- •Тема 7. Первісна культура Зміст теми
- •7.1. Загальна характеристика та хронологічні рамки первісної культури
- •7.2. Характерні риси свідомості первісної людини
- •7.3. Особливості первісного мистецтва
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 8. Давні цивілізації Сходу Зміст теми
- •8.1. Загальна характеристика давніх цивілізацій
- •8.2. Культура Давнього Єгипту
- •8.3. Цивілізація Давньої Месопотамії
- •8.4. Культура Давнього Китаю та Давньої Індії
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 14. Генеза релігії, її ранні форми Зміст теми
- •14.1. Виникнення та особливості первісних вірувань
- •14.2. Ранні форми релігії
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 15. Національно-державні релігії Зміст теми
- •15.1. Етнічні релігії, їх сутнісні ознаки та класифікація
- •15.2. Ранні національні релігії
- •15.3. Пізні національні релігії
- •15.3.3.2. Специфіка індуїзму як національної релігії Індії
- •15.3.3.3. Конфуціанство – національна релігія Китаю
- •Тема 16. Світові релігії
- •16.1. Загальні риси світових релігій
- •16.2. Буддизм
- •16.2. Загальна характеристика буддизму
- •16.2. Основні напрямки буддизму
- •16.2. Буддійський культ
15.3. Пізні національні релігії
До пізніх етнічних релігій відносяться: зороастризм (Іран); індуїзм, джайнізм, сикхізм, (Індія); конфуціанство, даосизм (Китай); синтоїзм (Японія); іудаїзм (релігія євреїв у багатьох країнах світу) та ін. Основними рисами пізніх національних релігій є те, що вони у своїй більшості існують до нашого часу. Більшість серед них політеїстичні, але є й монотеїстичні (іудаїзм, сикхізм). Змінюється характер жертвоприношень: жертви тварин значно скорочені, від людських жертвоприношень відмовилися зовсім. Також на цьому етапі у більшості національних релігій першорядного значення набуває вчення про потойбічне життя.
На характеристиці деяких із цих пізніх етнічних релігій зупинимося докладніше.
15.3.3.2. Специфіка індуїзму як національної релігії Індії
Індуїзм – древня національна релігія Індії і за кількістю прихильників є третьою релігією у світі після християнства та ісламу, кількість індуїстів складає близько 900 мільйонів прихильників.
Індуїзм виник на основі брахманізму в IV-VI століттях. Він утверджувався шляхом суперництва з буддизмом. Уже в ХІ-ХІІ століттях індуїзм утверджується як національна індійська релігія.
Індуїзм зберігає основний пантеон ведичної релігії, які очолює трійця вищих богів – Тримурті – Брахма, Шива і Вішну. Головним у божественній трійці у ведичній традиції вважався Брахма – творець Всесвіту, без нього нічого б не було, він створив світ у багатоманітті живого і минущого. Шива – дуже суперечливий Бог; головною його функцією вважають руйнівну (бог смерті, розорення, зміни), але водночас він є милостивим творцем життя. Тому він символізує протиріччя світу, вічну боротьбу протилежностей: добра і зла, світла і темряви, життя і смерті, миру і війни тощо. Вішну – виконує охоронну функцію, він м’який, несуперечливий, максимально близький людям, оберігає їх від зла і нещастя, слідкує за порядком на Землі.
Для індуїзму дуже важливим постає непохитна віра в те, що Веди є єдиним джерелом божественних істин. Саме із цього джерела він черпає свої ідеї та настанови, для позначення яких існує спеціальний термін "дхарма" – закон, обов’язок, норма життя, істина, причина, справедливість.
Релігійне вчення індуїзму має свої погляди на будову світу, яку пронизує єдність духовного і фізичного, взаємозалежність людини і космосу, людей і богів, чим пояснюється двоїста природа людини – нероздільна єдність духу й тіла. На цих засадах культивується одне із центральних вчень індуїзму: положення про переселення душ (реінкарнація), безмежне коло їх перевтілень (сансара) і закон карми (доля, призначення). Людина є творцем своєї долі, і їй не втекти від наслідків своїх попередніх вчинків. Усе, що має трапитись людині в певному віці або часі, неодмінно відбудеться саме тоді. Звідси схильність індуїстів до фаталізму (приречення, невідворотності долі).
З ідеєю перевтілення душі та законом карми пов’язані найістотніші особливості індійської духовності: заперечення насильства, перевага розуму і почуттів над вірою, потреба у самозаглибленні, спогляданні світу, культ природи, гармонійний взаємозв’язок людини і природи. Характерною стає практика аскези, тобто зменшення життєвих потреб до мінімуму, відходу від активного суспільного життя, політики, нехтування матеріальними цінностями. Утверджується песимістичний погляд на земне буття, вартість матеріальних благ, доцільність службової кар’єри.
Прихильники індуїзму певний час намагались утвердити як основний культ Брахми, проте, оскільки цей культ не був підтриманий, то вже у ранньому середньовіччі в Індії розповсюдились дві основні течії: вішнуїзм - шанування бога Вішну та шиваїзм - шанування Шиви. У даний час в Індії переважає культ Вішну; існує віра в те, що цей бог має численні земні втілення в людей-героїв і людей-богів, зокрема Раму і Крішну, яким присвячена багата епічна література ("Рамаяна" та "Махабхарата"), серед яких згадується й втілення у Будду.
Індуїзм, увібравши різні анімістичні та тотемічні уявлення, постає релігією абсолютного одухотворення природи і довкілля. Обожнюються всі предмети і об’єкти природи, численними духами наповнені ріки, гори, ліси тощо. Індус обожнює різних тотемів (тварин, дерева, каміння), покровителів людей, професій тощо. В кожній місцевій громаді існують специфічні культи і власні обряди, які мають давнє походження. На цій підставі індуїзм трактують як дуже строкату релігію, що є складним комплексом різних вірувань і культів великої кількості богів.
В етичному аспекті індуїзм сповідує терплячість, смирення і покірність долі, яку можна змінити лише в майбутньому. Звідси проповідь ненасильництва і миролюбності, неприпустимості платити злом за зло. Ненасильство – ахімса – фундаментальне поняття індуїзму, яке визначає спосіб мислення і щоденну поведінку людей, які не повинні вбивати жодної живої істоти і не застосовувати силу. На противагу деяким іншим релігіям індуїзм терпиміше ставиться до інших віровчень і є толерантним до інших релігійних конфесій.