Питання для самоконтролю

1. Які спільні риси характеризують усі Давні цивілізації?

2. Кому належить концепція „осьового часу”? Що таке „осьовий час”?

3. Які основні риси давньоєгипетської культури?

4. У яких художніх досягненнях давніх єгиптян знайшли своє матеріальне втілення основні домінанти їх світогляду?

5. Що Ви знаєте про виникнення науки, писемності та освіти в Стародавній Месопотамії?

6. Які пам’ятки правової думки Давньої Месопотамії Вам відомі?

7. Які образи і сюжети містяться в „Сказанні про Гільгамеша”?

8. Що є спільного і відмінного у світомоделях Давньої Месопотамії та Давнього Єгипту?

9. Які найхарактерніші особливості давньокитайської культури?

10. У чому сутність конфуціанської моделі світу?

11. Синтез яких двох традицій сприяв формуванню культури Давньої Індії.

12. Яким є уявлення про людину в індо-буддійській культурі?

13. Як усвідомлює себе індивід в давньосхідних культурах?

Тема 14. Генеза релігії, її ранні форми Зміст теми

14.1. Виникнення та особливості первісних вірувань.

14.2. Ранні форми релігії.

14.1. Виникнення та особливості первісних вірувань

Витоки перших релігійних уявлень предків сучасної людини пов’язані з процесом гомінізації, переходом від тваринного світу до людини з її здатністю до творення культури. Одним з аспектів цього переходу був перехід від інстинктивного реагування на зовнішню ситуацію, притаманного тваринам, до реакцій, опосередкованих людським знанням і уявою. У людини виникає потреба у створенні образу світу як підстави її діяльності і прийняття рішень, яка й лежить в основі походження релігії, міфології, мистецтва та інших сфер культури. З іншого боку, завдяки свідомості, людина, на відміну від тварини, знає про свою смертність, і в неї виникає потреба нейтралізувати екзистенційний страх перед небуттям і стихійними силами природи. Основними засобами нейтралізації цього страху стали уявлення про можливість вічного існування. В кожній культурі, у кожного народу існує церемонія поховання та ідея вічного існування (поруч з ідеєю смертності індивіда). Індивідуальне людське життя постає як минущий епізод, а ритуал поховання розглядається як священна церемонія, що відкриває вікно у вічність.

Археологічні дані свідчать, що поховальні церемонії, тобто прояви „фундаментального піклування” про посмертне існування притаманні вже неандертальцю – попереднику „людини розумної”. Первісна ж „розумна людина” вже здатна до членороздільного мовлення, абстрактного мислення і створення складних ілюзорних образів, безумовно, мала вже уявлення про загробне життя і тому з відповідними церемоніями ховала своїх близьких у спеціальних похованнях, вкладаючи в них, поруч з небіжчиками, предмети побуту, прикраси, зброю тощо, котрі вважалися необхідними для „іншого” життя. В епоху верхнього палеоліту вже склались уявлення про існування світу померлих і духів, причому вважалось, що покійники можуть різними способами впливати на життя живих (цим і пояснюється культ померлих). Магічні зображення на стінах і стелях печер також свідчать про віру первісних людей в існування надприродних зв’язків між людьми і тваринами. Фігурки жінки-матері з підкресленими статевими ознаками (так звані „палеолітичні венери”) свідчать про наявність культу родючості і розмноження.

Отже, релігія з необхідністю з’являється у „людини розумної” од самого початку як закономірна форма міфологічного світовідчуття нашого первісного предка, у свідомості якого наївно і химерно поєдрувалось реальне і уявне, дійсне і бажане. Міфологічна свідомість була більш емоційною, ніж раціональною, умовиводи в ній робились не стільки за причинними зв’язками, скільки за випадковими асоціаціями, необхідне не відділялося від випадкового. У лоні цієї міфологічної свідомості і сформувались первісні вірування і культ. Релігія народжується в міфологічній культурі як безпосередньо-чуттєва реакція на реалії людського буття первісної епохи.

Відчуття безсилля перед грізними й незрозумілими для перві­сної людини природними явищами особливо посилювалося під час стихійного лиха: виверження вулканів, землетрусів, повеней, лісових пожеж, посух та інших подібних явищ. Безпорадність покликала до життя поклоніння грізним силам природи, привела у кінцевому підсумку до її обожнення. У релігійних віруваннях відображалися також наївні уявлення первісних людей про навколишню дійсність, їхнє ставлення до тваринного та рослинного світу. Нарешті, релігійно-фантастичної форми набрали стосунки між людьми в межах родоплемінної спільноти. Отже, релігійні вірування й культи первісних людей складалися поступово з різ­них, у тому числі й ілюзорних, уявлень, а також зумовлених цим емоцій та дій.

Конкретна реконструкція процесу виникнення релігії є складним питанням, яке ще не знайшло загальноприйнятного рішення в релігієзнавчій літературі. Дослідники згідні з тим, що більшості первісних вірувань були притаманні такі особливості:

– відсутність абстрактних уявлень про Бога як надприродної сили, що управляє всім; первісні люди поклонялись безпосередньо матеріальним предметам, природним явищам, тваринам і рослинам, що наділялися надприродними якостями;

– змішування життя і культу, тобто кожна дія первісної людини відбувалася відповідно до певних правил і обрядів, пов’язаних з уявленням про їх вплив на надприродні сили;

– релігійні культи носили родоплемінний характер – кожний рід і плем’я мали свої культи.

Ранні, або родоплемінні, форми релігії і нині поширені в деяких районах Азії, Африки, Австралії, Америки, Індії, Океанії. Це складний конгломерат місцевих традицій, обрядів і ритуалів, яки­ми позначаються різні етапи людського життя - від народження до поховання, уособлення небесних і атмосферних явищ, релі­гійно-міфологічні уявлення. Племінним релігіям властиві:

– поклоніння духам (природи, предків), яким спочатку надавали зооморфних, а згодом – антропоморфних рис;

– відсутність професійних служителів культу;

– відправлення культу у формі особливого для кожного пле­мені святкування, що супроводжується магічними обрядами (тан­цями, іграми) на честь духів.