4. Кредитно-грошове регулювання
Грошовий обіг і його закони. Грошовий обіг — це рух грошей у готівковій і безготівковій формах, який обслуговує реалізацію товарів і нетоварні платежі в господарстві.
Готівкові гроші (символічні або декретні гроші) – засоби обігу у формі банкнот і розмінних монет, монопольне право на випуск яких законодавчо закріплене за державою.
Безготівкові гроші (кредитні або депозитні) – засоби обігу, які є борговими зобов’язаннями депозитних інститутів. Вартість депозитних грошей визначається їхньою купівельною спроможністю.
Обіг грошей здійснюється на основі властивих йому законів. Одним з найважливіших є закон, який визначає кількість грошей, необхідних для обігу.
Закон грошового обігу передбачає, що протягом певного періоду в обігу має бути певна, об'єктивно зумовлена грошова маса. Він з'ясовує внутрішні зв'язки між кількістю грошей в обігу і масою товарів, рівнем цін, швидкістю обороту грошей.
Згідно з класичним підходом кількість грошей, необхідних для обігу, може бути визначена за такою формулою:
,
де М – кількість грошей в обігу; СЦ – сума цін товарів, реалізованих протягом року; К – сума цін товарів, проданих у кредит; П – платежі за кредити минулого року; ВП – платежі, які взаємно погашаються; O – швидкість обороту однієї грошової одиниці за рік.
Більшість сучасних західних економістів для визначення кількості грошей, необхідної для обігу, базується на неокласичній теорії рівняння грошової і товарної мас, запропонованої американським економістом І. Фішером:
М
V
= P
Q,
де М – маса грошей в обігу; V – середня швидкість обігу грошей; P – середній рівень цін на товари та послуги; Q – кількість товарів та послуг, представлених на ринку.
З
цього рівняння можна визначити кількість
грошей, необхідних для обігу:
Потреба в грошах не обмежується лише товарними угодами. Вона доповнюється попитом на гроші, зумовленим заощадженнями готівкових грошей населенням, придбанням комерційних та державних цінних паперів тощо. Якщо позначити цей попит на гроші показником L(r), то формула кількості грошей набуде такого вигляду:
+ L(r)
Різноманітність грошових засобів, які функціонують у сучасній економіці, потребує виміру грошової маси (рис. 2.26).
Структура грошової маси
|
Рис. 2.26 – Структура грошової маси
Грошова маса — це сукупність усіх грошових засобів у готівковій і безготівковій формах, які забезпечують реалізацію товарів, послуг і всі нетоварні платежі у народному господарстві.
Білонна монета – розмінна монета, що виготовляється з недорогоцінних металів або їх сплавів, номінальна вартість якої перевищує вартість вміщеного в неї металу та витрат на її чеканку.
Оскільки грошова маса неоднорідна за своєю структурою, для її характеристики застосовуються різні підходи і показники.
Насамперед грошову масу можна поділити на дві частини – активні гроші, які мають низьку ліквідність і постійно використовуються в готівковому й безготівковому обігу, і пасивні гроші (або "квазігроші"), які потенційно можуть бути використані як гроші за певних умов (наприклад, вексель, довгострокові депозити).
Залежно від рівня ліквідності грошові засоби ранжуються і зводяться у грошові агрегати М0, М1, М2, М3, L (рис. 2.27).
|
Показники грошової маси |
|
М0 – готівка: монети і банкноти, що перебувають в обігу |
|
М1 = М0 + поточні рахунки та інші безстрокові чекові депозити |
|
М2= М1 + заощаджувальні й невеликі строкові депозити (внески) у банках |
|
М3= М2+ внески у спеціалізованих установах і великі строкові депозити |
|
L = М3 + облігації, скарбничі векселі та інші аналогічні кредитні інструменти |
Рис. 2.27 – Агрегатні показники грошової маси
Структура грошової маси відображає структуру і рівень розвитку економіки країни: чим менша частка готівки у загальній грошовій масі, тим ефективнішою та розвинутішою вважається ця національна грошова система.
Форми організації грошового обігу утворюють грошову систему. Грошово-кредитна система – це форма організації грошового обігу, яка історично та законодавчо склалася в тій чи іншій країні. Вона складається з таких елементів: