затаїш?

Якби богів ласкавість приховала гріх

160. Любов ганебну, хоч би навіть пристрасть ця

Знайшла і вірність, рідкісну при злочині,

Чи знаєш ти, що кара - страх свідомості,

Дух сповнений вини, боїться сам себе?

Безкарно, та не мирно жінка впаде в гріх.

165. Безбожної любові погаси вогонь,

Молю: цей невідомий варварам,

Ні навіть гетам, що кочують у степах,

192

Ні негостинним таврам, скіфським племенам;

Гони жахливий злочин з думки чистої,

Згадавши матір, бійсь жахливого перелюбу.

Гадаєш ложе батька з синовим з'єднать,

В безбожнім лоні починати мішанця?

Йди, нищ права природи проклятим вогнем, -

Потвори множитесь!

Палац брата пусткою!

Чи завжди має світ про дива слухати,

Природа руйнувати всі свої права,

Коли крітянка покохає?

ФЕДРА

Знаю це,

Воно правдиве, нянько, та до гіршого .

Веде шаленство. Мчить свідомо в пропасть дух,

180 Вертається даремно до розумних рад.

Я мов керманич, що вантажний корабель

Даремно навертає проти течії,

Корму долають хвилі, зносять геть.

Що ж може розум?

Переможна пристрасть - цар.

В душі моїй Всесильний бог запанував.

Крилата ця істота править світом всім:

Це полум'я страшне пече й Юпітера;

Марс войовничий теж пізнав цей смосолкип,

Пізнав і бог, що викував тривалий грім,

190. Хоч сам на шпилях Етни вічний палить жар,

191. Сам запалив від іскорки маленької;

І навіть Феб, який із лука стріли шле,

Поранений стрілою хлопчака-стрільця

Справнішого, що в небі й на землі літа.

НЯНЬКА

195. А що любов це бог, то вигад пристрасті

Гидкої свобідно, богом прикривається,

Мовляв, Венера по усьому світі шле

Гульвісу-сина, що в захмарнім небі мчить,

200 Пускає гострі стріли з ніжної руки.

Така велика вдасть в найменшого з богів!

Шалений розум нісенітницю верзе,

Вигадує Венеру, бога-лучника.

Коли занадто хтось радіє з успіху,

205 В розкошах потопає, хоче дивного.

Тоді пролазить злий супутник пишності

Погана пристрасть: звичні страви вже не в смак,

Дешевий кубок, простий дім вже став гидким.

Чому це лихо проникає рідше в дім

210 Убогий, а воліє йти в палаци світляні?

Чому в убогих хижах є свята любов,

Чому простий народ тверезо думає

І знає міру? А зате багатії,

При троні, хочуть більше, ніж дозволено?

215 Хто надто сильний, хоче неможливого.

Дивись, що личить жінці царського стола:

Шануй у страху скіпетр мужа, що прийде.

ФЕДРА

Амурові владиці сильному корюсь,

І вороття не боюсь: ніколи вже

220 На світ не вийде той, хто раз зійшов

До тих палат мовчання, де довічна ніч.

НЯНЬКА

Не вір Плутону, хоч би царство він замкнув

Стіксів пес жахливі брами пильнував,

Відмовлений шлях сам

Фесей знайде.

ФЕДРА

225 Пробачить може він мені мою любов.

НЯНЬКА

Безжалісним він був для жінки вірної.

Тих рук зазнала Антіопа варварка.

Припустимо, що гнів дружини присмириш,

Та хто зламає вперту душу юнака?

230. Ненавидить він страшно весь жіночий рід.

Суворій самоті він посвятив життя,

Любові уникає: Амазонки ж рід.

ФЕДРА

За ним я хочу йти по сніжних схилах гір,

По диких скелях, де легко він,

235 Через узгір'я і густі ліси, бори.

НЯНЬКА

Чи він зупиниться, чи дасть себе звести,

Чи за любов ганебну чистоту віддасть?

Ненависть до жінок для тебе кине він,

194

Через яку, мабуть, він ворогом усіх?

Він дикий, не благай.

ФЕДРА

Любов бере й таких.

НЯНЬКА

Втече.

ФЕДРА

Хоч за моря - я здожену його.

НЯНЬКА

Про батька пам'ятай.

ФЕДРА

Про матір тямлю теж.

НЯНЬКА

Ненавидить жінок.

ФЕДРА

Нема суперниці.

НЯНЬКА

Поверне чоловік.

ФЕДРА

Так. Періфоїв друг?

НЯНЬКА

245 І батько прийде.

ФЕДРА

Аріадни, лагідний.

НЯНЬКА

Благаю цим волоссям, срібним в старості,

Журбою серцем втомленим, грудьми молю,

Для тебе милими. Кинь шал, рятуй себе:

Як схочеш ліку - ти врятована навік.

ФЕДРА

250 3 душі шляхетної не весь ще сором зник,

280 Скорюся, няню, геть, нескорена любов!

Тебе, о честе, не дозволю я зганьбить.

Єдиний спосіб, втеча є одна від зла:

Іду за мужем.

Смерть хай злочин мій затре!

Приборкуй, доню, пристрасть, божевільну цю,

Всі почуття здави, все ж гідна ти життя,

Бо смерті гідною сама вважаєшся.

ФЕДРА

Смерть вибрана: шукаю шляху смерті я.

Життя в петлі закінчу, кинуся на меч?

Чи схочу стрімголов з Паллади замку вниз?

Озброймо руку, щоб помстити чистоту.

НЯНЬКА

Ти думаєш, що наша старість вмерти дасть

Тобі зарані?

Стримай навісний порив.

ФЕДРА

Не легко при житті задержати Ісогось:

265. Ніщо не в силі вже від смерті стримати

Того, хто мусить і хто вмерти вирішив.

НЯНЬКА

Царице, ти єдина втіха старост),

Як шал душі твоєї буйний вже такий,

Ти славою (це ж правди ворог) легковаж.

270. Вона пустим прихильна, лиш не чесності.

Схилить стараймось серце вперте, дикеє.

Моє завдання підійти до юнака

Суворого й нагнути душу без чуття.

ХОР

О богине, доню, страшного моря,

Матір'ю тебе зве Купідон двійний,

Грізний полум'ям і стрілою також.

Хлопець цей свавільний і пустотливий,

Певно стріли він випускає з лука!

Шал страшний доходить до самих костей.

Вени жар страшний крадькома руйнує;

Рана на поверхні маленька зовсім,

Та з'їдає мозок, глибока дуже.

Хлопець цей спокою не знає: всюди

Він по світі кидає стріли влучно.

295 Берег, що схід сонця раненько бачить,

Той, що є при Гесперії вечірній,

Край, що під сузір'ям гарячим Рака,

Чи від Ведмедиці холодним небом,

Бачить кочові племена лиш завжди,

290 Знає цей вогонь.

Юнаків жорстоке

Полум'я живить, і дідам безсилим

Жар погаслий наново оживає.

Тайний вогник груди пече дівочі

Каже і богам, залишивши небо,

295 Жити на землі в машкарі вдавання.

Феб, пастух черід фессалійських, ліру Кинув.

Пас отари й волів докупи, їх скликав сопілкою з стебелинок.

Скільки раз брав вигляд людей маленьких

300 Сам цар неба, той що збирає хмари:

Раз літає мов сизокрила пташка,

Краще лебедя, вмира, співає.

Раз биком, він стане з чолом зухвалим,

Спину піддавав сам дівочим іграм,

305 Через хвилі брата нового царства,

Мов веслом вдаряв ратицею хвилі.

Він грудьми приборкав глибоке море,

Бойовий кінь в страху за власну здобич.

ІЗ любові ясна богиня неба

310 Ніч лишає, братові віз дарує

Променистий, щоб керував інакше:

Вчиться він нічним керувати возом

І коротшим луком вертати знову!

Ночі час вже не зберігали звичний,

315 День теж пізно з моря вставав поволі,

Скриплять осі під тягарем важкішим.

Син Алкмени геть сагайдак відкинув,

Грізну здобич - лева велику шкір}⁷,

Погодився взяти на пальці персні;

320 Й зачесати кучері пелехаті;

На гомілки вбрав золоті панчохи,

Ноги взув теж у золоті сандалі;

А рука, що лиш булаву носила,

Швидко пряла вже веретеном нитку:

325 І персидська земля і лідійські поля

Плодоносні могли це побачить, як він

Лева шкуру знімав із могутніх плечей,

На яких він колись носив весь небозвід

І тірійський хітон він прозорий вбирав.

330 Це божественний жар (вірте жертвам його)

В нього сила страшна. І по кожній землі,

Де глибокі моря і на всіх небесах,

Куди ясні зірки пробігають, там цей

Лютий хлопець свою царську владу трима:

335. Його стріли також відчуває на дні

Океану гурток Нереїд голубих,

І не в силі вони вогню в морі згасить.

