3. ЗАХВОРЮВАННЯ ШЛУНКА

3.1. ФУНКЦІОНАЛЬНІ ГАСТРОДУОДЕНАЛЬНІ РОЗЛАДИ

МКХ-10 К 30 Диспепсія

Функціональні гастродуоденальні розлади представлені хронічними симптомами, що з'являються у гастродуоденальній ділянці без будь яких органічних, системних або метаболіч­них порушень, котрі могли б пояснити ці скарги.

Міжнародна група експертів з клінічних досліджень розро­била класифікацію функціональних захворювань гастродуоденальної ділянки (Римські критерії III, 2006 р.) (табл. 3.3.1).

Класифікація функціональних гастродуоденальних розладів (Римські критерії III, 2006 р.)

Функціональна диспепсія.

Диспепсія в перекладі із грецької мови означає: dys - пога­ний, peptein - переварювати. Цей термін є одним з найпоши­реніших у практиці терапевта і гастроентеролога, на жаль лікарі трактують значення цього поняття дуже варіабельно, в той час термін "диспепсія" має конкретне і однозначне визна­чення.

Синдром диспепсії визначається як відчуття болю або диском­форту (вага, переповнення, раннє насичення), локалізоване в підложечній області ближче до серединної лінії при відсутності симптомів рефлюксу.

Диспепсія є синдром і значиться в Міжнародній класифіка­ції хвороб 10-ого перегляду під шифром К 30.

Частота диспептичних скарг серед населення в розвитих країнах складає 30-50%. При цьому на долю органічної дис­пепсії доводиться 35-50% всіх випадків синдрому, на долю функціональної диспепсії - 50-65%.

Пацієнти, що мають диспепсичні скарги, можуть бути поділені на 2 категорії:

1. Хворі з певними органічними або метаболічними причина­ми, які могли б пояснити появу цих симптомів. Скажімо, якщо стан хворого поліпшується або хворобу вилікувано, скарги також мають редукуватися чи зникати (пептична виразка, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба з або без езофагіту онкопатологія, ураження панкреатодуоденальної ділянки або ятрогенія).

2. Пацієнти, що не мають причин щодо пояснення їхніх скарг. Деякі з пацієнтів мають патофізіологічні або мікробіоло­гічні порушення невизначеної клінічної значущості (гастрит, асоційований з Helicobacter pylori), але не можуть пояснити появу диспепсичних скарг. Інші хворі мають моторну або сен­сорну дисфункцію (порушення спорожнення шлунка, фун­дальна дисакомодація або гастродуоденальна гіперчутливість), що також не є значущою. Ідіопатичну диспепсію кваліфікува­ли як невиразкову, есенціальну, ідіопатичну або ФД. Ми вва­жаємо найдоцільнішим термін ФД.

Таким чином, залежно від причин, що викликають появу диспепсичних скарг, виділяють органічну і функціональну дис­пепсію.

Під поняттям функціональна диспепсія (ФД) розуміють на­явність симптомів, що з'являються у гастродуоденальній ділянці без будь-яких органічних, системних або метаболічних порушень, котрі могли б пояснити ці скарги.

Функціональна диспепсія є діагнозом винятку. Існує правило, по якому диспепсія вважається органічною доти, поки не доведе­но зворотнє.

Етіологія та патогенез. Існує чимало доказів щодо ролі пси­хопатологічних чинників. Психічні процеси, особливо триво­га, часто поєднуються з диспепсією.

Не виявлено визначеного зв'язку між споживанням спирт­них напоїв, курінням, вживанням кави, прийомом нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП) і виникненням диспепсичних розладів у пацієнтів з функціональною дис­пепсією. Але відомо, якщо хворі на ФД приймають НПЗП. во­ни частіше починають пред'являти диспепсичні скарги.

Роль інфекції Н. pylori при ФД спірна, але недавно проведе­ний метааналіз продемонстрував малу користь ерадикації Н. pylori у інфікованих хворих. Не має повідомлень про походжен­ня порушень моторної або сенсорної функції верхніх відділів шлунковокишкового тракту у інфікованих Н. pylori пацієнтів.

Існує багато доказів, що у частини пацієнтів із ФД порушена гастродуоденальна моторика. Погіршення спорожнення шлунка (передусім сповільнення) від твердої їжі — найбільш вивчений розділ порушень моторики при ФД. Сповільнення спорожнення шлунка характерніше для пацієнтів, у яких спостерігаються пе­реповнення, нудота, блювання, а також значною мірою для жінок. У дослідженнях продемонстровано, що у 40% пацієнтів з ФД акомодація або об'ємна відповідь шлунка на прийом їжі зменшується. Зареєстровано також інші порушення моторики верхнього відділу шлунково-кишкового тракту: постпрандіальна антральна гіпомоторика, зменшення частоти інтрадегістивної міграції моторного комплексу, погіршення дуоденальної мото­рики у відповідь на надходження кислоти або їжі, надмірність скорочень фундального відділу шлунка після їди. У деяких до­слідженнях продемонстровано наявність шлункових дисритмій, головним чином - у постпрандіальний період у хворих на ФД.

Визначену роль у виникненні диспепсичних розладів грає зниження порога чутливості стінки шлунка до розтягання (порушення афферентного ланки), що має місце у пацієнтів з функціональною диспепсією.

Клініка. "Диспепсичний симптомокомплекс" при ФД — досить складне і збірне поняття. Не існує єдиної скарги, котра була б у всіх пацієнтів з диспепсією, але є різні варіації в наборі симптомів у різних хворих.

Хворі на диспепсію мають одну або кілька специфічних скарг — біль у надчеревній ділянці, постпрандіальне перепов­нення, швидке перенасичення (табл. 3.1.2).

Таблиця 3.1.2

(Слайд) Диспепсичні скарги та визначення

Печія є ознакою з помірною специфічністю для гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ). Ось чому термін "печія" вилучено із визначення диспепсії, навіть якщо вона епостерігається одночасно з іншими гастродуоденальними скаргами. Аналогічно ретростернальний біль, що наводить на думку про гастроезофагеальну рефлюксну хворобу, або некардіальний біль у грудній клітці вилучено із поняття "диспепсія".

Діагностика пацієнтів з недослідженою диспепсією. Доказова медицина пропонує 6-крокову стратегію дій на первинній ланці медичної допомоги, якщо діагностували диспепсію вперше.

1. Зібрати клінічні докази того, що ці відчуття виникають у верхній ділянці шлунково-кишкового тракту.

2. Вилучити симптоми тривоги (незрозуміле схуднення, повторне блювання, прогресуюча дисфагія, гастроінтестинальна кровотеча), котрі не дуже поширені в лікарняній прак­тиці і не є нечітким предиктором органічного ураження, але в разі їх належить провести додаткове обстеження для запере­чення серйозної патології.

3. Не приймати аспірин або інші нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ).

(Слайд) Таблиця 3.1.3