Тема. Неповні речення – експресивні синтаксичні одиниці газетного мовлення

1.Простота реченнєвої побудови як визначальна синтаксична риса публіцистичного тексту.

2.Структурно-граматині типи неповних речень у сучасній періодиці.

3.Контекстуальні та ситуативні структури в газетних текстах.

4. Основні типи контекстуальних неповних речень.

5. Класифікація ситуативних неповних структур.

6. Експресивний потенціал неповних конструкцій у мові мас-медіа.

Література

Основна:

1. Вихованець І.Р. нариси з функціонального синтаксису української мови. – К.: Наук. думка,1992. – 224с.

2. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис. – Либідь,1993. – 368с.

3. Дудик П.С. Неповні речення в сучасній українській літературній мові //Дослідження з синтаксису української мови. – К.: Наук. думка, 1958. – С.129-260.

4. Дудик П.С. Синтаксис сучасного українського розмовного літературного мовлення (Просте речення; еквіваленти речення). – К.: Наук. думка, 1973. – 288с.

5. Загнітко А.П. Теорія сучасного синтаксису:Монографія. – Донецьк: Дон-НУ, 2006. – 378с.

6. Богатько В.В. Синтаксис і стилістика неповних речень у мові сучасної української періодики. Навчальний посібник для спецкурсу. – Вінниця: НОВА КНИГА, 2010. – 176с.

Додаткова

1. Кулич Б.М. Курс сучасної української літературної мови: Синтаксис. – К.:Рад. шк., 1965. – Ч.2. – 283с.

2. Чередниченко І.Г. Граматична структура неповних речень та основи їх класифікації//Укр.мова і літ. в шк. – 1954. - №3. – С. 15-22.

1. Простота реченнєвої побудови як визначальна синтаксична риса публіцистичного тексту

Неповні речення досить активно використовуються в мові публіцистики й представлені тут різними синтаксичними формами. Їхнє витлумачення завжди спиралося не тільки на лінгвістичні, а й на певні психологічні засади, тому теорія синтаксичної неповноти речення є різнобічною. Такі одиниці досліджували на структурному, семантичному та комунікативному рівнях, зважаючи на психологічні особливості їхнього формування й сприйняття. Водночас на особливу увагу заслуговують умови функціонування неповних конструкцій у тексті, а також активні мовленнєві тенденції в їхній сфері у зв'язку з лінгвостилістичним описом функціональних стилів мовлення. Такий опис публіцистичного стилю можливий лише за умови комплексного аналізу речення як багатоаспектної одиниці, зокрема тих речень, які традиційно кваліфікують за ознакою структурної неповноти і які належать до сфери емоційно-експресивного синтаксису.

Мовні різновиди публіцистики неоднорідні за ступенем вживання в них неповних речень різних типів. Майже в усіх газетних жанрах простежуються спільні тенденції розвитку синтаксичної системи, зокрема й стосовно вживання речень структурно неповної моделі, які «у багатьох випадках виявляються безвідносно до жанру, не є тим, що роз’єднує ці матеріали і дозволяє нам вивчати їхню синтаксичну будову комплексно, як певне ціле»

Структурно-семантичною ознакою неповноти речення вважають наявність слова, що містить незаповнену валентну позицію або залежить від імпліцитного компонента вислову. Отже, як показник неповноти речення використовується пряма й зворотна валентності слів. Носієм прямої валентності виступає головне (те, що підпорядковує) слово з еліпсованим залежним. Зворотна залежність властива підпорядкованим (залежним) членам, які своєю лексичною семантикою й граматичним значенням указують на наявність невербалізованого керівного слова . Усунення формальної і змістової незавершеності неповного речення відбувається не механічно, а творчо супроводжується зміною граматичної форми цього слова, відповідно до вимог структури неповного речення. Хоч ці процеси неповно усвідомлюють носії мови, проте розуміння неповної конструкції не викликає труднощів. Загалом за незаповненістю синтаксичної позиції можуть стояти три різних семантичних явища: 1) очевидна визначеність суб’єкта чи об’єкта; 2) його узагальненість; 3) невизначеність, тобто «відстороненість», перебування «за кадром».

2. Структурно граматичні типи неповних речень у сучасній періодиці

Загалом неповних конструкцій у публіцистичних текстах значно менше, ніж у розмовно-побутовому мовленні, яке репрезентує основну сферу використання мовленнєвої еліпсації. Проте вживання цих конструкцій має особливий стилетвірний характер і зумовлене воно іншими чинниками.

Ми поділяємо міркування П.С. Дудика щодо виділення зовнішньосинтаксичних і внутрішньосинтаксичних умов творення неповної конструкції. До зовнішньосинтаксичних умов належить ситуація мовлення, контекст, а до внутрішньосинтаксичних − “форма синтаксично залежних, пов’язаних із пропущеними словами, які своєю семантикою, морфологічною особливістю та роллю в реченні вказують на лексичне значення, морфологічні особливості, синтаксичну роль неназваного члена або членів”

Спираючись на ці міркування, розмежовуємо: 1) власне-неповні конструкції з незаповненою позицією підмета або присудка; 2) односкладні речення з нульовою позицією головного члена; 3) двоскладні й односкладні речення з нульовою позицією другорядних членів речення.

