10.3. Державний борг України та механізм його обслуговування

Формування державного боргу в Україні почалося з кінця 1991 року. На сьогодні він має дві складові: зовнішній і внутрішній. Кількісна оцінка зовнішнього боргу проводиться в іноземній валюті, як правило, в доларах США, внутрішнього — в національній валюті.

На 1 січня 1999 року державний зовнішній борг України становив 11,5 млрд. доларів США, з яких борг країнам СНД — 2,4 млрд. доларів США (20,9 %), міжнародним фінансовим організаціям — 4,5 млрд. доларів США (39,1 %), іншим не-комерційним кредиторам (Європейському союзу, Японії) — 0,5 млрд. доларів США (4,3 %), за іноземними кредитними лініями — 1,0 млрд. доларів США (8,7 %), за комерційними та деякими іншими кредитами — 3,1 млрд. доларів США (27 %).

Україна вважається державою з невеликою заборгованістю, але слід враховувати й те, що ця заборгованість сформувалася протягом останніх семи років.

Внутрішній борг на 1 січня 1999 року становив 13,5 млрд. гривень, із них 11,2 млрд. гривень або 83 відсотки становила заборгованість за облігаціями внутрішніх державних позик (ОВДП). Слід зазначити, що до внутрішнього державного боргу належать залишки вкладів населення в колишньому Ощадбанку СРСР, які становлять понад 136 млрд. гривень.

В Україні в 1992 р. прийнято Закон "Про державний внутрішній борг України", яким визначено, що державним внутрішнім боргом України є строкові боргові зобов'язання уряду України в грошовій формі, які гарантуються усім майном загальнодержавної власності.

До складу державного внутрішнього боргу України належать позики уряду України й Позики, здійснені при безумовній гарантії уряду для забезпечення фінансування загальнодержавних програм. Державний внутрішній борг України складається із заборгованості минулих років та заборгованості, що виникла за борговими зобов'язаннями уряду України. До боргових зобов'язань уряду належать випущені ним цінні папери, інші зобов'язання у грошовій формі, гарантовані урядом України, а також одержані ним кредити.

Боргові зобов'язання уряду України можуть бути короткого 1 року), середньо- (1—5 років) і довгостроковими (5 і більше років).

У деяких випадках можуть застосовуватися й інші форми урядових боргових зобов'язань. Характер й умови таких зобов'язань у кожному конкретному випадку визначає уряд України за погодженням із НБУ. Умови й порядок випуску державних цінних паперів і регулювання їхнього обігу визначаються відповідно до Закону України "Про цінні папери і фондову біржу".

Розміщення боргових зобов'язань уряду України та надання гарантій від його імені провадиться за його дорученням Міністерством фінансів. Граничні розміри державного внутрішнього боргу України, його структура, джерела й строки погашення встановлюються Верховною Радою України одночасно із затвердженням державного бюджету України на наступний рік.

До 1996 року внутрішній борг України формувався переважно внаслідок отримання прямих позик Національного банку для фінансування дефіциту державного бюджету. Заборгованість за такими кредитами, включаючи нараховані за ними відсотки, на 1 січня 1996 року становила 7,7 млрд. гривень або 96,3 відсотка від суми державного внутрішнього боргу. Ця заборгованість була списана 23 січня 1997 року.

Із 1996 року основний вплив на динаміку державного внутрішнього боргу мав випуск облігацій внутрішніх державних позик (ОВДП), які відповідно до законів України про державний бюджет України на 1996, 1997 та 1998 роки поступово заміщували прямі кредити Національного банку як джерело фінансування дефіциту державного бюджету України.

Проте нова хвиля кризових явищ на закордонних фінансових ринках, складна ситуація з надходженням податків та обмеження Національним банком своєї участі на ринку облігацій спричинили у червні 1998 р. різке підвищення дохідності з ОВДП до 75 % річних, незважаючи на те, що приріст боргу в державних облігаціях за перше півріччя 1998 року становив лише 11,3 відсотка.

Стан ринку державних облігацій ускладнився необхідністю залучення з внутрішніх джерел ресурсів для забезпечення пікових виплат за зовнішнім боргом. Як результат — внутрішній ринок урядових цінних паперів виявився надто перенасиченим державними облігаціями, що створило негативний кумулятивний ефект. Він полягає у тому, що подальші спроби збільшення обсягу залучень із внутрішнього ринку призводять до неадекватного порівняно з динамікою ВВП і податковими надходженнями зростання відсоткових виплат із бюджету.

Для зменшення тиску на видаткову частину державного бюджету та пом'якшення впливу кризових явищ на економіку України була проведена конверсія наявного портфеля ОВДП, яка дала змогу завдяки заміні облігацій внутрішньої державної позики подовжити строк повернення запозичених коштів, а також зменшити тиск щодо виплат за ОВДП у 1998 році на 1,21 млрд. гривень і в 1999 році на 0,7 млрд. гривень. На 1.07.2011 року валовий зовнішній борг України складає 123378 млн. дол.. США

Завершення ж процедур конверсії ОВДП дасть змогу зменшити навантаження з обслуговування і погашення державного боргу до необтяжливих обсягів. Метою такої політики є переорієнтація внутрішніх фінансових позичкових ресурсів на розвиток виробництва, а не на державне споживання, суттєве їх здешевлення. За результатами обміну значною мірою вирішується комплекс взаємопов'язаних завдань:

• скорочення темпів зростання заборгованості за внутрішнім боргом;

• зменшення видатків з обслуговування державного боргу;

• подовження середнього строку погашення державних боргових зобов'язань;

• зняття короткострокового тиску на обмінний курс гривні з боку нерезидентів.

Обслуговування зовнішнього боргу здійснюється в процесі виконання державного бюджету. Розрахунки належних до сплати сум із погашення та обслуговування зовнішнього боргу виконуються в доларах США. Перерахунок у національну валюту проводиться за прогнозним курсом валют до гривні. Безпосередньо оплату здійснює державне казначейство.

Обслуговування державного внутрішнього боргу країни здійснюється Міністерством фінансів України за допомогою банківської системи України проведенням операцій із розміщення облігацій внутрішніх державних позик, інших цінних паперів, їхнього погашення та виплати доходу за ними у вигляді процентів тощо,

Вплив державного боргу на фінансове становище держави

Державний борг має економічно обгрунтовані межі. Величина боргу характеризує стан економіки й фінансів держави, ефективність функціонування її урядових структур. Оскільки джерелом покриття державного боргу є доходи бюджету, то можна стверджувати, що величина боргу — це взяті авансом податки, їхнє випередження. Функціонування державних позик було б неможливим без податків. Податки забезпечують державі можливість розплатитися з кредиторами за первісною сумою боргу й виплатити відсотки за користування позичкою.

Існують стандартні показники щодо виміру тягаря внутрішнього боргу, однак немає ніяких чітко зафіксованих критичних рівнів цих показників, перевищення яких означало б перехід країни в зону ризику. Країни, експорт яких зростає порівняно швидкими темпами, можуть дозволити собі вищий рівень зовнішнього боргу щодо розмірів експорту і обсягу продукту, який виготовляється.

Для прогнозу перспективи розвитку, потреби в зовнішніх запозиченнях і оцінки здатності здійснювати платежі з обслуговування зовнішнього боргу для країн, які отримують позики і кредити від групи Світового банку, розроблено "Мінімальну стандартну модель". За допомогою цієї моделі розраховуються основні коефіцієнти. Аналіз середніх показників боргового тягаря за основними групами країн дає змогу краще відчути розмах коливань.

До категорії країн із надмірним рівнем заборгованості належать ті, які протягом останніх років мали перевищення критичного значення хоча б одного з таких показників: відношення величини накопиченого боргу до ВВП становило понад 80%; або відношення величини боргу й відсоткових платежів до експорту перевищувало 220%.

Існування боргу створює реальні й потенційні проблеми, хоча різні економісти ставляться до них по-своєму. Наявність державного боргу потребує здійснення щорічних відсоткових платежів, які повинні фінансуватися за рахунок податкових надходжень. За стрімкого зростання таких видатків держава повинна або зменшувати видатки на фінансування соціально-економічних програм, або збільшувати свої доходи. Збільшення доходів бюджету досягається за рахунок встановлення нових податків та інших обов'язкових платежів або додаткових державних позик. Додаткове запозичення потребує додаткових видатків для обслуговування державного боргу. Введення нових податків може підірвати зацікавленість підприємців до бізнесу. Таким чином, існування великого державного боргу може підірвати економічне зростання країни.

Проте державні видатки також мають різний характер. Якщо приріст витрат відбувається головним чином за рахунок збільшення витрат споживчого характеру, тоді висновок про те, що збільшення боргу перекладає його тягар на майбутні покоління, є справедливим. Але якщо витрати мають інвестиційний характер, спрямовуються, наприклад, на будівництво автострад, портів, гідротехнічних споруд або є інвестиціями в "людський капітал" у системі освіти та охорони здоров'я, тоді державні інвестиції зміцнюють майбутній виробничий потенціал економіки. Отже, в цьому разі виробничі потужності не скорочуватимуться, насамперед зміниться їхня структура на користь збільшення частки державного капіталу та зменшення частки приватного.

