Мислення людини і розумова діяльність тварин. Критерії точного визначення тих актів поведінки тварин, які дійсно мож­на вважати зародками мислення, сформульовано А. Р. Лурієм (1966). Його визначення поняття "мислення" (стосовно до лю­дини) дозволяє точніше розмежувати процес мислення з інши­ми типами психічної діяльності і дає надійні критерії для ви­явлення зародків мислення у тварин.

За А. Р. Лурієм, "акт мислення виникає тільки тоді, коли в суб'єкта існує відповідний мотив, який робить задачу акту­альною, а розв'язання її необхідним, і коли суб'єкт виявляєть­ся в ситуації, стосовно виходу з якої у нього немає готового рішення — звичного, тобто набутого в процесі научіння, або вродженого".

Іншими словами, йдеться про акти поведінки, програма ви­конання яких має створюватися негайно, відповідно до умов задачі, і за своєю природою не вимагає підбору "правильних" дій методом "проб і помилок".

Для виявлення у тварин зародків мислення, як зазначено у роботі [3], характерні такі ознаки:

• екстрена поява відповіді за відсутності готового рішення (Лурія, 1966);

• пізнавальне виділення об'єктивних умов, суттєвих для дії (Рубінштейн, 1958);

• узагальнений, опосередкований характер відображення дійсності; відшукання і відкриття суттєво нового (Бруш-лінський, 1983);

• наявність і досягнення проміжних цілей (Леонтьєв, 1979). Дослідження елементів мислення у тварин проводяться в

двох основних напрямках, які дозволяють виявити, чи є у них:

• здатність у нових ситуаціях розв'язувати незнайомі задачі, для яких немає готового рішення, тобто негайно сприйма­ти структуру задачі (інсайт);

• здатність до узагальнення й абстрагування у вигляді фор­мування понять і оперування символами.

Разом з тим в усі періоди вивчення цієї проблеми дослідни­ки намагалися відповісти на такі два важливі і тісно пов'язані між собою запитання:

1. Які вищі форми мислення доступні тварині і якого ступеня схожості з мисленням людини вони можуть досягати? Відповідь на це запитання пов'язано з вивченням психіки антропоїдів та їхньої здатності до оволодіння мовами-посередниками.

2. На яких етапах філогенезу виникли перші, найпростіші зародки мислення і наскільки широко вони представлені у су­часних тварин? Для вирішення цієї проблеми необхідні широкі порівняльні дослідження хребетних різних рівнів філогенетич­ного розвитку.

Останніми десятиліттями накопичено велику кількість но­вих різноманітних даних, які дозволяють оцінити можливості мислення тварин, ступінь розвитку елементарного мислення в представників різних видів, ступінь близькості до мислення людини.

На сьогоднішній день сформульовані такі уявлення про мис­лення тварин:

• зародки мислення є у досить широкого спектра видів хре­бетних — рептилій, птахів, ссавців різних видів. У най­більш високорозвинених ссавців — людиноподібних мавп — здатність до узагальнення дозволяє засвоювати і використо­вувати мови-посередники на рівні розвитку дворічних дітей;

• елементи мислення проявляються у тварин в різних фор­мах: у виконанні багатьох операцій, наприклад, узагаль­нення, абстрагування, порівняння, логічного висновку, екстреного прийняття рішення за рахунок оперування ем­піричними законами тощо;

• розумні акти у тварин пов'язані з обробкою різноманітної сенсорної інформації (звукової, нюхової, різних видів зоро­вої — просторової, кількісної, геометричної) у різних фун­кціональних сферах — харчодобувній, захисній, соціальній, батьківській тощо;

• мислення тварин — не просто здатність до розв'язання тієї чи іншої задачі, це системна властивість мозку, при­чому чим вищий філогенетичний рівень тварини і відпові­дна структурно-функціональна організація її мозку, тим вищим діапазоном інтелектуальних можливостей вона во­лодіє.

1. "Мова" тварин та мова людини Загальноприйняті уявлення про структуру видоспецифічних мов тварин

У попередній темі були розглянуті докази того, що багато тварин здатні до здійснення базових операцій, характерних для мислення людини. Вважається, що цей рівень когнітивної діяльності — основа для виникнення в процесі еволюції мови. Найвищий рівень розвитку цих операцій характерний для лю­дини, у якої узагальнення й абстрагування реалізуються за до­помогою символів — слів.

Питання про те, чи є у тварин певні зародки здатності до символізації (використання знаків замість реальних стимулів і понять), закономірно виникало з перших кроків вивчення по­ведінки і психіки приматів. Тривалий час вважалося, що лю­диноподібні мавпи не тільки не змогли піднятися на цей сту­пінь розвитку психіки, але й навіть не наблизилися до нього (настільки "унікально людськими" вважалися особливості, які лежать у її основі).

