ЗБІРНИК ЗАВДАНЬ І ВПРАВ ІЗ ВСТУПУ ДО МОВОЗНАВСТВА

Передмова

Мова, будучи універсальним засобом спілкування людей, без якого немислимою є й сама людина як член суспільства, є найскладнішим об’єктом пізнання саме внаслідок її універсальності. Та обставина, що мова тісно пов’язана зі свідомістю, заважає людині побачити мову немовби збоку, аналізувати її як зовнішній об’єкт. Відокремити мову від себе важко ще й тому, що засвоєння її відбувається в дитячому віці, майже несвідомо. Шкільне навчання, хоча і вводить момент усвідомленого сприйняття, як правило, не створює виразних (чітких) уявлень щодо притаманних мові категорій та про систему мови в цілому.

Отже, випускники школи нерідко погано уявляють собі, що таке мова і як вона облаштована. Для з’ясування цього майбутньому філологу необхідно засвоїти теорію мови з лекцій і книг, а також піти шляхом розмірковувань над явищами мови, шляхом опанування методами аналізу мовного матеріалу, тобто навчальна дисципліна „Вступ до мовознавства” засвоюється не лише через лекційний, але й через практичний складник курсу. Матеріалом аналізу в ньому є переважно факти української мови, через те що цілком самостійний підхід до аналізованої мови доступний лише людині, добре знайомій з фактажем цієї мови. Матеріал з інших мов (англійської, німецької, польської, болгарської та деяких інших) залучається спорадично, коли без цього неможливо чи важко розкрити те або інше лінгвістичне положення.

І якщо мета теоретичного курсу полягає в ознайомленні студентів першого курсу з основними проблемами загального мовознавства, з основами теорії науки про мову та її базовими поняттями, то не менш важливою складовою є також розвиток здатності до свідомого вивчення й зіставлення різних мовних фактів, формування навичок лінгвістичного аналізу мовних одиниць, інтересу до лінгвістичних досліджень, формування навичок реферування наукової літератури, уміння співвідносити власне дослідження з проблематикою загального мовознавства.

Таким чином, опанування курсом є процесом пізнання, який має дати результат цього пізнання, тобто знання з мовознавчої науки. Отож по закінченню курсу студенти повинні знати:

• предмет і об’єкт мовознавства;

• терміни і поняття курсу;

• типи лінгвістичних словників;

• основні методи дослідження мови;

• функції мови;

• причини проблематичності в розв’язанні питання походження мови;

• закономірності розвитку та зникнення мов;

• генеалогічну й типологічну класифікацію мов;

• структуру мови як знакової системи (ієрархію мовних рівнів, одиниці мовних рівнів та їх визначення, специфіку відношень у системі мови).

На підставі одержаних знань студенти мають демонструвати такі вміння:

• описувати мовні явища в термінах і поняттях курсу;

• характеризувати одиниці мовної системи;

• виявляти особливості функціонування мовних одиниць у мовленні;

• користуватися відповідними словниками в процесі аналізу мовних (мовленнєвих) явищ.

Щоб практично осмислити набуті теоретичні відомості з лінгвістики, свідомо аналізувати мовний матеріал, студенти повинні виконати різноманітні вправи і завдання, які подаються у пропонованому навчальному посібнику. Це дозволить отримати певні навички лінгвістичного мислення. «Збірник вправ і завдань» складений за програмою навчальної дисципліни, розробленої на основі: СВО ЧДУ ім. П. Могили «Навчальний план підготовки бакалавра галузі знань 0203 «Гуманітарні науки» напряму 0305 («Філологія. Переклад» - 6030503).

Дисципліна «Вступ до мовознавства» передбачає:

• 2 кредити (за національною шкалою); 3 кредити (за шкалою ЕСТС); 108 годин (денна форма навчання).

Змістовий модуль 1. Основи загального мовознавства (1 кредит – 54 год).

Тема 1. Вступ. Предмет, завдання, місце і значення науки про мову. Галузі мовознавства. Основні операційні поняття.

Тема 2. Методи дослідження мови. Робочі прийоми (процедури, методики) дослідження мовних одиниць.

Тема 3. Мова, її природа і функції. Мова і мислення.

Тема 4. Мова як знакова система.

Тема 5. Сучасний погляд на проблему походження мови.

Тема 6. Структура і система мови.

Тема 7. Фонетика – наука про звуки мови. Три аспекти в характеристиці звуків мови. Поняття фонеми. Фонологія

Тема 8. Зміни звуків (фонетичні й нефонетичні зміни; позиційні й комбінаторні звукові зміни; асиміляція, дисиміляція, інші види звукових змін). Звукові (фонетичні) закони. Поняття конвергенції, дивергенції, аналогії.