Для стабілізації економіки й забезпечення її сталого економічного зростання економічна політика країни має враховувати імовірні макроекономічні наслідки, що пов'язані зі здійсненням державних запозичень,

Міжнародний державний кредит служить джерелом прискореного соціально-економічного розвитку і зміцнення фінансового положення для країни-одержувача засобів; сприяє зміцненню міжнародного співробітництва, світу і порозуміння. Державний кредит -одна з форм кредитних відносин, що має наступні ознаки кредиту:

• наявність кредитора і позичальника як юридично самостійних суб'єктів кредитної угоди;

• акумуляція вільних коштів населення, підприємств і організацій на принципах повернення, терміновості і платності (у виняткових випадках припускається безпроцентна позика ресурсів);

• можливість використання державних позикових операцій усередині країни й у міжнародних економічних відношеннях.

При здійсненні державних позикових операцій усередині країни держава є позичальником засобів, а населення, підприємства й організації -кредиторами. У міжнародних економічних відношеннях держава виступає як у ролі позичальника, так і кредитора.

За допомогою державного кредиту держава мобілізує додаткові фінансові ресурси для фінансування загальнодержавних витрат і виконання своїх функцій. Об'єктивна необхідність використання державного кредиту пояснюється протиріччями між потребами товариства, що ростуть, і можливістю їхній задоволення за рахунок прибутків бюджету.

У сферу бюджетного розподілу не потрапляють значні обсяги ресурсів, що знаходяться в розпорядженні суб'єктів, що хазяює, і особисті прибутки громадян. Тим часом бюджетне навантаження на витрати росте. Структурна перебудова і регулювання економіки, соціальна політика держави, витрати по обороні країни, участь у міжнародній діяльності потребують великих засобів.

Державний кредит безпосередньо зв'язаний з бюджетним дефіцитом, виступаючи джерелом його покриття. В окремих випадках за його допомогою можуть мобілізовуватися кошти у фонди цільового призначення чи під цільові проекти. Державний кредит може мати дві форми: ощадна справа і державні позики.

Ощадна справа належить до державного кредиту, якщо залучені кошти спрямовуються в доходи бюджету. Однак, як правило, ощадні банки, незалежно від форми власності, діють на комерційних засадах і мобілізовані кошти формують їхні кредитні ресурси. Частина цих ресурсів може спрямовуватись на придбання державних цінних паперів і таким чином належати до державного кредиту.

Державні позики є основною формою державного кредиту. За правовим оформленням розрізняють державні позики, що надаються на підставі угод, і забезпечені випуском цінних паперів. Угодами оформляються, як правило, кредити від урядів інших країн, міжнародних організацій та фінансових інститутів. За допомогою цінних паперів мобілізуються кошти на фінансовому ринку.

Оформлення державних позик може здійснюватись двома видами цінних паперів — облігаціями і казначейськими зобов'язаннями (векселями). Облігація являє собою боргове зобов'язання держави, за яким у встановлені строки повертається борг і виплачується дохід у формі процента чи виграшу. Вони можуть бути знеусобленими (на покриття бюджетного дефіциту) і цільовими (під конкретні проекти). Облігація має номінальну вартість — зазначену суму боргу _ і курсову ціну, за якою вона продається і перепродається залежно від її дохідності, надійності й ліквідності. Різниця між курсовою ціною і номінальною вартістю становить курсову різницю. Казначейські зобов'язання (векселі), мають характер боргового зобов'язання, спрямованого тільки на покриття бюджетного дефіциту. Виплата доходу здійснюється у формі процентів. Казначейськими зобов'язаннями, як правило, оформляються короткострокові позики (іноді середньострокові — казначейські ноти), облігаціями — середньо- та довгострокові.

Залежно від місця розміщення позик їх поділяють на внутрішні — на внутрішньому фінансовому ринку (надаються юридичними і фізичними особами даної країни та нерезидентами) і зовнішні — надходять ззовні від урядів, юридичних і фізичних осіб інших країн, міжнародних організацій і фінансових інститутів.

За правом емісії розрізняють державні й місцеві позики. Державні позики випускаються центральними органами управління. Находження від них спрямовуються в Державний бюджет. Місцеві позики випускаються місцевими органами управління і спрямовуються у відповідні місцеві бюджети.

За ознакою характеру використання цінних паперів бувають ринкові та неринкові позики. Облігації (казначейські зобов'язання) ринкових позик вільно купуються, продаються і перепродаються на ринку цінних паперів. Неринкові позики не допускають виходу цінних паперів на ринок, тобто їх власники не можуть їх перепродати.

Залежно від установлення забезпеченості державні позики поділяються на заставні й беззаставні. Заставні позики відображають один з головних принципів кредитування — матеріальної забезпеченості. Заставні позики забезпечуються державним майном чи конкретними доходами Беззаставні не мають конкретного матеріального забезпечення, їх надійність визначається авторитетом держави.

Відповідно до терміну погашення заборгованості розрізняють короткострокові (термін погашення до одного року), середньо-строкові (від 1 до 5 років), довгострокові (понад 5 років).

За характером виплати доходу державні позики поділяються на процентні, виграшні та дисконтні (з нульовим купоном). За процентними позиками дохід встановлюється у вигляді позикового відсотка. При цьому може встановлюватись як твердо фіксована на весь період позики ставка, так і плаваюча, тобто така, яка змінюється залежно від різних чинників, насамперед попиту і пропозиції на кредитному ринку. Виплата процентного доходу здійснюється на купонній основі. Вона може проводиться щорічно, раз на півріччя, щоквартально. При виграшних позиках виплата доходу здійснюється на підставі проведення тиражів виграшів. Дохід таким чином отримують не всі кредитори, а тільки ті, чиї облігації виграли. Така система доцільна при незначних сумах позики, що припадають на одну особу, внаслідок чого процентний дохід не може істотно стимулювати надання позики державі. Дисконтні позики характерні тим, що державні цінні папери купуються з певною скидкою, а погашаються за номінальною вартістю. Зазначена різниця формує дохід кредитора. На таких цінних паперах відсутні купони, тому їх ще називають облігаціями з нульовим купоном.

За характером погашення заборгованості розрізняють два варіанти: одноразова виплата і виплата частинами. При погашенні частинами може застосовуватись три варіанти.

• Перший — позика погашається рівними частинами протягом кількох років.

• Другий — позика погашається щоразу наростаючими сумами.

• Третій — щоразу сума зменшується. Другий варіант застосовується тоді, коли передбачається в перспективі щорічне зростання доходів держави, третій — навпаки, коли доходи будуть зменшуватись чи зростати державні видатки.

Залежно від зобов'язань держави в погашенні боргу розрізняють позики з правом і без права довготермінового погашення. Право довготермінового погашення дає змогу державі враховувати ситуацію на фінансовому ринку.

Таким чином, державний кредит являє собою сукупність досить різноманітних форм і методів фінансових відносин. Такий підхід націлений на створення сприятливих передумов для залучення коштів як для держави, так і для її кредиторів. Різноманітність форм дозволяє максимально врахувати різносторонні інтереси юридичних та фізичних осіб. У загальному вигляді класифікація державного кредиту представлена на схемі 10.1.

Державний кредит, як і будь-яка інша форма кредитних відносин, вимагає особливого контролю. Цей контроль поширюється як на залучення позикових коштів, так і на їх погашення.

Залучення позик повинно засновуватись на двох чинниках: мінімізація вартості позики та встановлення стабільності державних цінних паперів на фінансовому ринку.

Мінімізація вартості позики досягається, по-перше, за рахунок процентної політики, по-друге, за рахунок умов випуску і погашення. Процентна політика відображає при цьому два протилежних чинники: мінімізацію вартості позики і максимізацію її привабливості, яка, в свою чергу, залежить від достатньо високого процента. На фінансовому ринку державні цінні папери мають найнижчий процент, який є своєрідним індикатором цього ринку. Отже, сама ситуація на ринку сприяє мінімізації вартості позик. Тому привабливість державних позик досягається за рахунок високих гарантій держави щодо повернення коштів і виплати доходу.

Стабільність державних цінних паперів досягається за рахунок оптимізації насиченості ними фінансового ринку. Цінних паперів, з одного боку, має бути достатньо, для максимізації надходжень від державних позик, а з іншого, не повинно бути їх надлишку, який може спричинити падіння курсової ціни.

Випуск державних позик засновується на таких передумовах:

• наявність кредиторів, у яких є тимчасово вільні кошти;

• довіра кредиторів до держави;

• заінтересованість кредиторів у наданні позик державі;

• можливість держави своєчасно і повністю повернути борг і виплатити дохід.

Вихідною передумовою є наявність кредиторів — без цього випуск позик просто безглуздий. Довіра кредиторів до держави може бути високою чи низькою, однак феномен держави полягає в тому, що вона практично ніколи не може повністю втратити довіру. При цьому довіра до неї завжди дещо вища, ніж до емітентів — юридичних осіб. Саме цей фактор надійності становить основну зацікавленість кредиторів.

Найважливішим чинником державних позик є можливість своєчасного і повного повернення боргів і виплати доходу. Це забезпечує в майбутньому і довіру до держави, і зацікавленість у наданні їй позик. Головне при цьому реальне забезпечення боргів, що в свою чергу досягається за рахунок зароблених на залучених коштах доходів.

Схема 12.1. Класифікація державного кредиту

Джерелами погашення державних позик можуть виступати:

• доходи від інвестування позичених коштів у високоефективні проекти;

• додаткові надходження від податків;

• економія коштів від зменшення видатків;

• емісія грошей;

• залучені від нових позик кошти (рефінансування боргу).

Найбільш реальним джерелом є доходи, отримані від інвестування позичених коштів Вони найбільш повно відображають сутність і принципи кредиту та забезпечують фінансову стабільність. Надходження від збільшення податків чи економія від зменшення видатків виступають також реальними джерелами, однак тут є певні обмеження. Якщо збільшення податкових надходжень досягається за рахунок розширення податкової бази внаслідок використання позик, то це цілком прийнятне. Однак, якщо існує необхідність введення для покриття заборгованості нових податків чи збільшення ставок діючих (аналогічно зменшення видатків для економії коштів), то краще це зробити відразу, а не випускати позику. Адже за позикою треба виплачувати дохід, тобто збільшення податків при поверненні боргу буде більшим, ніж в момент випуску позики. Аналогічно скорочення видатків у майбутньому має бути більшим, ніж в даний момент.

Емісія грошей є фіктивним джерелом погашення боргу, оскільки внаслідок неї інфляція знецінить повернені державою кредиторам кошти. Тому при відсутності реальних джерел погашення боргу доцільніше відразу використати грошову емісію для покриття бюджетного дефіциту, ніж випускати позики, для погашення яких в майбутньому доведеться друкувати більше грошей, тобто рівень інфляції в даний момент буде менший, ніж в майбутньому.

Погашення старих боргів за рахунок випуску нових позик веде до постійного зростання державного боргу. Таке джерело може використовуватись тільки як разове. Якщо це постійна політика, то це не що інше як так звана «фінансова піраміда». Подібна фінансова політика є необгрунтованою і веде до фінансового краху, оскільки держава рано чи пізно стає неплатоспроможною.

Використання державою у своїй фінансовій політиці залучення коштів на кредитній основі веде до формування державного боргу і необхідності чіткої системи управління ним.

З функціонуванням державного кредиту пов'язане поняття «державний борг». У залежності від сфери застосування державного кредиту розрізняють внутрішній і зовнішній державний борг.

У свою чергу державний борг включає поняття «капітальний борг» і «поточний борг». Капітальний державний борг являє собою всю суму заборгованості» включаючи нараховані відсотки, по випущених і непогашених державних позиках і інших цінних паперах, по кредитах, що притягнуті для покриття дефіциту державного бюджету У загальну суму державного боргу включаються також кошти населення по договорах про особисте страхування.

Поточний державний борг складають витрати по виплаті належним кредиторам прибутків по боргових зобов'язаннях держави і погашенню зобов'язань по термінах оплати, що наступили.

У нашій країні контроль за станом заборгованості держави здійснюється Верховною Радою і Радою Міністрів .

Внутрішній державний борг виражається у формі державних боргових зобов'язань, це - заборгованість Ради Міністрів перед юридичними і фізичними особами. Гарантіями держави по поверненню боргу служать майно й інші активи, що знаходяться в республіканській власності. Верховний Рада щорічно встановлює ліміт боргу, що не повинний перевищувати 6 % від валового внутрішнього продукту.

Ріст витрат за рахунок додатково притягнутих за допомогою держкредиту фінансових ресурсів супроводжується збільшенням внутрішнього і зовнішнього боргу держави. Його абсолютний розмір і динаміка змін характеризують стан економіки і результативність проведених державних кредитних операцій.

Розмір державного боргу знаходиться в прямої залежності від щорічних операцій по одержанню нових позик і умов їхній надання, з одного боку, і від розміру погашенні раніше отриманих засобів і сплати прибутку (відсотків) по ним, з іншої сторони.

