Тема 13. Культура Новітньої епохи Зміст теми

13.1. Особливості культурного розвитку на зламі ХХ-ХХІ століть.

13.2. Мистецтво Новітньої епохи.

13.2.1. Мистецтво першої половини ХХ століття.

13.2.2. Мистецтво постмодернізму.

13.3. Проблема діалогу культур у контексті сучасних глобалізаційних процесів.

13.1. Особливості сучасного культурного розвитку на зламі хх-ххі століть

ХХ століття можна вважати лише миттєвістю в масштабах існування людського суспільства. Проте кількість подій та проблем, що виникли в межах культури ХХ століття, безумовно, мають вирішальне значення для ходу людської історії. Численні дослідження особливостей сучасної культури носять суперечливий характер - від оптимістичних концепцій до абсолютного песимізму. При спробі сучасників адекватно оцінювати тенденції культурного розвитку ХХ ст. виникають значні труднощі. Вони пов’язані як з величезним розмаїттям культурного матеріалу, так і з тим, що для людей, які знаходяться ще фактично всередині сучасної культури, важко скласти про неї більш-менш об’єктивне судження, адже для цього потрібна певна історична дистанція.

Події XX століття – дві найжорстокіші світові війни, поява тоталітарних держав, процеси розвитку всесвітньої системи господарювання, ринкових відносин і демократичних структур, науково-технічна революція – привели до зміни мислення і системи цінностей. Суть цієї трансформації - криза гуманізму. Оскільки саме перша світова війна розвіяла всі ілюзії щодо розумності та ґрунтовності основ європейської цивілізації довоєнного часу, то, всупереч календарю, початок XX століття змістовно прийнято відносити до 1914 року.

Загалом, характеризуючи культурний розвиток ХХ століття, слід звернути увагу на ряд наступних його суттєвих взаємопов’язаних рис.

Виключного значення в культурі ХХ століття набули наука і техніка. Наука досягла значних висот практично в усіх сферах буття людини. З’явилося багато нових наук, значення яких ще повністю не виявилось: кібернетика, екологія, генна інженерія; відбулися революційні відкриття в галузі ядерної фізики, хімії, математики, психології. Науково-технічна революція здійснює небувалий переворот у житті людей. У найбільш розвинених країнах формується постіндустріальне суспільство, для якого характерні такі риси: створення економіки послуг, домінування у суспільстві науково-технічних спеціалістів, панування інформаційного сектора в економіці, зростання соціальної мобільності, темпу життя.

Сучасні дослідники по-різному оцінюють вплив науково-технічної революції на життя суспільства. З одного боку, висловлюється оптимістична впевненість у безмежних можливостях науково-технічного розуму, висуваються технократичні утопії (Тоффлер, Масуда); з іншого – посилюються антисцієнтистські настрої. Техногенні кризи, поява глобальних проблем вказують на те, що науково-технічний прогрес, позбавлений гуманістичного виміру, не врівноважений прогресом моральним і духовним, несе загрозу людству. Суперечливий характер науково-технічного прогресу буде предметом спеціального розгляду в курсі “Філософія”.

Особливої динаміки і гостроти набули у ХХ столітті суспільно-політичні процеси: дві світові війни, розгортання протистояння різних політичних систем, ряд революцій та громадянських воєн – у Росії, Угорщині, Німеччині, Китаї та в інших країнах, складання авторитарних та тоталітарних режимів.

ХХ століття характеризується розвитком світового ринку, у який включаються всі країни. Формуються глобальні господарські зв’язки між країнами, встановлюється всесвітня система господарства. Поширення ринкових відносин означає формування приватних власників, а отже – і приватновласницької орієнтованості індивідуальної поведінки людини. У результаті остаточно пориваються зв’язки з традиційним суспільством. Це стосується, перш за все, європейської цивілізації і тих народів, що знаходяться під її впливом, де сучасний розвиток веде до панування ринкової культури.

Товарно-грошові відносини починають домінувати над усіма іншими; формальні, механістичні форми спілкування витісняють такі, що несуть у собі безпосередньо людський сенс. Відбувається ціннісна абсолютизація грошей. На те, що у зв’язку з прискореним розвитком товарного типу господарства змінюється шкала цінностей у суспільстві, вказував ще на рубежі ХІХ-ХХ століть німецький мислитель Г. Зіммель. У своїй праці “Філософія грошей” він зазначав: “Сьогодні, як це мало місце в час занепаду, усі людські відносини і об’єктивна культура пройняті інтересом до грошей. Іронія історичного розвитку полягає в тому, що внаслідок атрофії змістовних життєвих цілей місце їх зайняла цінність, котра є лише засобом і нічим більше”.

ХХ століття яскраво виявило дегуманізуючий характер споживацьких цінностей, що характеризують західну цивілізацію. Світ сучасної західної людини – гіпертрофовано-речовий. Як влучно зазначив філософ і поет Р. Емерсон, “речі скочили у сідло і поганяють людство”. Сучасний філософ Е. Фромм у своїй праці “Мати чи бути?” зазначає: “Якщо я є те, що я маю, і якщо я втрачаю те, що я маю, то хто ж тоді я є? Ніхто інший як повалена, спустошена людина – жалюгідне свідоцтво неправильного способу життя”.

