2.2 Експорт капіталу та інші фінансові операції

За різними оцінками, в тіньовому секторі обертається від 40 до 60 % фінансових ресурсів країни. Виключне значення за таких умов має вивіз капіталів за кордон. Він не тільки дає змогу краще відмити гроші, отримані злочинним шляхом, але й дозволяє власникам напівлегальних чи взагалі нелегальних капіталів в Україні значною мірою позбутись контролю за їх активами з боку органів державної та місцевої влади і управління. А ціна такої економічної та політичної свободи набуває особливого значення із наближенням президентських виборів. Адже з одного боку, ці вибори вимагають концентрації фінансових ресурсів, а з іншого – після них багато і підприємців, і політиків, і різноманітних експертів не виключає переділу власності.

У цьому контексті показово, що вивіз капіталу за кордон останнім часом зростає. Так, за оприлюдненими нещодавно даними НБУ, у 2000 р. Україну залишили капітали на суму в 385 млн дол. у 2001 р. – на 898 млн дол. а у 2002 р. – вже на 2,271 млрд дол. При цьому голова НБУ С. Тигипко стверджує, що левова частка коштів була виведена з України завдяки використанню елементарної схеми із залученням офшорних компаній, суть якої полягає у наступному. Резидент України купує акції вітчизняного підприємства, як правило, це – неліквідні цінні папери, що дозволяє купувати їх за низькою цінною. Потім ці акції за тією ж низькою ціною продаються нерезиденту України, як правило офшорній компанії. Перший нерезидент передає зазначені акції за тією ж ціною іншому нерезиденту (переважно теж офшорна компанія). А вже цей, другий, залучений до фінансового ланцюжка нерезидент продає акції українському підприємству за ціною, що у десятки разів перевищує початкову ціну продажу акцій. Обсяг вивозу капіталу приблизно (за вирахуванням порівняно невеликих комісійних) дорівнює різниці між останньою угодою між нерезидентом і резидентом України (що здійснювалась за високої ціни акцій) і першою угодою між резидентом України і нерезидентом (що укладалась за низької ціни акції). На думку деяких експертів, для такої схеми вивозу капіталу може здійснюватись спеціальна емісія акцій. При цьому треба підкреслити, що вивіз капіталу з України де-факто здійснювався за допомогою цілком легальних (де-юре) угод з купівлі-продажу цінних паперів. За твердженням С. Тигипка, у переліку суб’єктів підприємницької діяльності, що використовували зазначену схему експорту капіталу, представлені банки практично всіх основних бізнес-груп України. А це свідчить про широкі масштаби та певну аполітичність (у плані провладних або опозиційних уподобань підприємців) розглянутої схеми експорту капіталу. Головним інструментом у боротьбі із наведеною вище схемою вивозу капіталу з України має бути постанова НБУ № 36 від 29 січня 2003 р., що передбачає ліцензування операцій з цінними паперами. Так, НБУ узгоджуватиме з СБУ та МВС видачу банкам і фінансовим компаніям ліцензій на придбання валюти на міжбанківському ринку під операції по угодах із нерезидентами щодо акцій українських компаній. Водночас, на думку деяких спостерігачів, існує цілком конкретна “жертва” (хоча вона й не була названа С. Тигипко), проти якої буде в першу чергу спрямована дія зазначеної постанови НБУ, оскільки навряд чи варто очікувати на компанію за “чистоту” національного бізнесу як такого.

А за словами фінансистів, оприлюдненою головою Національного банку схемою активно користувались у 1997-1998 рр. Нині ж вдаються до більш витончених схем експорту капіталу, які не протирічать чинному законодавству. Доречно також згадати, що свого часу масштабний вивіз капіталу з України здійснювався через прибалтійські банки. Після того як було виявлено безпрецедентний розрив між митною вартістю прибалтійського імпорту та сумами проплачених грошей (близько 1 млрд дол. протягом 1999 р.), цей канал завдяки ряду прийнятих адміністративних заходів було перекрито.