Обслуговування державного боргу передбачає виплату відсотків, викуп або інше вилучення державних боргових зобов'язань з обертання. Обслуговування державного боргу здійснюється за рахунок засобів республіканського бюджету або інших активів, що знаходяться в республіканській власності. Всі операції здійснюють Міністерство фінансів і Національний банк республіки.

У першій половині 90-х рр. у нашій країні бюджетні витрати по обслуговуванню внутрішнього і зовнішнього державного боргу, видачі позичок під гарантію бюджету росли найбільше високими темпами в порівнянні з іншими асигнуваннями.

Внутрішній борг держави постійно росте. З кожним роком збільшується і зовнішній борг. Найбільше високими темпами росте заборгованість країнам дальнього зарубіжжя і міжнародних фінансових організацій.

За даними інформаційно-аналітичного бюлетеня Національного банки, біля 70 % що залучається іноземних кредитів направляється на валютно -неокупні проекти. Це збільшує тягаря по поверненню одержуваних кредитів і сплаті відсотків по ним.

До зовнішнього боргу держави ставиться також заборгованість Російської Федерації, що постійно росте. Проте крім офіційного зовнішнього боргу Бєларусь має поточну заборгованість Росії за що поставляються енергоносії. Наростання державного боргу може призвести до зростання боргу вже без нових позик, лише за рахунок росту витрат по його обслуговуванню. В зовнішньому державному боргу, коли витрати по його обслуговуванню перевищують «червону рису» (25-процентне співвідношення платежів на погашення кредитів і валютних надходжень) при визначеному розмірі державного боргу практично весь виторг від експорту у вільноконвертованій валюті направляється на погашення раніше отриманих кредитів і відсотків по ним, а оплата поточного імпорту потребує притягнення нових позик.

Швидкий ріст внутрішнього державного боргу також створює трудності по вишукуванню додаткових дохідних джерел. Адже по своєму економічному змісті позики держави - це узяті наперед, податки, за які розплачуються майбутні покоління.

Очевидно, що серйозність проблем, пов'язаних із здійсненням державних кредитних операцій, підвищує вимоги до керування державним боргом.

Керування внутрішнім державним боргом передбачає визначені заходи щодо випуску, розміщенню, обертанню й обслуговуванню державних боргових зобов'язань, зміні умов раніше випущених позик. Для зовнішнього державного боргу це заходу щодо одержання і повернення зовнішніх кредитів. Керування державним боргом здійснює Рада Міністрів України або по його дорученню Міністерство фінансів. Темпи збільшення державного боргу необхідно обмежити насамперед шляхом скорочення бюджетних витрат на керування, оборону, підтримку слабких підприємств і росту податкових надходжень.

У умовах значного росту державної заборгованості і дефіциту бюджету, що не знижується, країна може використовувати рефінансування державного боргу. Рефінансування означає погашення старої державної заборгованості шляхом випуску нових позик. Прикладом рефінансування може служити заміна облігацій державної 3-процентної внутрішньої виграшної позики 1966 р. на облігації виграшної позики 1982 р. без сплати курсової різниці. Рефінансування активно використовується в операціях по обслуговуванню зовнішнього державного боргу за умови економічної і політичної стабільності країни-боржника.

У керуванні державним боргом використовуються також такі міри, як конверсія, консолідація, обмін облігацій по регресивному співвідношенню, відстрочка погашення й анулювання позик.

Під конверсією розуміється зміна прибутковості позик. Воно може передбачати як зменшення, так і збільшення прибутковості державних цінних паперів.

Під консолідацією позик розуміється зміна їхніх термінів звичайно убік збільшення. Можливо суміщення консолідації з конверсією. Наприклад, у 1936 р. облігації семи державних позик, що розміщалися серед населення по підписці з розстрочкою платежу, були замінені на облігації нової позики з більш низькою прибутковістю і зі збільшенням удвічі (до 20 років) терміна дії цінних паперів.

Обмін облігацій по регресивному співвідношенню означає, що декілька раніше випущених облігацій дорівнюються до однієї нової облігації. Ця міра ефективна, коли погашення раніше випущених облігацій і сплату відсотків по ним потрібно здійснювати в нових повноцінних грошах.

Відстрочка погашення позики використовується урядом у випадках, коли випуск нових позик не приносить економічного ефекту, оскільки велика частина надходжень від нових позик направляється на погашення і виплату відсотків по старих позиках. При відстрочці погашення позик не тільки відсуваються терміни, але і припиняється виплата прибутків. У цьому відмінність відстрочки погашення від консолідації позик, при якому власникам облігацій продовжує виплачуватися прибуток.

