1. Теоретичні питання

1. Поняття морфеми. Виділення морфем і встановлення їх значення.

2. Види і варіанти морфем.

3. Поняття інтерфікса, циркумфікса, нульової флексії й нульового суфікса.

4. Омонімія морфем.

5. Способи вираження граматичних значень.

6. Слово як вираження поняття. Сигніфікативне значення слова.

7. Мотивовані й немотивовані значення слів. Внутрішня форма слова. Номінативне значення.

8. Полісемія. Найважливіші ознаки багатозначних слів. Співвідношення значень у багатозначних словах.

9. Типи перенесень (семантичних зміщень) значень слів.

2. Визначення термінів

Протеза, морфонема, сигніфікативне значення, номінація, омонім, етимологія, означуване , лексема як слово-тип, стилістично забарвлена лексика, неповнозначні слова, немотивоване значення, парадигматичні відношення, суплетивізм, неологізми. внутрішня флексія, конототивне значення, план змісту, комунікативна функція мови. дериваційна морфема, слово-член.

Задача 2. Визначте тип відношень (чи переносу), що пов’язує два значення слова, а саме: йдеться про метафору (перенос за схожістю) чи про метонімію (перенос за суміжністю в просторі чи в часі). Для цього: а) вкажіть початкове значення, б) визначте, який тип відношень - метафоричний чи метонімічний – пов’язує значення виділеного слова і обґрунтуйте своє рішення.

1. Я не буду спати на м’якому ліжку, це шкідливо для хребта.

2. У мого друга надто м’який характер.

Зразок відповіді

Початкове значення слова «м’який» - той, що вгинається від дотику. Отже, в 1-му випадку слово «м’який» вжито в прямому значенні, а в 2-му – в переносному – метафора – «поступливий».

Практичне заняття № 7

Тема: Аналіз речення як комунікативної одиниці.

П л а н

1.Предикативність: сутність поняття, способи граматичного вираження.

2.Класифікація речень за будовою й типами синтаксичного зв’язку.

3.Формальна, смислова та комунікативна організація речення.

Література

Кочерган М. П. Вступ до мовознавства: Підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих закладів освіти.- К.: Академія, 2000. – 368 с.

Теоретична допомога

Загальна характеристика речення

Речення — це синтаксична одиниця, що якісно відмінна від словосполучення, і йому властиві особливі види синтаксичних зв'язків. Якщо для словосполучення характерні підрядні син­таксичні зв'язки — узгодження, керування, прилягання, то для речення — такі зв'язки, як координація (присудковість, чи пре­дикативність), співрозміщення, а в окремих випадках також тяжіння.

Координація — це взаємоспрямований синтаксичний зв'я­зок між головними членами речення — підметом і присудком. Так, у реченнях Він малює, Ми пишемо, Ви читаєте, з одного боку, особові займенники він, ми, ви, що виступають у функції підметів двоскладних речень, визначають форму дієслів малює, пишемо, читаєте, що вживаються в ролі присудків, а з друго­го — форми дієслів малює, пишемо, читаєте граматично вжи­ваються відповідно до займенників він, ми, ви.

Зв'язок між підметом і присудком може бути формально і не виражений. У такому випадку предикативні відношення між ними виявляються на основі їх взаємного розташування. Такий синтаксичний зв'язок називається співрозміщенням. Наприклад, у реченні Місто над морем підмет місто і складений іменний присудок над морем граматично не уподібнюються, а преди­кативні відносини між ними встановлюються шляхом певної логічної послідовності співрозміщення словоформ одна щодо одної — поняття предмета передує поняттю ознаки: Сад у цвіту; Криниця поряд; Він із селян.

Деяким двоскладним реченням з особливою структурою при­судка притаманний синтаксичний зв'язок, що називається тяжін­ням. Наприклад, у реченнях на зразок Він прийшов втомлений (втомленим); Погода видалась гарна іменна частина складеного присудка (втомлений, гарна) співвідноситься з підметом (він, по­года) через посередність третього компонента (прийшов, видалась).

Для речення характерний також сурядний зв'язок слів, за якого словоформи займають однакові позиції. Цей зв'язок за­звичай використовується при поєднанні однорідних членів, а також складносурядних (рівноправних) речень, предикативні частини яких виступають як рівноправні. Словосполученням такий вид зв'язку не властивий.

Структурна схема речення

Основу речення становить структурна схема, під якою розу­міють абстрактний зразок, що складається з мінімуму компо­нентів, за яким може бути побудоване мінімальне самостійне повідомлення. Цим мінімумом компонентів у двоскладному реченні є його головні члени (підмет і присудок), або в одно­складному — головний член, які утворюють його предикатив­не ядро. 3. Що таке абстрактний зразок, чи структурна схема, речення?

Головний член речення — категорія його структурної схе­ми. Якщо речення твориться на основі однієї форми слова або певної форми словосполучення, то цей компонент формує його структурну схему й водночас є його головним членом. Якщо структурну основу речення становлять два головні члени (підмет і присудок), воно називається двоскладним, а якщо один головний член — односкладним.

Переважна більшість речень української мови будується за певною структурною схемою, проте є висловлювання, які не відтворюють структурних схем. Це так звані слова-речення, що стверджують або заперечують факти буття (Так; Еге; Ні; Не­ма; Є), виражають привітання, вдячність, прохання, волевияв­лення, емоції тощо (Здоровенькі були! Дякую! Вибачте! Цить!).

Речення, як і інші граматичні одиниці, має свою систему форм, яка становить сукупність видозмін його структурної схе­ми для вираження різних модальних і часових значень. Уся су­купність видозмін структурної схеми речення називається його парадигмою.

Парадигма речення буває повною і неповною. До повних належить увесь можливий набір форм речень відповідно до системи об'єктивно-модальних і часових значень. Так, повна парадигма простого речення представлена формами дійсного (теперішнього, майбутнього, минулого, давноминулого часу), умовного та наказового способу, причому форма теперішнього часу дійсного способу, якою починається парадигма речення, називається початковою (вихідною), а решта — похідними (пор.: Ви слухаєте — Ви слухатимете — Ви слухали — Ви були слухали — Ви слухали б — Ви слухайте — Якби Ви слухали та ін.).

Односкладні і двоскладні речення деяких різновидів разом можуть творити повну парадигму. Так, номінативні речення зі значенням буття, в яких головний член виражений формою на­зивного відмінка іменника, і двоскладні речення з підметом у формі називного відмінка іменника і з присудком, вираженим повнозначним дієсловом бути, мають таку систему форм: Вечір, Ніч, Був вечір, Була ніч, Буде вечір, Буде ніч, Був би вечір, Була б ніч, Будь (у нас) вечір, Будь (у нас) ніч, Нехай буде вечір, Нехай буде ніч, Коли б (був) вечір та ін.

Є речення і з неповними парадигмами, в яких відтворюється тільки частина повного набору форм. Так, неповна парадигма властива для імперативних речень зі значенням повинності, які мають при собі непрямий додаток у давальному відмінку: Нам разом жити й працювати!

Значну групу становлять речення, які не мають парадигми. Такі речення існують лише в одній формі і несуть у собі синтак­сичне значення реальності в теперішньому часі. Це насамперед речення вказівні (Ось дерево; А ось ліси), імперативно-називні (Яка краса! Які степи!), речення, що виражають привітання, вдячність, прохання (Доброго ранку! На все добре! Велике спа­сибі!), вигукові (Геть! Цить! Тс-с!).

Умовні позначення предикативного центру

N (Nomena) – іменник (N₁, N₂, N₃,N₄, N₅, N₆, N₇);

Adj (Adjektivum) – прикметник;

Adjn (Adjektivum nomena) – субстантивований прикметник;

Quant. (Quantitativum) – числівник;

Pron. (Pronomena) – займенник;

Inf (Infinitivus) – інфінітив;

Vf (Verbum finitum) – змінюване дієслово;

S (singularis) – однина;

P (pluralis) – множина;

Vf_1,S (Verbum finitum singularis) – змінюване дієслово в першій (другій, третій) особі однини;

Cop (copula) – зв’язка (репрезентована);

(Cop) (copula) – нульова зв’язка;

Part. (Participium) – дієприкметник;

Part. n (Participium nomena) – субстантивований дієприкметник;

Praed. (Praedicatum) – модальні слова, слова категорії стану;

Adv. (Adverbium) – прислівник;

Gr. Comp. (Gradus comparativus) – вищий ступінь порівняння;

Gr. Superlat. (Gradus superlativus) – найвищий ступінь порівняння.

Основні поняття теорії мовленнєвої комунікації.

До основних понять теорії мовленнєвої комунікації відносять: власне поняття комунікативного акту, критерії інформативності, компоненти комунікативного акту та відношення між ними, мовленнєвий акт, мовленнєва поведінка, комунікативна стратегія, комунікативна тактика, комунікативний досвід.

З’ясуємо їх сутність. Спочатку зауважимо, що наука про використання мови в реальних процесах комунікації називається лінґвістичною прагматикою. Термін „прагматика” був уведений американським лінґвістом Чарльзом Моррісом у кінці 20-х рр. як назва одного з розділів семіотики (наукової дисципліни, що вивчає спільне у будові й функціонуванні різних знакових систем). Із 60-х рр. цей напрям під впливом логіко-філософських теорій мовленнєвих актів Дж. Остіна (англ.), Дж. Сьорла (США) та ін. почав виформовуватися в окрему наукову дисципліну, що належить до числа мовознавчих дисциплін.

Мовленнєвий акт – звичайно визначається як висловлювання (мовленнєва діяльність) чи сукупність висловлювань (мовленнєвих дій), які здійснюються одним мовцем (мовлянином) з урахуванням другого / іншого.

Комунікативний акт – це сукупність мовленнєвих актів, здійснюваних комунікантами назустріч один одному. Т. чином, комунікативний акт по суті є не мовленнєвою діяльністю, а обміном мовленнєвою діяльністю (це уточнення важливе, бо проголошений у теорії принцип врахування інтересів обох сторін найчастіше залишається лише благим наміром, у дослідженнях досі більше уваги приділялося мовцю-адресанту; для риторики не менш важливим є і адресат (інстанція, що приймає).

Будь-якій мовленнєвій діяльності притаманна цілеспрямованість, адресність, а також орієнтація на норми мовленнєвої поведінки, прийнятої в соціумі.

Мовленнєва поведінка – розуміється при цьому як сукупність конвенціональних (тобто здійснюваних відповідно до впроваджених правил) та нековенціональних (свавільно здійснюваних) мовленнєвих вчинків індивідів чи груп індивідів.

Позначення функцій сторін: того, хто мовить, того, хто приймає (в ході комунікації партнери можуть змінюватися):

• інстанція, що передає;

• інстанція, що приймає;

• відправник – одержувач;

• виробник – споживач;

• автор – читач;

• мовець (мовлянин) – слухач;

• продуцент – реципієнт;

• адресант – адресат.

N.b. Ми користуватимемося усіма вищенаведеними позначеннями.

Комунікативна стратегія в нашому курсі розуміється як сукупність завчасно запланованих автором і реалізованих у процесі комунікативного акту теоретичних прийомів, спрямованих на досягнення комунікативної мети.

Уявлення про спосіб об’єднання цих теоретичних прийомів (ходів) в одне ціле (комунікативну стратегію) називається комунікативною інтенцією, яка і є рушійною силою комунікативної стратегії.

Інтенція виключно індивідуальна, особистісна і в цьому розумінні відрізняється від позаособистісних конвенцій – правил поведінки в регламентованих суспільством мовленнєвих ситуаціях.

Комунікативна мета – це стратегічний результат, на який спрямований комунікативний акт. цей результат може обговорюватися як на вербальному (словесному) рівні (наприклад, щось пообіцяти, відмовитися, образитися і под.), так і на рівні фізичних дій (наприклад, піти на війну, приступити до роботи, подати на розлучення і под.).

Якщо в ході комунікації справді можуть бути створені умови для досягнення відповідних результатів у позамовній діяльності, будемо вважати, що комунікативний акт має не лише комунікативну мету, але й комунікативну перспективу, що розглядається як можливість викликати бажані наслідки в реальності.

Комунікативна компетенція – це робочий набір комунікативних стратегій, притаманних індивіду чи групі індивідів.

Складові комунікативної тактики

Комунікативна тактика розглядається як сукупність практичних дій (ходів, прийомів) у реальному процесі мовленнєвої взаємодії, тобто: комунікативна тактика, на відміну від комунікативної стратегії, співвіднесена не з комунікативною метою, а з набором комунікативних намірів.

Комунікативний намір (= комунікативна задача) трактується як тактичний хід (прийом), що є практичним засобом наближення до відповідної комунікативної мети.

Уся сукупність прийомів, що практично застосовуються в реальному процесу мовленнєвої взаємодії, утворює, як вже зазначалося, комунікативну тактику.

