9. Природно-ресурсний потенціал (прп) країни

Поняття «природно-ресурсний потенціал» належить до тих, що найчастіше використовується в сучасній науковій і політичній літературі. В його назві вжито ключові слова - потенціал (від лат - potentia - сила) та ресурси ( від франц. ressour­se - засіб, спосіб). Однак загальновизнаного його тлумачення поки що немає. Еко­номіст-географ В.Г. Руденко нарахував до семи означень, що їх найчастіше вжи­вають різні автори для характеристики цього поняття. Їх узагальнення системати­зація й аналіз дали змогу В.1П. Руденкові вивести наступне формулювання цього поняття : «Природ­но-ресурсний потенціал (ПРП) території (акваторії) - це сукупна продуктивність природних ресурсів, засобів виробництва і предметів споживання, виражена в їх­ній суспільній вартості». В такому розумінні ПРП території (акваторії) посідає цілком певне місце в системі «суспільство - природа» (рис.2).

Рис.2 Місце природно-ресурсного потенціалу території (акваторії) в струк-турі взаємозв’язків природних і суспільних продуктивних сил суспільного способу виробництва: А-природні продуктивні сили(а- розвідані природні ресурси; б - природні умови; Б - суспільні продуктивні сили (1 - засоби вироб­ниц­тва; 2 - робоча сила; 3 - наука; 4 - суспільні комбінації виробничого процесу); в - природно-ресурсний потенціал території (акваторії); Г- виробничі відносинию

Сфера взаємодії природи і суспільства охоплює не тільки безпосередньо екс­плуатовані, але і усі розвідані природні ресурси, що складають ПРП (території), остільки в перспективі (запевних умов) може бути залучена до народно-господар­ського обігу.

Разом з поняттям ПРП території (акваторії) використовуються терміни «по­тенціал ландшафтний», «потенціал природних ресурсів»

Потенціал ландшафтний характеризує, за П.Г. Шищенком, фізичний стан і енергетичну забезпеченість географічних ландшафтів, які визначають їхню здат­ність виконувати природоохоронні та соціально-економічні функції, а також задо­вольняти суспільні потреби через різні види природокористування.

Потенціал природних ресурсів -це здатність природного комплексу або його окремих компонентів задовольняти потреби суспільства в енергії, сировині, здійсненні різноманітних видів господарської діяльності. Величина потенціалу при­родного і потенціалу ландшафтного, на відміну від природно-ресурсного, оціню­ється в природних (натуральних) показниках (м³/рік - водний, кВт·год - енергетич­ний та ін.)

За системним вченням, ПРП території (акваторії) - цілісна система складно­організованих об’єктів. Його цілісність визначається закономірним сполученням взаємоумовлених природних і соціально-економічних зв’язків і залежностей, що поєднують територіально всі природні ресурси. ПРП - це об’єктивна дійсність і водночас - сокупність економічних відношень, що складаються на базі його вико­ристання.

Найважливішою властивістю ПРП території (акваторії) як системи є те, що він становить природний комплекс, у якому існують тісний взаємозв’язок та ієрар­хічна підпорядкованість усіх компонентів, що його складають. Зміни в одному з них викликають зміни в іншому.

Для ПРП території (акваторії) характерна наявність компонентної, функціональної, територіальної та організаційної функцій.

Компонентна структура ПРП - це внутрішньо- та міжвидові співвідно­щення природних ресурсів (лісових, земельних, водних тощо). Щодо цього ПРП території (акваторії) може бути поділений на такі групи ресурсів: мінеральні (паливно-енергетичні й металеві корисні коралини, нерудна сировина, сировина для металургійної промисловості, гірничо-хімічна сировина, будівельні матеріали), водні (поверхневий стік, підземні води), земельні (з врахуванням сільськогоспо­дарського призначення й характеру грунтового покриву), лісові (щорічний приріст деревини), фауністичні (мисливські, рибні, медоносні ресурси), природничо-рекре­аційні (рекреаційні території, придатні для створення санаторно-курортних закладів, баз відпочинку, туристичних маршрутів).

