92

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,

МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

«ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»

Інститут підготовки професійних суддів

Кафедра кримінального права

Булгар Вадим Петрович

«СПЕЦІАЛЬНІ ВИДИ ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ В ОСОБЛИВІЙ ЧАСТИНІ КК УКРАЇНИ»

МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА

Науковий керівник:

к.ю.н., доцент Балобанова Д.О.

Допущена до захисту

Завідуючий кафедрою

д.ю.н., проф. Туляков В.О.

«___»___________ 2011 р.

Одеса – 2011

Зміст

Вступ ....................................................................................................................3-6

Розділ 1. Інститут звільнення від кримінальної відповідальності.........7-21

1.1. Поняття та правова природа звільнення від кримінальної відповідальності.................................................................................................7-19

1.2. Класифікація видів звільнення від кримінальної відповідальності за законодавством України…..............................................................................19-21

Розділ 2. Поняття та ознаки спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності................................................................ ...22-30

Розділ 3. Класифікація спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності ............................................................................................31-82

3.1. Спеціальні підстави звільнення від кримінальної відповідальності за злочини у сфері національної безпеки...........................................................31-35

3.2. Спеціальні підстави звільнення від кримінальної відповідальності за злочини у сфері трудових прав і свободи людини.......................................35-38

3.3. Спеціальні підстави звільнення від кримінальної відповідальності за злочини у сфері господарської діяльності.....................................................39-45

3.4 Спеціальні підстави звільнення від кримінальної відповідальності за злочини проти громадської безпеки...............................................................45-57

3.5 Спеціальні підстави звільнення від кримінальної відповідальності за злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту............................58-65

3.6. Спеціальні підстави звільнення від кримінальної відповідальності за злочини в сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів ................................................................................65-73

3.7. Спеціальні підстави звільнення від кримінальної відповідальності за злочини у сфері службової діяльності...........................................................73-76

3.8. Звільнення особи від кримінальної відповідальності за військові злочини, передбачені розділом XIX Особливої частини КК України........................76-77

Висновки ..........................................................................................................78-82

Список використаної літератури....................................................................83-91

Вступ

Захист законних прав і свобод людини і громадянина є одним з пріоритетних завдань Кримінального кодексу України. Указом Президента України від 08.04.2008 р. №311/2008 затверджено Концепцію реформування кримінальної юстиції України, де зазначено, що докорінні зміни в соціально-політичних та інших умовах життя суспільства і держави на нинішньому етапі розвитку України та прийняття Конституції України створили передумови для реформування системи кримінальної юстиції у напрямі дальшої демократизації, гуманізації, посилення захисту прав і свобод людини відповідно до вимог міжнародних правових актів і зобов'язань нашої держави перед європейським та світовим співтовариством.

Реформування сучасної доктрини кримінального права та законодавства зумовлює активний розвиток інституту звільнення від кримінальної відповідальності, що є проявом гуманізації кримінальної політики України. Звільнення від кримінальної відповідальності – це врегульована кримінальним і кримінально-процесуальним законодавством відмова держави в особі компетентних органів від засудження особи, яка вчинила злочин, і від застосування до неї кримінально-правових засобів примусового характеру.

Соціально-політична основа звільнення від кримінальної відповідальності полягає у тому, що держава прагне ефективно і раціонально вести боротьбу зі злочинністю кримінально-правовими заходами, і одночасно реалізуються принципи так званої економії кримінальної репресії, гуманізму і індивідуалізації відповідальності.

Звільнення особи від кримінальної відповідальності є проявом загальної тенденції розвитку кримінального законодавства у бік пом’якшення відповідальності за менш значні злочини, законодавчим втіленням державного гуманізму, об’єктивно необхідного з точки зору сучасної кримінальної політики, що передбачає можливі шляхи реалізації суспільно-політичних цілей покарання, коли їх можна досягнути не кримінально-правовими засобами.

Однак в останні роки встановилась тенденція до гуманізації кримінальної політики України не тільки щодо злочинів невеликої та середньої тяжкості, а також щодо діянь, що мають більш високий ступень соціальної небезпеки, все більш затребуваними практикою виявляються спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності, передбачені заохочувальними нормами Особливої частини КК України. Система їх видів постійно розширюється, на сьогодні Кримінальне законодавство передбачає 17 спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності. Разом з тим законодавче трактування цих норм на практиці часто призводить до спірних ситуацій, що вимагають комплексного аналізу підстав застосування спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності, з'ясування їх юридичної природи та змісту.