До речі, використання цінних паперів як інструменту для здійснення фіктивних за своєю метою фінансових операцій (хоча формально і в межах чинного законодавства) не є суто українським “ноу-хау”, а досить добре відоме у світовій практиці. Одна із схем відмивання “брудних” грошей, оприлюднених FATF, передбачає використання з цією метою цінних паперів.

Боротьбою з легалізацією коштів, одержаних злочинним шляхом, займається і спеціалізований підрозділ ГУБОЗ МВС України. Цим підрозділом, наприклад, минулого року у Харкові припинено діяльність групи підприємців і керівників філії одного з банків, що здійснювали протизаконні фінансові операції з використанням офшорної компанії. Зловмисники встигли “відмити” понад 4,5 млн дол. США. За матеріалами служби БОЗ прокуратурою порушена кримінальна справа.

В Івано-Франківській області викрито групу керівників декількох комерційних структур. Шляхом проведення фіктивних вексельних розрахунків і безтоварних операцій вони викрали і “відмили” понад 15 млн грн.

Для координації зусиль різних державних структур у боротьбі з відмиванням “брудних” грошей створена спеціальна міжвідомча група. До неї, крім співробітників ГУБОЗ, входять представники ДПА, НБУ, Мін’юсту, фахівці нещодавно створеного Державного департаменту фінансового моніторингу, митної служби. Група займається дослідженням тенденцій, схем і способів відмивання коштів і доходів, отриманих злочинним шляхом. Джерелами таких доходів є незаконна міграція, торгівля людьми, наркобізнес.

Оскільки через складність фінансових схем, що застосовуються, встановити факт відмивання “брудних” грошей дуже складно, то на практиці іноді виникає певна розбіжність у корпоративних інтересах між банкірами та працівниками правоохоронних органів насамперед з приводу розкриття інформації, яка є банківською таємницею. Банкіри звертають увагу на те, що розширення доступу працівників правоохоронних органів до таємниці банківських вкладів послабить довіру клієнтів до банківських установ, негативно вплине на стан депозитів у банках.

Також дуже критично налаштований ряд банкірів щодо дій правоохоронців, які, поширюючи інформацію про правопорушення у фінансовій сфері, таким чином формують негативний імідж банківської системи України в цілому. На думку банкірів, це може мати негативні наслідки для всієї вітчизняної економіки. Не виключено, що саме у такому контексті деякі з них розглядають заяву Міністерства внутрішніх справ: “Банківська система перетворилася на центральну ланку технологічного ланцюжка з відмивання капіталів, здобутих злочинним шляхом. До кримінальної відповідальності за вчинення корисливих злочинів безпосередньо у банках притягаються 367 працівників, з яких 54 – керівники банківських установ”. (Правда, у звіті не вказується, скільки з притягнутих до відповідальності осіб визнані винними у судовому порядку).

Не дивно, що у такій атмосфері ряд українських страхових компаній висловив свою занепокоєність діями ДПАУ, яка, посилаючись на свої внутрішні документи, раптово почала вимагати у них договори перестрахування із латвійською компанією “EstoraRe”. Оскільки ДПАУ не прокоментувала свої дії, то можна припустити, що податківці аналізують імовірність функціонування якоїсь схеми експорту капіталу з України або ж ухиляння від оподаткування.

Водночас, на думку деяких оглядачів, стимулювати розвиток тіньових процесів на вітчизняному фінансовому ринку може і реалізація намірів Національного банку заборонити обмінні пункти валюти, що працюють на підставі агентських угод. За даними НБУ, на такі пункти припадає 57 % від їх загального числа в Україні і лише 29 % від загальноукраїнського обсягу валютообмінних операцій. Це, на думку деяких експертів, свідчить про приховування доходів.

Не відкидаючи, в принципі, можливості приховування доходів валютообмінними пунктами, зазначимо, що на підставі такого простого порівняння не можна робити такі однозначні висновки. Поряд з цим досить проблематично, чи зможуть банки оперативно заповнити вакуум у валютообмінній мережі, що виникне внаслідок закриття пунктів, які працюють за агентськими угодами. Швидше за все, треба погодитись з деякими оглядачами, які вважають, що наслідком зазначеної новації НБУ стане поява численних стихійних нелегальних пунктів обміну валюти з усіма вадами, притаманними тіньовій економіці