2. Віднайти істотне

Журналістика нині – футуристична й архаїчна водночас. Вона начебто переносить нас у магічний світ. Це стосується передовсім телебачення, яке репрезентує тривіальну культуру, нетривкі символи, до чого ще не пристосувалися ні конституції, ні закони. З цього небезпечно-

¹¹ Jaspers К. Die geistige Situation der Zeit. – Berlin, 1947. – S. 127.

¹² Митрополит Андрей Шептицъкий. Твори (аскетично-моральні). – Львів: «Свічадо», 1994. – С. 242

12

го світу тотальної медіатизації треба виходити правильним шляхом, тим паче, що маємо справу з новими викликами, спричиненими сутнісним крахом комерційної цивілізації. Гординя розуму утвердила абсолютний індивідуалізм і матеріалізм, вислідом яких є війни, насильство, несправедливість аж до нинішнього «керованого хаосу».

Уярмлення словом, удосконалення усіх рівнів воєн – технологічно-силової, економічної, генетичної, організаційної, інформаційної, хронологічної, духовної – в кінцевому підсумку не дали очікуваних їхніми архітекторами результатів: ті самі стреси й трагедії множаться ¹³. Тому «у комерційній епосі з її ідеалом, вульгарним та варварським, успіху, віталістичного задоволення продуктивності й володіння, душа людини може затриматися лише на мить, заради певних надбань та досвідів, але не може залишитися назавжди. Якщо вона впиратиметься надто довго, Життя стане спутаним і загине від власної надмірності або розірветься у своїй напрузі до великої експансії. Подібно до надто масивного Титана, воно завалиться під власним тягарем, mole ruet sua»¹⁴.

У царині скомерціалізованої журналістики запанував терор модних слів, загальмовано процес, що передбачає розвиток культури мислення. Нескінченні імпровізації привели до появи відчуженого автоматизованого конформіста або «динамічного» дилетанта й вульгарного релятивіста. Причому у сфері мас-медіа – насамперед.

Оскільки царина думки занедбана, вміння бачити великі істини (Барка), епічне сприйняття світу витіснено сумнівними реляціями про «інформаційне суспільство», часткові, поодинокі завдання журналістики вже не можуть нас задовольняти. Те, що інформаційне пригнічення спричинюється постійно зростаючою прірвою між тим, що ми розуміємо, і тим, що мали б усвідомлювати, закономірно випливає з орієнтиру на зиск і конкуренцію. Виклик перед журналістикою має такий характер: чи повністю перейдемо до обслуговування зла під прикриттям ідеологем «посередника», «об’єктивного інформатора» і впровадження руїнницьких стереотипів у масову свідомість через мультиваріантність тиражування, чи знову, як це не раз траплялося в історії, не піддамося злу, повернемо гідність Слова, яке було Сенсом від початку віків.

¹³ Див.: Thomson О. Historia propagandy. – Warszawa, 2001. – 496. s.

¹⁴ Шри Ауробиндо Гхош. Человеческий цикл. – Казань, 1992. – С. 104.

13

Зішлемося на судження фахівців, що допоможе нам збагнути реальний стан сучасних медій, прояснити причину розриву між Словом і словом, з’ясувати шляхи, методи, ресурси відновлення високого статусу журналіста – апостола істини, підміненого під сучасну пору орієнтиром прислуговуючого персоналу торговельної контори, забезпечення фундаментальної підготовки журналістів у вищій школі, рівно ж – дослідницької роботи з прицілом на знання й розуміння, віднайдення істотного, систематизації, осмислення багатого досвіду світової журналістики як незгасної активності людського духу.

Андре Фросар (Франція): «Людська думка силкується наздогнати історію, але їй це не вдається. Тому вона зупиняється і залишає нас у стані культурного безсилля, яке є одним з найбільш разючих явищ нашого часу... Сфера думки занедбана, як зарослий бур’янами сад, як останки стародавніх шедеврів, знищених завзятою критикою чи спотворених гротескними інсценізаціями»¹⁵.

Євген Сверстюк (Україна): «Наперед програмоване, конвойоване, залякане слово нині виходить з тісних рамок, де воно хитрувало між остаточно знайденими істинами. Виходить ослабленим, непевним, глухим. Воно забуло свій рід: «Найперше було Слово». Воно забуло свою пророчу місію: стояти на сторожі, будити і вести. Разом з тим воно загубило своє призначення: влучати в неправду»¹⁶.

Даніел Бурстин (США): «Один із парадоксів політичного життя у Сполучених Штатах полягає в тому, що ми спромоглися звести наші інституції емпіричним шляхом, доводячи свою цілковиту нездатність заснувати велику політичну філософію... Ворогом поступу виступає не так незнання, як ілюзія знання... Уважати себе носієм найвищої, обов’язкової для всіх істини – ось що небезпечне для будь-якого суспільства»¹⁷.