Окремі питання інституту звільнення від кримінальної відповідальності, зокрема спеціальні його види досліджували такі вчені, як: П.П. Андрушко, М.І. Бажанов, А.Ф. Бантишев, Ю.В. Баулін, В.І.Борисов, Н.О. Гуторова, О.О. Дудоров, М.Й. Коржанський, В.М. Куц, О.М. Лемешко, М.І. Мельник, А.А. Музика, В.О. Наден, В.О. Навроцький, О.Ю. Прокопчук, О.Я.Свєтлов, В.В. Сташис, В.П. Тихий, Г.І. Усатий, М.І.Хавронюк, С.С. Яценко та інші, а також у зрізі Кримінального кодексу Російської Федерації російськими фахівцями, серед яких Х.Д. Алікперов, Р.М. Асланов, О.В. Барков, Ю.В. Голик, Л.В. Головко, В.С. Єгоров, В.О. Єлеонський, І.Е. Звечаровський, Т.О. Леснієвські-Костарева, Р.О. Сабітов, В.Г. Смірнов, І.А. Тарханов, Е.С.Тенчов, В.Д. Філімонов та інші. Проте дослідження юридичної природи заохочувальних приписів Особливої частини потребує поглиблення, з’ясування взаємодії з загальними видами звільнення від кримінальної відповідальності та визначення напрямків можливого розвитку спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності.

Об’єктом цього дослідження є суспільні відносини відносно законодавчого регулювання і застосування спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності. Предметом дослідження є Кримінальне законодавство України, зокрема спеціальні та загальні заохочувальні норми, які передбачені у Загальній та Особливій частині.

Основними цілями цього дослідження є аналіз існуючих в теорії та практиці кримінального права поглядів на визначення спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності, а також дослідити окремі види заохочувальних норм Особливої частини КК України. Зазначені цілі обумовлюють визначення наступних задач:

1. Проаналізувати існуючи думки вчених, щодо визначення поняття та ознак інституту звільнення від кримінальної відповідальності;

2. Дослідити різні критерії класифікації звільнення від кримінальної відповідальності;

3. Визначення місця спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності серед інших заохочувальних кримінально-правових норм;

4. Проаналізувати всі спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності, які передбачені у Особливій частині КК України;

Методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання соціально-правових явищ, у відповідності з яким принципи кримінального права розглядаються в єдності їх соціального змісту та юридичної форми. В процесі роботи автор використав також спеціальні методи пізнання: системно-структурного аналізу, формально-логічний, порівняльного правознавства, історико-правовий, логіко-семантичний. Всі ці методи застосовувались у взаємодії одного з іншим.

Теоретичну основу дослідження склали праці вітчизняних та зарубіжних вчених кримінального права, кримінології, кримінально-процесуального права, а також інших гуманітарних наук, які присвячені проблемам застосування спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності.

Розділ 1. Інституту звільнення від кримінальної відповідальності

1.1 Поняття та правова природа звільнення від кримінальної відповідальності

З'ясування правової природи звільнення від кримінальної відповідальності нерозривно пов'язане з з'ясуванням сутності та змісту такого основоположного поняття, як кримінальна відповідальність.

Відсутність законодавчої дефініції поняття кримінальної відповідальності у діючому законодавстві, викликало багаторічні дискусії з цього питання, що тривають і в даний час, і як наслідок, з питання про сутність і зміст звільнення від кримінальної відповідальності.

У юридичній літературі цілком обґрунтовано підкреслюється, що «теоретичне вирішення питання про поняття, сутність та зміст кримінальної відповідальності служить базою для вирішення питань про природу звільнення від неї».

Науковці по-різному тлумачать поняття кримінальної відповідальності. Наприклад, Ю.М. Ткачевський вважає, що кримінальна відповідальність – це обов'язок особи, яка вчинила злочин, зазнати заходів державного примусу, а також несприятливі каральні наслідки, що настають щодо засудженого за вчинення злочину¹.

