Міністерство освіти та науки, молоді та спорту України Державна будівельна корпорація «Укрбуд» Київський коледж будівництва, архітектури та дизайну
Реферат
з дисципліни «Ознайомча практика»
на тему:
«Будинок митрополита в ансамблі
Софіївського собору»
Виконав: Студент групи А-21
Діденко Денис Сергійович
Керівник: Марина Олегівна Рожок
Київ 2011 р.
Зміст
-
Вступ ( 3 – 8 ст.)
а) Ансамбль Софіївського собору.
б) Ілюстрації
-
Загальна частина ( 9 – 12 ст. )
а) Будинок Митрополита в ансамблі Софіївського собору.
б) Історія будівлі.
в) Ілюстрації до теми.
3. Висновок ( 13 ст. ) 4. Перелік використаної літератури ( 14 ст. )
Вступ
Видатна пам’ятка давньоруського зодчества XI ст., Софійський собор, завжди зачаровувала будь-кого хто хоча б раз у житті його бачив. Вдягнений у пишні барокові шати, собор органічно поєднується з мальовничим монастирським ансамблем XVIII ст. зведеним у стилі українського бароко. Будинок Митрополита, Хлібня, Трапезна, Бурса, Братський корпус, дзвіниця, Південна вежа милують людське око. Спорудам притаманна святковість, гармонія форм з природою, виразний національний характер. Перебуваючи на подвір’ї, в оточенні цих прекрасних споруд, на мить поринаєш у давнину з відчуттям далекого відлуння тихого монастирського життя.
Неповторний Софійський ансамбль на Старокиївській височині сформував архітектурний образ Верхнього Києва. Він справляє величезне враження своєю урочистою монументальністю і пишною бароковою святковістю. Перекликаючись з ансамблем Михайлівського Золотоверхого монастиря, Софійський ансамбль уособлює священне осердя міста.
Ансамбль Софіївського Собору складається з:
1 Софійський собор
2 Дзвіниця собору
3 Будинок митрополита
4 Трапезна (тепла Софія)
5 Бурса
6 Брама Заборовського
7 Південна башта
8 Братський корпус
9 Хлібня
Софійський собор
Київ величають Вічним Градом, увінчаним куполами Святої Софії – його Богом даним, непорушним символом. Майже 1000 років стоїть Софія на благословенних київських горах, в самому серці стародавнього святого граду Русі-України.
Величний собор Святої Софії маніфестував появу на світовій арені могутньої християнської Русі. Як її зримий образ і священна серцевина, собор став духовним, політичним і культурним центром Русі. Тут містилася митрополія, при якій існувала найдавніша вітчизняна бібліотека з майстернею, де перекладалися й переписувалися книжки. У соборі відбувалися посадження на великокняжий престол, посвячення в митрополити, укладання політичних угод, прийоми послів. Тут збиралися церковні собори, правилися подячні молебні на честь важливих подій.
Собор Св. Софії, зберіг давню архітектуру та найповніший у світі комплекс мозаїк і фресок ХІ ст. Це пам’ятка світового значення, яка 1990 р. занесена ЮНЕСКО до Списку всесвітньої спадщини. Її унікальний за своєю стародавністю, оригінальністю, повнотою та цілісністю монументальний ансамбль доніс до нас живий дух епохи розквіту Київської Русі.
2 Дзвіниця собору
З
боку Софійської площі височіє дзвіниця
з парадним в’їздом на подвір’я собору.
Її силует зводить у єдине ціле споруди
Софійського ансамблю. Дзвіниця вбудована
у монастирський мур з південно-східного
боку подвір’я. Це перша кам’яна споруда,
зведена в 1699–1706 роках після пожежі
кінця ХVІІ
ст. Її архітектор невідомий, у документах
згадується лише ім’я одного з будівничих
— «кам’яних справ підмайстра», мешканця
Києво-Печерського містечка Сави Яковлєва.
Спочатку
дзвіниця була триярусною, увінчаною
невеликою банею з високим шпилем.
Оскільки дзвіницю зведено на місці
давнього яру, невдовзі після спорудження
її верхні яруси почали руйнуватися.
Вони дали значні тріщини, що загрожувало
обвалом, тому в 1744–1748 роках були розібрані
й перебудовані. Відбудовою дзвіниці
керував відомий петербурзький зодчий
Й. Г. Шедель, який на замовлення митрополита
Рафаїла Заборовського виконав у Києві
чимало будівельних робіт. Відбудована
дзвіниця також була триярусною, увінчаною
ошатною барочною банею з позолоченими
шпилем і зірочками на блакитному тлі.
3 Будинок митрополита
4 Трапезна (тепла Софія)
З південного боку собору розташована трапезна (тепла, або мала Софія), побудована в 1722-1730 рр. Вона об’єднувала церкву Воскресіння Лазаря, обідній зал і кухню. На другому поверсі містилися комори для продуктів і монастирського начиння. Під будинком влаштували велике складське приміщення.
У 60-х роках ХVІІІ ст. трапезна добудовувалася за участю відомого українського архітектора І. Григоровича-Барського. У 1822 р. за проектом архітектора А. Меленського трапезну перебудовано на зимову церкву Різдва Христового. Відтоді вона має назву Теплої, або Малої Софії. У 1872 р. Теплу церкву значно розбудовано і надано їй вигляду тринавної базиліки з високою центральною навою, яка завершується на сході великим вівтарем, увінчаним грушовидною банею. Ця гарна барокова споруда вкрита дахом “із заломом” і прикрашена з заходу пишним хвилеподібним фронтоном. Під час реставрації 1970-х років трапезній частково повернули первісні архітектурні форми.
У трапезній постійно експонується виставка «Архітектура та монументальне мистецтво Києва кінця Х – першої половини ХІ ст.» На ній можна ознайомитись з фрагментами мозаїчної підлоги з Десятинної церкви, гробницею княгині Ольги, макетом стародавнього Києва тощо.