Конкуренція як неодмінна риса ринкової культури, поділ праці ведуть до розширення сфери індивідуальної свободи дії. Усе це обумовлює знецінення традиційних релігійних основ культури. Сучасність вперше в історії створює передумови для чіткого розмежування надособистісних і особистісних регулятивів поведінки. Секуляризований індивід стає масовим явищем. Звільнившись від Бога, від будь-яких абсолютів, масовий індивід ХХ століття отримує широкий простір для вільної усвідомлено-добровільної дії, керуючись лише власним розумінням добра і зла. Тобто зменшується сфера суспільного контролю над особистістю, що вимагає розширення сфери дії особистісних регулятивів. Це несе у собі загрозу сваволі, відриву свободи особистості від її відповідальності та обов’язку. Відбувається атомізація суспільства, раціоналізм усе більше набуває форми утилітаризму, практицизму, прагматизму.

Криза гуманізму посилюється процесами масовізації суспільства. Формування масової культури – важлива риса ХХ століття. Її передумови: індустріалізація, стандартизація виробництва і споживання, розвиток засобів масової комунікації, здатних тиражувати інформацію в глобальному масштабі, комерціалізація всіх сфер життя. Виникає можливість формувати стандарти мислення і почуття, «однодумність» у все більших масштабах. На відміну від культури елітарної, масова орієнтована на пересічний рівень масового споживача культурної продукції і відтворює цей рівень. Уявна демократичність масової культури, її начебто антиелітарність фактично спрямовані проти особистості, ведуть до втрати її творчих сил, формують особистість пасивного споживача. Важлива риса масової культури – ескапізм – орієнтація споживача культури на втечу у світ фантазій, ілюзорний світ відео, гри. Перетворюючи людину на пасивний гвинтик, масова культура створює передумови для виникнення тоталітарних режимів.

У ХХ столітті раціоналістичний підхід до світу, що визначив специфіку європейської культурної традиції, значною мірою був витіснений різними напрямками ірраціоналізму, відбувається певний відхід від ідеї європоцентризму і, як наслідок – поява інтересу до східних культур та релігій.

Найбільш значимими та пріоритетними проблемами сучасності виступають глобальні проблеми. Термін “глобальні проблеми” був уведений у наукову літературу і отримав широке розповсюдження завдяки діяльності Римського клубу. Сьогодні під глобальними проблемами розуміють цілу низку проблем, які зачіпають життя всього людства, а їх розв’язання можливе лише зусиллями всіх народів, які населяють Землю. Причому, глибина проникнення глобальних проблем у суспільне життя зростає з часом у геометричній прогресії. У процесі історичної еволюції людство вже підійшло до межі, коли його існування в науково-технічному, соціокультурному і природному середовищах без фундаментальних перетворень вихідних принципів співжиття може призвести до загибелі людської цивілізації.

Глобальність нових проблем, що постали перед світом, не лише в тому, що вони повсюдні чи пов’язані з особливою „біосоціальною” природою людини, а ще і в тому, що інтернаціоналізація суспільного життя створила такі якісно нові форми взаємодії, які суттєво вплинули на взаємозалежність прогресивного розвитку всіх країн.

Весь комплекс глобальних проблем можна згрупувати навколо трьох фундаментальних напрямків розвитку, що описують спосіб існування людини у світі. Це взаємозв’язки: „людина – техніка”, „людина – культура”, „людина – природа”. У кожній із цих систем по-своєму проявляється загроза людству. Зокрема, у системі „людина – техніка” загроза виникає з боку використання таких видів енергії як ядерна, термоядерна тощо. Зовсім невідомі для людини наслідки роботи машин, що працюють на принципах самовдосконалення і самонавчання.

Система „людина – культура” зачіпає сутнісні риси людського буття. Як зазначають культурологи, скорочення культурного поля людини загрожує всім. Зокрема, Річард Пек, американський письменник, вважає, що існує тенденція втрати національних культур. Гвінейський поет Елдор Проенс стверджує, що припинилось наслідування культур. Більш однозначно з цього приводу висловився А. Вознесенський: „Рівній небезпеці піддається як зовнішня, так і внутрішня духовність: із крахом однієї з них загине і друга”.

Система „людина – природа” складалася тисячоліттями. На початку людської історії в ній діяли табу, ритуали, культи, що досить адекватно часу забезпечували єдність природного і штучно створеного. Людина мислила синкретично, не виділяючи себе із природного середовища. Матеріалістичний погляд на світ не тільки сприяв появі нових машин і механізмів, а й відділив людину від першооснов буття. Екологічна проблема віддзеркалює обмеженість сучасної стадії прогресу людства і реалізується в процесах, що загрожують глибинним засадам людського буття. Протягом усього історичного розвитку людства індивід вбачав у природі, навіть у прояві її всемогутності, невід’ємний елемент свого існування. На сучасному етапі, внаслідок нерозумного втручання людини в природу, остання все більше починає проявляти себе як могутня „кимось керована” сила, що зможе знищити все людство.

У зв’язку з цим у світоглядних засадах культури ХХ століття спостерігається тенденція до переходу на позиції плюралізму, толерантності. У ХХ столітті сформувалася нова філософська традиція – філософія діалогу, що представлена іменами М. Бубера, М. Бахтіна та інших. Детальніше про це буде йтися в подальшому.