Відчуває цей раж і крилатий рід птиць;

Як любові жало вколе гостро бика,

340 Він за стадо усе воювати готов.

Якщо олень злякано за дружини життя,

Хоч який боязкий, він до бою стає,

І бурчанням страшним виявляє свій страх,

Що його охопив. І смуглявий тоді

345 Теж індієць дрижить перед тигром рябим;

Тоді гострить свої вбивчі ікла кабан,

І пащека його вже запінилась вся.

Трясе гривою лев африканський тоді,

Як Амур побудив, тоді ліс гомонить

350 Страшним ревом. Любов у китів є морських,

А також у слонів на луганських степах:

Всю природу собі підкоряє Амур;

І ніхто не втече: і ненависть також

Пропадає, коли це накаже Амур;

355. Старий гнів перед цим пропадає вогнем.

На що більше? Любов лютих мачух здола.

Нянька.

Хор

Скажи нам, няню, що за новину несеш.

Цариця де? Чи полум'я жарке згасила вже?

НЯНЬКА

360. Нема надії присмирити біль важкий.

Кінця не буде полум'ю безумному: _:

Укритий в серці жар німий жере її,

А шал прихований обличчя зраджує:

Вогнем іскряться очі, світла не хотять

365 Повіки втомлені: не миле їм ніщо.

А біль хиткий усяко тілом кидає,

Раз падає неначе мертва на ходу,

І ледве голову на шиї вдержує,

То йде знов на спочинок, забуває сон

Проводить ніч у скаргах; каже піднести

Себе, знов опустити, коси розпустить,

То знову заплітати; невдоволена,

Зміняє вигляд свій, не дбає про їду,

Ні про здоров'я, йде хитаючись без сил.

І75 Не та вже сила, що була, не те лице,

Мальоване, рожево дофарбоване;

З'їдає пристрасть тіло, ноги вже дрижать;

Блискуче тіло втратило свій ніжний чар.

А очі, що колись мов Фебів смолоскип

380 Іскрилися, вже світлом предків не блищать.

І ллються сльози по обличчі раз у раз,

Росяться щоки наче гори Таврії,

Де тане сніг, під сильним паданням дощу.

Та ось хором царські відчиняються:

385 Лежить вона на ліжку золотім сама:

У шалі відкидає звичний одяг свій.

ФЕДРА

Візьміть, служниці, шати ткані з пурпуру

І золота. Червоний колір Тіру геть.

І пряжу, що далекі сери з дерева

390 Беруть: короткий пояс стисне складки шат.

Не хочу і намиста, хай із вух моїх

Сніжні брильянти не звисають, що дало їх море

Індії; волосся не кропіть

Сірійськими духами, по плечах нехай

395 Спадає в неладі.

В швидкому бігу хай

З вітрами має!

Хай лівиця сагайдак держить,

Правиця ж хай фессальським ратищем трясе,

Як мати Гіпполіта дикого колись,

Покинувши холодний

Понту край, полки

400 Свої вела аттічну землю плюндрувать,

Як донька Танаїсу чи Меотіди,

Волосся з вусол зв'язане дала вітрам,

Щитом закрившись - так я побіжу в ліси.

ХОР

Диши плачі: нещасним біль не помага;

405 Скоріш старайся ти Діану вгамувать.

НЯНЬКА

Лісів царице, в горах ти одна живеш,

Тобі одній, богине, в горах честь дають,

Зловісні знаки ти на краще оберни.

Могутня ти, богине, в лісі та в гаях.

410 Ти ясна зоре неба, ночі красного,

Якої факел змінне світ освітлює,

Гекато в видах трьох, прийди, допоможи.

Твердого Гіпполіта впертий дух зламай.

Хай слухає, ти серце дике злагідни.

415 Любить хай вчиться, жар взаємності несе.

Нагни: бо він твердий, ворожий, дикий, хай

Венері кориться.

А ти зверни сюди

Всі сили, так ти ясним світлом заблисти,

Ріжками чистими ти хмари розжени.

420 Коли керуєш віз вночі по небесах,

Нехай фессальські чари не зіб'ють тебе,

Нехай же не радіє з перемоги пастух

Ніякий! Чуєш, помагаєш намірам

Моїм, богине.

Бачу, жертву він несе

425 Тобі, без товариства. - Ти вагаєшся?

