6.3.1. Радіаційно небезпечні об’єкти.

На території України діють близько 8 тис. підприємств і організацій, які використовують у виробництві, науково-дослідній роботі та медичній практиці понад 100 тис. джерел іонізуючого випромінювання на основі різноманітних радіоактивних речовини.

До основних радіаційно небезпечних об’єктів відносяться:

1. 4 атомні електростанції (АЕС) — Хмельницька, Рівненська, Запорізька, Південно-Українська з 13 енергетичними ядерними реакторами (ще 2 енергоблоки добудовуються на Рівненській і Хмельницькій АЕС);

2. підприємства з видобутку і переробки уранових руд, які розташованих у Кіровоградській, Миколаївській та Дніпропетровській областях. Основна сировинна база атомної енергетики України знаходиться в Кіровоградській області — це шахти „Інгульська”, „Смоленська” і Ново-Костянтинівське уранове родовище. Шахта „Северинка” експлуатувалась до 1987 р. Пере-дані у 1996 році для промислового використання Давлатівське та Братсь-ке родовища (Дніпропетровська та Миколаївська області) вже декілька років не експлуатуються і там тривають рекультиваційні роботи, після чого землі будуть передані у господарське використання. Переробка ура-нової сировини для отримання закису-окису урану ведеться на гідромета-лургійному заводі „Східний гірничозбагачувальний комбінат” (ВО СГЗК), що розташований у промзоні міста Жовті Води Дніпропетровської облас-ті. Характерним для уранодобування є те, що майже всі його відходи є джерелами радіоактивного забруднення навколишнього середовища;

3. підприємства з виготовлення ядерного палива;

4. підприємства з переробки ядерного палива та поховань радіоактивних відходів;

5. науково-дослідницькі та проектні організації, які працюють з ядерними реакторами (2 науково-дослідних ядерних реактори в м. Києві і м. Севастополі);

6. ядерні енергетичні установки на об’єктах транспорту.

Аварія з викидом радіоактивних речовин — аварія на радіаційно небезпечному об’єкті, яка спричинила викид (вихід, розлив) радіоактивних речовин (радіонуклідів) за межі встановлених захисних бар’єрів і (чи) потужність дози іонізуючого випромінювання перевищує встановлені норми і загрожує довкіллю.

Основними виробниками радіоактивних відходів (РАВ) в Україні і місцями їх концентрації на сьогодні є: 1) АЕС (накопичено понад 70 тис. м³ РАВ); 2) уранодобувна і переробна промисловість (накопичено близько 70 млн. м³ РАВ); 3) медичні, наукові, промислові та інші підприємства і організації. Збирання, транспортування, переробку і тимчасове зберігання радіоактивних відходів та джерел іонізуючого випромінювання (ДІВ) від цих під-приємств і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості здійснює Українське державне об’єднання „Радон” (накопичено понад 5 тис. м³ РАВ); 4) зона відчуження Чорнобильської АЕС (понад 1,1 млрд. м³ РАВ).

6.3.2. Хімічно небезпечні об’єкти.

Хімічні речовини та біологічні препарати природного чи штучного походження, які виготовляють в Україні чи отримують з-за кордону для використання у господарстві та побуті, що негативно впливають на життя та здоров’я людей, тварин і рослин, обов’язково вносяться до державного реєстру потенційно небезпечних хімічних речовин і біологічних препаратів.

За Міжнародним реєстром, у світі використовується в сільському госпо-дарстві, промисловості та побуті понад 6 млн. токсичних речовин, 60 тис. з яких виробляються у великих кількостях, у тому числі понад 500 речовин, які належать до групи сильнодіючих ядучих речовин(СДЯР), токсичних для людей (Cl₂, HC1, HF, HCN, SO₃, SO₂, CS₂, CO, CO₂, NH₃, COC1₃, оксиди азоту).

Хімічно небезпечні об’єкти — це об’єкти господарювання, на яких виробляються, використовуються або зберігаються СДЯР.

Викид (розлив) небезпечних хімічних речовин на хімічно небезпечному об’єкті, що може призвести до загибелі чи хімічного ураження людей, констатується як аварія на хімічно небезпечному об’єкті. При аваріях або зруйнуванні цих об’єктів можуть виникати масові ураження людей, тварин, сільськогосподарських та лісогосподарських рослин і насаджень і сільськогосподарських рослин сильнодіючими отруйними речовинами.

До хімічно небезпечних об’єктів (підприємств) належать:

1. заводи і комбінати хімічних галузей промисловості, а також окремі установки та агрегати, які виробляють або використовують СДЯР (підприємства з виробництва добрив і пластичних мас);

2. заводи (або їхні комплекси) з переробки нафтопродуктів;

3. виробництва інших галузей промисловості, які використовують СДЯР;

4. підприємства, які мають на оснащенні холодильні установки, водонапірні станції й очисні споруди, що використовують хлор або аміак (молокозаводи, м’ясокомбінати);

5. залізничні станції та порти, де концентрується продукція хімічних виробництв, термінали та склади на кінцевих пунктах переміщення СДЯР;

6. транспортні засоби, контейнери і наливні поїзди, автоцистерни, річкові та морські танкери, що перевозять хімічні продукти;

7. склади і бази, на яких містяться запаси речовин для дезинфекції, дератизації сховищ для зерна і продуктів його переробки;

8. склади і бази із запасами отрутохімікатів для сільського господарства.

В Україні функціонує 1810 хімічно небезпечних об’єктів господарювання, на яких зберігається або використовується у технологічних процесах понад 300 тис. т. СДЯР (190 тис. т. хлору, 10 тис. т. аміаку), створюючи зони загрози для 20 млн. осіб у 140 містах та 46 населених пунктах, що проживають поруч із цими об’єктами.