Функціональна структура ПРП відображає класифікацію природних ресурсів за їхньою здатністю до формування комплексів та участі в територіально­му поділі праці, що втілюється в господарській спеціалізації окремих територій (видобуток вугілля, лісове господарство тощо).

Територіальна структура ПРП характеризує різні форми просторової організації природно-ресурсних комплексів (вугілля + залізна руда для виплавки металу тощо).

Організаційна структура ПРП розглядає природні ресурси під кутом зору їхньої самоорганізації, самовідтворення, а також щодо ефективності їх експлуата­ції, озорони та відтворення.

ПРП території (акваторії) - категорія історична, Вона пов’язана з виникнен­ням і прогресом людського суспільства. Залучаючи тіла й сили природи у виробни­чий процес, людина тим самим наділяє їх економічним змістом і змінює на при­родні ресурси - найбільш рухому, динамічну сферу взаємодії природи й суспіль­ства як у просторі, так і в часі.

Розвиток ПРП території (акваторії) в часі має циклічний характер і веде до формування ресурсних циклів, які відображають життєдіяльність потенціалу природних ресурсів. Під ресурсним циклом розуміється сукупність перетворень і просторових переміщень певної речовини або групи речовин, що присутні на усіх етапах використання його людиною (виявлення, підготовка до експлуатації, вилучення з природного середовища, перероблення, споживання, повернення в природу) в межах суспільної ланки загального кругообігу даної речовини на Землі.

Оцінка мінерального потенціалу (паливно-енергетичного, металевих корис­них копалин, нерудної сировини тощо) базується на показниках умовної річної продукції відповідних покладів, помноженої на розрахункові терміни їхньої ек­сплуатації. Оцінку потенціалу водних ресурсів здійснюють виходячи із загального економічного ефекту, що його отримують від використання їх у провідних галузях народного господарства (приміром, у зрошувальному землеробстві за рахунок підвищення врожаїв). Оцінка потенціалу земельних ресурсів визначається як добуток вирощуваної на одиниці площі сільськогосподарських угідь продукції помноженої на їхню загальну площу.

Природно-ресурсний потенціал лісових ресурсів розраховується за вартістю 1м³ деревини, помноженої на її середньорічний приріст (з врахуванням регіональ­них різниць у якості).

За основу економічної оцінки фауністичного ПРП території (акваторії) бе­реться середньорічна продуктивність мисливських, рибних і медоносних ресур­сів, що даються в державних або світових цінах.

Оцінка потенціалу природно-рекреаційних угідь обчислюється за кількістю рекреантів, які можуть бути прийняті на відпочинок (оздоровлення) в різних регіонах країни, і використанням ними для цього вільного часу. Вартість останнього може бути оцінена валового суспільного продукту, що створюється за одиницю часу.

Важливе значення в системі раціонального природокористування має природничо-ресурсне районування. На думку В.П.Руденка, природно-ресурсне районування покликане до життя синтезом, діалектичною єдністю і взаємозв’яз­ком фізико-географічних факторів. Через це дане районування є специфічним - природно-господарським. Воно базується на економіко-географічному вивченні ПРП і, за В.П.Руденком, відображає підсумки еколого-економічної оцінки ПРП, дає змогу встановити не тільки якісні, а й певні кількісні межі ресурсу. Крім цього, природно-ресурсне районування розкриває особливості організаційної структури ПРП як системного утворення в компонентному, функціональному й територі­альному аспектах.

В практичному аспекті природно-ресурсне районування може слугувати науковим обгрунтуванням для схем комплексного використання, охорони і відтворення ПРП, тобто природокористування в цілому.