Випадок час дає і місце: вжий мистецтв.

Чого дрижу? Не легко зважитись на гріх

Доручений: та хто боїться владаря,

Зрікається всього і проганяє честь:

430 Сумління - це поганий царський помічник.

ПППОЛІТ

Чому старечі кроки втомлені сюди

Звертаєш, вірна няню, і чому чоло

Твоє турботне і сумне?

Чи трапилось

Щось батькові, чи Федрі, діточкам обом?

НЯНЬКА

435 Ти не лякайсь.

Щаслива царська вся сім'я.

І дім наш процвітає в щасті, в розкошах.

Ти ж щасливішим, милим будь у цім добрі.

Це я журби про тебе непокоюся.

Ти строгий, сам на себе труд важкий береш.

440 Нещасний той, що доля змушує його.

Хто ж добровільно сам біду на себе взяв,

І мучиться, то гідний втратити добро,

Бо уживать не вмів.

Подумай про свій вік,

Веселий будь: святочний смолоскип вночі

200. Світи; хай прожене

Вакх люту геть журбу:

Користуйсь юністю, бо швидко промина.

Ще ніжне серце, а

Венера юнакам Прихильна.

Тішся. Чом на ложі спиш пустім?

Звільни ж бо юність від журби: а піднімись,

Розпережись, не трать найкращих днів життя.

Для віку кожного бог приписав свої

Обов'язки і ступні дав життю як слід:

Веселість личить юним, строгість - старикам.

Чом стримуєш себе, вбиваєш нахили?

Найкращий збір для хлібороба жниво дасть,

Коли воно зелене, буйне, в розквіті.

І пнеться гордо понад лісом дерево,

Що заздрісна рука ще не скалічила:

І чесні душі краще в славі заблистять,

Як їх порив шляхетний воля зміцніє.

Живеш в лісах, здичів, далекий від життя.

Ти хочеш без Венери юність провести?

Чи думаєш, що лиш обов'язком мужів

Труди зносити, в бігу коней приручать,

465 В війні кривавій люту боротьбу вести?

Всесильний батько світу передбачив це,

Коли побачив дію смерті нищівну.

Подбав, щоб замінити втрату родженням.

Ну, уявім, Венера залишає світ,

470 Який залюднює і рід відновлює,

То світ невмов пустеля виглядатиме.

Пусте і море буде без усяких риб,

Повітря без птахів, а ліс без звірини.

Вітри лише в просторах будуть віяти.

475 Як різні види смерті косять людський рід,

І покотом кладуть: як море, здара, смерть!

Та уявім, немає смерті, ми самі

Ідемо в чорний Стікс.

Хай молодь схвалює

Безплідну самоту; як бачиш сам, одне

480. Лиш покоління і - без сліду пропаде!

Тому бери природу за вождя в житті:

Відвідуй місто, товариство громадян.

ПППОЛІТ

Той тільки найвільніше і без вад живе,

І краще зберігає давні звичаї,

485 Хто мури міста залишає, любить ліс.

Шал заздрості того не палить, хто своє

Життя невинне присвятив вершинам гір,

Ні ласка черні, що чесному зраджує,

Ані отруйна заздість, ні крихкий тріумф;

490 Не служить він царям, сам трону не бажа;

Ні почестей пустих, ні нетривких багатств;

Так вільний від надії, вільний від страху.

А чорна заздрість синім зубом не гризе,

Не знає злочинів, ні міста, ні юрби.

401. Сумління чисте перед шумом не дрижить

Брехні не точить, не старається

Про тисячні колони; стелі золотом

Не прикрашає; кров рікою не тече

На божі вівтарі, ні білих сто волів

500 Посиланих мукою, в жертву не ідуть.

На вільнім полі, під відкритим небом він

Невинний ходить. Хитрі сіті наставлять

Він знає лиш на звірів; втомлений трудом,

Відсвіжує він тіло в сніжнім Іліссі:

505. То берегом Алфея бистрого біжить,

То по стежках тінистих гаю темного,

Там, де холодна Лерна хвилями блищить.

Міняє місце.

Тут щебечуть пташечки

Співучі, вітерець гне легко ясени

Й старезні буки. Любо берегом піти

Крутої річки, на голісінькій траві

Проспати солодко, де джерело свої

Багаті хвилі виливає, чи серед

Квіток нових шумить так. мило потічок.