Комунікативний досвід розуміється як сукупність уявлень про успішні і невдалі комунікативні тактики, що реалізують чи не реалізують відповідні комунікативні стратегії.

Усе вищезазначене можна подати у вигляді мнемонічного конспекту. [Мнемонічний (гр.: мнемозіна, мнемосіна – у д.-гр. міфології богиня пам’яті, мати дев’яти муз) – значить: поданий у системі, що полегшує запам’ятовування].

Робочий опис цієї схеми може мати такий вигляд: використовуючи комунікативну концепцію, адресант ставить перед собою комунікативну мету (визначаючи або ні комунікативну перспективу) і, внаслідок певної комунікативної інтенції, виробляє комунікативну стратегію, котра реалізується (або ні) через комунікативну тактику як сукупність комунікативних намірів (комунікативних задач), збагачуючи комунікативний досвід мовця.

Аудиторна робота

Перепишіть речення. Підкресліть граматичну основу. Запишіть речення у вигляді структурної схеми з позначенням предикативного (-их) центру (-ів).

1. Маленькими віконечками убога хата дивилася на вули­цю й принишкла. 2. Пилипкові очі блиснули одразу. 3. Мико­ла Горобець захвилювавсь. 4. Всі теж стали на ноги. 5. —Диви, штаб, мабуть. Ті кинулись очима й принишкли. 6.1 сталося щось страшне (3 тв. А. Головка). 7. Щось насувалось грізне (С. В.). 8. Сумно, сумно серед неба сяє білолиций (Т. Ш.). 9. Не прий­нялись три ясени, тополя всихала (Т. Ш.). 10. З ляком підвела старенька очі на молоду дівчину (О. Коб.). 11. Що лишилося в нього? Страшне сьогодні? (О. Полт.). 12. Сидіти без діла — також важкий труд (Я. те.). 13. Ми довго стояли, трясучи руки, як це завжди роблять і вороги, і друзі. Перші, щоб замаскувати ворожість, а другі — щоб заховати дружню теплоту (Ю. Я.). 14. Петрів батіг примружив синє око (Л. Т.). 15. У темнім лісі, за горами Зібравсь усякий звір: Вовки, лисиці з ховрахами, Зайці дурні, шкідливий тхір, І ще там деяких чимало (Л. Г.). 16. Пізно ввечері хлопці поверталися з худобою додому (А. Г.). 17. Яблу­ка доспіли, яблука червоні! Ми з тобою йдемо стежкою в саду (М. Р.). 18. Оженивсь він із Оксаною (А/. В.). 19. Ах, скільки струн в душі дзвенить! (О. О.). 20. З журбою радість обнялась (О. О.). 21. Оте твоє «хочу» і «можу» повинні узгоджуватися (В. Коз.).

Домашнє завдання

*Наведіть приклади 10 речень і запишіть їх у вигляді структурної схеми з позначенням предикативного (-их) центру (-ів).

*Подати валентнісну характеристику предиката .

Питання для самоконтролю

1. У чому різниця між об’єктом і предметом загального і конкретного мовознавства?

2. Які науки „про людину” ви знаєте? Як пов’язане з ними сучасне мовознавство (через предмет і об’єкт)?

3. Які проблеми традиційно намагалося розв’язати мовознавство і які проблеми воно допомагає розв’язати сьогодні (прикладний аспект)?

4. Дайте визначення терміна „метод”. У яких значеннях вживається термін „метод” у мовознавчій літературі?

5. Назвіть основні методи дослідження мови.

6. Розкрийте суть і завдання описового методу. Де цей метод знайшов практичне застосування?

7. Що є об’єктом дослідження порівняльно-історичного методу? Які прийоми використовує порівняльно-історичний метод?

8. Чим історичний метод відрізняється від порівняльно-історичного? Яке практичне застосування має історичний метод?

9. Чим зіставний метод відрізняється від порівняльно-історичного? Яке практичне застосування має зіставний метод?

10. Для чого в лінгвістичних дослідженнях застосовується метод обчислень? Якими є його завдання?

11. Доведіть, що мова є явищем суспільним, а не біологічним чи психічним.

12. Яка з двох форм існування мови (усна й писемна) є первинною? Що спонукало стародавні суспільства до пошуків письма? Чи існують безписемні мови за нашого часу?

13. У чому полягає відмінність мови від мовлення?

14. Що є предметом вивчення в прагматиці? Якими термінами у прагматиці позначається видима й прихована мета висловлювання?

