44. Характеристика форм і методів фін. Контролю.

Залежно від стадії здійсн. контролю він має такі форми:

1.Попередній контроль здійснюється до початку руху грошових потоків. Його мета — перевірити доцільність і надійність даної фін. операції, виявити рівень ризику, що пов’язаний з нею, та передбачити конкретні способи його хеджув., з’ясувати відповідність даної операції чинному фінансовому законодавству, інтересам підприємства чи фізичної особи. Важливим напрямом є перевірка контрагента — отримувача коштів: його юридичного статусу, фін. стану, ділових рис, партнерської відповідальності тощо.

2.Поточний контроль здійснюється у процесі руху грошових потоків. Його мета — забезпечити реальність проходж. грошових потоків, реалізацію їх адресності й цільового признач. та дотрим. встановлених термінів провед. фінансових операцій.

3.Наступний контроль проводиться після здійсн. фінансових операцій та за підсумками фін. діяльності за певний період. Його мета — перевірка реалізації стратегії і тактики фін. діяльності того чи іншого суб’єкта, а в масштабах сусп. — процесу реалізації фін. політики. Він дає повну і вичерпну інформацію про фін. діяльність як кожного суб’єкта, так і сусп. у цілому.

Залежно від мети та завдань фін. контролю виділяють такі його форми:

1. Моніторинг — система заходів, що пов'язана зі спостереж.м за фін. явищами і процесами і використ. для прийняття оперативних рішень.

2. Внутрішній аудит — форма контролю, що забезпечує функціонально незалежну оцінку діяльності органів держ. сектору і дає впевнен. центральним фінансовим органам в тому, що система держ. управління функціонує у спосіб, який максимал. зниж. ризик шахрай-ства, марнотратства, допущ. помилок чи нерентабел.

3. Інспектув. — подальший контроль за дотрим. законодавства органами держ. сектору при використ. і розпорядж. фін. та мат. ресурсами, формув. бюджетних зобов'язань, веденні бух. обліку і складанні фін. звітності, що здійснюється у формі ревізій і перевірок.

Основними методами контролю є ревізії, тематичні пере­вірки, обстеж..

Ревізія - метод комплексного контролю усієї фін. і господар. діяльності підприємств та організацій стосовно її відповідності чинному законодавству. Тематичні перевірки полягають у контролі за окремими сторонами фін. діяльності (камеральні (у податковій інспекції) і документальні (у платника) перевірки податков. декларацій та звітів).

Обстеж. - ознайомл. з окремими напрямами фін. діяльності з метою виявл. проблем та шляхів їх удосконал..

За результатами ревізій і перевірок складаються акти, за результатами обстеж. — довідки.

44. Аудиторський контроль: сутність і відмінності від держ. Фін. Контролю.

Аудиторський фінансовий контроль – це контроль, який здійснюється незалежними контролюючими органами (аудиторськими фірмами), та на перевірку законності фін. діяльності і доцільності здійсн. окремих фінансових операцій суб’єктів контролю. Висновки за результатами контролю мають рекомендаційний характер. Вони визначають відповідність чи невідповідність фін. діяльності чинному законодавству, реальність та повноту її відображ. у фінансовому обліку та звітності.

Відмінності між державним та аудиторським контролем:

1) фінансовий контроль Держ. проводять спеціальні органи (Рахункова палата, Контрольно-ревізійні служби) та органи управління фінансами і фінансовою системою (Міністерство фінансів, Державна податкова адміністрація тощо), а аудиторський – аудиторськими фірмами, які є незалежними від вище зазначених органів; 2) Держ. контроль здійснюється як на мікро- так і на макрорівні, а аудиторський на мікрорівні.

3) при виявленні порушень під час держ. контролю накладаються фінансові санкції, а винні особи можуть бути притягнуть до адміністративної та кримінальної відповідальності, при аудиторському – не накладаються санкції.

4) Держ. контроль має обов’язків характер, що стосується всіх суб’єктів контролю, аудиторський – рекомендаційний, тобто суб’єкти контролю можуть проводити його за баж.м.

44. Форми фін. забезпеч. розширеного відтвор..

Фін. забезпеч. має 3 форми, які поділяються в залежності від системи фінансув.: самофінансув., кредитув., зовнішнє фінансув..

Самофінансув. - забезпеч. потреб простого і розширеного відтвор. виробництва за рахунок власних коштів юридичних і фізичних осіб (вихідна форма фін. забезпеч.).

Розрізняють самофінансув. як принцип організації і як форму фін. забезпеч..

Принцип самофінансув. передбачає, що регулюв. фін. забезпеченості здійснюється за рахунок кредиту. Він потребує чіткого визнач. співвіднош. між власними та запозиченими ресурсами. З позиції фін. ефективності власні ресурси (тобто самофінансув. як форма фін. забезпеч.) призначені для покриття затрат на мінімально припустимому рівні. Решта ресурсів формується на основі використ. кредиту. Головна перевага такої системи полягає в тому, що вона сприяє максимально ефективному використанню наявних у суспільстві ресурсів на основі прискор. їх кругообігу. Збільш. питомої ваги власних ресурсів, навпаки, уповільнює кругообіг ресурсів, а тому й уповільнює темпи соціально-економічного розвитку.

Основою самофінансув. є власний капітал. Залежно від форми власності він може бути індивідуальним — приватний, чи колективним — пайовий або акціонерний.

Кредитув. полягає у тимчасовому використанні позичених ресурсів (головна, провідна форма).. Воно ґрунтується на принципах поворотності, терміновості, платності й матеріального забезпеч. кредитів.

