Інструменти валютного регулювання

Інструменти валютного регулювання — це певні заходи регулятивних чи уповноваже­них органів, спрямовані на утримання окре­мих аспектів функціонування валютного ринку та діяльності його суб'єктів у певних межах чи спрямуван­ня їх у певних напрямах. Як зазначалося вище, такі інструменти бувають адміністративної та економічної дії.

Адміністративні інструменти валютного регулювання від­значаються прямим, обов'язковим, обмежувальним чи заборон­ним впливом на діяльність суб'єктів валютного ринку. Заходів такого характеру на практиці застосовується велика кількість, вони поділяються на дві групи: валютні обмеження і валютні блокади.

Валютні обмеження — це законодавче та нормативне вста­новлені вимоги щодо заборони, обмеження, лімітування та інших форм регламентування валютних операцій резидентів та нерези­дентів на валютних ринках. Це досить потужний, ефективний і оперативний інструмент валютного регулювання. Запровадивши чи скасувавши те чи інше обмеження, держава має можливість негайно і досить відчутно вплинути на певний валютний потік у напрямі, адекватному цілям валютної політики. Особливо ефек­тивним цей інструмент є в умовах слабкого розвитку ринкових механізмів, що має місце до цього часу в Україні. Тому протягом усього перехідного періоду валютні обмеження були в Україні ключовим валютним інструментом. Проте в перспективі його роль повинна знизитися.

Найбільш жорсткими обмеженнями, що застосовувалися НБУ в його валютній політиці перехідного періоду, були:

—введення обов'язкового продажу підприємствами експорт­ної виручки в інвалюті (на 100 % чи на 50 %);

— заборона (чи обмеження) надання підприємствами-резиден­тами комерційного кредиту контрагентам-нерезидентам;

—заборона спекулятивних валютних операцій на ринку;

—заборона резидентам, у тому числі банкам, надавати грошо­ві позички нерезидентам за рахунок ресурсів, мобілізованих усе­редині країни. Такі позички дозволяються тільки за рахунок кош­тів, позичених на зовнішньому ринку;

—заборона вивозу валютних коштів юридичних осіб без до­зволу НБУ та фізичних осіб понад установлену норму;

—контроль за прямими інвестиціями, спрямований на збалан­сування прямих інвестицій резидентів за кордоном і прямих інве­стицій нерезидентів в Україні;

—лімітування валютної позиції комерційних банків-резиден­тів та контроль за дотриманням установлених нормативів відкри­тої позиції;

—адміністративна фіксація обмінного курсу національної ва­люти та такий же розподіл валютних надходжень у країну.

У міру формування ринкового механізму економічного регу­лювання НБУ відмовлявся від подібних обмежень і вдавався до більш ліберальних форм регламентації та контролю валютних операцій.

Валютна блокада — це сукупність заходів щодо обмеження валютного потенціалу певної країни або окремих її резидентів задля досягнення певних політичних чи економічних цілей. Рі­шення про валютну блокаду можуть приймати керівні органи окремих країн чи групи країн, міжнародні органи (наприклад, РАТТ), міжнародні валютно-кредитні організації (напр., МВФ, Світовий банк, ЄБРР) та ін.

До заходів валютної блокади відносять: заморожування валют­них авуарів даної країни чи її резидентів на рахунках в іноземних банках; відмова у наданні міжнародних кредитів та іноземної до­помоги країні, до якої застосовані заходи блокади; заборона на реалізацію в такій країні інвестиційних проектів компаніями — резидентами країн, що прийняли рішення про блокаду.

В останні роки заходи валютної блокади стали активно застосо­вуватися з метою протидії легалізації доходів, отриманих злочин­ним шляхом, та боротьби з фінансовою підтримкою тероризму.

Економічні інструменти валютного регулювання — це су­купність заходів з економічного стимулювання такої поведінки суб'єктів валютного ринку, яка сприяє досягненню цілей валютної політики. До таких інструментів належать: валютна інтервен­ція, або девізна політика; облікова (дисконтна) політика; курсова політика; визначення режиму валютного курсу; диверсифікація валютних резервів; регулювання сальдо платіжного балансу.

Валютна інтервенція є насамперед інструментом регулю­вання кон'юнктури валютного ринку та стабілізації обмінного курсу. Цьому аспекту її призначення було приділено достатньо уваги вище (с. 269—270). Тому тут коротко зупинимося лише на нових аспектах використання цього інструменту. Зокрема, валют­на інтервенція може проводитися не тільки для стабілізації об­мінного курсу, а й для його зниження чи підвищення з метою по­силення стимулювання експорту чи імпорту. У таких випадках інтервенція проводиться за стабільної кон'юнктури валютного ринку, завдяки чому вона змінюється в напрямі, що відповідає досягненню нового рівня курсу. Це свідчить про широкі можли­вості валютної інтервенції як регулятивного інструменту.

