КИЇВСЬКИЙ ІНСТИТУТ «СЛОВ’ЯНСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

Рівненський інститут слов’янознавства

Будз М.Д.

Дисципліна: «Країнознавство»

Тема: «Економіко-геогафічне положення (ЕГП) країни»

Лекцію підготував до друку

і надрукував студент МІ-41

Терещук В.І.

Рівне - 1999

3. Вивчення економіко-географічного положення (ЕГП)

Визначення поняття ЕГП

ЕГП - це одна з власних глибоко розроблених категорій соціальної і еконо­мічної географії. М.М. Баранський підкреслював, що «географічне положення має істотне методологічне значення. Місце, яке займає будь-який ареал, країна, район, місто, в системі географічного розподілу праці в значній мірі визначається географічним поділом.

Географічне положення - розміщення певної території чи об’єкту на земній поверхні по відношенню до інших територій об’єктів. Розрізняють географічне положення по відношенню до природних (материків, океанів, річок, озер, тощо) та економіко-географічних (країн, областей, районів та ін) об’єктів.

Соціально-економічний простір неоднорідний. Об’єкти просторово не співпадають з умовами, необхідними для їх існування в системі. Властивості соціально-економічного простору, які висвітлюють просторове неспівпадан­­ня об’єкта, що вивчається, і необхідних умов його існування (функці­йону­­вання і розвитку), можуть бути визначені як економіко-географічне положення об’єкта.

В основі поняття ЕГП лежить категорія «відношення». Згідно М.М. Баран­ському, ЕГП є відношення якого будь якого місця, району або міста до об’єктів, які знаходяться поза його межами, і які мають для нього те чи інше економічне значення. Основна ідея географічного положення заключається в розкритті територіальних відношень. В фізико-географічному положенні це відношення: 1) в географічній координатні сітці, тобто в геодезичному просторі; 2) в реальному фізико-географічному просторі з його природними зонами, областями, орогра­фією, розподілом суші і моря і т.д. В ЕГП - це відношення до значимих еконо­мічних об’єктів, в соціально-географічному положенні - до соціально значимим, в політико-географічному - відносно політичних реалій (в середині країни його визначають, наприклад, територіальний розріз розстановки політичних сил, а на світовій арені - центри дії міжнародних політичних сил).

Для уточнення поняття ЕГП необхідно підкреслити різницю між геогра­фічним положенням і місцеположенням (місцезнаходженням). Висвітлити перше, значить, відповісти на запитання: по відношенню до чого? А охаракте­ризувати друге, відповісти запитання: де і часткою чого є? Місцеположення розкриває локалізацію або належність, тоді як положення віддзеркалює відношення в системі.

При вивченні ЕГП необхідно точно визначити, які об’єкти є всередині а які зовнішньо лежачими. І.М.Маєргойз при вивченні ЕГП Києва виділив біля 30 територіальних одиниць різного рангу, які знаходились за межами і визначали його ЕГП. Кількість об’єктів, які лежать за межами об’єкту, що вивчається залежить від об’єктивних умов, наприклад, мозаїчності, різноманітності оточення та від ступені роздроблення самого дослідження.

Охарактеризувати місцеположення значить відповісти на запитання, де зна­ходиться об’єкт. У Ф. Ратцеля є визначення географічного положення як його приналежності. Це визначення місцеположення. Приналежність не характеризує географічне положення об’єкту, так як не розкриває його зовнішні відношення, географічне положення характеризує взаємовідношення об’єкту з його зовнішнім середовищем.

Об’єкт може мати і має різні відношення з елементами зовнішнього сере­довища. Це можуть бути як істотні, так і не суттєві. Задача дослідника заклю­чається в тому, щоби ввести критерій значимості і виділити з них істотні. В реа­льних (тобто уже реалізованих відношеннях) - це буде багатократно (циклічно, періодично) повторювані відношення. Таким чином, при вивченні ЕГП основна увага звертається на систему існуючих відношень, що повторюються, виходячи з глибокого знання об’єкту. ЕГП - поняття багатокомпонентне, і шлях до його вив­чення заключається в детальному вивченню його компонентів. До розчленування і глибокого аналізу не правомірно використовувати такі поняття, як «вигідне», «зручне» положення.

Не зважаючи на те, що категорія «відношення» складає сутність ЕГП, вона складає основні методологічні труднощі при вивченні. Це зв’язано з тим, що при вивченні ЕГП приходиться виходити від результатів впливу ЕГП на розвиток самого об’єкту, тобто від аналізу зв’язків, хоча ЕГП це не самі тільки зв’язки, а їх предпосилки. Друга трудність проходить від того, що на зв’язки (економічні і неекономічні) об’єкти впливають не на одно ЕГП. При аналізі відношень труд­ність трудність полягає і в тому, що дослідник «зважує» реальні і потенціальні відношення. Реальні відношення виявляються емпіричним шляхом. Серед потен­ціальних виділяються ті, що можуть бури реалізовані - це реально можливі зв’яз­ки. Але дослідник повинен йти дальше і встановлювати теоретично можливі зв’я­зки. Повне і всестороннє вивчення ЕГП означає врахування реальних, потенці­альних і теоретично можливих зв’язків. Слід відмітити, що при рішенні практич­них питань вряд чи доцільно відвертати увагу від конкретних географічних, економічних , політичних і соціальних умов.