Раціональне використання та охорона ПРП - найважливіша проблема сучас­нос­ті в багатьох регіонах світу. Під охороною ПРП розуміють систему заходів, що спрямовані на підтримання якісних і кількісних параметрів його продуктивності в інтересах розвитку суспільства. Відтворення ПРП можна розглядати як процес відновлення попереднього стану й збільшення продуктивності природних ресурсів території (акваторії).

Охорона і відновлення ПРП охоплює широкий комплекс заходів щодо функціонування природокористування - технологічних, відтворювальних, господа- р­­­сь­­ких.

Технологічні заходи в природокористуванні з упровадженням у вироб­ництво ресурсозберігальних технологій (скажімо, в передових індустріальних краї­нах втрати енергії, сировини, палива на умовну одиницю майже вдвоє менші, ніж к країнах колишнього Радянського Союзу та країнах, що розвиваються).

Високий рівень концентрації промисловості в багатьох регіонах світу, інтенсифікація сільськогосподарського виробництва, не завжди виважена з еконо­мічного погляду політика в розміщенні й розвитку окремих галузей виробництва призвели до надмірних техногенних навантажень на природні ресурси. Іноді вплив господарської діяльності на довкілля зрівняний з природними катаклізмами. Виникли великі зони екологічного лиха (наприклад, зона радіоактивного забруд­нення внаслідок чорнобильської катастрофи).

В умовах ринкової економіки найважливішою проблемою в системі приро­­докористування є відпрацювання механізму фінансування природозахисних захо­дів. У багатьох країнах світу для вирішення цієї проблеми вводяться екологічні податки, плата за користування природними ресурсами, пільги при кредитуванні ресурсозберігаючих технологій тощо. Корисним ринковим механізмом стимулю­вання виробництва альтернативної екологічно чистої продукції є екобанки.

Обмін речовиною між суспільством і природою поділяється на основні ресурсні цикли й підцикли. За І.В.Комаром такими циклами можуть бути:

1. цикл енергоресурсів і енергії з енергохімічним і гідроенергетичним під-

цик­лами;

2) цикл металорудних ресурсів і металів з коксохімічним підциклом;

3. цикл неметалевої викопної речовини з групою підциклів - гірничо-хіміч-

них, мінеральних, будівельних матеріал, особливо цінних і рідких нерудних корис­них копалин;

4. цикл лісових ресурсів і лісоматеріалів з лісохімічним підциклом;

5. Цикл грунтових і кліматичних ресурсів та сільськогосподарської сировини

6. цикл ресурсів фауни і флори з серією підциклів, що розвиваються на базі

біологічних ресурсів вод, ресурсів мисливського господарства та корисних дикоростучих плодів і рослинності.

У рамках суспільства ресурсні цикли становлять закінчену сукупність послі­довно здійснюваних взаємозв’язаних процесів.

Повне, всебічне врахування специ­фіки глобального обігу речовин за допомо­гою природно-ресурсних циклів - не­­­об­хідна умова економіко-географіч­­ного вив­чення й конструювання територіальних аспектів взаємодії природи й суспільства.

Природне відтворення (циклічність) більшості природних ресурсів, крім корисних копалин, відповідає часовому розвитку людського суспільства. Що ж до мінерально-сировинних ресурсів у скла­­ді ПРП території (акваторії) то їх слід вважати невідновлюваними, придатними для використання в певних річних обсягах на обмежену кількість років, після чого їх ресурсний цикл закінчується.

Діяльність людини додає ПРП території (акваторії) якісно нову ознаку: поряд із самоорганізованою вона стає керованою системою, спрямованість функ­ціонування якої підпорядкована не лише саморегуляції потоків речовини, енергії та інформації, а й економічним інтересам. Маючи безпосередній зв’язок із суспіль­­ним виробництвом і з задоволенням потреб людей, ПРП території (акваторії) великою мірою є фактичним потенціалом усього подальшого суспільства. Кількісна оцінка ПРП території (акваторії) визначається загальною вартістю всіх видів його використання, тобто сумою добутків споживчої вартості одиниці ресурсу, помноженої на його загальну кількість (продуктивність).

16