Валютна інтервенція, особливо великих обсягів, впливає не тільки на обмінний курс, а й на грошову базу центрального бан­ку: у разі додаткового продажу валюти на ринку грошова база зменшується, а при викупі — збільшується, що може порушити рівновагу на грошовому ринку і змінити рівень процента та спро­вокувати інфляційні явища. Якщо така загроза існує, то центра­льний банк одночасно з інтервенцією на валютному ринку про­водить на грошовому ринку операцію зворотної дії, яка нази­вається стерилізуючою. Наприклад, якщо НБУ протягом вересня поточного року викупив інвалюти на 500,0 млн. грн. і ця сума до­сить відчутна для кон'юнктури грошового ринку, то він може її стерилізувати, продавши на ринку цінних паперів на аналогічну суму, завдяки чому грошова база і кон'юнктура грошового ринку залишаться незмінними.

Облікова (дисконтна) політика полягає в цілеспрямованому підвищенні чи зниженні облікової ставки та відповідній зміні ставки депозитного і позичкового процента. Якщо процентні ста­вки збільшуються, то зменшується маса національних грошей в обороті, знижується відплив вільних капіталів за кордон, зростає приплив іноземної валюти (вільних капіталів) з-за кордону. Усе це сприяє зростанню курсу національної валюти, зміцненню її позицій на валютному ринку. При зниженні облікової ставки весь процес впливу на валютний ринок відбувається у зворотно­му напрямі.

У такий самий спосіб — через регулювання маси грошей в обороті — можна впливати на кон'юнктуру валютного ринку за допомогою інших інструментів монетарної політики — зміною норми обов'язкового резервування, операціями на відкритому ринку тощо.

Курсова політика полягає в цілеспрямованому проведенні комплексу заходів з метою корекції курсу національної валюти. Якщо така корекція спрямована на зниження обмінного курсу, то курсова політика називається політикою девальвації. Дева­львація національної валюти сприяє підвищенню конкурентосп­роможності національного виробництва, посиленню торговель­них позицій країни на світовому ринку та стимулюванню екс­порту. Разом з тим політика девальвації може негативно впли­вати на позиції імпортерів, бо їм доведеться купувати інвалюту за вищим курсом. Це може спровокувати зростання цін на імпо­ртні товари. Тому при запровадженні політики девальвації по­трібно добре зважити як позитивні, так і негативні наслідки. Якщо країна багато імпортує виробничих ресурсів (енергетич­них, сировинних тощо), то втрати імпортерів можуть повністю перекрити виграш експортерів і при цьому розпочнеться інфля­ційне зростання цін.

Якщо метою курсової політики визнається підвищення об­мінного курсу, то вона називається політикою ревальвації. Ця політика стимулює розвиток імпорту, оскільки імпортери для своїх платежів за кордоном купуватимуть інвалюту за нижчим курсом. Буде збільшуватися пропозиція на товарних ринках, що позитивно впливатиме на стабільність цін. Скорочуватимуться виробничі витрати на підприємствах з великим споживанням імпортованих енергії, сировини, матеріалів, комплектуючих. Розширюються можливості запровадження у вітчизняне вироб­ництво новітніх техніки, технології, комп'ютерних систем, за­куплених по імпорту. Разом з тим підприємства-експортери за політики ревальвації зазнаватимуть втрат. Якщо одночасно во­ни не є великими «споживачами імпорту», то можуть послаби­ти свої конкурентні позиції на світовому ринку. Тому політику ревальвації потрібно застосовувати теж досить обережно і ви­важено.

До економічних інструментів валютного регулювання мож­на віднести і визначення режиму валютного курсу. Як зазна­чалося вище, у світовій практиці існує кілька таких режимів: фіксований, плаваючий та змішаний. Кожний з них має певні переваги та вади. Вибір того чи іншого режиму валютного ку­рсу с прерогативою центрального банку, що дає йому можли­вість по-різному впливати на кон'юнктуру валютного ринку, стимулювати різні аспекти поведінки економічних суб'єктів на цьому ринку, спрямовуючи їх на досягнення поставлених ці­лей. Детальніше режими валютного курсу були розглянуті в підрозд. 6.3.

Особливу роль у валютному регулюванні відіграють такі ін­струменти, як регулювання сальдо платіжного балансу та управ­ління золотовалютними резервами. Дія цих інструментів має комплексний характер і спрямована на забезпечення загальних передумов для ефективного використання інших інструментів, дія яких має більш конкретно-цільове спрямування. Ґрунтовніше ці інструменти будуть розглянуті в підрозд. 6.5.