У публіцистичному стилі переважають речення з пропущеним присудком. Для будови таких речень характерна наявність підмета, який координується з лексично не вираженим присудком

У газетних текстах еліпсис присудка відбувається переважно у реченнях, які належать до текстів інформативного характеру: короткі замітки-повідомлення про новини політичного, культурного життя. Особливо часто вони вживаються в спортивних новинах і в прогнозах погоди, де повідомлення будують практично за шаблоном. Така будова речень дає змогу читачеві легше сприймати інформацію, до складу якої зазвичай входить цифрова інформація. У цих повідомленнях часто подають також статистичні відомості, перераховують велику кількість прізвищ, напр.: За кліматичними даними, середня місячна температура в березні становить від 3⁰ морозу до 2⁰ тепла, на півдні і Закарпатті − 3-6⁰ тепла, на Київщині − 0 градусів (“Столиця”, 7 - 14.03.03); У першому турі взяли участь ще 14 українців: у "Торпедо" –Воробйов і Кормильцев, у "Соколі" – Самолов і Орбу, в "Роторі" –Алдонін (“Вечірній Київ”, 12.03.03). Отже, імпліцитність присудка пов’язана насамперед із потребою висловитися лаконічно.

Неповні структури широко використовуються також у текстах, де виразно відчувається авторська позиція, які мають власне публіцистичний характер. За умови імпліцитності присудка в центральну позицію таких висловлень перетягуються компоненти, що є назвами суб’єкта та його ознак, або компоненти з іншими семантико-синтаксичними функціями, які становлять рематичну групу, напр.:Правду кажучи: допікає людська заздрість, інколи – чиновницька байдужість, а то й – обивательська обмеженість (“Столиця”, 7 - 14.03.03); За поставками в Білорусі на першому місці перебуває Росія,на другому – Україна (“День”, 12.03.03). Імпліцитність присудка дає змогу сконцентрувати увагу читача на ремі висловлення. Вона уможливлює побудову своєрідного градаційного ряду, що відбиває наростання певної ознаки в разі нанизування таких неповних структур, чи допомагає протиставити суб’єкти дії за бінарності конструкцій.

У неповному реченні з пропущеним присудком компонентами рематичного плану можуть бути й обставини реалізації дії, переважно локативні й темпоральні, напр.: ...Як повідомили  "Молоді України" в амбасаді Польщі, з’явиться консульство в Одесі, а наприкінці цього чи на початку наступного року – в Луцьку (“Молодь України”, 14.02.03).

У газетних текстах неповні речення уживаються як у монологічному, так і в діалогічному мовленні. Діалогові речення-репліки пов’язані переважно між собою так, що одне з них (функціонально визначальне) будується відносно вільно, тоді як друге підпорядковується йому структурно, функціонально та інтонаційно, через що не може вживатися окремо. З основною реплікою воно становить певну лексико-синтаксичну єдність, яка створює потрібні контекстуальні умови для вживання неповного речення.

У межах найтиповішої форми діалогу (питання-відповідь) в газетному жанрі використовують усі різновиди питальних неповних речень. Вони можуть мати власне-питальний характер (орієнтовані на отримання нової інформації) та, зберігаючи форму питального речення, передавати інші значення.

Невласне-питальним реченням властива особлива експресія у вираженні різноманітних значень. Вони не вживаються в текстах інформативного характеру, мають переважно характер ствердження, уточнення, припущення, рідше − докору, напр.: – Знову в Москві, знову в еміграції? – Знову все спочатку? (“Молодь України”, 10.03.00); Чого ми хочемо від Європи? Безвізового в’їзду? Заміни гривні на євро?(“День”, 29.03.02). Такі питальні речення в тексті статті створюють враження невимушеності викладу, наближають автора тексту до читача.

Власне-неповні речення виконують функцію економії у висловленні, усувають тавтологію, сприяють лаконізму оповіді, точності й посилюють експресивність тексту. Функція економії є визначальною в текстах інформативного характеру і супроводжується виділенням, акцентуванням рематичного компонента висловлення. В інших газетних матеріалах виявляється також характерологічна функція неповних речень, суть якої полягає в соціальній і психологічній характеристиці мовця. Це сприяє інтимізації мовлення, імітації його стихійності, наближенню до усно-розмовного стилю. Власне-неповні речення сприяють вираженню різних емоційно-оцінних значень. Уживання їх у газетних текстах різних жанрів допомагає донести до читача живу картину подій, що характеризується динамізмом, акцентувати найважливіші, найяскравіші моменти. Вони сприяють увиразненню різноманітних семантичних відношень, посиленню контрасту між значеннями вербалізованих членів, створенню  градаційних рядів тощо.