Останнє судження є промовистим з огляду на те, що чимало європейських країн після Другої світової війни перейняли від США схеми організації суспільно-політичного життя, а у царині мас-медіа – ко-

¹⁵ Фросар А. Світ Івана Павла II. – Львів, 2002. – С. 113-114.

¹⁶ Сверстюк Є. Свобода слова і культура думки. – В кн.: На святі надій. – К., 1999. – С. 199.

¹⁷ Інтерв’ю. Даніел Бурстин. – Кур’єр ЮНЕСКО. –1991. – Березень. – С. 4-8.

14

мерційний підхід до інформації; нині ж на посткомуністичному просторі дехто безкритично копіює систему американської вищої школи, журналістики. Від володаря дум, навчителя життя, фактора систематизації руху суспільних і філософських ідей, кристалізації світоглядних шляхетних орієнтирів журналістика перейшла у сферу виробництва грошей, знецінення вартостей. І тому щораз частіше лунають тривожні голоси.

Наприклад, директор Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка В. Різун на зустрічі в газеті «День» зазначив: «Школу публіцистики ми втратили, у співвідношенні інформаційної журналістики і справжньої аналітики спостерігається явна диспропорція»¹⁸. Ще виразніше схарактеризував польську пресу голова Сенатської комісії культури і засобів масової інформації Ришард Славінський: «Рівень писаного слова невисокий. Преса заповнена слоганами, примітивними узагальненнями і негативними вістями... Польська преса розпрощалася з репортажем {есе, літературою факту, розмислення. –Й. Л), розпрощалася з аналітичними статтями, розпрощалася з глибоким мисленням... Бо преса наша вже не є польською, у ній домінують комерційні медіаконцерни Німеччини і Норвегії... 94 відсотки журналістів Кракова нещодавно, відповідаючи на анкету, визнали, що в Польщі панує цензура. Це драматичне явище»¹⁹. А Єва Мілєвіч відверто пише про «терор модних думок»²⁰. Дискусія ж у московській «Литературной газете», що почалася в числі за 14-20 січня 2004 p., взагалі має алярмістський акцент: «Розгортаєш газети, дивишся телепрограми і не бачиш у вируючому словопотоці різниці між проплаченою піарівською акцією і дослідженням життя. Стерлася межа!» А Віталій Третьяков досліджує, чи використання брехні в сучасній журналістиці є аномалією, чи закономірністю. Висновки песимістичні.

Такий стан справ у світоглядній сфері, надмірно медіатизованій, вимагає докорінної зміни орієнтирів. На перший план слід ставити з’ясування істини, а не чинник комерційний, етику, що спирається на любові до ближнього, сформульовану в Євангелії, а не егоїстичні аспірації,

¹⁸ День. – 2004. – 24 берез. – С. 2.

¹⁹ Serwis «Polska – Polacy». – 2004. – Luty.

²⁰ Див.: Milewicz E. Terror modnych myśli. – Tygodnik powszechny. – 2004. – 21 marca. – S. 1.

15

просвітлення думки, а не ментицид (капітулянтський постулат «Попит породжує пропозицію» саме і є вбивством думки).

Правильна база життя, як з’ясувалося, не може визначатися тільки матеріальними й політичними чинниками. Незважаючи на витонченість, привабливість випрацювання базових аксіом і кліше у свідомості еліти, світоглядне програмування загалу специфічними методами (симбіоз інформаційного тиску і аналітики експертів у вигляді форуму), результат виявився негативним: догнивають плоди явних тоталітарних систем, насамперед комунізму, й вже зафіксувала себе як провальний проект прихована тоталітарна система («відкрите суспільство»). Це сталося тому, що матеріалістичне мислення марксизму й лібералізму зводить саме поняття цивілізації до фікції розуму. Позитивізм, екзистенціоналізм, скептицизм і прагматизм оперують або конкретними результатами наукових досліджень, вигодою (збільшення тиражів, підвищення рейтингів), вважаючи, що справжня вартість наших переконань має сенс тільки завдяки практичним наслідкам для людини, або наполягають на порожнечі буття. Вони відкидають будь-яку надчуттєвість, вважають дух завадою у конкуренції, виконанні змеханізованих завдань. Значною мірою рутинний характер має суто відображальна інформація переважної більшості сучасних мас-медіа: вона не є творчістю, радше – своєрідним плагіатом чи прихованою рекламою. Як результат, час, справді заощаджений суспільно-організаційною й технологічною сферами життєдіяльності, стає розтринькуванням справжніх, тобто духовних ресурсів людини, національних, культурних спільнот. Ця найважливіша сфера – світоглядна – безпосередньо дотична до журналістики.