- •Передмова
- •1.1. Поняття про спілкування
- •1.2. Культура і спілкування
- •1.3. Спілкування як комунікація
- •1.4. Техніка спілкування
- •1.5. Моделі та стилі спілкування
- •1.6. Спілкування і діяльність
- •1.7. Етичний бік спілкування
- •2.1. Класифікація функцій спілкування
- •2.2. Характеристика сторін спілкування
- •2.3. Етичні установки
- •3.1. Загальні відомості про невербальне спілкування
- •3.2. Особистісний простір
- •3.3. Сигнали очей
- •3.4. Постава і поза
- •3.5. Значення деяких жестів
- •3.6. Метамова, або як читати між рядками
- •4.1. Форми і види діловою спілкування та фактори впливу
- •4.2. Рівні ділового спілкування
- •4.3. Вимоги до учасників ділового спілкування
- •4.4. Ділова бесіда
- •4.4.1. Як проводити ділові бесіди
- •4.4.2. Різновиди бесід
- •4.4.3. Етапи бесід
- •4.5. Ділова розмова по телефону
- •4.5.1. Телефонна розмова — це один із видів усного ділового мовлення
- •4.5.2. Чи знімати слухавку?
- •4.5.3. Необхідно вирішити ділове питання
- •4.5.4. Про правила етикету ділової телефонної розмови
- •4.5.5. Мобільний телефон і ділові стосунки
- •4.6. Ділові зустрічі
- •4.7. Переговори
- •4.7.1. Поняття про переговори. Три основи стратегії переговорів
- •4.7.2. Підготовка до переговорів
- •4.7.3. Стратегічні підходи до проведення переговорів
- •4.7.4. Тактика і принципи переговорів
- •Розмежування між суттю проблеми і стосунками сторін
- •Визначення взаємних інтересів
- •Розгляд взаємовигідних варіантів
- •Рекомендації менеджерові щодо ведення переговорів
- •4.7.5. Сприйняття партнера в процесі переговорів
- •4.7.6. Як провести переговори
- •4.8. Нарада
- •4.9. Збори
- •4.10. Дискусія
- •4.11. Теле- и прес- конференція
- •4.12. "Мозковий штурм"
- •4.13. Публічні виступи
- •4.14. Ділова доповідь
- •5.1. Уміння говорити
- •5.2. Техніка мовлення
- •5.3. Роль запитання в спілкуванні
- •5.4. Засоби спілкування, суперечки
- •5.5. Чітко писати — чітко мислити
- •6.1. Слухання в процесі спілкування
- •6.2. Слухання як активний процес
- •6.3. Нерефлексивне слухання
- •6.4. Рефлексивне слухання
- •6.5. Як навчитися правильно слухати
- •7.1. Вимоги до сучасного керівника.
- •7.2. Стилі управлінської діяльності
- •7.3. Як ефективно використовувати робочий час
- •Система планування
- •Чотири покоління управління часом
- •Матриця управління часом
- •8.1. Особливості управління та підприємництва
- •8.2. Соціальні типи в діловому спілкуванні
- •8.3. Принципи прийняття управлінських рішень
- •8.4. Діловий протокол та організація ділових прийомів
- •8.5. Як бути хорошим керівником
- •8.6. Види критики підлеглих
- •9.1. Дещо про природу конфліктів
- •9.2. Моделі конфліктів
- •9.3. Спілкування як суперечка
- •10.1. Проблема підбору кадрів
- •10.2. Проблеми найму на роботу з позиції керівника фірми
- •10.3. Методика співбесіди під час прийняття на роботу
- •10.4. Зарубіжний досвід
- •11.1. Службовий етикет як сукупність правил поведінки людини
- •11.2. Професійна етика. Норми професійних ділових відносин
- •11.3. Авторитет особистості
- •11.4. Особливості роботи керівника і норми його поведінки
- •11.5. Мовленнєвий етикет
- •11.6. Мовний етикет української науки
- •12.1. Культура поведінки на вулиці, в магазині
- •12.2. Правила поведінки у кав´ярні, їдальні, ресторані
- •12.3. Як поводитися в транспорті
- •12.4. На вернісажі, в картинній галереї
- •12.5. У театрі, бібліотеці
- •13.1. Дещо про одяг
- •13.2. Діловий одяг для чоловіків
- •13.3. Діловий одяг для жінок
- •14.1. Офіційна мова
- •14.2. Основні управлінські культури: характерні риси та особливості
- •14.3. Особливості спілкування з іноземцями
5.5. Чітко писати — чітко мислити
Перед керівником, менеджером постійно стоїть проблема як краще викласти свої думки на папері. Завдання складне тим, що метою письмового розпорядження є вплив на поведінку інших людей в даній організації, фірмі.
Щоб зміст документа був зрозумілим, однозначним, направленим на вирішення конкретних проблем, необхідно:
• позбавитись багатослів´я;
• скоректувати відповідний тон;
• чітко визначити позицію.
Навіть поява на вашому робочому столі комп´ютера не позбавить вас від необхідності формулювати резолюції, писати звіти і подавати заявки керівництву на отримання тих чи інших виробничих ресурсів.
Робота зі службовою документацією особливо складна сфера діяльності керівника, тому що враження від невдалого формулювання відразу розпізнати не вдається, виправити його набагато важче, ніж помилку, зроблену при особистому контакті.