Ю.Ю. Коломієць тлумачить кримінальну відповідальність як виражене в обвинувальному вироку суду й засноване на кримінальному законі засудження особи, яка вчинила злочин, а також обумовлене вчиненим злочином погіршення її правового статусу, що полягає в обмеженні її прав і свобод².

Оскільки проблема поняття «кримінальна відповідальність» не є безпосередньо темою магістерського дослідження, тому будемо виходити із визначення, яке підтримується багатьма вченими-криміналістами, які визначають кримінальну відповідальність, як складний соціально-правовий наслідок скоєння злочину, що включає чотири елементи:

по-перше, засновану на нормах кримінального закону і випливає з факту вчинення злочину обов'язок особи нести відповідальність за скоєне перед державою в особі її уповноважених органів, суду;

по-друге, виражену у вироку негативну оцінку (осуд, визнання злочинним) вчиненого діяння і осуд особи, яка вчинила це діяння;

по-третє, можливість призначення винному покарання чи іншої міри кримінально-правового характеру;

по-четверте, судимість як специфічний наслідок засудження з відбуванням призначеного покарання¹.

У Кримінальному кодексі неодноразово використовується поняття «звільнення від кримінальної відповідальності» (наприклад, розділ IX Загальної частини КК так і називається «Звільнення від кримінальної відповідальності»). Про звільнення від кримінальної відповідальності йдеться й у деяких статтях Особливої частини КК (наприклад, звільнення від кримінальної відповідальності за державну зраду (ч. 2 ст. 111 КК), шпигунство (ч. 2 ст. 114 КК), участь у злочинній організації (ч. 2 ст. 255 КК) тощо). Проте КК України ніде не розкриває цього поняття, що породжує певні дискусії у теорії кримінального права.

У доктрині кримінального права аналізу змісту поняття «звільнення від кримінальної відповідальності» приділено значну увагу, але єдиної позиції з багатьох питань поки не вироблено, багато аспектів проблеми розкриваються фахівцями по-різному. Дане питання широко розглядається великою кількістю вчених, серед яких можна виділити Ю.В. Бауліна, В.С. Єгорова, С.Г. Келину, О.П. Козак, Н.Д. Сухарева, В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка, О.М. Дроздова та інших.

Як зазначає вчений - криміналіст В.C. Єгоров, звільнення від кримінальної відповідальності – це незастосування по відношенню до особи, винної у вчиненні суспільно небезпечного діяння, негативних правових наслідків, передбачених законом за його вчинення, в силу відпадання чи суттєвого зниження суспільної небезпечності злочинного діяння чи особи, яка його вчинила¹. Тобто, в основу свого визначення вчений вкладає саме негативні наслідки, які безумовно настали або могли настати та протиправна поведінка, яка має ознаки злочину втратила суспільну небезпечність.

Протилежну думку висловлює С.Г. Келіна, яка підкреслює, що звільнення винної особи від кримінальної відповідальності за вчинений злочин полягає в звільненні її від винесення негативної оцінки її поведінки у формі обвинувального вироку². Отже, особа, котра вчинила суспільно - небезпечне діяння, яке має всі ознаки злочину, може бути звільнена від відповідальності, тобто від винесення громадськістю негативної оцінки даного суспільно - небезпечного діяння, що виражалась в формі обвинуваченого вироку.

Звільнення від кримінальної відповідальності В.К. Дуюнов відносить до однієї з форм механізму кримінально - правового впливу, під яким розуміє об'єктивно необхідний складний динамічний процес практичної реалізації негативної, справедливої і невідворотної реакції держави на вчинення злочину. На його думку, звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вчинила злочин, представляє собою звільнення вказаної особи від її змісту, тобто від офіційного публічного засудження злочину і осуду особи, яка його вчинила, в обвинувальному вироку суду, у зв'язку з чим ця особа звільняється також від судимості і від кримінального покарання, яке не може бути призначено особі, офіційно не засудженому обвинувальним вироком суду¹.

Ю.В. Матвєєва вважає, що «звільнення від кримінальної відповідальності за своїм юридичним змістом означає виражене в акті компетентного державного органу рішення про зняття з особи, яка вчинила кримінально-каране діяння, обов'язки піддатися вираженого в обвинувальному вироку суду осуду і перетерпіти заходи державно-примусового впливу у вигляді позбавлень особистого і майнового характеру, пов'язаних з відбуванням покарання і судимістю. Разом з тим, звільнення від кримінальної відповідальності не означає визнання особи невинним і не звільняє від іншій юридичної відповідальності².

Згідно з думкою Ю.В. Бауліна під звільненням від кримінальної відповідальності слід розуміти передбачену законом відмову держави від застосування до особи, яка вчинила злочин, обмежень її певних прав і свобод, визначених Кримінальним кодексом України³. Це все говорить про те, що при відмові в застосуванні державою до суб'єкта, котрий вчинив злочин, обмежень її прав та свобод, тобто санкцій, які передбачені нормами КК України проходить саме звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Незважаючи на різноманітність визначень, в кожному з них міститься позитивні положення, з якими можна погодитися, а всіх їх об'єднує те, що звільнення розглядається як рішення компетентного органу, і це відображає сутність звільнення від кримінальної відповідальності. Проблема звільнення від кримінальної відповідальності вченими-юристами визначається в рамках кримінально-правових відносин, що виникають між державою і особою, яка вчинила злочинне діяння. У держави з'являється право, а в деяких випадках і обов'язок звільнити особу за скоєний ним злочин від кримінальної відповідальності, а у винного – можливість виконати постзлочинні дії, передбачені КК України.

Різниця ж у визначеннях проявляється, в першу чергу, в тому, що даються різні поняття правових наслідків звільнення. Треба мати на увазі, що звільнення від кримінальної відповідальності – це складне явище, що включає в себе два послідовні рішення. Спочатку діяння, вчинене особою, визнається злочином, а потім приймається рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Необхідно зазначити, що Пленум Верховного Суду України у пункті 1 постанови «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» від 23.12.2005 р. №12 зазначає, що звільнення від кримінальної відповідальності – це відмова держави від застосування щодо особи, котра вчинила злочин, установлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінальної справи, яке здійснює суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України. З цього випливає, що Верховний Суд України, в цілому, підтримує точку зору Ю.В. Бауліна та акцентує увагу на кримінально-процесуальному аспекті даної проблеми: зазначена відмова держави від застосування щодо особи обмежень прав і свобод здійснюється шляхом закриття кримінальної справи судом. Слід погодитись з цим, тому що відповідно до вимог міжнародних договорів України в сфері регулювання основних прав і свобод людини лише суд, забезпечуючи право на доступ до правосуддя, має право поставити вирішальну крапку в припиненні кримінального переслідування особи.

Проаналізувавши різні наукові думки приходимо до висновку, що звільнення від кримінальної відповідальності – це врегульована кримінальним і кримінально-процесуальним законодавством відмова держави в особі компетентних органів від засудження особи, яка вчинила злочин, і від застосування до неї кримінально-правових засобів примусового характеру.

За своїм змістом звільнення від кримінальної відповідальності характеризується трьома моментами:

1. не відбувається державний осуд особи, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння. Обвинувальний вирок суду, яким особа офіційно визнається винною у конкретному злочині і який виражає негативну оцінку вчиненому з боку держави, не постановляється;

2. до винного не застосовується покарання, тобто особа звільняється від покладення на неї обмежень особистого, майнового та іншого характеру, передбачених кримінальним законом в якості покарання;

3. через відсутність обвинувального вироку звільнена від кримінальної відповідальності особа вважається такою, що не має судимості.

Необхідно зазначити, що звільнення від кримінальної відповідальності не свідчить про виправдання особи, про визначення її невинною у вчиненні злочину. У даному випадку КК виходить із встановлення факту вчинення особою кримінально караного діяння, а тому передбачені КК підстави звільнення від кримінальної відповідальності визнаються нереабілітуючими. Вирішенню питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності має передувати повне і точне встановлення фактичних обставин і правильна кваліфікація вчиненого злочину.

Направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності з підстав, визначених законом, не допускається, якщо обвинувачений проти цього заперечує. У такому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку. Згоду обвинуваченого на звільнення від відповідальності не слід пов'язувати із визнанням обвинуваченим своєї вини у вчиненому злочині. Адже особа, даючи таку згоду, може і не визнавати себе (повністю або частково) винною в інкримінованому їй злочині¹.