515 Тамують голод фрукти, струшені з дерев,

Суниці, зірвані із кущиків низьких,

Дають природню їжу.

Пишність царську геть

Женуть від себе: з золота турботного

П'ють горді; значно краще воду черпати

520. Долонею з джерел!

Та ж сном певнішим спить,

Хто на твердій постелі тіло простягнув.

Не думає на самоті, у затінку,

Про злочини таємні, не ховається

Зі страху в закамарках дому: йде шукать

525 Повітря, світла, небо про його життя

Є свідком. Думаю, що в перший вік

Жили з богами люди й не було тоді

Жаги сліпої золота, а межівник

Святий полів ще не ділив поміж людей.

530 Зухвалі кораблі ще моря не сікли,

Своє лиш море кожний знав. Високий мур,

Довкола міст ще вгору вежі не йнялись;

Жорстоку зброю воїн не хапав до рук,

Каміння із баліст не руйнувало брам

Закритих. А земля не знала ще панів,

Ярмо волів ще в рабство не взяло її:

Без добрив тучне поле годувало й так

Людей, ще скромних вимог, ліс їм віддавав

Свої багатства, темні гроти за доми.

І ні

Аж зиску шал безбожний цей союз зломив,

Сліпа ненависть, пристрасті, що дух

Женуть; жага крива влада грянула,

І слабший здобиччю став для сильнішого:

І правом стала сила.

Битись почали

545 Найперш руками, потім камінь, палиці

У зброю обернули: ратищ, кованих

Залізом легко, не було, ані мечів

Із довгим вістрям при боках, ні шерстяних

Шоломів із султаном: сили шал давав.

550 Марс войовничий зброю винайшов нову

І безліч видів смерті.

По землі лилась

Кров ріками, аж море зчервонілося.

Порвавши пута, злочини до всіх домів

Ввійшли, не бракло прикладів на. всі гріхи:

555 Брат брата убивав, а батька - рідний син,

І від меча з рук жінки падав чоловік,

Своїх дітей вбивали грішні матері,

Мовчу про мачух.

Звірі ж лагідніші всі.

Вождь зла — це жінка: майстер злочинів усіх.

560 Опутать душу вміє, за перелюб їх

Палає стільки міст, племена у війні,

Зруйновані дощенту царства із людьми.

Не треба далі йти, Медея лиш одна,

Егея жінка- ось зразок гидоти їх.

565 Чом винні всі жінки за злочин кількох?

ПППОЛІТ

Ненавиджу, здригаюсь і втікаю, всіх

Кляну. Чи розум це, чи вдача, дикий шал,

Мені ненависть мила, воду ти з вогнем

Скоріш з'єднаєш і скоріш непевний Сірт

570. Сприятливу відкриє путь для кораблів,

За волею Тефіди із Гесперії

203 Настане ясний день, вовки попестять сарн,

Ніж, переможений, я жінку полюблю.

НЯНЬКА

Любов гнуздає часто навіть впертих теж,

575. Ненависть змінює: ти царство матері ..

Згадай. Бо Амазонки теж несуть ярмо

Венери. Свідком ти, єдиний хлопець їх.

ПППОЛІТ

По втраті матері це втіха лиш одна,

Мені ненавидіти можна всіх жінок.

НЯНЬКА

580 Він неприступний, як тверда скала, з усіх

Боків напір хвиль відбиває, геть жене

Бурхливі води - всіх цурається порад.

Та ось і Федра з нетерпінням вже біжить.

Куди це доля звернеться?

І шал куди?

585 Бездушне тіло вже на землю падає,

Смертельна блідість виступає на лиці.

Ти підніми зір, словечко хоч промов.

Це Гшполіт твій, донечко, обняв тебе.

ФЕДРА

Хто ж знов терпіння ці дає й страшні вогні

590 Вкладає в душу? Любо без чуття було!

ПППОЛІТ

Солодкий дар життя ти хочеш відкидать?

ФЕДРА

Відважся, серце, спробуй, волю виконай.

Промов сміливо: бо хто просить боязко,

Вчить відмовляти.

Більшість задуму мого

585 Завершено давно, встилатись пізно вже.

Я грішно покохала. Як дійду мети,

Мабуть, прикрию злочин шлюбним факелом:

Удача робить злочини почесними.

Так, серце починай. Ти ж вислухай, молю,

600 Мене один. Хай друзі відійдуть твої.

ПППОЛІТ

Дивись - тут пусто, - свідка жодного нема.

ФЕДРА