1. Організаційні моменти.

2. Лекція викладача.

1. Марсель-Валентен-Луї-Ежен-Жорж Пруст народився 10 липня 1871 року в родині паризького професора медицини. Хлопчик був дуже слабким: позначилося нервування матері під час подій Паризької Комуни. Ніжність і терпіння рідних допомогли подолати підвищену вразливість і нервовість дитини, проте хоробливість даватиметься взнаки все життя. У десять років з'явились астматичні напади — перші прояви хвороби, яка на той час не лікувалась.

Зовні життя родини Прустів було типовим для заможних парижан: прогулянки дітей з боннами по Єлісейських Полях і Булонському лісові, відпочинок влітку в родовому будинку в Ільє, навчання у престижному ліцеї „Кондорсе". Вступивши до ліцею 1882 року, Марсель відвідував заняття з великими перервами через хворобу. Проте виявив велику обдарованість і потяг до літературної творчості: читав та аналізував твори Леконта де Ліля, Е.-Ж. Ренана, П. Лоті; написав оповідання „Потьмарення" і „Хмари". Залишились деякі спогади п'ятнадцятирічного юнака щодо життєвого ідеалу. Цікаві його уявлення про щастя: „Жити серед своїх близьких, серед чудової природи, достатньої кількості нот та книжок і недалеко від театру". Нещастя ж вбачав у розлуці з матір'ю.

У ліцеї крім захоплення літературою, музикою, театром з'являється ще одна пристрасть на все життя.— філософія. За визнанням письменника, найбільше вплинув на формування його інтелекту учитель Альфонс Дарлю. На всій творчості позначилася любов до складних філософських побудов та узагальнень. Згодом засобами жанру роману він відтворив найпопулярнішу теорію свого часу — інтуїтивізм А. Бергсона. Найвідоміший твір М. Пруста „У пошуках утраченого часу" співзвучний ідеям філософського інтуїтивізму.

У 1889 році закінчив навчання зі ступенем бакалавра словесності та почесною відзнакою за французький твір. Через декілька місяців його призвали на службу і зарахували солдатом до військової частини в Орлеані, але через астму юнак квартирував у місті.

Після служби повернувся до Парижа, де продовжив навчання водночас на філософському і юридичному факультетах Вільної школи політичних наук. Його літературні етюди, нариси, портрети друкуються у журналі „Бенкет", який він заснував разом з друзями Фернаном Грегом, Робером Джейфусом, Даніелем Галеві, Жаком Бізе. Згодом веде світську хроніку у журналі „Фігаро".

У цей час він відвідує салони паризької богеми, де знайомиться з О. Уайльдом, А. Франсом, Гі де Мопассаном, але найбільше захоплення викликають загадкові красуні вищого світу, яких письменник порівнює зі старовинними полотнами майстрів Відродження. Сучасники вважали М. Пруста еталоном галантності та вишуканості. Його вихованість, освіченість, манера одягатися визнавалися найпрестижнішими салонами Парижа.

Життя вищого світу вплинуло і на подальшу творчість. У цей час остаточно сформувалися літературні, музичні, театральні смаки; визначились особисті пристрасті; з'явилися прототипи майбутніх літературних персонажів.

2. У 1896 році видав збірку новел „Утіхи і дні" з малюнками Мадлени Лемер і передмовою А. Франса, але на неї не звернули уваги ні читачі, ні критики. Проте вона цікава передусім як початок формування письменницької манери, притаманної лише М. Прусту: увага до вражень і почуттів своїх героїв-оповідачів, прагнення відбити внутрішній мінливий стан людини через „потік свідомості", відсутність послідовного розвитку дії, любов до дрібниць життя здатних викликати асоціативні ланцюжки образів. Деякі мотиви „Утіх і днів" знайшли продовження у наступних творах, наче окремі мелодії у могутньому звучанні симфонії. У новелі „Сповідь молодої жінки" порушується тема провини перед матір'ю. Дочка дозволяє хлопцеві цілувати себе у той час, коли на них у дзеркало дивиться мати. Хворе материнське серце не витримує, і дочка все життя носить у собі тягар невибачної вини. Цей мотав особливо близький письменникові: все життя він докоряв собі те, що не виправдав материнських сподівань. Так само каратися герой роману „На Сваннову сторону" хлопчик Марсель.

Згодом письменник переконався, що для зображення життя у художньому творі потрібна певна дистанція. Під час написання „Утіх і днів" він був занадто сповнений спокус і радощів життя, щоб осмислити та охопити всю різноманітність її проявів.

Останні роки XIX - на початку XX століття М. Пруст мандрує Європою, разом з матір'ю їде до Трувіля, відвідує виставку Рембрандта в Амстердамі, обходить на яхті бретонське і нормандське узбережжя. Це був щасливий час, сповнений життєвих і творчих планів.

Невдовзі помер батько, за ним у 1905 році — мати. У тогочасних листах М. Пруста відчуваються безмірна туга й біль: ,3іднині моє життя втратило свою єдину мету, єдину ніжність, єдину любов, єдину втіху". До тяжких втрат додалося загострення астми, яке поклало край не лише мандрівкам, а й взагалі перебуванню на природі.

