Основні рішення Локарнської конференції

Країни-учасниці: Англія, Франція, Бельгія, Чехо-Словаччина, Поль­ща, Німеччина, Італія.

Було попередньо підписано такі договори:

Рейнський гарантійний пакт: (між Англією, Францією, Бельгією,

Німеччиною, Італією):

• Німеччина, з одного боку, і Франція з Бельгією, з іншого, вза­ємно визнавали існуючі кордони.

• Ці кордони також гарантувалися Англією, Францією й Італією.

• Сторони зобов'язалися не нападати одна на одну.

• Спірні питання мали розв'язатися через міжнародний арбітраж.

• У разі порушення попередньої угоди однією з країн інші по­винні були надати допомогу жертві неспровокованої агресії.

• Рейнська зона залишалася вільною від військ і озброєнь.

Франко-польський, франко-чехословацький договори: (16 жовтня 1925 р.)

• Було заявлено, що угоди Франції з Польщею і Чехо-Словаччиною не спрямовані проти східних кордонів Німеччини.

• Франція, з одного боку, та Польща і Чехо-Словаччина, з іншого, зобов'язувалися надати взаємну допомогу в разі нападу Німеч­чини на одну з цих країн.

Локарнські договори не були ідеальними домовленостями. Зокрема, вони недостатньо задовольняли поляків і чехів, оскільки в разі нападу на них Німеччини Англія разом з Італією могли й не допустити, щоб Франція стала на їхній захист, мотивуючи такі свої дії «турботою про недопущення нової світової війни».

Становище Польщі ускладнювалося ще й тим, що в разі її війни з Радянським Союзом (утворився в 1922 р.) Франція могла допомогти полякам лише провівши свої війська через територію Німеччини. При­родно, німці такого ніколи б не дозволили.

Г. Штреземан відмовився визнати кордони Німеччини на сході не­змінними, але заявив, що із часом вони можуть бути змінені мирним шляхом. Це, у свою чергу, непокоїло французів.

Локарнські договори підвели остаточну риску під Першою світовою війною. Вони стали тим штрихом, який не було зроблено у Версалі, на загальній картині європейського миру. Локарно повернув європейцям надію на тривалий мир. У 1926 р. Німеччину прийняли до Ліги Націй, а в 1928 р. 65 країн підписали договір, названий за іменами його ініці­аторів «пактом Бріана—Келлога».

Бріан Арістід (1862-1932), французький державний діяч. 11 разів був прем'єр-міністром і міністром закордонних справ у 14 різних урядах. Переконаний соціаліст і неперевершений оратор. Уперше був обраний до французького парламенту в 1903 р. У 1909 р. став прем'єр-міністром. У 1920-х роках був однією з центральних по­літичних постатей Європи; прихильник Ліги Націй. Очолюваний ним у 1921 р. уряд через незгоду А. Бріана з жорсткою політикою щодо Німеччини після Версальського мирного договору було відправлено у відставку. У тісному контакті з О. Чемберленом і Г. Штреземаном - англійським і німецьким міністрами закор­донних справ, підготував Локарнські договори 1925 р. і «пакт Бріана-Келлога».

Країни - учасниці пакту взяли на себе зобов'язання ніколи не вда­ватися до війни, окрім як для «самозахисту». Для підписів навіть було виготовлено спеціальну золоту ручку, але й вона не могла усунути недо­ліків договору. Наступного року Арістід Бріан на засіданні Ліги Націй запропонував план створення Сполучених Штатів Європи.

Так, кожна країна могла на свій розсуд тлумачити поняття «самоза­хист». А. Бріан сподівався, що німці тепер задоволені й забудуть образи, а Г. Штреземан - що французи й далі йтимуть на поступки. Рано чи пізно це мало зробити Версальський договір непотрібним. З часом стало оче­видним, що з кожною французькою поступкою німці хотіли дедалі більше.

Ні США, ні Росія не були присутні в Локарно. Американська допо­мога Європі зводилася до значних позичок Німеччині, а Росія була заклопотана внутрішніми справами. Через відсутність у цей час на сцені європейського дипломатичного театру таких двох важливих персо нажів - Сполучених Штатів і Радянського Союзу - було безпідставно переоцінено вплив Італії на європейські справи, ніби вона й справді була сильною країною і від неї багато що залежало у справі збереження миру.

1929 р. «план Дауеса» було замінено «планом Юнга», названим на честь голови комітету експертів з репараційної проблеми Ліги Націй американця Оуена Юнга.

Головна ідея плану полягала в зменшенні загального розміру ні­мецьких репарацій. 1929 р. розміри виплати Німеччиною репарацій за «планом Юнга» знову було зменшено, а наступного року війська со­юзників на п'ять років раніше встановленого терміну було виведено з Рейнської зони. Проіснував план фактично до 1931 р., хоча формально був скасований в 1932 р.

Головні положення «плану Юнга»

- Німеччина зобов'язувалася до 1988 р. сплатити 34,5 млрд зо­лотих марок. Репарації сплачуються Німеччиною винятково за рахунок надходжень до її бюджету та прибутків залізниць.

- Відрахування від прибутків промисловості скасовувалися.

- Фінансовий контроль і контроль над економікою Німеччини скасовувався.

6