- •Передмова
- •Розділ 1. Інформаційна політика україни за доби глобалізації трансформація інформаційної політики україни у XXI ст.
- •Базові чинники формування інформаційної політики України
- •Участь України у міжнародній програмі wsis (2003-2005)
- •Європейський вектор україни
- •Співробітництво України і Ради Європи у сфері інформаційної політики
- •Єс та інформаційна політика України
- •Фактор цєі як перехідна структура до європейської інтеграції
- •Обсє і нато в контексті формування інформаційної політики України
- •Концептуальні засади національної інформаційної політики
- •Розділ 2. Інтеграція україни у європейський інформаційний простір зовнішньополітичні чинники впливу на інформаційну політику україни
- •Чинники зовнішніх впливів на демократизацію українського суспільства
- •Європейський вектор і нова якість інформаційної політики України
- •Модернізація інформаційної політики України
- •Одновимірний підхід до евроінтеграційної перспективи
- •Міжнародне співробітництво україни у форматі європейської політики сусідства
- •Інформаційна підтримка європейської інтеграції
- •Нова інформаційна перспектива
- •"Копенгагенський вимір"
- •Проблеми інформаційного забезпечення співробітництва
- •Інституціональні рамки співробітництва
- •Зовнішній вимір інформаційної стратегії України
- •Політична цензура в Україні: наслідки запровадження та засоби протидії
- •Журналісти про цензуру в Україні
- •Проблема оптимізації інформаційного прориву України
- •Розділ 3. Засоби масової інформації і комунікації україни у формуванні громадянського суспільства інформаційне забезпечення формування громадянського суспільства в україні
- •Суспільне телерадюмовлення україни — альтернативні підходи й моделі
- •Міжнародно-правове регулювання суспільного мовлення
- •Зарубіжний досвід розвитку та функціонування громадського мовлення
- •Телерадіокорпорація Бі-Бі-Сі
- •Системи телерадіомовлення в Німеччині
- •Громадське мовлення сша
- •Шведське телебачення
- •Громадське мовлення у Франції
- •Польське радіо й телебачення
- •Громадські радіо й телебачення Естонії
- •Перспективи, передумови та проблеми створення громадського мовлення в Україні
- •Передумови та можливі моделі суспільного мовлення
- •Концепції створення суспільного телерадіомовлення в Україні
- •Розділ 4. Правові, економічні та безпекові складові інформаційної політики україни правове регулювання діяльності засобів масової інформації і комунікації
- •Загальні проблеми інформаційної безпеки
- •Інформаційна політика формаційна безпека україни на сучасному етапі Концептуальні засади національної інформаційної політики
- •Інформаційна політика у сфері безпеки й безпека інформаційної діяльності в Україні
- •Позиціонування українських змі у просторі національної безпеки
- •Журналістика як фактор урегулювання конфліктів і джерело конфліктності
- •Журналістика як фактор урегулювання конфліктів і джерело конфліктності
- •Ринок медіа бізнесу в україні Ринок друкованих змі
- •Ринок медіа бізнесу в україні Ринок друкованих змі
- •Ринок телебачення
- •Ринок Інтернет
- •Ринок мобільного зв'язку
- •Фінансова схема медіа-бізнесу
- •Чому власник мас-медіа в Україні не робить свої змі прибутковими?
- •Чому професіоналізм українських журналістів не зростає?
- •Чому розвиток телебачення в Україні гальмується?
- •Фінансово-промислові групи в інформаційному бізнесі України
- •Європейський ринок інформаційних продуктів та послуг
- •Інформаційна присутність україни у світі
- •Розділ 5. Характеристика сфери мас-медіа україни друковані засоби масової інформації і комунікації
- •Електронні мас-медіа
- •Радіо і телебачення
- •Видавнича справа та поліграфія
- •Розділ 6. Інформаційно-комунікаційний потенціал україни інфраструктура масово-комунікаційної сфери
- •Мережі радіомовлення і телебачення
- •Ефірне телебачення і радіомовлення
- •Багатоканальне (кабельне та ефірно-кабельне) телебачення
- •Проводове мовлення
- •Фінансово-економічна робота
- •Супутникове мовлення
- •Національний сегмент мережі інтернет
- •Телекомунікаційні мережі та системи
- •Перспективи мультимедійних технологій
- •Розділ 7. Науково-освітній вимір інформаційної політики україни інститути державної влади
- •Науковий потенціал
- •Інституції освіти у сфері засобів масової інформації і комунікації
- •Громадські й неурядові організації з інформації та комунікації
- •Міжнародні нуо з інформації та комунікації
- •Нуо України з інформації і комунікації
- •Післямова
- •Література
Інформаційна політика у сфері безпеки й безпека інформаційної діяльності в Україні
Нерозвинутість інформаційної складової в діяльності соціуму в цілому й державних структур зокрема призводить до послаблення двосторонніх комунікативних зв'язків між владою і суспільством та окремими верствами й групами суспільства. А це загрожує не лише непорозуміннями між різними гілками влади у державному центрі, а й непорозуміннями між центром та регіонами. Небажаним наслідком тут може стати порушення інтегральної цілісності держави, соціального миру й ладу тощо.
