3.4 Положення в ареалі

В якості ареалів можуть виступати групи країн, країни, адміністративні і економічні райони, ареали сільськогосподарської спеціалізації, ресурсів, рекре­аційні зони, пояси цін і т. д.

Об’єкт в ареалі може займати центральне або ексцентральне місце, око­личне, глибинне положення. Об’єкт може займати положення між різними ареалами - інтегральне положення, яке може бути стиковим, яким є, наприклад, положення Києва або Москви на пересіченні природних рубежів. Це відіграло немалу роль при їх виникненні і розвитку.

Ці компоненти ЕГП впливають на суть протікаючих процесів. Залежність істотних властивостей об’єктів від їх положення в просторі (в ареалі зокрема) Б.Б. Родоман назвав позиційним принципом. При цьому, звичайно, аналіз положення в ареалі - центральності, перефирійності і т. п. - проводиться не тільки абстрактно, оперуючи геометричними співвідношеннями але і змістовно з врахуванням даних фізико-географічного і соціального простору.

3.5 Інтроареальне положення

Центральність ЕГП - важний фактор суспільного життя, який чинно впливає на оперативності функцій управління, на розміщенні головних підприємств і установ. Центральне або ексцентральне положення регіону виявляється на образі життя його населення, і на його психології. Розрізняють принаймні три види центрального положення в ареалі в залежності від виду простору, що розглядається.

1. Геометричне центральне положення, при якому аналізуються властивості

геодезичного простору. Геометричний центр розраховується з допомогою центрографічного методу, використаного вперше Д.І.Меделеєвим для визначення центру території і розселення Росії. Після нього розробкою методу займався Е. Святловський. Для того, щоб вирахувати центр території, необхідно її «контур» помістити в систему координат, використовуючи міліметровий папір. Дальше необхідно визначати координати достатнього числа точок (міст наприклад), а потім знайти середнє значення ординати і абциси.

Низка країн, поставивши перед собою мету вирівнювання рівнів

розвитку країни в територіальному розрізі, перенесли столиці в географічні центри. До них відноситься Бразилія, яка переслідувала мету освоєння значних природних богатств внутрішніх районів. Столиця Туречини з Стамбулу в Анкару була пере­несена в 1923 р., коли ця країна втратила більшу частину земель в Європі. В Аргентині в 1986 р. висунута ідея переносу столиці в Пантагонію - 1000 км на південь від Буенос-Айроса, в гирло р. Ріо-Негро. Додона - нова столиця Танзанії - далеко від побережжя. Перенесена столиця Беліза в Бельмопан, який знаходиться в глибині країни. Ексцентральністю положення характеризувався і Перербург як столиця Росії. Алма-Ата була ексцентральною по відношенню до території Казакстану. Столиця перенесена в Акмолинськ, який знаходиться в центрі території. Столиці більшості країн Латинської Америки розташовані ексцентрично в в портових містах - форпостах освоєння цього материка. Прик­ладом ідеальної централізації може бути столиця Іспанії.

2. Природно-географічні центри знаходяться в точках (смугах) перетину природних «комунікацій». Прикладом може бути Київ на стику лісової і лісосте­пової зони з поперечно пересікаючою водною артерією - Дніпром. В подібному положенні знаходиться і Будапешт, Прага і багато інших міст. В далекому мину­лому це мало велике значення, коли розвиток одержували місця на природ­них рубежах і природних вузлах сполучення, що сприяло перетворенню цих місць в центри обміну товаром, розвитку в них центральних управлінських функцій.

Будапешт і Прага, наприклад, лежать в природно-географічних (а не гео­метричних) центрах. Будапешт розташований там, де сходяться Дунайське середньо­гір’я, низинний Альфельд і де легше всього пересікти Дунай, який змі­нює тут свій напрямок з широтного на мередіанний. Прага лежить на стику неродючого півдня Чехії з багатим Золотим поясом.

