30

Тема 5. Релігія та мистецтво в системі культури Зміст теми

5.1. Релігія в соціокультурній системі суспільства.

5.2. Основні структурні елементи релігії.

5.3. Специфічні риси мистецтва як духовної сфери суспільного життя.

5.4. Соціокультурні функції мистецтва.

5.5. Види мистецтва та основні художньо-стильові напрямки в мистецтві.

5.1. Релігія в соціокультурній системі суспільства

Релігія – це світогляд, який задає певну картину світу і в той же час формує систему цінностей та норм; релігійне витлумачення світу є засобом орієнтації в ньому людини та регуляції її поведінки, набуття нею життєвого смислу. Релігійний світогляд носить своєрідний характер: провідне місце в ньому належить подвоєнню світу на відкритий, доступний людському природному сприйняттю, та прихований, таємний, проте найважливіший та священний. Релігійний світогляд передбачає й те, що людина не розглядає себе в якості повністю самовладної істоти; навпаки, людина усвідомлює себе як єство, підпорядковане вищим силам буття. При цьому життєва поведінка людини оцінюється з позиції того, наскільки вона відповідає прагненням цих вищих сил, їх наставництву. В більшості релігій передбачається віра у безсмертя душі, в те, що потойбічне життя важливіше за поцейбічне, земне. В той же час відчуття прилучення людини до вищих світових сил породжує впевненість у її значущості, захищеності від випадкових негараздів життя.

Релігія гармонізує свідомість віруючої людини та постійно підтримує її в повсякденному житті. Знання людиною відповіді на питання, навіщо вона живе, в чому сенс подій, що відбуваються, робить її сильнішою, допомагає подолати життєві труднощі, страждання і достойно сприйняти смерть, оскільки ці страждання і сама смерть для релігійної людини наповнені певним сенсом. Реалізуючись через формування духовного світу людини, через пріоритет духовності над іншими цінностями, релігія містить в собі також значний гуманістичний потенціал. Вона задовольняє потребу людини у рівновазі та гармонії зі світом, переживання єдності з усім сущим, формує відчуття певної стабільності.

Роль релігії в житті кожної конкретної людини та суспільства в цілому розкривається через її основні функції:

- світоглядну - релігійний світогляд формує у людей надію на порятунок від страждань, нещасть, самітності, морального падіння; цю функцію релігії ще називають функцією смислоутворення, тобто наповнення людського життя значеннями і смислом;

- ілюзорно-компенсаторну або втішувальну, психотерапевтичну, що тісно пов’язані зі світоглядною: вона полягає в здатності релігії відшкодовувати, компенсувати людині її залежність від природних і соціальних стихій, відчуття безсилля, обтяжливість буття;

- комунікативну, що передбачає як спілкування віруючих між собою, так і віруючих з Богом, ангелами, душами померлих, святими, котрі виступають як ідеальні посередники в спілкуванні між людьми; спілкування здійснюється насамперед у культовій діяльності;

- регулятивну - усвідомлення індивідом змісту певних ціннісних установок, що виробляються в кожній релігії і виступають своєрідною програмою поведінки людини;

- інтегративну - допомагає людям усвідомлювати себе як моральну спільноту, скріплену спільними цінностями та цілями, дає людині можливість самовизначитись в суспільній системі і тим самим об’єднатися з іншими людьми, котрі мають такі ж погляди, цінності, вірування.

Спроби пояснити, що являє собою релігія, які її сутнісні характеристики, привели до формування спеціальної галузі гуманітарного знання – релігієзнавства, яке вивчає процес виникнення, функціонування та розвитку релігії, її структуру, різноманітні прояви в історії людства і в сучасну епоху, значення релігії в житті окремої людини та суспільства в цілому, взаємозв’язок та взаємодію з іншими сферами культури. Релігієзнавство – комплексна галузь людського знання, яка склалась внаслідок зусиль представників богословсько-теологічної, філософської та наукової думки. Історично першою формою релігієзнавчого знання були теологія – вчення про Бога в католицькій та протестантській традиції, а також богослов’я – вчення про прославлення Бога в православній традиції. Богословсько-теологічному підходу до релігії протистоїть філософський та науковий способи пояснення релігії, котрі піддають її критичному дослідженню з позицій розуму. При цьому плюралізм думок, різні підходи до розуміння джерел, природи та призначення релігії вимагають однаково шанобливого ставлення до характеру аргументації всіх його представників.

Релігія постає у великому розмаїтті форм. Природно, виникає потреба у впорядкуванні і типологізації релігій. Перш за все можна говорити про релігії живі і мертві, релігії природні та релігії одкровення, національні і світові.

Поділ релігій на мертві та живі, тобто сучасні, спирається на історію. Мертві релігії – це ті, котрі колись існували, але з часом зникли. Деякі з них залишили по собі пам’ять у вигляді руїн храмів, поховань, релігійних текстів, міфів. Живі релігії – ті, що існують зараз і здійснюють вплив на свідомість і поведінку певних груп людей, мотивуючи і спрямовуючи її. До них також належать нетрадиційні релігійні об’єднання, що з’явилися в останні десятиліття.

Природні релігії і релігії одкровення виділяються за характером їх виникнення. Природні виникають безпосередньо в ході розвитку певного суспільства, поступово еволюціонуючи від ранніх до більш пізніх форм. До таких релігій відносяться усі родоплемінні і значна частина національно-державних, наприклад, синтоїзм, індуїзм. Релігії ж одкровення пов’язані з особистістю засновника і фактом надприродного одкровення або осяяння; вони з’явились в результаті діяльності пророків, харизматичних особистостей, тобто людей з видатними духовними якостями, їх вчення було викладено у письмових текстах. Історія знає багато таких засновників – Заратуштра, Будда, Ісус Христос, Мохаммед. До таких релігій відносяться, зокрема, зороастризм, буддизм, християнство, іслам.

В історичному плані виділяють такі форми релігії:

- ранні (родоплемінні, первісні – функціонують в межах одного роду чи племені) – фетишизм, магія, тотемізм, анімізм тощо;

- національно-державні (етнічні та регіональні) релігії, поширені в межах певної держави або у певних народів – іудаїзм, індуїзм, зороастризм та інші, національно-державні релігії відповідають більш високому рівню розвитку суспільства, в якому вони існують;

- світові релігії – не обмежуються одним народом чи державою, а прагнуть виразити потреби усіх людей: буддизм, християнство, іслам;

- нетрадиційні релігії сучасності.

Детальніше різні історичні форми релігії будуть розглянуті в спеціальному розділі.