33.Визначте основні риси культури епохи Просвітництва.

XVIII ст. століття Просвітництва, воно визначило основні тенденції, які сформували зміст європейської культури Нового часу. Істотне місце в культурі цього періоду мають проблеми, пов'язані з обгрунтуванням економічних, політичних, правових, моральних принципів суспільного життя. У мистецтві виникає сентименталізм і романтизм. Європейська культура проймається духом діловитості, практицизму, утилітаризму, породжених буржуазним підприємництвом. Вони сприяють формуванню доброчесного відношення до праці, сім'ї, особистості, без чого був би неможливий розвиток капіталізму. У художній літературі одним з головних напрямків стає реалізм. Успіхом у публіки користується жанр роману.

найістотнішою рисою Просвітництва є "поворот" до людини. Мислителі-просвітники головну увагу звертають на людське суспільство, історію, біди та страждання людей. У зв'язку з цим основний акцент робиться на розум, шляхи й засоби приведення суспільства відповідно до вимог розуму, насамперед таких, як рівність, справедливість, свобода, братство тощо.

Отже, Просвітництво повертає до людини. Але чи є це повернення справді гуманістичним? На відміну від періоду Відродження, коли були висунуті гуманістичні ідеали творчої і неповторної людської особистості, Просвітництво формує своєрідний "спільний знаменник", під який підводяться індивіди і який виявляє себе як абстрактна ознака, що є "значущою" не з точки зору особистісно-людського (справді гуманістичного) змісту, а з позицій "вузькотехнологічних" (виробничих, управлінських тощо). Саме таку людину - "усереднену особистість", представника "сурогатної спільності", "машину з кісток і м'яса" - і ставить на передній план Просвітництво.Однак спільна позиція представників різних філософських шкіл, течій і напрямків епохи Просвітництва не виключала різноманітності підходів до розв'язання ними як світоглядних питань, так і конкретних соціально-політичних проблем. Крім того, у кожній країні просвітницький рух мав відбиток національної самобутності.

Ідейний і вольовий поштовх до оновлення суспільного життя йшов від Англії, де завершення революційного періоду породило рівень свободи, що перевищував той, яким володіли інші європейські народи. В Англії ХУІІ-ХУШ от. після революції і громадянських воєн згладились різкі суперечності у суспільстві. Розвиток парламентаризму призвів до зміцнення правових форм політичної боротьби. Англійська церква не протиставляла себе Просвітництву, а якоюсь мірою навіть відповідала його ідеалу віротерпимості. Це сприяло культурному розвиткові країни, оскільки дозволяло зберегти рівновагу між традиційними цінностями, які охороняла церква, і новаторством, яке несло Просвітництво.

В основних рисах програма англійського Просвітництва була сформульована Джоном Локком (1632-1704). Основний його твір "Досвід про людський розум" вміщує позитивну програму, сприйняту не лише англійськими, але і французькими просвітниками. На думку Дж. Локка, до вічних прав людини слід віднести права на життя, свободу і власність. Дані від природи життя, свобода й набута працею власність потребують постійного захисту, і подбати про нього людина добровільно й свідомо доручає державній владі. Правопорядок повинен забезпечити можливість отримання вигоди кожною людиною, але так, щоб при цьому зберігались свобода і приватні інтереси інших людей. За приклад у встановленні справедливих норм людської поведінки правила природа, що підлягає сталим законам і не знає метаморфоз, які раз у раз переживає суспільство.

Якщо ж держава неспроможна створити нормальні умови для існування й саморозвитку особи, люди мусять змінити політичний устрій. Так обґрунтовувалась необхідність буржуазних революцій, апогеєм яких стала Велика французька.

Особливе місце в історії Просвітництва належить Франції – батьківщині Великої французької революції (1789-1794). Французьке Просвітництво представлене цілою плеядою відомих мислителів, серед яких - Ш.Монтеск'є, Вольтер, Ж.Ж.Руссо, Ж.Ламетрі, К.А.Гельвецій, П.А.Гольбах, Д.Дідро.

Одним із перших філософів-просвітників вважають Шарля Луї де Моитеск'є (1689-1755). У своєму творі "Про дух законів" він запропонував розуміння історії як природного, зумовленого законами, процесу. Закони ж, що детермінують історичний процес, пов'язував із "розумом" як таким І з певними природними обставинами. Тому законодавець створює закони не довільно, а враховує ті природні умови, в яких історично формувався народ: розміри території, її рельєф, побут і звичаї народу тощо. Помірний клімат, міркує Ш.Монтеск'є, сприяє формуванню таких рис, як войовничість, хоробрість, волелюбність і т.ін. У занадто теплих країнах, на його думку, люди ледачі, розбещені, покірні тощо. Родючий грунт вимагає багато часу для свого обробітку, тому землероби залюбки поступаються правом на управління країною одній особі. Ось чому у землеробських народів найчастіше зустрічається монархічна форма правління, а на неродючих – республіканське правління.

В епоху Просвітництва в 1749 р. з'являється перший випуск монументальної "Природної історії" французького природознавця Бюффона Жоржа Луї Леклерка (1707-1788). У цій роботі Бюффон зображує шлях, який пройшла наша планета від її виникнення до появи людини, і до загального процесу еволюції на рівних правах з іншими об'єктами він включає життя і розум. У той час, як дехто із сучасних йому французьких мислителів прагнув наблизити людину до тварини, звівши її свідомість до рівня інстинктів, Бюффон показує, що справжнє призначення людини - віддалятися від тварини. При цьому розум