3.Планування, проектування, програмування і прогнозування в управлінні.

З точки зору Д.Белла, можна виділити три типи соціального передбачення, які можуть впливати на характер управління суспільством: екстраполяція суспільних тенденцій, розпізнавання історичних «ключів», котрі відкривають нові важелі суспільних змін і перенесення змін на інші соціальні устрої.

Соціальне передбачення відрізняється від інших способів передбачення своїми масштабами і технікою. Найістотніша відмінність полягає у тому, що соціальні зміни є незалежними або екзогенними, котрі впливають на поведінку інших змін, і, маючи найбільший обшир, а потенціально - і найвеличнішу силу, порівняльно з іншими способами передбачення, вони є найменш визначеними.

Д.Белл звертає увагу на те, що кожен з цих типів соціального передбачення має свої особливості та можливості застосування. До першого типу належать передбачення основних суспільних показників, які важко охопити точними статистичними даними та зіставити з соціальними змінами, тому їх екстраполяція на майбутнє суспільства, маючи важливе значення для формування управлінських рішень, повинна враховувати ці недоліки, щоб не отримати результат на рівні «що ви вимірюєте, те й отримуєте». Другий тип соціального передбачення пов’язаний із визначенням нових суспільних тенденцій, які можуть привести до великих соціальних змін (наприклад, для сучасного розвитку України такими новими суспільними тенденціями можна вважати формування інформаційного суспільства, громадянських відносин, зміни у соціальній структурі суспільства, формування національної еліти ). Це стосується і третього типу соціального передбачення про зміни у соціальному устрої, який є інституцією, що впорядковує життя індивідів у суспільстві: розподіл за видами занять, освітою, політичні конфлікти тощо.

Як стверджує Д.Белл, у пошуках відповіді на питання про те, яким чином суспільство тримається вкупі, в межах концептуальної схеми необхідно визначити організуючу конструкцію, навколо котрої зосереджено інші інституції, або спонукаючий до дії принцип, що є первинною логікою до усього іншого. Так, організуючою структурою до і після Великої французької революції було зосередження адміністрації в руках держави, для американського суспільства - почуття демократії, в теорії капіталізму Макса Вебера - раціональна технологія, раціоналістична економічна етика і раціоналізація способу життя. Для сучасного українського суспільства таким організуючим елементом може бути ідея національного відродження, створення правової, соціальної держави, системи ефективного регулювання соціальних процесів, створення громадянського суспільства, солідарні відносини між громадянами і державою.

4.Функції управління у подоланні соціальних ризиків і конфліктів Соціальні ризики

П.Штомпка, аналізуючи феномен ризику в сучасних умовах, вважає, що об’єктивно ми спостерігаємо:

1) універсалізацію ризику, тобто можливість глобального лиха, що загрожує всім, незалежно від класу, етнічної приналежності, ставлення до влади;

2) глобалізацію ризику, що набуває широкого масштабу , торкаючись великих мас людей;

3) інституціалізацію ризику, тобто появу організацій, що сприймають його як керівництво до дії;

4) виникнення або посилення ризику в результаті непередбачуваного побічного ефекту або ефекту бумерангу людських дій.

Крім того, цей перелік факторами доповнюється суб’єктивним сприйняттям ризику:

1) загострена чутливість до загроз магічного чи релігійного змісту лякає людей і приводить до певного фаталізму,

2) усвідомлення небезпеки залежно від рівня освіти означає, що в силу більш високого рівня освіти сприйняття небезпеки ризику є набагато більшим,

3) серед громадян значно зростає розуміння обмежених можливостей експертизи і невідворотності збоїв у функціонуванні «абстрактних систем».

Це, за П.Штомпкою, збільшує непрозорість, нестабільність характеру соціального життя, у якому стають можливими помилки конструювання, оператора, здійснені без умислу або нерозпізнані ефекти, непередбачуваний вплив соціальних знань на хід соціальних процесів, межова диференціація влади, цінностей та інтересів серед членів суспільства і різних соціальних груп, що приводить до релятивізму і розмиванню простих і зрозумілих соціальних ситуацій.

Критерій прийнятності ризику має дві сторони: з одного боку, ризик зорієнтований на отримання суспільно значимих результатів неординарними, новими способами і тому дає можливість долати консерватизм, догматизм, косність, психологічні бар’єри, що перешкоджають впровадженню нових, перспективних видів діяльності. В такому разі ризик прискорює суспільний і технічний прогрес, позитивно впливає на духовну атмосферу суспільства. З іншого боку, причинами ризику можуть бути авантюризм, волюнтаризм, суб’єктивізм, що спричиняє суттєві втрати, якщо в умовах неповної висхідної інформації альтернативна ситуація ризику обирається без відповідного врахування об’єктивних закономірностей розвитку того явища, щодо якого приймається рішення. У такому випадку ризик виступає як дестабілізуючий фактор і представляє собою сумнівний захід.

Звернемо увагу, що в сучасному постіндустріальному суспільстві, заснованому на знаннях та ІКТ-технологіях мінімізація соціальних ризиків значною мірою залежить від того, що мінімізувати соціальні ризики може генерація наукових знань. Це означає, що процес управління соціальними ризиками доцільно розглядати як систему дій, на кожній стадії якої можна визначити ефективність і можливі наслідки суспільної діяльності. Алгоритмом управлінських дій в такому разі передбачається послідовність наступних стадій:

1) оцінка соціальної ситуації, визначення ступеня раціонального або ірраціонального ризику;

2) визначення цілей, які можуть бути досягнуті при використанні наявних ресурсів;

3) підвищення результативності дій за рахунок залучення партнерів;

4) контроль і попередження непередбачуваних наслідків, які можуть виникати в результаті дій.

Необхідність розробки і поширення відповідного менеджменту попередження соціальних ризиків стосується всіх – від національного до окремого підприємства. Е.Гідденс підкреслює, що в сучасних умовах не може бути й мови про спрощене негативне ставлення до ризику. Ризик завжди потребує дисципліни, але активне ризикування становить чільний елемент динамічної економіки та інноваційного суспільства. Жити у добу глобалізації означає вміння впоратися із розмаїттям нових ситуацій ризику.