3. Економіко-географічний центр як центр тяжіння економіки. В цьому ви-

падку ми маємо справу з суспільно - економічним простором. Виробничі сили розміщуються по території нерівномірно. Тому геометричний центр країни може не співпадати з його економіко-географічним центром, так як останній віддзерка­лює розташування «економічних мас» по території країни. Розрізняють економі­ко-географічні центри різного типу: центр тяжіння, медіанний центр, центроїд та ін. (Вопросы географии. 1976 № 100. С.100)

Найбільш легко розрахувати положення центру тяжіння, який використову-

ється при вивчені географічної направленості здвигів в розміщенні виробництва

використовується при на визначений період часу. Якщо m_i- вага (наприклад чисельність зайнятих в господарстві) і -й точки (і- того члену розміщеної сокупності), а х_і і у_і її декартові координати, то координати центру тяжіння

;

Для находження хо і уо необхідно на карті країни з координаткою сіткою знайти координати х_і і у_і, визначити величини m_ix_{i s} m_iy_i скласти таблицю наступного зразку.

Таблиця

Таблиця «взважених» координат

Адміністративні одиниці	mi	xi	yi	mixi	miyi

Периферійність і глибинність положення. Перш ніж проаналізувати ці два види інтроареальності ЕГП, зупинимося на специфіці вивчення ЕГП країни або району в порівнянні з «точковим» (достатньо малим за розміром об’єктом, яким, наприклад, може бути місто. Якщо при вивченні ЕГП «точкового» об’єкту можна в певній мірі абстрагуватися від його територіальної структури, то вивченні ЕГП країни і району зробити це неможливо. В останньому випадку необхідно одночасно (спряжений) огляд ЕГП і територіальної структури госпо­дарства. При цьому чим більша за своїми розмірами країна, тим, звичайно, відмінності в ЕГП її районів буде значнішою, навіть в силу того, що що райони знаходяться дальше один від одного. Але навіть в малій країні з несприятливою конфігурацією є райони з периферійним положенням і «глибинками».

У великій за розмірами країні положення окремих районів специфічно і контрастно. Периферійність і околичність - істотні риса ЕГП, яка відчутно впливає на активність, темпи і способи господарського розвитку району. З пери­фе­­рійністю звичайно зв’язують віддаленість від головних центрів соціально-економічного життя. І.М. Маєргойз ілюстрував віддаленість Далекого Сходу СРСР, протиставляючи йому ЕГП Тихоокеанського побережжя США. Внаслідок особливості територіальної структури США, присунотості в цій країні важних економічних центрів до океанічних побереж периферійність районів цієї країни не співпадає з їх віддаленістю. Віддаленість - явище історичне. Економічний розвиток Сибіру, зм’ягчений характерною територіальній структурі Росії асиметрією призводить до зм’ягчення віддаленості Далекого Сходу, І.М. Маєргойз підкреслював в той же час вигоди його приморського положення, наявності великих власних природних ресурсів та сусідство з ресурсними районами Сибіру, міжнародне положення Далекого Сходу. Це дає базу переглянути погляди на шляхи його господарського розвитку. І.М. Маєргойз ра­хував, що є можливість і доцільність освоєння обширних глибинних східних територій не з одного тільки європейського, а з двох кінців країни, тобто з сторони Тихоокеанського побережжя.

Глибинність, так же як і периферійність ЕГП, зв’язана з розмірами і конфі­гурацією країни. У великій країні при інших рівних умовах глибинки зустріча­­ються частіше , що виражається, по-перше, віддаленістю від згустків соцільно-економічного життя, по-друге, від кордонів країни. Це два різних види глибин­ності. Для району віддаленого від кордону, характерна «скритість території». При цьому «скритість» може з’єднуватись з положенням на головних трасах загаль­нодержавної інфраструктури, прикладом чого може бути Урал. В іншому випадку «скритість» може з’єднуватись з відсуненням території від головних трас. Такі райони називають «медведевими кутами». Причому це може прояв­лятися на всіх рівнях: макро-, мезо-, мікрорівнях. Для глибинних районів важне значення має подолання їх віддаленості.