5. Класифікація ситуативних неповних структур.

Ситуативно неповне речення реалізується завдяки потужному арсеналу екстралінгвістичних факторів, таких як жест, погляд, вираз обличчя тощо, і стає зрозумілим не у власне мовленнєвому, а в побутовому контексті – ситуації. Наприклад, коли люди обідають, господиня запитує: Може ще? А ситуація підказує повний варіант: Може з’їси ще мисочку борщу? В іншій ситуації це ж речення (Може ще?) матиме інше значення – Можливо ще щось слід додати? (викладач студентові під час іспиту), або Може не вистачить, дати тобі ще грошей (розмова між чоловіком і дружиною). Подібні ситуації у спілкуванні, що уможливлюють скорочення мовленнєвого арсеналу, виникають щодня й зумовлюють своєрідний розмовний еліптичний стиль

Ситуативно неповні речення поширені в діалозі, який і характеризують як ситуаційно зумовлене спілкування двох або кількох осіб. До лінгвістичного вжитку введено поняття діалогізм, що визначається як слово, зворот чи особлива розбудова мовлення, властива діалогу. Поняття діалогізму вміщує і явище повторення того самого слова в новій репліці, і опускання слів, яке компенсується паравербальними факторами, контекстом.

У витлумаченні ситуативно-неповних речень важливу роль відіграють паралінгвістичні засоби, зокрема міміка, жести. У таких неповних реченнях домислювані слова залишаються у внутрішньому мовленні, бо певні предмети «сприймаються безпосередньо із ситуації мовлення і не потребують спеціального називання, такі домислювані слова зумовили форми залежних від них слів...». З погляду відновлення семантики пропущеного слова ситуативні й контекстуальні неповні речення майже не відрізняються. Отже, серед неповних речень, яким властива формально синтаксична і семантична неповнота, можна виокремити: 1) власне-неповні конструкції з незаповненою позицією підмета, присудка; 2) односкладні речення з нульовою позицією головного члена; 3) двоскладні й односкладні речення з нульовою позицією другорядних членів речення.

У класифікації ситуативних речень вважається істотним врахування узуальності неповного речення, частотності його вживання і виділяються такі типи ситуативних неповних речень:

1) стаціонарні структури – типізовані конструкції розмовного мовлення, що є цілісними побудовами комунікативного характеру і закріплені за певною ситуацією;

2) нестаціонарні структури, які вільно створюються в мовленні.

6. Експресивний потенціал неповних конструкцій у мова мас-медіа.

На позначення щонайпізніших ситуацій позамовної дійсності мовець потенційно може вжити немало варіантних синтаксичних структур. Вибір того и іншого варіанта з-поміж цих структур залежить від комунікативної мети мовця, його ставлення до висловлюваного. Така варіантність можлива на всіх рівнях організації висловлення: виборі граматичної форми предикатів, актантів, певного порядку слів тощо.

У публіцистичних текстах знаходимо майже всі ті синтаксичні побудови української мови, що вживаються і в інших її стилях. Тут переважають речення розповідної модальності і двоскладної структури, хо залежно від жанру публіцистичного матеріалу використовуються й питальні, спонукальні вислови, окличні речення. Переважання простих двоскладних речень над односкладними, активне використання простих ускладнених речень і невеликих за обсягом складних конструкцій зумовлені інформативним спрямуванням публіцистичних матеріалів. За словами О.Г.Винокура, «мова газети позбавлена художньої, оетичної функції і виконує завдання строго і елементарно комунікативні». Домінування простих речень можна пояснити також загальним прагненням творців публіцистики до простоти висловлювання, яка великою мірою знаходить свій вияв у синтаксичній компресії, «збільшенні кількості інформації на одну одиницю плану вираження». Реалізація принципу. Лаконічності в публіцистиці забезпечує точність і ясність, також повноту викладу «без розжовування очевидних істин, без надмірностей і надлишковості». Лаконічність у газеті – це протидія багатослів’ю, велемовності, туманній яскравості, відходу від чіткого формулювання проблем і питань, які стають об’єктом публіцистичного мовлення.

Як виразно експресивні в бліци стичному тексті сприймаються неповні речення різних видів, у яких виявляються явищ конденсації. Неповні конструкції досить активно використовуються в мові публіцистики і представлені різними синтаксичними формами. Їхнє витлумачення завжди спиралося не тільки на лінгвістичні, а й на певні психологічні засади, тому теорія синтаксичної неповноти речення є різнобічною. Такі одиниці потрібно досліджувати на структурному, семантичному та комунікативному рівнях, зважаючи на психологічні особливості їхнього формування й сприйняття. Водночас на особливу увагу заслуговують умови функціонування таких конструкцій у тексті, активні мовленнєві тенденції в їхній сфері у зв’язку з лінгвостилістичним описом функціональних стилів мовлення. Такий опис публіцистичного стилю мовлення можливий лише за умови комплексного аналізу вислову як багатоаспектної одиниці, зокрема тих речень, які традиційно поєднуються за ознакою структурної неповноти і належать до сфери емоційно-експресивного синтаксису.

Мовні різновиди публіцистики неоднорідні за ступенем вживання в них неповних речень різних типів. Майже в усіх газетних жанрах простежуються спільні тенденції розвитку синтаксичної системи, зокрема й стосовно вживання речень структурно неповної моделі, які «у багатьох випадках виявляються безвідносно до жанру, не є тим, що роз’єднує ці матеріали і дозволяє нам вивчати їхню синтаксичну будову комплексно, як певне ціле».

Загалом кількість неповних конструкцій у публіцистичних текстах значно менша, ніж у розмовно-побутовому мовленні, яка репрезентує основну сферу застосування мовленнєвої еліпсації. Однак використання неповних еліптичних конструкцій має особливий стилет вірний характер, воно зумовлене іншими чинниками.

Природа неповних речень чіткіше проступає за умови порівняння їх із відповідними повними. Обом різновидам речення властива спільна модель синтаксичної побудови: т сама позиція постійних елементів, які обов’язкові для речення як їхні граматичні форми. Відмінність полягає тільки в словесному вираженні певних компонентів. Неповним реченням, як і будь-яким повним, властива відносна самостійність вживання. Як і будь-які повні речення, неповні відповідають своєму призначенню – виконують комунікативну функцію.

16