БАНКІВНИЦТВО

РОЗДІЛ 13

Фінансові посередники грошового ринку

Після вивчення цього розділу Ви зможете:

• зрозуміти сутність та призначення фінансових по­середників;

• визначити основні видові риси банку і відрізнити банк від інших фінансових посередників;

• охарактеризувати функції банків;

• пояснити, чому в банківському секторі таким важ­ливим є об'єднання банків у систему, і сформулювати основні принципи побудови банківських систем;

• зрозуміти економічні функції банківської системи;

• дати характеристику основних видів небанківських фінансових посередників.

13.1. Сутність, призначення та види фінансового посередництва

Фінансовий посередник як суб'єкт грошового рин­ку. Грошовий ринок за характером зв'язку між кредиторами та позичальниками поділяється на два сектори: сектор прямого фі­нансування та сектор непрямого (опосередкованого) фінансуван­ня, про що мова йшла в підрозд. 3.2. У секторі непрямого фінан­сування поряд з кредиторами і позичальниками, які умовно мож­на назвати базовими суб'єктами ринку, з'являється третій — еко­номічний посередник, який є самостійним і рівноправним суб'єк­том грошового ринку. Подібно до базових суб'єктів він формує власні зобов'язання та вимоги і на цій підставі емітує власні фі­нансові інструменти, що стають інструментом торгівлі на грошо­вому ринку. Зазначені суб'єкти називаються фінансовими посе­редниками, а їхня діяльність з акумуляції вільного грошового капіталу та розміщення його серед позичальників-витратників називається фінансовим посередництвом, яке виступає альтернативою фінансового ринку.

Фінансове посередництво істотно відрізняється від брокерсько-дилерської діяльності, яка здійснюється в секторі прямого фінансування. Особливість останньої полягає в тому, що брокери і дилери як технічні посередники не створюють власних вимог і зобов’язань, а діють за дорученням клієнтів, одержуючи дохід у вигляді комісійної плати (брокери) чи різниці в курсах купівлі-продажу (дилери). Фінансові посередники діють на ринку зовсім по-іншому – від свого імені і за власний рахунок, створюючи власні вимоги. Тому їхні прибутки формуються як різниця між доходами від розміщення акумульованих коштів і витратами, пов’язаними з їх залученням. Так, страхова компанія, акумулюючи кошти своїх клієнтів, формує нове зобов’язання – страховий поліс, а розміщуючи ці кошти в банках чи цінних паперах, створюючи нову вимогу до позичальника.

Загальний вигляд взаємовідносин між базовими суб'єктами грошового ринку та фінансовими посередниками можна подати у такому вигляді (рис. 13.1):

Гроші

Зобов’язання

Зобов’язання

Гроші

Гроші

Гроші

Вимоги

Вимоги

Рис. 13.1. Загальна схема фінансового посередництва

Механізм фінансового посередництва недостатньо висвітлений у сучасній українській та в колишній радянській літературі. Окремі суб'єкти грошового ринку і в теорії, і на практиці розглядаються, як правило, ізольовано один від одного, як непов'язані між собою структури, які функціонують у своїх замкнутих економічних сферах. Проте це не так.

Усі фінансові посередники функціонують на єдиному грошовому ринку, з одним і тим же об’єктом – вільними грошовими коштами, однаково відчутно впливають на кон’юнктуру цього ринку, можуть не тільки конкурувати між собою, а й взаємодіяти у вирішенні багатьох економічних та фінансових завдань. Тому дослідження фінансового посередництва як самостійного економічного явища має важливе теоретичне і практичне значення, особливо в сучасних умовах України, коли тільки формується грошовий ринок, його інфраструктура і механізм регулювання. Дуже важливо, щоб при вирішенні цих завдань ураховувалася не тільки видова специфіка окремих фінансових посередників, а й їх родова єдність і функціональна взаємозалежність.

Послуги фінансових посередників. Це питання досить складне, адже до складу фінансових посередників входять інституції, які суттєво різняться характером своєї діяльності: банки, страхові компанії, пенсійні фонди та ін. І справді, на перший погляд, здається, важко знайти щось спільне в діяльності цих інституцій з обслуговування кожним з них своїх клієнтів – заощадників і позичальників. Проте науковці це спільне вже знайшли і на його підставі сформулювали три послуги, які надають фінансові посередники і яких не надає фінансовий ринок:

• послуги зі зменшення ризику;

• послуги зі збільшення ліквідності;

• послуги із забезпечення інформацією.