15. Чи можуть перейти в мову суб’єктивні вияви у вживанні мовних одиниць? Якщо можуть, то за яких умов?

16. Якщо в мові з’являються нові слова чи нові значеннєві відтінки слів, про що це свідчить?

17. Назвіть основні функції мови. Відповідь аргументуйте.

18. Якими є одиниці кожного рівня мови як знакової системи? У чому полягає функціональне призначення кожної одиниці?

19. Що таке нижчий і вищі рівні мови? Яким є функціональне призначення кожного рівня?

20. Як у системі мови враховується її дихотомічна природа?

21. Чим система мови відрізняється від структури? Що є основоположним показником (принципом) системи? Проілюструйте.

22. Що таке парадигма, парадигматичні відношення?

23. На яких рівнях мови зустрічаються парадигматичні й синтагматичні відношення? Проілюструйте їх прикладами.

24. Які різновиди змін звуків ви знаєте?

25. Назвіть позиційні звукові зміни, поясніть їх суть, наведіть приклади.

26. У чому відмінність між кількісною і якісною редукцією?

27. Дайте характеристику комбінаторних звукових змін. Назвіть комбінаторні зміни звуків, наведіть приклади.

28. За якими ознаками можуть акомодуватися звуки?

29. Охарактеризуйте всі різновиди асиміляції. Чим асиміляція відрізняється від дисиміляції?

30. Чим акомодація відрізняється від асиміляції?

8. Що таке сингармонізм? У яких мовах поширене це явище?

31. Наведіть приклади гаплології, діерези, епентези і метатези, субституції звуків і гіперизмів.

32. Дайте визначення фонетичних законів. Розкрийте їх сутність. Наведіть приклади конвергенції і дивергенції звуків.

33. Дайте визначення морфеми й обґрунтуйте його.

34. Як ви розумієте вираз „варіювання морфем”? Як називаються варіанти морфем?

35. Які типи значень властиві морфемам? Підкріпіть свою відповідь конкретними прикладами.

36. На які два види поділяються всі морфеми?

37. Що таке суперсегментні морфеми? Наведіть приклади.

38. Як класифікуються морфеми з функціонального погляду?

39. Що ви розумієте під способом вираження граматичних значень? Які способи вираження граматичних значень називаються синтетичними? Аналітичними?

40. В яких мовах поширені такі синтетичні способи вираження граматичних значень, як внутрішня флексія і редуплікація?

41. Що таке „граматична форма слова”?

42. Що таке „суплетивізм”? Назвіть випадки використання суплетивізму для вираження граматичних значень в українській та іноземній мові, яку ви вивчаєте.

43. Розкажіть про історичну змінність способів і засобів вираження граматичних значень.

44. Що вивчає лексикологія в широкому розумінні? З яких наукових дисциплін вона складається? Що вони вивчають?

45. Що є предметом загальної, конкретної, історичної та зіставної лексикології?

46. Чим відрізняється слово від морфеми і речення?

47. У чому полягає різниця між термінами слово і лексема? Що таке слово-тип і слово-член?

48. Що таке лексичне значення слова? Із яких компонентів складається лексичне значення?

49. Розкажіть про співвідношення слова і поняття.

50. Що таке денотативне, сигніфікативне, структурне, контекстуальне значення слова?

51. Що таке моносемія і полісемія? У чому відмінність вживання слів однозначних від багатозначних?

52. Як виникає полісемія? У чому відмінність між прямим і переносним значенням слова?

53. Які типи перенесення значень ви знаєте? Охарактеризуйте їх і наведіть приклади. Чим відрізняється переносне значення слова від переносного вживання (оказіонального значення) слова?

54. Що таке розширення і звуження значення слова? Чи збігається поняття широкого значення з поняттям багатозначності?

Екзаменаційні питання

1. Предмет, завдання, місце і значення науки про мову. Галузі мовознавства. Наукове і практичне значення мовознавства.

2. Філософський метод у мовознавстві.

3. Дослідні методи в мовознавстві (розрізнення синхронії й діахронії у вивченні мов; поняття архетипу).

4. Робочі прийоми (процедури, методики) дослідження мовних одиниць.

5. Одиниці мови, їх функції.

6. Мовні рівні.

7. Поняття системи і структури мови.

8. Парадигматичні і синтагматичні відношення.

9. Розділи мовознавства, що вивчають структуру й систему мови.

10. Три аспекти в характеристиці звуків мови.