На жаль, вітчизняні ЗМІ не стали в масі своїй повноцінними органами "масової комунікації" в точному сенсі цього поняття, навіть за критеріями масовості охоплення аудиторії вони не відповідають поняттю "масового інформування ".
Разом із тим варто нагадати, що Конституція України (ч. І ст., 17) визначає забезпечення інформаційної безпеки як одну з найважливіших функцій держави і справу всього народу. У свою чергу, Концепція (основи державної політики) національної безпеки від 1997 р. та відповідний Закон від 2003 р. серед основних напрямів державної політики виокремлюють безпеку в інформаційній сфері, визначаючи основні напрями її розвитку й основні загрози національним інтересам у даній сфері. Про те саме йдеться у проектові Стратегії національної безпеки.
Нині український соціум виразно усвідомлює той факт, що головною загрозою в інформаційній сфері є можливість витіснення України з ринку інформаційних послуг та технологій. Уже на сьогодні це обертається чималими економічними втратами та надмірною імпортозалежністю. Зрештою, від розвину-тості ринку інформаційних послуг та технологій залежить і модернізація вкрай застарілої матеріальної інфраструктури ЗМІ. Відповідно в діях структур влади стали набагато помітнішими ознаки інформаційної політики й медіа-супроводу політичних рішень на всіх етапах їх підготовки, прийняття та імплементації.
Варто нагадати, що Національна програма інформатизації діє з 1998 р., але все ще здійснюється без належної системності. Далеким від досконалості є міжвідомче узгодження робіт з інформатизації на галузевому та регіональному рівнях. Досі не здійснено комплексної перевірки ефективності використання бюджетних коштів на виконання цієї Програми та для потреб інформатизації поза нею. Не забезпечене належне фінансування проектів інформатизації з Державного бюджету України.
Зокрема, на Програму інформатизації з року в рік виділяється півтора—два десятки мільйонів гривень, тоді як на виконання робіт з інформатизації поза межами цієї Програми витрачаються сотні мільйонів із державної скарбниці. Така ситуація з фінансуванням де-факто є усталеною, тобто щороку держава здійснює видатки на вказані цілі в основному поза Програмою. Тоді не зрозуміло, для чого укладаються подібні програми і якою має бути їхня регулятивна роль у державі.
Існують принаймні три головні аспекти інформаційної безпеки -— технологічний, комунікативний та психологічний. Причому інформаційно-психологічна безпека, що найбільше стосується ЗМІ, передбачає державний та громадський контроль за діяльністю усіх установ, організацій та приватних осіб, які вдаються до інформаційно-психологічних засобів впливу на масову та індивідуальну свідомість. Адже за певних умов можна завдати непоправних збитків суспільному та індивідуальному здоров'ю.
А тому свобода висловлювання й незалежність ЗМІ в жодній цивілізованій країні світу не означають їх повної безконтрольності. Інша справа, хто, як і на яких засадах уповноважений здійснювати подібний контроль.