3.1 Властивості егп

Виділимо головні невід’ємні властивості (атрибути) категорії ЕГП. Перший з атрибутів входить у визначення самого ЕГП. Це відношення.

Один з основних труднощів при вивченні ЕГП є встановлення причинно-наслідкових відношень, тобто у виясненні, настільки фактор ЕГП визначає ста­новлення, функціонування і розвиток об’єкту. І.М. Маєргойз (1975) підкреслював імовірносний (потенціальний) характер ЕГП. Його потенціальність він виділив як другий атрибут ЕГП. ЕГП - це фактор, передумова і одночасно наслідок розвитку зв’язків, розподілу труда, а також розвитку самого району. К.П. Косма­чев (1981) вважає можливим розглядати ЕГП в якості одного з видів ресурсів і навіть говорить про запаси ресурсів ЕГП? «Їх запаси при інших рівних умовах зворотно пропорційні економічної віддаленості території, що освоюється, по відношенню до уже освоєної і прямо пропорційний розмірам господарського потенціалу останньої» (Географічна експертиза. Новосибірск, 1981. С 54). М.К. Бандман вважає: «Умовно до ресурсів ТПК можна віднести економіко-геогра­фічне положення, яке має вплив на формування господарського комплексу як в часі, так і в просторі. Оцінка положення важлива для правильного визначення як можливого потенціалу ТПК, так і умов формування комплексу, що ускладню­ються. (Бандман М.К. Территориально-производственные комплексы: теория и практика исследований. Новосибирск, 1980. С 110)

Численні властивості речей (об’єктів) можна пояснити їх географічним по­ложенням. В природі спостерігається практично повна детермінація властивостей об’єкта цого положенням і місцеположенням. Глобальні кліматичні характерис­тики місця можна пояснити його положенням відносно до основних центрів дії атмосфери, океанам, континентам, елементам рельєфу, а потім врахувати місцеві особливості. Особливості рельєфу можна пояснити положенням відносно оро­тектонічних структур, базисів денудації і базисів ерозії. А можлива така детермі­на­ція в суспільстві? Стверджуюча відповідь типоваа для геополітиків. Але на проязі історії змінювались положення Балкан, Англії, Росії. Райони з несприят­ливим географічним положенням в процесі історичного розвитку перетворю­вались в провідні райони, спостерігалась і зворотна ситуація. Пустоші Шотландії так і залишаються малоосвоєними. М.М. Баранський з позиції оцінки еволюції проводив аналіз географічного положення США, Англії та інших.

Торкаючись питання про причинність при вивченні ЕГП ми не повинні абсолютувати його роль, але в той же час необхідно придавати йому велике значення. Вигоди ЕГП часто дійсно перетворюються в ресурс розвитку території. К.Маркс відмічав, що в переселенських країнам колоністи шукали не самий родючий а краще розташований район. Він писав: «...гірші землі дається перева­га перед відносно кращою внаслідок її положення.

Третій атрибут ЕГП - дистанційність. Без вказівки на значення відстані між об’єктами неможливо змістовно характеризувати ЕГП. Останнє визначається сукупністю властивостей середовища, в якому знаходиться об’єкт, а відстань ли­ше одна з властивостей. Відстань оцінюється в певній метриці: геодезичній («повітряні»), фізико-географічній, яка враховує неоднорідність фізико-геогра­фічного середовища, зокрема властивості географічних рубежів; географічне вертуальне (лат. vertualis - можливий, який може або повинен появитися), залеж­ний від шляхів сполучення; економічна, так як важлива не стільки сама відстань як розмір витрат, необхідних для його подолання. Остання може виражатися не тільки кілометрами, а в першу чергу часом, наприклад часом доступності. В такому випадку для оцінки ЕГП можуть застосовувати ізохрони, які більш реально характеризують ЕГП, ніж ізодистанти. Економічна відстань має і ціновий вираз, який характеризується транспортними затратами.

При вимірюванні відстані неможна відривати форму від змісту, тобто відстань неможна визначати незалежно від конкретної діяльності. Іншими сло­вами говорячи, наприклад, якщо фізична відстань між двома пунктами зали­шається незмінною, але між ними покращується інфраструктура, то це веде до покращання ЕГП пунктів.

Дистанційність так чи інакше лежить в основі низки крупних наукових концепцій. Досить згадати роботи І.Тюнева з його «кільцевою структурою» роз­міщення сільськогосподарського виробництва; В.Кристалева з його теорією центральних місць. Відомі американські географи В.Бунге і Р.Морілл вважають, що близькість- одна з основних категорій суспільної географії.