Зменшення ризику фінансовими посередниками досягається завдяки диверсифікації ними своїх портфелів активів. Фінансо­вий посередник, залучивши від багатьох заощадників велику су­му коштів, має можливість розмістити їх у кілька видів вимог ве­ликої кількості позичальників. Якщо один чи навіть кілька з великої маси позичальників збанкрутує чи по одній з вимог зни­зиться дохідність, у цілому фінансовий посередник може залиши­тися «на плаву» і розрахуватись за своїми зобов'язаннями перед клієнтами повністю чи частково. Якщо ж заощадник передасть свої кошти позичальнику безпосередньо і останній збанкрутує, то він втратить усі свої кошти.

Збільшення ліквідності своїх клієнтів — заощадників і позичальників — фінансові посередники забезпечують ефективним управлінням ліквідністю своїх активів. Завдяки тому, що вони оперують великими обсягами грошових коштів, це дає змогу їм досягти тако­го співвідношення між високодохідними, але низьколіквідними ак­тивами і низькодохідними, але високоліквідними активами свого портфеля, що вони можуть у будь-який час надати ліквідність (гро­ші) своїм клієнтам — заощадникам чи позичальникам.

Інформаційні послуги. Фінансові посередники, котрі управляють великими фінансовими потоками, мають змогу відносно дешево (завдяки ефекту масовості) накопичувати достовірну інформацію про стан справ у позичальників та заощадників і вико­ристовувати її в інтересах своїх клієнтів, звільняючи їх від необ­хідності самим збирати таку інформацію, або ж продавати її клієнтам за ціною, значно нижчою від тих витрат, яких клієнти мусили б зазнати, якби самостійно збирали таку інформацію.

Види фінансових посередників. Вид фінансових посередників та кількість їх за кожним видом істотно різняться по окремих краї­нах. Вважається, що найбільший їх «асортимент» мають США, що зумовлено значною специфікою формування їх грошового ринку. Чи не найменший «асортимент» фінансових посередників мають країни, що виникли на пострадянському просторі і розпочали бу­дівництво ринкових економік. Сюди входить і Україна.

У зарубіжній літературі фінансових посередників заведено поділяти на три групи:

• депозитні інституції;

• договірні ощадні інституції;

• інвестиційні інституції.

До групи депозитних інституцій входять: комерційні банки, ощадні установи, кредитні спілки. В Україні ощадні установи як відокремлені від банків самостійні структури не сформувалися, тому до депозитних інституцій можна віднести лише банки та кредитні спілки. Спільною рисою цих інституцій є право при­ймати кошти на зберігання (депозити) та надавати позики.

До групи договірних ощадних інституцій входять: страхові компанії (компанії зі страхування життя і компанії зі страхування майна та від нещасних випадків), пенсійні фонди. Спільною рисою цих інституцій є продаж ними своїм клієнтам права на певні, заздалегідь визначені виплати за певних умов: настання страхо­вих випадків, досягнення пенсійного віку. В Україні обидва види цих інституцій уже функціонують. Проте зі створенням приват­них пенсійних фондів Україна явно запізнилась.

До групи інвестиційних інституцій відносять: взаємні фон­ди, інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, фінансові компанії та ін. Спільною рисою цих інституцій є право залучати кошти для надання середньо- та довгострокових позик та купівлі цінних паперів. В Україні інституцій з назвою «взаємні фонди» ще не іс­нує, а в США це чи не наймогутніші фінансові посередники. Розвиток цієї групи інституцій в Україні здійснюється переважно у вигляді інвестиційних фондів та компаній.

Наведена класифікація фінансових посередників є незаверше­ною. Вона адаптована до фінансової системи США, проте не включає ряд інституцій, які широко функціонують в інших краї­нах. За її межами залишилися такі інституції, як ломбарди, лізин­гові компанії, факторингові компанії, довірчі товариства та ін., які вже є в українській практиці. Крім того, зараз відбувається процес інтенсивного стирання відмінностей між фінансовими по­середниками. Тому питання класифікації фінансових посередни­ків потребує подальшого вивчення.