До головних загроз Україні в інформаційно-психологічній сфері доцільно віднести:
• протиправне застосування спецслужбами іноземних держав та міжнародними злочинними угрупованнями заходів, здатних зруйнувати єдиний інформаційно-духовний простір України, традиційні засади суспільства та його моральності, порушити інші життєво важливі інтереси особистості, суспільства та держави;
• цілеспрямовані інформаційно-психологічні операції антиукраїнського змісту, що реалізуються шляхом опрацювання, виготовлення і поширення негативних інформаційно-психологічних впливів із застосуванням спеціальних засобів і методів такого впливу;
• протиправне застосування кримінальними і напівкримінальними структурами спеціальних засобів впливу на індивідуальну, групову і масову свідомість, здатних заблокувати на неусвідомленому рівні свободу волевиявлення людей, прищепити їм синдром залежності;
• дії певних політичних сил, спрямовані на маніпулювання суспільною свідомістю, які призводять до:
* втрати цілими суспільними групами, верствами або окремими людьми, що їх представляють, спроможності до політичної, культурної та морально-етичної само-ідентифікації;
* зловживання свободою масової інформації з метою протиправного розкриття таємниці персональних даних;
* використання ЗМІ з метою обмеження права людини на вільний вибір переконань;
• зловживання свободою совісті та світогляду з метою насаджування деструктивних культів;
• пропаганду низькопробних зразків масової культури, заснованих на культі насильства та цінностях, що суперечать традиційним морально-етичним нормам суспільства та його окремих верств;
• обмеження законного права людини на захист її духовно-інтелектуальної діяльності та власності;
• руйнацію культурно-просвітницьких систем та систем збереження й пропаганди культурних цінностей включно з музейними, бібліотечними та архівними фондами тощо.
Достатньо зауважити, що близько 60 % ефірного часу телерадіол-трансляцій заповнено продуктом неукраїнського походження; кабельними мережами розповсюджується переважно сигнал провідних російських телекомпаній (ОРТ, РТР, НТВ), передачі яких доволі часто мають антиукраїнську спрямованість.
До зазначеного слід додати:
* низький загальний рівень передач (лише одиниці з тих близько 1100 ТРО, які отримали ліцензії, виконують свої програмні зобов'язання; ефір натомість заповнюється примітивною зарубіжною маскультурою);
* стихійний, без належного нормативно-правового регулювання, розвиток кабельного телебачення та сучасних .цифрових технологій мовлення;
* занепад вітчизняної електронної промисловості, зокрема у галузі створення сучасної приймальної апаратури, та відсутність науково-дослідної підтримки телерадіол-інформаційної галузі;
* мляве впровадження цифрових стандартів, яке вимагає заміни парку телеприймачів, тоді як купівельна спроможність населення низька; водночас згідно з рішенням Європейської конференції адміністрацій пошт і телекомунікацій ліцензування телерадіоорганізацій аналогового мовлення припиняється, внаслідок чого Україна може опинитися в інформаційній ізоляції й буде вилученою з європейського інформаційного простору.
Низький якісний стан національної системи телерадіомовлення призводить до подальшого падіння популярності та впливовості вітчизняних ЗМІ і падіння їхньої конкурентоспроможності порівняно з іноземними мовниками.
Україна суттєво поступається не тільки розвинутим країнам Заходу, а й Російській Федерації у сфері впровадження новітніх комп'ютерних інформаційних технологій. Це стосується, зокрема, стану, темпів та нормативно-правового забезпечення розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет, яка, з огляду на світовий досвід, є перспективним засобом організації інформаційної підтримки всіх галузей управлінської, економічної та суспільної діяльності, набула ознак нового виду електронних засобів масової інформації.
Іноземні компанії контролюють левову частку рекламного бюджету інформаційного простору України. Недосконала нормативна база, досить ліберальна система ліцензування та слабкий контроль за дотриманням національних інтересів у сфері електронних ЗМІ дали змогу іноземному капіталу отримувати право мовлення на телеканалах загальнонаціонального рівня, уникаючи при цьому необхідності вкладати кошти в розвиток інформаційної сфери.
Отже, існує небезпека переважного інформаційного впливу на населення України іноземних інформаційних центрів — передусім тих, що перебувають під впливом окремих партій, політичних угруповань, промислово-економічних груп тощо, цілі яких можуть суперечити національним інтересам України.
В Україні спостерігається тенденція до концентрації та монополізації ЗМІ. Формуються потужні холдинги, які розглядаються фінансово-політичними угрупованнями як специфічні інструменти політичного впливу. Відчутними є тенденції до відтворення на українському ґрунті російської моделі медіа-холдингів, функціонування яких призвело в сусідній країні до формування джерел перманентної політичної нестабільності через постійні "інформаційні війни". Притаманне подібним структурам нехтування національними інтересами на користь власних може створити постійну загрозу національній безпеці.