11. Поняття фонеми. Фонологія.

12. Система вокалізму. Класифікація звуків за артикуляційними й акустичними ознаками.

13. Система консонантизму. Класифікація звуків за артикуляційними й акустичними ознаками.

14. Фонетичне членування мови: поняття про склад; складові й нескладові звуки; наголос.

15. Фонетичне членування мови: проклітики й енклітики; такт (фонетичне слово).

16. Позиційні і комбінаторні звукові зміни.

17. Поняття морфеми. Виділення морфем і встановлення їх значення.

18. Види і варіанти морфем.

19. Поняття інтерфікса, циркумфікса, нульової флексії й нульового суфікса.

20. Омонімія морфем.

21. Фонологічна структура морфем.

22. Словозмінна і словотвірна функції афіксів.

23. Способи вираження граматичних значень.

24. Слово як вираження поняття. Сигніфікативне значення слова.

25. Мотивовані й немотивовані значення слів. Внутрішня форма слова. Номінативне значення.

26. Полісемія. Найважливіші ознаки багатозначних слів. Співвідношення значень у багатозначних словах.

27. Типи перенесень (семантичних зміщень) значень слів.

28. Речення як комунікативна одиниця. Структурна схема речення.

29. Предикативність, предикація, предикат.

30. Теорія поля.

Іспитові завдання

№ 1

1. Підкреслене фонетичне слово представити трьома видами письма: графічним, фонетичним, фонологічним.

2. Подати кількісну і якісну характеристику фонем та визначити їх реалізацію в конкретному фонетичному слові.

№ 2

Визначте морфемний склад слова й охарактеризуйте тип значення кожної морфеми (речове, дериваційне, формотворче).

Охарактеризуйте форманти (флексія, суфікс, постфікс, префікс, інтерфікс, трансфікс, конфікс), що є носіями граматичного значення слова: встановіть, яким є це граматичне значення – словозмінним чи класифікаційним. Конкретизуйте ці значення.

№ 3

1. З’ясувати тип номінації слова, поданого для аналізу .

2. Визначити лексичне значення слова за допомогою одного із способів тлумачення.

3. Спираючись на контекст, вказати тип лексичного значення: а) за співвіднесеністю з дійсністю, б) за походженням, в) за лексичною сполучуваністю з іншими лексемами, г) за функцією в контексті.

4. Зробити підсумок аналізу: план вираження (лексема) та план змісту (семема). Вкажіть сему (мінімальну одиницю плану змісту).

№ 4

1. Встановіть загальне морфологічне значення одиниці-конструкції (морфологічного слова) - предикатне чи непредикатне.

2. Яким є ступінь самостійності слова.

3. Частиномовна належність слова-конструкції.

4. Якщо слово є іменником, тобто з предметним значенням, то якою є предметність – реальна чи нереальна.

5. Визначити морфемну будову слова-конструкції.

6. Встановити, які граматичні категорії репрезентує морфологічне слово й засобами якої грамеми.

7. Як виражене граматичне значення – синтетично, аналітично, аналітико-синтетично.

8. Якою грамемою реалізоване слово-конструкція в комунікативній категорії (розповідності, питальності, спонукальності...) та до якої частини висловлювання входить – тематичної чи рематичної.

С л о в н и к и

Словник — це Всесвіт, розташований в алфавітному порядку (А. Франс).

Ганич Д. І., Олійник І. С. Словник лінгвістичних термінів. – К.: Вища школа, 1985. – 360с.

Єрмоленко С. Я., Бибик С. П., Тодор О. Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С. Я. Єрмоленко. – К.: Либіль, 2001. – 224с.

Левицький Ю. М. Мови світу: Енциклопедичний довідник. Львів: Місіонер, 1998. – 98с.

Лингвистический энциклопедический словарь. / Гл. ред. В. Н. Ярцева. – 2-е изд., доп. – М.: БРЭ, 2002.- 684с.

Словарь-справочник лингвистических терминов / Д.Э. Розенталь, М.А. Теленкова. – М.: Русский язык, 2001.- 176с.

Українська мова. Енциклопедія / Редкол. Русанівський В. М., Тараненко О. О. (співголови), Зяблик М. П. та ін. – К.: Українська енциклопедія, 2000. – 912с.

Штерн І. Б. Вибрані топіки та лексикон сучасної лінгвістики: Енциклопедичний словник. К.: АртЕк, 1998. – 336с.