Згідно ч. 2 ст. 44 КК України звільнення від кримінальної відповідальності є компетенцією виключно суду. Напевно таке положення зумовлено необхідністю втілення у правозастосовчу практику принципу презумпції невінуватості і виходить з того, що лише суд має право встановлювати винуватість особи у вчиненні злочину, тому логічно, що тільки він може і звільнити особу від кримінальної відповідальності. З прийняттям діючого КК органи дізнання, слідчі і прокурори позбавлені права приймати рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності у випадках, вказаних у Загальній та Особливій частині КК.

Останнім часом висловлена така точка зору, що норми КК, які передбачають звільнення від кримінальної відповідальності, слід віднести до «компромісних». Вперше ідею виділення в кримінальному праві норм, що допускають компроміс, на початку 90-х років XX ст. висунув Х.Д. Алікперов, який під ними розумів норми, «в яких особі, яка вчинила злочин, гарантується звільнення від кримінальної відповідальності або пом'якшення покарання в обмін на вчинення такою особою вчинків, визначених у законі й забезпечують реалізацію основних завдань кримінально-правової боротьби зі злочинністю»¹.

Розглянуті норми про звільнення особи від кримінальної відповідальності він як раз і відносить до інституту компромісу у кримінальному праві. При цьому Х.Д. Алікперов звертає увагу на особливість механізму реалізації кримінального та кримінально-процесуального інституту компромісу, яка полягає в тому, «що в цих випадках загроза репресії за скоєне з'єднується з показом винному іншого шляху, що дає йому можливість спокутувати провину за скоєне без застосування покарання. Іншими словами, закон показує таким особам як би більш короткий шлях спокутування провини через позитивну посткримінальну поведінку.

Однак не всі вчені підтримують ідею віднесення норм про звільнення від кримінальної відповідальності до інституту компромісу у кримінальному праві. Деякі юристи вважають, що в даному випадку необхідно говорити про заохочувальні норми, зокрема таку думку підтримує І.А. Тарханов².

Для встановлення сутності інституту звільнення від кримінальної відповідальності необхідно відмежовувати його від інших понять, категорій та інститутів, зокрема від «звільнення від покарання». Слід зазначити, що раніше більшість авторів не проводила різниці між цими поняттями, певним чином вважаючи «звільнення від кримінальної відповідальності» та «звільнення від покарання» єдиним цілим. В.Г. Беляєв, зокрема, зауважував, що покарання є «єдиною матеріально правовою реалізацією відповідальності», а тому «звільнення від покарання» фактично дорівнює «звільненню від відповідальності»³. Не розмежовували звільнення від кримінальної відповідальності від звільнення від покарання і ряд інших вчених-криміналістів¹. Слід відмітити, що і сучасні КК країн далекого зарубіжжя також нерідко інститути звільнення від кримінальної відповідальності та від покарання розглядають як єдине ціле². Однак поширення думки щодо диференціації позитивної та негативної кримінальної відповідальності стали причиною того, що звільнення від кримінальної відповідальності та звільнення від кримінального покарання почали розглядати, як два окремих самостійних кримінально-правових явища³.

Виходячи із змісту діючого КК України можна виділити наступні відмінні риси між вказаними інститутами:

• звільнення від кримінальної відповідальності відбувається до винесення обвинувального вироку суду, а від покарання та його відбування звільняється засуджений, тобто особа, щодо якої постановлено обвинувальний вирок і яку у такий спосіб вже притягнуто до кримінальній відповідальності;

• звільнення від кримінальної відповідальності не породжує судимість, а при звільненні від відбування покарання у більшості випадків особа вважається судимою певний час.

Аналізовані правові інститути відрізняються один від одного, зокрема, за підставами, умовами та кримінально-процесуальними особливостями застосування.

Проте звільнення від кримінальної відповідальності та звільнення від покарання мають принципову спільність. В обох випадках винна особа реально не піддається заходам державного примусу, які передбачені в КК України.

Від кримінальної відповідальності звільняється особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що містить ознаки конкретного складу злочину, передбаченого КК¹. У зв’язку з цим поняття звільнення від кримінальної відповідальності необхідно відмежовувати і від виключення такої відповідальності, яке має місце у випадках, коли в діях особи відсутній склад злочину, тобто підстава кримінальної відповідальності і, отже, особу нема від чого звільняти. Також не можна вказаний інституту ототожнювати з інститутом „обставин, що виключають злочинність діяння” (ст.ст. 36-43 КК)².