Анулювання державного боргу - крайня міра, у результаті якої держава цілком відмовляється від зобов'язань по випущених позиках, вона звичайно є слідством приходу до влади нових політичних сил.

Під формою кредиту розуміється зовнішній прояв утримання тих економічних відношень, що виражає кредит. У історії нашої держави широко використовувалися товарна і грошова форми державного кредиту.

Товарна форма (хлібний і цукровий позики) застосовувалася в перехідний період від капіталізму до соціалізму. Грошова форма кредиту одержала розвиток після досягнення стабілізації купівельної сили радянського рубля на основі золотого забезпечення (1924 р.) і ліквідації бюджетного дефіциту.

Одним із головних фінансових заходів, проведених після Великої Жовтневої Соціалістичної революції, було анулювання державних боргів по позиках, укладеним царським і тимчасовим урядом. Варто визнати, що, незважаючи на економічні вигоди, цей крок послабив довіру закордонних держав до радянського уряду і є неприйнятним для практики економічного співробітництва (у даний час центральний уряд Росії визнав частину зовнішньої дореволюційної заборгованості).

Внутрішній державний кредит може виступати у формах державних позик, кредитів Національного банку на покриття дефіциту й інших короткострокових і довгострокових зобов'язань. Право залучати позикові засоби в юридичних і фізичних осіб від імені Ради Міністрів належить Мінфіну Республіки.

Державні позики характеризуються тим, що тимчасово вільні кошти, наявні в населення і юридичних осіб, залучаються для фінансування суспільних потреб шляхом випуску і реалізації облігацій і інших державних паперів.

Облігація - найбільше поширений вид цінних паперів. Вона засвідчує внесення її власником коштів у розпорядження держави і підтверджує зобов'язання емітенту відшкодувати номінальну вартість у передбачений термін із сплатою відсотків. Припускається виплата відсотків протягом усього терміна користування позиковими засобами, а після закінчення терміна - повернення суми боргу.

У нашій країні з 1994 р. здійснюється випуск державних короткострокових облігацій ,це цінні папери, що випускаються у формі запису на рахунках і реалізовані з дисконтом. Це означає, що продаж облігацій внутрішньої державної позики проводиться по цінах нижче номінальної ціни (номінальної вартості). Прибуток покупців залежить від різниці між ціною, сплаченої за облігації, і їхньою вартістю на момент погашення. ОВДЗ випускаються з різноманітним терміном обертання, їхнє первинне розміщення здійснюється шляхом продажі на закритих аукціонах. Коло первинних інвесторів щодо вузький, в основному це комерційні банки і фінансові компанії. Інвестори мають право продавати облігації на повторному ринку цінних паперів через фондові біржі» який зобов'язані звістки урахування інвесторів.

Незважаючи на динамічний розвиток ринку ОВДЗ, вони займають незначне місце в покритті дефіциту бюджету. Основними джерелами залишаються кредити Національного банки і зовнішні позики.

Державні внутрішні позики класифікуються по різноманітних ознаках. По праву емісії і складу позичальників вони діляться на ті, що випускаються республіканським урядом і місцевими органами влади. На відміну від Росії в Україні місцеві (муніципальні) позики поки не одержали розвитку.

У залежності від форми виплати прибутків позики бувають процентні, виграшні, відсотково-виграшні, безпрограшні і безпроцентні (цільові). Місцеві органи влади можуть проводити позики загального призначення і цільові на фінансування капітальних вкладень, розвиток міської інфраструктури, комунікацій, здійснення робіт з охорони навколишнього середовища, житлово-соціальні й інші потреби.

По термінах погашення позики діляться на короткострокові (термін погашення до року), середньострокові (до п'ятьох років) і довгострокові (понад п'ятьох років).

По методах розміщення позики можуть бути добровільні, розміщувані по підписці і примусові. Кожному методу розміщення позик відповідає свій засіб реалізації. У СРСР до 1958 р. широко використовувалися позики, розміщувані серед населення по підписці з розстрочкою платежу. Формально такі позики є добровільними, але їхня реалізація відбувається під тиском із боку органів влади, що по суті робить їх обов'язковими.

Державні позики можуть бути облігаційними і безоблігаційними. Облігаційні позики припускають емісію цінних паперів держави. Безоблігаційні оформляються шляхом записів у боргових книгах, підписанням договорів, угод. Вони використовуються, як правило, на міжурядовому рівні.