Щоб уникнути подібних збоїв і не дати вирости паперовим "горам", корисно пам´ятати, що:
• ваша перша резолюція на документі вже повинна стати початком вирішення пов´язаної з нею проблеми, а не просто свідченням оволодіння вами функціями "диспетчера";
• паперотворчість - - це не показник вашої високої і якісної роботи, точніше — це негативний показник;
• документи з другорядних питань можуть і не лягти на ваш стіл — розібратися в них під силу і підлеглим;
• краще витратити час на навчання підлеглих умінню готувати службові документи, ніж самому їх всі переписувати в останній момент;
• ефективною буде робота з кореспонденцією тоді, коли для початку ви її розподілите за складністю і почнете зі складних і неприємних.
Процес мислення нерозривно пов´язаний з мовою, а службовий лист - та сама мова, тільки перенесена на папір. Тому вдосконалюючи своє мовлення, ви одночасно вдосконалюєте і свою думку.
РОЗДІЛ 6. УМІННЯ СЛУХАТИ
6.1. Слухання в процесі спілкування
Слухання є однією з основних ланок процесу спілкування. Від його ефективності залежить ефективність спілкування.
Воно ефективне тоді, коли йде безперервне оцінювання сказаного співрозмовником і вами. Необхідно вміти також "слухати" самого себе.
Будь-яка ділова розмова повинна викликати в учасників зацікавлення. Інтерес — це емоційний прояв пізнавальних потреб особистості. Він викликає увагу, активне мислення. Якщо вам вдається втримати інтерес співбесідника до розмови, до даної теми, то його мимовільна увага поступово перейде в післядовільну.
При цьому необхідно пам´ятати, що в діалозі, при безпосередньому слуховому сприйнятті співрозмовника, зменшується значення слів, збільшується роль ситуації, міміки, тестів, інтонації, саме тому мова, що звучить, є простішою, доступнішою.
Але існують норми зовнішнього прояву почуттів у діловому спілкуванні. Стриманість в інтонаціях, силі голосу, у міміці та жестах впливає на співрозмовника сильніше, ніж нестримані оклики, гучний голос, надмірна жестикуляція.
6.2. Слухання як активний процес
Зарубіжні психологи класифікують процес слухання так: слухання для задоволення своїх інтересів і потреб (побутова розмова, кіно, театр, теле- і радіопередачі);
• слухання як процес навчання;
• слухання як процес, під час якого одночасно відбувається аналіз і оцінювання почутого;
• слухання — тяжка робота, яка поглинає стільки ж енергії, як і мова.
"Чути" — фізично сприймати звук (на звичні звуки людина навіть не реагує: постійний шум машин для жителя міста чи природні звуки для сільського жителя).
"Слухати" — сприймати звуки певного змісту, включає в себе вольовий акт і вищі розумові процеси.
Людина швидко звикає до шуму. Але шум спричинює стрес, що впливає на діяльність, зокрема, розумову. У шумних умовах ми думаємо і приймаємо рішення повільніше, робимо більше помилок.
Слухання — це активний процес, який стає можливим у результаті різної швидкості усного мовлення і розумової діяльності слухача. Зазвичай люди говорять зі швидкістю 125 слів за хвилину, а людина може сприймати мову зі швидкістю до 400 слів за хвилину. Така різниця між швидкістю мови і можливостями розумової діяльності може стати причиною неуваги, особливо коли говорять повільно чи нецікаво.
Щоб почути, вислухати, необхідно заплатити увагою.
Слухання — активний процес і в тому значенні, що ми поділяємо зі співрозмовником відповідальність за спілкування. (Один із філософів якось сказав: "Правду можуть висловити двоє — один говорить, інший слухає").
Слухання — активний процес і в тому значенні, що воно потребує деяких навичок, здібностей.
Зовнішнім несвідомим проявом уважного слухання є відповідна поза: повернутися обличчям до того, хто говорить, і встановити з ним візуальний контакт.
Слухати і сприймати означає не відволікатися, підтримувати постійну увагу, постійний візуальний контакт і використовувати позу як засіб спілкування.
Поза може висловлювати не тільки бажання, а й небажання слухати і спілкуватися. Якщо співрозмовник трішки нахилився вперед і схвально дивиться на вас, цим він говорить: "Я весь — увага". Якщо ж він недбало розвалився в кріслі, то він явно не зацікавлений у спілкуванні. Схрещені на грудях руки означають, як правило, оборону, тобто небажання спілкуватися на цю тему. Якщо співрозмовник малорухливий, до того ж ще й не дивиться на того, з ким говорить, то швидше за все, він уже давно думає про інше.
Стиль слухання відображає нашу особистість, характер, інтереси, манеру говорити й слухати, індивідуальність. За результатами даних лікарів-психологів, найрозповсюдженішими відповідями є реакції-оцінки, менш розповсюдженими (за силою реакції) є відповіді-пояснення, підтримка, уточнення. Чуйність чи розуміння зустрічаються досить рідко.
Стиль слухання визначається також службовим становищем. Зазвичай уважніше слухають тих, хто займає вищу посаду.
Стиль слухання визначається тим, хто наш співрозмовник: чоловік чи жінка.