4. Витрати виробництва і прибуток

Витрати виробництва – вартісна оцінка затрат економічних ресурсів, здійснених підприємцями задля виробництва продукції.

Витрати поділяються на зовнішні та внутрішні.

Зовнішні (явні) витрати – витрати на оплату економічних ресурсів, постачальники яких не є влас­никами фірми.

Внутрішні (неявні) витрати – витра­ти фірми на використання власних (неоплачуваних) ресурсів.

Неявні витрати включають недоотримані підприємцем до­ходи при найвигіднішому альтернативному застосуванні влас­них ресурсів.

Існують два підходи до розуміння природи затрат фірми.

1. Бухгалтерський підхід передбачає врахування зов­нішніх (явних) витрат, які оплачуються безпосередньо після отримання рахунка чи накладної. Ці витрати відобража­ються у бухгалтерському балансі фірми і є бухгалтерськи­ми витратами.

2. Економічний підхід до витрат виробництва передбачає врахування не тільки зовнішніх, а й внутрішніх витрат, пов'язаних з можливістю альтернативного використання ресурсів. Економічні витрати відрізняються від бухгалтерських на величину альтернативної вартості власних ресурсів.

Альтернативна вартість (вартість втрачених мож­ливостей, пропущена вигода) – вартість найкращої альтернативної можливості виробницт­ва чи поведінки фірми при порівняльному ступені ризику.

Залежно від строку, впродовж якого можлива зміна еко­номічних ресурсів, залучених фірмою до виробництва пев­ного виду продукції, розрізняють:

- витрати фірми в довгостроковому періоді (часо­вому інтервалі, достатньому для зміни всіх зайнятих ре­сурсів);

- витрати фірми в короткостроковому періоді (ча­совому інтервалі, протягом якого хоча б один вид ресурсів залишається незмінним).

Витрати фірми в короткостроковому періоді поділяють­ся на:

Постійні (умовно постійні) витрати (TFC) – мають місце незалежно від зміни обсягів виробниц­тва (затрати на утримання будівель, адміністратив­ного апарату, на орендну плату, рекламу тощо).

Змінні витрати (TVC) – пов'язані зі зміною обсягів виробництва (затрати на сиро­вину, електроенергію, оплату праці робітників). При зупинці виробництва вони рівні нулю.

Сукупні (валові витрати) ( ТС) – витрати фірми на придбання та використання всіх факторів виробництва, сума постійних та змінних витрат:

TC = TFC + TVC

Середні постійні витрати (averadge fixed cost - AFC) – це постійні витрати на одиницю продукції, які можна розрахувати по формулі:

де Q - об'єм виробництва

Середні змінні витрати (averadge variable cost - AVC) – змінні витрати на одиницю продукції:

Середні загальні витрати (averadge total cost - ATC, AC) - це загальні витрати на одиницю продукции:

Граничні витрати (marginal cost - МС) – це додаткові витрати фірми на випуск ще однієї додаткової одиниці продукції.

Граничні витрати можуть вимірюватися як приріст функції загальних витрат при нескінченно малій зміні об'єму випуску:

Графічно динаміка середніх і граничних витрат приведена на рис. 2.22.

Функція середніх постійних витрат має вид гіперболи, оскільки TFC = const, а AFC = TFC/Q, то із збільшенням об'єму випуску функція AFC убуває.

Рис.2.22 – Динаміка витрат виробництва в короткостроковому періоді

Величина середніх загальних і середніх змінних витрат визначається тангенсом кута нахилу прямої, проведеної від початку координат до крапки на кривій ТС і TVC відповідно. Ці кути мінімальні в крапках А і В при об'ємах Q2 і Q1. Граничні витрати визначаються тангенсом кута нахилу дотичної до кривої ТС при заданому об'ємі випуску. Таким чином, функції АС і AVC досягнуть мінімуму, коли кути нахилу прямих співпадуть з кутами нахилу дотичних, проведених до кривих ТС і TVC при об'ємі випуску Q2 і Q1, тобто коли АС = МС і AVC = МС. Але AVC досягає мінімуму швидше, ніж АС, оскільки збільшення середніх загальних витрат наступає за умови, коли зниження AFC перекривається зростанням AVC.

З іншого боку, поки МС  АС, АС убуває, як тільки МС  АС, АС зростає, отже, МС перетинає АС в точці мінімуму функції АС. Таким чином, оптимальний об'єм випуску (технологічна ефективність виробництва) з погляду мінімізації витрат визначається з умови: АС = МС, при АС=>min.

Для аналізу доходів підприємства (фірми) використовують такі поняття.

Валовий дохід, що дорівнює виторгу від реалізованих товарів і послуг:

TR = PQ

де ТR — валовий дохід; Р — ціна одиниці виробленого товару (послуги);

Q — кількість реалізованих товарів (послуг).

Середній дохід, що дорівнює валовому доходу, поділеному на кількість реалізованих товарів і послуг:

AR = PQ / Q

де АR. — середній дохід; Р — ціна одиниці виробленого товару (послуги); Q — кількість реалізованих товарів (послуг).

Граничний дохід — приріст валового доходу від прода­жу додаткової одиниці реалізованих товарів чи послуг:

MR = Δ R(Q) / Δ Q

де МR — граничний дохід; Δ R(Q) — приріст валового доходу;

Δ Q — приріст обсягів реалізованих товарів та послуг.

Доходи, що утворюються в результаті використан­ня певних факторів виробництва (факторні доходи):

• доходи у вигляді заробітної плати або посадових окла­дів;

• рентний дохід;

• процентний дохід або прибуток на капітал;

• підприємницький дохід (прибуток) у вигляді залиш­кового доходу.

Розмір прибутку можна визначити за формулою:

PR = TR – ТС,

де PR – прибуток фірми; TR – виручка від реалізації;

ТС – сукупні витрати.

Розрізняють: