- •Наука про політику: причини появи, завдання, функції, категорії.
- •Методи політичних досліджень.
- •Політика як суспільне явище. Фактори, що визначають політику.
- •Політичні відносини та їх зміст. Суб’єкти та об’єкти політичних відносин.
- •Політичні концепції Стародавнього Сходу.
- •Політичні погляди Платона і Арістотеля.
- •Релігійно-політична доктрина середньовічного католіцизму. (ф.Аквінський).
- •Політичні ідеї Реформації (м.Лютер, ж.Кальвін, ж.Боден).
- •Зародження політичної ідеології буржуазії. Ніколо Макіавелі.
- •Ідеологія “природних прав” та “суспільного договору”.
- •Політична думка епохи Відродження.
- •Погляди на політику та державу соціалістів-утопістів.
- •Політичні ідеї та погляди і.Канта і г.Гегеля.
- •Становлення та розвиток політичної ідеології марксизму.
- •Соціально-політична теорія в.І.Леніна.
- •Розвиток теорії політичних відносин у Росії хіх-початку хх ст.
- •Основні сучасні політичні теорії: “Теорія еліт”.
- •Основні сучасні політичні теорії: “Залізний закон олігархічних тенденцій”.
- •Основні політичні теорії: “Теорія раціональної бюрократії” м. Вебера.
- •Основні сучасні політичні теорії: “Модель конфліктного суспільства” р.Дарендорфа.
- •Політичні ідеї Київської Русі.
- •Політичні ідеї і.Вишенського та х.Філарета.
- •Українські просвітники про державу та суспільство.
- •П.Орлик “Конституції Війська Запорізького”.
- •Політична думка України хіх ст.
- •Ідеологія української соціал-демократії (і.Франко, м.Грушевський, в.Винниченко).
- •Політичні ідеї українського націоналізму (м.Міхновський, д.Донцов).
- •Ідея “трудової монархії” в.Липинського.
- •Політичні погляди Кирило-Мефодієвського товариства.
- •32.Економічна платформа класичного лібералізму.
- •33.Ідея соціального лібералізму та її втілення в сша та Західній Європі.
- •34.Неолібералізм, його характерні риси та засоби діяльності
- •37.Неоконсерватизм, його характерні риси та сучасні форми.
- •38.Політична доктрина сучасного католицизму.
- •40.Фашизм та неофашизм як форми політичного екстремізму.
- •41.Анархізм як напрям політичної думки.
- •42.Тероризм як течія політичного екстремізму та форми його прояву.
- •43.Витоки та основні етапи розвитку світової політичної думки
- •44.Сутність виборів та різновиди виборчих систем.
- •45.Особливості політичної культури України.
- •46.Теорія "демократичного соціалізму" та її практичне втілення в країнах Західної Європи.
- •47.Сучасна українська політична наука та її роль в розбудові суверенної України.
- •48.Політична система суспільства, її суть, завдання.
- •49.Функції політичної системи суспільства
- •50.Командна політична система
- •51.Змагальна політична система
- •53.Влада як головний елемент політичної системи
- •54.Види та форми суспільної влади
- •55.Політична влада, її завдання та функції.
- •56.Метод здійснення влади. Політичний режим.
- •57.Типи політичного режиму
- •58. Становлення держави. Типи та форми держав
- •59. Держава – базовий елемент політичної системи. Функції держави.
- •60.Правова держава та її основні принципи.
- •61.Політичні партії та механізм їх впливу на владу.
- •62.Типологія політичних партій
- •63. Багатопартійність. Типи партійних систем.
- •64.Громадські рухи та механізм їх впливу на владу.
- •65.Типологія громадських рухів.
- •66.Формування багатопартійної системи в Україні.
- •67.Громадянське суспільство, його суть та взаємодія з державою.
- •68.Сутність демократії, її види та суспільне значення.
- •69.Взаємодія політики з мораллю.
- •70.Економічна політика держави: зміст, завдання, структура.
- •71.Механізм політичного регулювання економічних відносин
- •74.Національна політика держави: зміст, завдання, функції.
- •75.Національне питання: суть та форми прояву.
- •76.Політична суверенізація етносів. Форми національно державного устрою.
- •77.Політичний процес: етапи, форми, типи, стадії перебігу.
- •99.Ресурси та структура влади.
40.Фашизм та неофашизм як форми політичного екстремізму.
фашизм — це войовничий антидемократизм, расизм і шовінізм, що доведені до істерії, звеличення тоталітарної держави. Характерною рисою ідеології фашизму було «вчення» про арійську вищу расу й концепція нації як вищої й вічної реальності, яка базується на спільності крові. Фашисти всі нації ділили на вищі й нижчі, уважаючи, що вищі нації повинні панувати над нижчими й нещадно подавляти будь-які спроби їхнього опору. Уся економічна і соціальна система фашизму базувалася на пануванні монополістичного капіталу під жорстким контролем держави. Фашизм виступав за інтеграцію всіх верств населення в расове або корпоративне суспільство, в якому трудящим належала роль «виробничого капіталу». Під час панування фашистів було заборонено страйки, а створені ними «профспілки» стали засобом контролю над робітниками.
Екстремізм — це схильність у політиці та ідеології до крайніх поглядів і дій. Як свідчить сус-на практика, екстремізм можуть породжувати різноманітні чинники: соці-но-ек-ні кризи, різкий спад життєво-го рівня основної маси населення, тоталітарний та авторитарний хар-р існуючих режимів, жорстоке придушення владою опозиції, переслідування інак-омислячих, нац-ний гніт. Слід зазначити, що в по-літичному плані екстремізм намагається підірвати дієвість сус-них структур та інститутів, що функ-ціонують, за допомогою силових методів. З цією метою екстремісти організовують заворушення, провокують страйки, вдаються до терористичних актів. Представники цієї політичної течії виступа-ють проти будь-яких компромісів, переговорів та угод, пов'язаних із взаємними поступками.
41.Анархізм як напрям політичної думки.
Анархіз́м (від дав.-гр. αναρχω — від ἀν, ан, «без» + ἄρχή, архе, «влада» + -ізм) — суспільно-політична течія, що прагне до максимально можливого визволення особистості, виступає за негайне знищення всякої державної влади шляхом стихійного бунту мас і створення федерації дрібних автономних асоціацій виробників і споживачів (союзи громад). Мета анархізму — створення вільної організації суспільства з інститутами громадського самоуправління, яке обходиться без влади людини над людиною. Ідеї анархізму остаточно сформувалися в 19 столітті. Хронологічно анархізм поділяють на індивідуалістичний анархізм — представники: П. Прудон, М. Штірнер; колективістський — М. О. Бакунін; комуністичний — П. О. Кропоткін. В сучасному світі поняття «анархізм» втратило свій первісний зміст і часто вживається як синонім хаосу, безвладдя, дезорганізації.
Анархізм — ідея про те, що суспільство може і повинно бути організоване без державницького примусу. Крім того конкретні анархісти можуть мати додаткові критерії того, що включає в себе анархізм, і вони часто не згодні один з одним відносно цих кр Також нещодавно з'явилося таке відгалуження, як націонал-анархізм, котре поєднує анархізм (найчастіше - анархо-синдикалізм) з білим націоналізмом. Найвизначнішим ідеологом є Трой Саутґейт, на погляди якого вплинули ідеї Консервативної революції, традиціоналізму, Третього шляху, нових правих і різноманітних анархістських шкіл.[1] Сучасний же український націонал-анархізм є різко антикапіталістичною та пролетарською ідеологією на засадах етнічного націоналізму, анархо-синдикалізму й анархо-комунізму з акцентами на революції, класовій боротьбі, самоорганізації української нації, захисті рідної природи, здоровому способі життя. [2]