Також дискусійним та складним питанням є визначення підстав та умов звільнення від кримінальної відповідальності. Найбільш поширеним є погляд, що підставами звільнення від кримінальної відповідальності є невеликий ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину та відсутність чи невеликий ступінь суспільної небезпечності особи винного, зокрема таку думку підтримують Н.Ф. Кузнецова, В.Д. Філімонов, А.І. Рарог, Г.Б. Віттенберг, В.С. Єгоров та інші. Так, на думку Н.Ф. Кузнецової, «згідно з чинним КК РФ загальною підставою звільнення від кримінальної відповідальності для всіх видів є втрата особою, яка вчинила злочин, її попередньої суспільної небезпечності. У зв'язку з чим відпадає необхідність у застосуванні до неї заходів кримінальної відповідальності³. В.Д. Філімонов в якості підстави називає втрату особою, яка вчинила злочин, своєї суспільної небезпеки і доцільність звільнення від кримінальної відповідальності⁴.

Г.Б. Віттенберг вважає, що підставами є: можливість виправлення особи без застосування заходів кримінального покарання, невелика суспільна небезпечність злочину та невелика суспільна небезпечність винної особи¹.

Однак деякі науковці, зокрема: Е.Т. Борисов, Ю.В. Баулін, В.В. Скибицький не згодні з висновком, що підставою звільнення від кримінальної відповідальності є „відпадіння суспільної небезпечності діяння або відпадіння чи зниження суспільної небезпечності особи, яка вчинила злочин”. Наприклад, Е.Т. Борисов вважає, що „відпадіння” суспільної небезпечності вчиненого не відповідає природі звільнення від кримінальної відповідальності, адже, оскільки діяння втратило суспільну небезпечність – найважливішу, визначальну ознаку злочину, воно перестало бути діянням, що містить всі ознаки злочину (тобто відпадіння суспільної небезпечності діяння означає зниження підстав кримінальної відповідальності, а отже, питання про звільнення від відповідальності не повинно обговорюватись)².

Ми вважаємо, що найбільш правильною є думка Ю.В. Бауліна, який вважає, що взагалі не потрібно визначати загальні юридичні підставі існування інституту звільнення від кримінальної відповідальності. Оскільки кожний вид звільнення передбачає самостійні підстави, які характерні для них³.

Поряд з підставами у науці кримінального права виділяють умови звільнення від кримінальної відповідальності. Вказане поняття також є дискусійним питанням. Однак, деякі науковці не виділяють окремо умови звільнення від кримінальної відповідальності, оскільки вважають, що умови і підстави це тотожні поняття. Протилежну думку займають такі науковці, як С.Г. Келіна, Х.Д.Алікперов та інші. Наприклад, С.Г. Келіна зазначає, що підстави являють собою фактичні обставини або сукупність обставин, які відповідають трьом ознакам:

1. є найбільш суттєвим і необхідним для застосування норми про звільнення і характеризують вчинений злочин або особу злочинця;

2. характеризують злочин і злочинця на момент вчинення цього діяння або оцінки його органами правосуддя;

3. між „підставою” та нормою про звільнення існує нерозривний зв’язок, тобто за наявності підстави завжди може бути застосоване звільнення особи від кримінальної відповідальності.

До умов С.Г. Келіна відносить обставини, вимоги, що звернені до майбутньої поведінки особи після її звільнення від кримінально відповідальності¹. На нашу думку, таке визначення є більш правильним і відображає сутність даного терміну.

На підставі викладеного, необхідно зазначити, що профілактична функція кримінального закону реалізується поряд з іншими заходами і за допомогою інституту звільнення від кримінальної відповідальності. Звільнення від кримінальної відповідальності постає як засіб кримінально-правового реагування держави на вчинений злочин, що не пов'язаний з реалізацією потенційної кримінальної відповідальності. Звільнення від кримінальної відповідальності, так само, як і сама кримінальна відповідальність, є за своєю природою ретроспективним явищем. Воно хоч і реалізується на майбутнє, але звернене в минуле – є реагуванням держави на поведінку особи в минулому.