Починаючи з січня 1909 року, М. Пруст не виходить з дому. Стіни кабінету оббивають корою коркового дуба, щоб запах каштанів не спричинив нападу хвороби. Вікна завжди зачинені, а сам хазяїн кутається в теплі фуфайки, які постійно гріє біля вогню. Саме пропалені фуфайки порівняв відомий письменник-біограф Андре Моруа зі старими прапорами, порешеченими кулями. Дійсно, все подальше життя Марселя Пруст боровся з неміччю та самотністю. У цій боротьбі Йому допомагала його величезна творча уява, яка була сильніша за хворобу і давала змогу переноситися з буденної реальності в інші світи.

З 1910 по 1922 рік він написав понад двадцять зошитів, які склали новий багатотомний роман „У пошуках утраченого часу". М. Пруст не сприйняв реалізму, стверджуючи думку про те, що „все — у свідомості". Відштовхуючись від задуму „Людської комедії" О. де Бальзака, письменник по-своєму її інтерпретував. Він поставив собі за мету створити суб'єктивну епопею, яка б відображала не події, що правлять світом, а передусім психологічні процеси, які визначають стан суспільства. За „найголовнішу реальність" він визнавав особистість з її неповторними настроями, думками, почуттями. їхній план і постійна зміна зумовили своєрідність роману „потоку свідомості" М. Пруста. Автор дивиться на світ через своєрідне дзеркало — душу людини, що є для нього об'єктом зображення і кутом зору одночасно. Перевага суб'єктивного над зовнішнім стала основним композиційним прийомом побудови твору. Головна увага приділяється зображенню свідомості людини, що складається з низки асоціацій, вражень, спогадів. Поняття часу в епопеї дуже відносне і разом з тим конкретне. Це не історичний, а психологічний, духовний час, тобто час, коли людська душа „рухається у різних напрямках". Час для М. Пруста і його героїв складається із пам'яті, відчуттів і переживань. Один удар людського серця, на думку автора, — лише мить у безмежному всесвіті, але цей „удар" відбиває певні закономірності, з яких складається вічність.

Попри смертельну хворобу і виснажливу працю над романом, автор намагався бути обізнаним з новинами музичного та театрального життя Парижа. По театрофону (телефонна трансляція спектаклю) він слухає твори К.-А. Дебюссі, квартети Л. Ван Бетховена, оперу М. Мусоргського „Борис Годунов". Письменник не пропустив жодної вистави П. Пікассо і найяскравіших, за його словами, видовищ — гастролей російського балету. Його оселя завжди була відкрита для друзів. Майже все своє оточення письменник змалював на сторінках творів, де життя реальних людей і літературних персонажів примхливо перетинаються. Щоправда, іноді відбувався і зворотній процес: у життя входила література. Молодший секретар Агостінеллі під час війни вступив до льотної школи під псевдонімом Марселя Сванна, поєднавши ім'я письменника з прізвищем літературного героя. Виконуючи навчальний політ, юнак врізався в хвилі і потонув. У день його загибелі М. Пруст купив за 27 тисяч франків літак і вигравірував на фюзеляжі сонет С. Малларме „Лебідь". Перша світова війна принесла письменникові багато горя: гинули друзі, знищувався улюблений Париж. У 1918 році він перебував у місті, коли на вулиці падали німецькі снаряди. Саме війна перешкодила виходу з друку його епопеї „У пошуках утраченого часу". Перша частина (роман „На Сваннову сторону") була видана на власні кошти у 1913 році і не мала великого успіху, наступна книга вийшла лише у 1919 році. У цьому ж році приходить визнання: присудження найпрестижнішої літературної премії братів Гонкурів, а слідом — популярність в Англії, Америці, Німеччині.

Здоров'я письменника погіршувалося, він виснажував себе постійною працею, безсонними ночами, відмовою від лікування. У 1992 році захворів на запалення легенів і 18 листопада помер. На сторінці рукопису перед смертю написав: „Кінець".

В останньому романі Марсель Пруст описав смерть героя-письменника, яка схожа на його власний кінець життя і початок творчого безсмертя: „Його поховали, але всю ніч в освітлених вітринах не спали книги, наче янголи з розпростертими крилами, для того, хто пішов, вони здавалися символами воскресіння."

Питання для самоконтролю:

• Які враження і події життя М. Пруста вплинули на його творчість?

• Чому свій головний твір він назвав «У пошуках утраченого часу»?

• Порівняйте кохання Сванна з аналогічними почуттями «вічних образів» світової літератури.

• Як побудований роман «На Сваннову сторону», його друга частина «Сваннове кохання»?

Д/3: Біографія М. Пруста. Прочитати твір «На Сваннову сторону». Зробити план до твору.

Література

1. «Зарубіжна література». Д. С. Наливайко. К., 2003

2. «Зарубіжна література» Б. Щавурський, К., 2003

3. «Зарубіжна література» І. Столій, К., 2004

Тема: Томас Манн - видатний німецький письменник XX ст.

План

1. Німеччина часів Томаса Манна

2. Біографія письменника.

3. Творча спадщина.

4. Проблема митця і мистецтва у новелі «Смерть у Венеції».

5. Роль міфу у новелі «Смерть у Венеції».

6. Томас Манн і українська перекладацька школа.

Зміст заняття: