- •1.2. Основні поняття та визначення безпеки життєдіяльності.
- •1.2.1. Життєдіяльність.
- •1.2.2. Безпека.
- •Потреби в безпеці
- •1.2.3. Небезпека.
- •За джерелом походження:
- •Запитання для самоконтролю
- •2.2. Методи визначення ризику:
- •2.3. Види ризиків.
- •2.4. Сутність концепції прийнятного ризику.
- •2.5. Управління ризиком.
- •Запитання для самоконтролю
- •3.1.2. Структура аналізатора.
- •3.1.3. Спільні властивості аналізаторів.
- •3.1.4. Недоліки роботи аналізаторів.
- •3.2. Специфічні властивості зорового аналізатора.
- •3.2.1. Будова та властивості зорового аналізатора.
- •3.2.2. Фізіологічна дія кольорів на людський організм.
- •3.3. Будова та властивості слухового аналізатора.
- •3.4. Роль нюху та смаку для безпеки людини.
- •3.4.1. Нюховий аналізатор.
- •3.4.2. Смаковий аналізатор.
- •3.5. Руховий аналізатор.
- •3.6. Вісцеральний аналізатор.
- •3.7. Тактильний аналізатор.
- •3.8. Температурна чутливість.
- •3.9. Больова чутливість.
- •3.10. Вібраційна чутливість.
- •Запитання для самоконтролю
- •4.1.2. Система „людина – життєве середовище” та її компоненти.
- •4.2. Природне середовище.
- •4.2.1. Атмосфера.
- •4.2.2. Гідросфера.
- •4.2.3. Літосфера.
- •4.2.4. Біосферні зв’язки.
- •4.3. Техногенне середовище.
- •4.4. Соціально-політичне середовище.
- •4.5. Ноосфера.
- •Запитання для самоконтролю
- •5.1.2. Інфразвук.
- •5.1.3. Ультразвук.
- •5.1.4. Вібрація.
- •5.2. Електронебезпека.
- •5.3. Іонізуюче випромінювання.
- •Методи виявлення і вимірювання іонізуючих випромінювань:
- •5.4. Шкідливі речовини.
- •5.5. Біологічні небезпечні фактори.
- •Запитання для самоконтролю
- •1) Надзвичайна ситуація загальнодержавного рівня:
- •2) Надзвичайна ситуація регіонального рівня:
- •3) Надзвичайна ситуація місцевого рівня:
- •4) Надзвичайна ситуація об’єктового рівня:
- •6.2. Надзвичайні ситуації природного характеру.
- •6.2.1. Тектонічні (геофізичні) небезпечні природні явища.
- •6.2.2. Геологічні (топологічні) небезпечні природні явища.
- •6.2.3. Гідрологічні небезпечні природні явища.
- •6.2.4. Метеорологічні небезпечні природні явища.
- •6.2.5. Пожежі в природних екосистемах.
- •6.2.6. Масові інфекційні захворювання людей, тварин і рослин.
- •6.3. Надзвичайні ситуації техногенного характеру.
- •6.3.1. Радіаційно небезпечні об’єкти.
- •6.3.2. Хімічно небезпечні об’єкти.
- •6.3.3. Пожежо- та вибухонебезпечні об’єкти.
- •6.3.4. Транспортні аварії і катастрофи.
- •6.4. Надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру
- •Запитання для самоконтролю
- •7.2. Вплив негативних факторів на здоров’я людини.
- •7.3. Здоровий спосіб життя.
- •Запитання для самоконтролю
- •8.1.1. Теорія харчування.
- •8.1.2. Раціональне харчування.
- •8.2. Шляхи надходження шкідливих речовин у харчові продукти.
- •8.3. Екологічно безпечні продукти харчування.
- •8.4. Методи виведення шкідливих речовин з організму людини.
- •8.5. Нітрати.
- •8.6. Пестициди.
- •8.7. Харчування в умовах радіаційного забруднення.
- •Запитання для самоконтролю
- •9.2. Основні вимоги до навчального приміщення.
- •2. Оптимальні вимоги до освітленості та вибору кольорів робочого місця.
- •2.3. Психофізіологічний вплив кольорів.
- •9.3. Вимоги до реалізації безпеки життєдіяльності в умовах комп’ютерного навчання.
- •Питання для самоконтролю:
- •Теми рефератів
- •Питання, що виносяться на семінарські заняття Семінарське заняття № 1 Тема: „Наукові основи безпеки життєдіяльності”
- •Семінарське заняття № 2 Тема: „Роль сприйняття при оцінці небезпек”
- •Семінарське заняття № 3 Тема: „Середовище в система „людина – життєве середовище”
- •Семінарське заняття № 4 Тема: „Медико-біологічні та соціальні проблеми здоров’я. Безпека харчування”
- •Список літератури
5.5. Біологічні небезпечні фактори.
Одним з видів небезпеки є біологічні речовини, до яких відносять макроорганізми (рослини та тварини) і патогенні мікроорганізми, збудники інфекційних захворювань (бактерії, віруси, грибки, рикетсії, спірохети, найпростіші).
Отруйні рослини. Близько 700 видів рослин можуть викликати важкі чи смертельні отруєння людей. Токсичною речовиною отруйних рослин є різні сполуки, які належать переважно до алкалоїдів, глюкозидів, кислот, смол, вуг-леводнів тощо. За ступенем токсичності рослини поділяють на: 1) отруйні (біла акація, бузина, конвалія, плющ); 2) дуже отруйні (наперстянка, олеандр тощо); 3) смертельно отруйні (білена чорна, беладона, дурман звичайний).
Отруйні тварини. Серед тваринних організмів отруйні форми трапляються частіше, ніж в рослинних організмах (павуки, кліщі, оси, бджоли, мурашки, жуки, змії тощо). Отрути, що виробляються тими чи іншими організмами, є хімічними чинниками, які беруть участь у міжвидових взаємодіях.
Патогенні організми (бактерії, віруси, рикетсії, грибки). Особливостями дії мікроорганізмів є: 1) висока ефективність зараження людей; 2) здатність викликати захворювання внаслідок контакту здорової людини із хворою або з певними зараженими предметами; 3) наявність певного інкубаційного періоду, тобто з моменту зараження до прояву повного захворювання (від декількох годин до десятків днів); 4) певні труднощі з визначенням окремих видів збудників; 5) здатність проникати в негерметизовані приміщення, інженерні споруди і заражати в них людей.
Основними найнебезпечнішими інфекційними захворюваннями в наш час вважають: чуму, сибірку, сап, холеру, лихоманку, віспу, висипний тиф, ботулізм, бластомікоз, кокцидіодомікоз, грип, атипова пневмонія тощо.
В організм людини збудники інфекцій можуть потрапляти: 1) через верхні дихальні шляхи (повітрям); 2) через шлунково-кишковий тракт (повітряно-крапельним); 3) через проникнення у кров (переважно кровососними паразитами); 4) через шкіру та слизові оболонки.
Проникаючи у внутрішні органи людини, збудники інфекційних захворювань можуть викликати різні розлади, як клінічного, так і анатомічного характеру. Деякі із збудників захворювань можуть спричиняти інфекційні хвороби через харчі (вода, молоко, продукти), вживаючи які, людина хворіє. Поширенню багатьох інфекцій сприяють комахи, а також недотримання правил особистої гігієни.
Дуже велика кількість інфекційних захворювань передається через дихальні шляхи. Збудники цих захворювань паразитують на слизових оболонках носа, горла, гортані, тобто на слизових так званих верхніх дихальних шляхів. При спілкуванні хворого зі здоровою людиною збудник захворювання передається під час розмови — з носа і рота найдрібніші частки слизу розбризкуються і внаслідок цього відбувається ураження здорової людини. Патогенні мікроорганізми легко проникають у верхні дихальні шляхи здорової людини. Внаслідок цього відбувається поширення епідемій, особливо в місцях скупчення людей. Боротьба з цими захворюваннями ведеться ізоляцією хворих, за допомогою правил особистої гігієни та безпеки.
Одним з найефективніших методів боротьби з інфекційними захворюваннями є їх специфічна профілактика. Вона заснована на створюванні штучного імунітету шляхом попереджувальних щеплень. У наш час широкого вжитку набули щеплення проти чуми, туляремії, бруцельозу, туберкульозу, сибірки, правця, дифтерії, черевного тифу, висипного тифу, натуральної віспи, коклюшу тощо. Проти деяких захворювань попереджувальні щеплення проводяться за певним розробленим планом (проти віспи, дифтерії, туберкульозу). Проти інших інфекцій щеплення проводять лише в тих випадках, коли виникає загроза їх поширення.
Для успішної боротьби з інфекційними захворюваннями у багатьох випадках необхідно здійснювати масові щеплення в дуже короткі терміни. Проте, зробити щеплення проти всіх захворювань одночасно неможливо, то-му що жодна людина не витримає такої кількості щеплень. Для встановлення виду збудника вдаються до антибіотиків та інших спеціальних препаратів. Вони забезпечують загибель вірусу у незахищеному щепленням організ-мі, а також допомагають організму, якому зроблено щеплення, легше справи-тись із збудниками захворювання. Також для лікування використовуються ба-ктеріофаги та лікувальні сироватки. Бактеріофаги викликають в організмі лю-дини розчинення хвороботворних мікробів та упереджують розвиток хвороби або забезпечують лікувальний ефект. Сироваткам властиве швидке створення в організмі штучного несприйняття того чи іншого інфекційного захворювання.