При цій формі: досягається значна економія сусп. капіталу за рахунок використ. одних і тих самих ресурсів різними суб’єктами підприємницької діяльності; вимагається ефективне господарюв..

Зовнішнє фінансув. - виділ. коштів певним суб’єктам на безповоротній і безоплатній основі: державне фінансув. з бюджету чи держ. фондів цільового признач., надходж. коштів від громадських та доброчинних фондів і організацій даної країни та з-за кордону, гранти від міжнародних організацій тощо. Основним її видом є бюджетні асигнув..

Інвестув. - вклад. коштів у певні об'єкти з метою отрим. прибутку або соціального ефекту.

Оренда - передав. майна у користув. на певний строк і за певну плату

44. Фінансові методи впливу на соціально-економічний розвиток країни.

Існує 2 методи впливу на соціально-економічний розвиток країни: фін. забезпеч., фін. регулюв..

Установл. пріоритетності того чи іншого методу лежить в основі визнач. напрямів фін. політики держ.. Чим вищий рівень розвитку сусп. й економіки, тим більшою є роль фін. регулюв..

Фін. забезпеч. реалізується на основі відповідної системи фінансув., яке може здійснюватись у трьох формах: самофінансув., кредитув., зовнішнє фінансув.. 

Самофінансув. - забезпеч. потреб простого і розширеного відтвор. виробництва за рахунок власних коштів юридичних і фізичних осіб (вихідна форма фін. забезпеч.). Основою самофінансув. є власний капітал. Залежно від форми власності він може бути індивідуальним — приватний, чи колективним — пайовий або акціонерний.

Кредитув. полягає у тимчасовому використанні позичених ресурсів (головна, провідна форма).. Воно ґрунтується на принципах поворотності, терміновості, платності й матеріального забезпеч. кредитів.

Зовнішнє фінансув. - виділ. коштів певним суб’єктам на безповоротній і безоплатній основі: державне фінансув. з бюджету чи держ. фондів цільового признач., надходж. коштів від громадських та доброчинних фондів і організацій даної країни та з-за кордону тощо.

Фін. регулюв. полягає у регламентуванні розподільних відносин у суспільстві й на окремих підприємствах. Оскільки фінанси являють собою розподільні й перерозподільні відносини, то фінансові методи регулюв. є методами розподілу. Існують два методи розподілу доходів: сальдовий і нормативний.

Сальдовий метод передбачає виділ. підсумкового (сальдового) елемента в розподілі доходу. Так, прибуток підприємств є різницею між валовими доходами і валовими витратами. Якраз це стимулює зрост. доходів і зниж. витрат.

Нормативний метод розподілу полягає в тому, що всі елементи розподілу визначаються за нормативами, які встановлюються стосовно об’єкта розподілу. Нормативним є розподіл прибутку при його оподаткуванні. Ставка податку на прибуток поділяє його на дві частини: перша вноситься до бюджету держ., друга становить чистий прибуток, яким підприємство розпоряджається самостійно.

Загалом метод фін. регулюв. визначає характер дії фін. механізму, який притаманній певній країні.

44. Фінансові стимули, їх види і роль.

Фінансові стимули – це важелі системи управління фінансовим механізмом, які використовуються для зацікавл. суб’єктів господарюв. в досягненні певних результатів.

Види фінансових стимулів:

— заохочувальні фонди підприємств, які утворюються з прибутку і є головним джерелом коштів для матеріального стимулюв. працівників, задовол. соціальних потреб та виробничого розвитку;

— бюджетне фінансув. ефективних напрямів розвитку економіки (у тому числі дотації підприємствам, діяльність яких має важливе знач. для держ.; використ. держ. замовл.; бюджетні кредити; фінансув. за рахунок держ. коштів держ. програм, підготовки і підвищ. кваліфікації кадрів, науково-дослідних робіт, природоохоронних заходів тощо);

— спеціальні фінансові пільги (повне або часткове звільн. від сплати податків, застосув. диференційованих ставок оподаткув., виключ. певних сум з оподатковуваних доходів, над. права на провед. прискореної амортизації).

Фінансові стимули відіграють вагому роль в управлінні фінансових механізмом, адже саме за допомогою них відбувається заохоч. суб’єктів господарюв. до покращ. їхньої діяльності шляхом їх матеріалізув.. Покращ. діяльності суб’єктів господарюв. приводить до покращ. фін. становища всієї країни загалом.

44. Обґрунтуйте зв’язок між економічною політикою, фінансовою політикою і фінансовим механізмом.

Перш за все наведемо визнач. цих понять.

Економічна політика - система заходів, здійснюваних державою та її владними структурами або іншими особами, спрямованих на регулюв. економічних процесів. 

Фін. політика – система заходів, що здійснюються державою в межах наданих їй функцій та повноважень у сфері фін. діяльності суб’єктів господарюв. та фінансових інституцій, громадян і безпосередньо держ. з метою виріш. певних завдань і досягн. поставлених цілей.

Фінансовий механізм - сукупність фінансових методів і форм, інструментів та важелів впливу на соціально-економічний розвиток сусп., за допомогою яких реалізуються фін. політика.

Отже, з визначень видно, що економічна політика є більш ширшим поняттям ніж фін., бо вона охоплює систему заходів регулюв. усіх процесів економіка, а ост. – тільки тих процесів, які пов’язані із фінансовою сферою. Отже. Фін. політика є складовою ек..

Фінансовий механізм, виходячи із визнач., є системою методів та форм, за допомогою яких реалізується фін. політика. Отже, фінансовий механізм – основа реалізації однієї із складових ек. політики держ..