Мова більшості тварин, включаючи і мову мавп, — це су­купність конкретних сигналів — звукових, нюхових, зорових тощо, що діють у даній ситуації і мимоволі відображають стан тварини в даний конкретний момент.

Важлива особливість основних видів комунікації переважної кількості тварин — їх ненавмисність, тобто сигнали не мають

безпосереднього адресата. Цим природні мови тварин прин­ципово відрізняються від мови людини, що функціонує під контролем свідомості та волі.

У мовах тварин сигнали видоспецифічні: загалом вони одна­кові у всіх особин даного виду, їхні особливості визначені гене­тично, а їхній набір практично не підлягає розширенню. Сиг­налізація (мови) більшості видів тварин містить такі основні категорії:

• сигнали, призначені статевим партнерам і можливим кон­курентам;

• сигнали, які забезпечують обмін інформацією між батька­ми і потомством;

• крики тривоги, які найчастіше мають таке ж значення для тварин інших видів;

• повідомлення про наявність їжі;

• сигнали, які допомагають підтримувати контакт між чле­нами зграї;

• сигнал-"перемикачі", призначення яких — підготувати тва­рину до дії наступних стимулів, наприклад, сповістити про намір гратися;

• сигнали "наміру", які передують якійсь реакції (напри­клад, птах перед злетом робить особливі рухи крилами);

• сигнали, пов'язані з вираженням агресії;

• сигнали миролюбства;

• сигнали незадоволеності (фрустрації).

Особливості природних мов високоорганізованих тварин

Багато доказів свідчить про те, що мови приматів і, мож­ливо, інших високоорганізованих тварин іноді виходять за рам­ки видоспецифічної комунікаційної системи. Відомо, напри­клад, що в мові зелених мавп і шимпанзе є звукові сигнали для позначення конкретних об'єктів і явищ, зокрема різних видів хижаків. Вони позначають не "хижака взагалі" як небезпеку, а конкретно леопарда, змію тощо. Так само є сигнали для по­значення не будь-якого корму для утамування голоду, а певної їжі (Зоріна та ін., 1999; Рєзнікова, 2000).

Здатність шимпанзе до розуміння мови, виявлену при засво­єнні мов-посередників і спілкуванні з людиною в лаборатор­них дослідженнях, очевидно, можна побачити й у природній поведінці цих тварин. Доведено, що в "довгих лементах" шим­панзе присутні варіабельні елементи, які у неоднакових ситуа­ціях йдуть у різній послідовності. У формуванні індивідуального звукового репертуару кожного самця шимпанзе велике значен­ня має наслідування родичам. Ця властивість суттєво відрізняє їхню мову від звичайних комунікативних систем тварин.

Було навіть висловлене припущення, що природна комуніка­тивна система шимпанзе є проміжною між мовою людини і ко­мунікативними системами інших тварин.

Системи комунікації, якими користуються тварини, І. П. Пав­лов називав першою сигнальною системою, загальною для тва­рин і людини.

Мова людини дозволяє передавати інформацію в опосередко­ваній формі за допомогою слів-символів, які є сигналами ін­ших, конкретних сигналів. Саме тому І. П. Павлов називав слово сигналом сигналів, а мову — другою сигнальною систе­мою. Вона дозволяє не тільки реагувати на конкретні стимули і події, але й в узагальненій формі зберігати і передавати інфор­мацію про відсутні предмети, а також про події минулого і май­бутнього.

На відміну від комунікативних систем тварин мова людини служить не лише засобом передачі інформації, але й апаратом її переробки. Вона необхідна для забезпечення вищої когнітив-ної функції людини — абстрактно-логічного (вербального) мис­лення.

Мова людини — це відкрита система, запас сигналів у якій практично необмежений, водночас кількість сигналів у репер­туарі природних мов тварин є невеликою.

Нині наявність зачатків другої сигнальної системи досліджу­ють у приматів, а також у деяких інших видів високоорганізо-ваних тварин: дельфінів, папуг, а також воронових птахів.

Існує два підходи до аналізу цієї проблеми:

1. проведення тестів на символізацію у звичайних лабора­торних експериментах;

2. навчання тварин особливих мов — так званих мов-посе-редників, які є спрощеними аналогами мови людини; мови-по-середники переважно відтворюють її структуру, але реалізовані вони за допомогою доступніших для тварин засобів — жестів, ви­бору жетонів, натискань на клавіші комп'ютера тощо.