Другою формою державного кредиту є видача Національним банком кредитів уряду Республіки Бєларусь і місцевим органам влади. Потужним джерелом централізованих кредитних ресурсів для цієї операції служать позикові засоби населення і підприємців, що знаходяться у внесках у системі ощадних банків. Нацбанк по установленому Верховною Радою нормативу залучає ці ресурси у своє розпорядження на ринкової (платної) основі. Таким чином, на відміну від державних позик кредит державі дається не за рахунок власних тимчасово вільних засобів фізичних і юридичних осіб, а за рахунок позикових засобів.

У практику СРСР широке поширення як форма державного кредиту одержала форма прямого запозичення засобів загальнодержавного позичкового фонду для покриття дефіциту бюджету. Такий засіб фінансування витрат рахується у світовій практика характерним для держав із тоталітарним режимом керування. Він не ліквідує інфляційні процеси, навпроти, може посилювати їх. Тому уряд Республіки Бєларусь намагається уникнути прямого запозичення засобів загальнодержавного позичкового фонду. Більш того. Верховний Рада республіки встановлює граничний норматив кредитування уряду Національним банком.

Управління державним боргом полягає в забезпеченні платоспроможності держави, тобто можливості погашення боргів. Це стосується як поточного, так і капітального боргу. Стосовно поточного боргу необхідно забезпечити реальні джерела його погашення. Для капітального боргу важливо встановити такі строки його погашення, коли будуть наявні відповідні для цього джерела.

В управлінні внутрішнім та зовнішнім боргами існують певні специфічні ознаки. Платоспроможність за внутрішніми позиками забезпечується, як правило, за рахунок внутрішніх джерел. Платоспроможність за зовнішнім боргом залежить перш за все від валютних надходжень. Можливості у погашенні цього боргу визначаються в сальдо торгового балансу. Його позитивне сальдо характеризує ті ресурси, які забезпечують платоспроможність держави і дають змогу тим самим урегулювати платіжний баланс.

В окремих випадках в результаті зміни ситуації в економіці та на фінансовому ринку чи погіршення фінансового стану держави вона не може забезпечити достатню платоспроможність. Тоді держава змушена вносити певні корективи в свою позикову політику. Такі корективи, як правило, небажані, оскільки підривають довіру до держави. Але краще своєчасно внести певні корективи і забезпечити реальну платоспроможність держави, ніж допустити її фінансовий крах.

Існують такі способи корегування позикової політики:

• конверсія;

• консолідація;

• уніфікація;

• обмін за регресивним співвідношенням;

• відстрочка погашення;

• анулювання.

Конверсія державного боргу — це зміна дохідності позик. Вона проводиться внаслідок зміни ситуації на фінансовому ринку (наприклад, рівня облікової ставки центрального банку) чи погіршення фінансового стану держави, коли вона не в змозі виплачувати передбачуваний дохід.

Консолідація — це передача зобов'язань за раніше випущеною позикою на нову позику з метою продовження терміну позики. Вона проводиться у формі обміну облігацій попередньої (чи попередніх) позики на нові. В окремих випадках може застосовуватись і скорочення строків позики.

Уніфікація являє собою об'єднання кількох позик в одну. Вона спрощує управління державним боргом. Уніфікація може проводитись як окремо, так і в поєднанні з консолідацією.

Обмін за регресивним співвідношенням облігацій попередніх позик на нові проводиться з метою скорочення державного боргу. Це вкрай небажаний спосіб, оскільки це не що інше як часткова відмова держави від своїх боргів.

Відстрочка погашення означає перенесення строків виплати заборгованості. При цьому за період перенесення строків погашення боргу виплата доходів не проводиться.

Анулювання боргів означає повну відмову держави від своєї заборгованості. Однак це не може розглядатись як допустимий варіант. Авторитет держави, як і будь-якого боржника, залежить від визнання нею своїх боргів і забезпечення їх повного погашення у встановлені строки.

Джерела покриття дефіциту Зведеного бюджету

Таблиця 10.1.

	Млн.грн				Відсотків по дефіциту
	1995	1996	1997	1998	1995	1996	1997	1998
Залучено коштів	3736,1	4159,9	6447,8	2279,8	103,4	104,9	104,0	100,0
У тому числі Кредити НБУ	2942,8	1345,7	-	-	81,4	33,9	-	-
Внутрішні державні позики	-	1571,1	4945,9	1428,1	-	39,6	79,8	62,6
Зовнішні джерела фінансування	793,3	1243,1	1501,9	851,7	22,0	31,4	24,2	37,4