5. Комплексність і цілісність підходу до оцінки природних умов і ресурсів на територіальній основі

Прикладні оціночні методики економістів, географів-ресурсознавців та інших спеціалістів не можуть бути універсальними, так як їхня задача - як можна точніше характеризувати ресурс. Точність характеристики об’єктивно вимагає дроблення об’єктів оцінки на найбільш дрібні складові - по галузям, підгалузям, окремим підприємтвам. В процесі такого дроблення об’єкту оцінки за межами залишаються всі седодовищеутворюючі функції природних комплексів: клімато­формуючі, водозахисні, грунтозахисні, естетичні та інші, які проявляються виключно в формі територіальних співвідношень якісно різних об’єктів галузевих оцінок. Для країнознавства комплексний підхід виключно важливий, так як воно ніяк «не уживається» з принципом ділимості природного цілого по відомствам і районам, з утілітарністю використання території країни в ущерб екології людини, естетичному і етичному значенню природи. Вихід заключається в оціночних роботах на комплексній територіальній основі і в екологізації оцінок. Це значить, по-перше, що потрібно враховувати межі можливого використання ресурсів (їх ємкість) , перевищення яких призводить до втрати природних комплексів до відновлення нарушених режимів і втрати відновлюваних ресурсів. По-друге, оцінка повинна враховувати середовишеутворюючі функції природних комплексів. В протилежному випадку неможливе їх розумне використання: одержання економічного ефекту при обов’язковому збереженні якостей навколишнього середовища, оптимальних для життя і господарювання теперішнього і майбут­нього поколінь. Таким чином, раціональність природокористування повинно забезпечити єдиність економічної, соціальної і екологічної ефективності. Вивчення досвіду зарубіжних країн в цьому плані - одна з корінних задач геогра­фічного країнознавства.

Як відомо, цілісність природи виражається в двох фундаментальних фізико-географічних моделях земної природи: 1) моделі географічної оболонки; 2) моделі ландшафту - ділянки географічної оболонки, складеної просторово зв’язаних між собою природних морфологічних часток. На модель ландшафту опираються деякі ідеї економгеографів. Зокрема є думка про територіальне положення природ­них ресурсів (ТППР), які базуються в певній мірі на цілісність природи. М.М. Ко­лосовський (1958) визначив їх як «скелет» географічного районоутворення. А.А. Мінц говорив про ТППР як про джерелах ресурсів різного виду, розташованих на визначеній цілісній території і об’єднані фактичним і перспективним сумісним використанням в рамках єдиного ТПК. (Экономическая оценка естественных ресурсов. М.,1972. С.237). Методичні труднощі заключаються в неспівпаданні гранийь природних і суспільно-територіальних цілісних утворень.

Цілісність підходу просліжується і в оцінці корисних копалин по їх територі­альним співвідношенням. На початку 30-тих років А.Е.Ферсман виділив на території СРСР 8 геохімічних вузлів загальносоюзного значення. З ростом геоло­гічної вивченості виявляються нові територіальні положення і співвідно­шення мінеральних ресурсів.