5. Розкрийте сутність культурологічної концепції о. Шпенглера як прикладу протиставлення культури та цивілізації.

Культурологічна концепція Шпенглера базується не на зіставленні, а більшою мірою - на протиставленні культури і цивілізації. У світовій історії Шпенглер виділяє вісім типів культур, що досягли повноти свого розвитку, - це античність і Західна Європа, арабська культура, Єгипет, Вавилон, Індія, Китай і культура майя. Для Шпенглера їх існування в різні часи і в різних регіонах є свідченням не єдиного світового процесу, а єдністю проявів культури в усій її різноманітності. Культура, на думку Шпенглера, - це історичний індивід, "живий організм", що склався у віках, це певна історико-культурна цілісність, сутність якої становить релігія.

Але чому ж цивілізація, яка несе людині соціальний і технічний благоустрій життя, викликає у Шпенглера відчуття загибелі культури? Адже зберігаються прекрасні витвори мистецтва, наукові досягнення, світ культурних символів. Але Шпенглер побачив в культурі те, що було закрите для інших - її інтимний зв'язок з людською душею. Культура живе стільки, скільки вона цей зв'язок зберігає. Душа культури живе не сама по собі, вона живе в душах людей, які живуть смислами і цінностями духовної культури. Якщо ж культура перестає надихати людські душі, вона приречена. З цих позицій Шпенглер бачить і ту небезпеку, яку несе з собою цивілізація. Нема нічого згубного в тому, що людина хоче покращити матеріальні умови свого життя, але якщо це прагнення захоплює її повністю, то на культуру вже не залишається душевних сил, "вогонь душі згасає". Шпенглер не заперечував тих благ, які несла цивілізація, але попереджав, що вона може витіснити культуру. "Культура і цивілізація - це живе тіло душевності і її мумія"², - співвідносив він ці два феномени.

6. Розкрийте сутність евроцентризму на прикладі культурологічної концепції г.Гегеля

Євроцентристська модель культури набуває свого завершення в філософській системі Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля (1770-1831) -представника німецької класичної філософії. За взірець європейську культуру він вважав остільки, оскільки вона виступала реалізацією світового розуму (чи світового духу). "Принципом європейського духу є розум, що досяг своєї самосвідомості і в такій мірі довіряє самому собі, що вже не допускає, щоб будь-що було для нього нездоланною межею, і який тому посягає на все, щоб в усьому відшукати Свою присутність. Тому тут владарює нескінченний порив до знань, чужий для інших рас"¹. Цей світовий розум розгортає свою сутність, реалізуючи себе в долях цілих народів, втілюючись у науці, техніці, релігії, мистецтві, формах суспільного устрою і державному житті.. Навпаки, творчість окремих людей і навіть цілих народів підкоряється тій потаємній логіці, яка не може бути виведена із суми індивідуальних зусиль. І все, що роблять люди, є реалізацією мети світового розуму, який незримо "диригує" історією. Відповідно і вся історія людства розглядається Гегелем як "прогрес духу", як процес зовнішнього виявлення сили розуму. Гегель не лише виявив надіндивідуальні особливості світової культури, але і проаналізував увесь шлях її розвитку.Розвиток культури в усій багатомірності її виявів - від філософії, релігії і мистецтва до державних форм - був представлений як закономірний цілісний процес.. Гегель також не ігнорував різноманітності культурних форм, але розглядав їх лише як ступені в саморозвитку світового духу, що прагне до своєї повної реалізації.

Повна ж самореалізація можлива лише завдяки свободі. Справдження свободи духу збігається із зростанням людської свободи, а світовий прогрес є прогресом у становленні свободи: "Східні народи іще не знають, що дух чи людина як така в собі вільна (...). Лише у греків з'явилось усвідомлення свободи, і тому вони були вільні, але вони ... знали лишень, що деякі вільні, а не людина як така ... Лише германські народи дійшли в християнстві до усвідомлення, що людина як така вільна ..."², - писав Гегель. Але справжнім суб'єктом свободи у нього виступає не людська особистість, а безособовий світовий дух, який набуває свого символічного втілення в культурі, а об'єктивного втілення - в державі. Отже, виявляється, що світовий розум у вигляді культури і держави стоїть над окремими людьми, використовуючи їх як засоби для реалізації своєї мети.

Таким чином, в теорії Гегеля немає місця для автономної і самоцінної особистості. Людина є цінністю для Гегеля остільки, оскільки вона є втіленням світового розуму. Тому творець культури ототожнюється з безособовим розумом, а розвиток культури подається як монологічне розгортання цього замкнутого в собі розуму. Абсолютна цінність культури, на думку Гегеля, і полягає у "... виявленні загальності мислення".

Гегелівська концепція культури й історії була кульмінацією раціоналістичної тенденції епохи Просвітництва. Але історичний оптимізм був уразливим. Європейський тип культури, розкріпачивши людину і давши їй таку зброю, як розум, породжував і негативні явища - бездуховність, аморальність, егоїзм тощо. Ряд дослідників відреагували на ці процеси, обстоюючи іншу позицію щодо прогресу історії і культури, а також щодо європейської культури як моделі наслідування. У XVIII ст. зароджується й інша модель культурного розвитку - полілінійна. Саме з нею і пов'язують виникнення культурології як окремої галузі наукового знання про культуру.