Тема 9. Лексикологія як наука про слово. Поняття лексеми як слова-типу і слова-члена. Проблеми лексикології.

Тема 10. Природа виникнення назви (мотивовані й немотивовані значення слів; поняття внутрішньої форми слова; моносемія слова (термін, дефініція), полісемія, співвідношення значень у полісемічних словах; типи перенесень (зміщень) значень слів; розширення та абстрагування і звуження (спеціалізація) значень слів).

Тема 11. Лексикологія у вузькому розумінні терміна: склад і функціонування різних шарів словникового складу мови (лексики). Групування слів за семантичним відношенням між ними.

Тема 12. Граматика. Предмет граматики як науки, її розділи. Граматична форма слова. Поняття словоформи і форманта.

Тема 13. Морфологічна будова слова. Поняття морфеми. Виділення морфем і встановлення їх значення. Види і варіанти морфем.

Тема 14. Синтаксис. Речення як комунікативна одиниця. Структурна схема речення.

Тема 15. Предикативність. Актуальне членування речення.

Тема 16. Змінність граматичної будови. Причини й темпи змін мов і мовних рівнів.

Змістовий модуль 2. Практика аналізу мовних фактів і явищ (2 кредит – 54 год).

Тема 17. Аналіз проблеми походження мови як засобу спілкування.

Тема 18. Класифікації мов світу. Застосування навичок класифікаційного аналізу.

Тема 19. Письмо: його види і значення. Дослідження типів письма.

Тема 20. Фонетичний та фонематичний аналіз слів.

Тема 21. Методи і прийоми лексико-семантичного аналізу слів.

Тема 22. Морфемний аналіз слова.

Тема 23. Принципи виділення частин мови та їх аналіз.

Тема 24. Аналіз речення як комунікативної одиниці.

Посібник складається з таких розділів і підрозділів:

І. Проблема походження мови як засобу спілкування

ІІ. Класифікація мов світу.

ІІІ. Письмо: його види і значення.

IV. Фонетика, фонологія.

V. Основа слова (непохідна і похідна, твірна).

VI. Лексико-семантичний аналіз слів.

VII. Морфологічний аналіз слів.

VIII. Аналіз речення у світлі семантико-граматичної теорії.

IX. Аналіз речення у світлі теорії мовленнєвої комунікації.

Послідовність викладу матеріалу в посібнику – від мінімальних до більших одиниць – визначається не власне мовними їх властивостями, а виключно методичними міркуваннями (загальновідомо, що мова існує для передачі значення, основною її одиницею є висловлювання, що характеризується певним значенням, а елементи цього висловлювання – синтагми, слова, склади, морфеми, фонеми – постають як мовні одиниці, виявлені шляхом спеціального лінгвістичного аналізу). Матеріал пропонованого посібника розрахований на те, що частина його використовуватиметься в позааудиторній роботі. Деякі теми, як, наприклад, «Писемність», «Походження мови», «Словниковий склад», можуть цілковито виноситися на самостійне опрацювання з подальшим контролем на колоквіумі чи в домашній контрольній роботі. Результати домашніх контрольних робіт використовуються при проведенні заліку за перший триместр. Контрольний питальник, що подається на початку кожної теми, покликаний допомогти в самостійному опрацюванні виучуваного матеріалу. Саме з цієї причини в деяких випадках питання повторюються, хоч і в різному формулюванні.

П р о б л е м а п о х о д ж е н н я м о в и я к з а с о б у с п і л к у в а н н я

? Контрольний питальник

1. У чому різниця між проблемою зародження людської мови й походженням конкретної мови?

2. Чому проблема походження мови потребує комплексного підходу, тобто участі багатьох наук?

3. Які соціальні передумови зародження мислення й мови?

4. Якими є біологічні передумови виникнення мислення й мови?

5. У чому сутність теорії походження мови за Ф. Енгельсом?

6. Чим відрізняються звуконаслідувальна й вигукова теорії походження мови від соціальних теорій?

7. У чому сутність теорії суспільної домовленості?

8. У чому полягає принципова відмінність теорії трудових вигуків Нуаре – Бюхера – Плеханова від трудової теорії походження мови?

9. Чому лише звукова мова могла стати повноцінним засобом спілкування первісних людей?

10. У чому полягає взаємодія між розвитком мозку й розвитком мови?

11. Поясніть різницю між мовою, діалектом і жаргоном.

12. Чим визначається рівень поширення тієї чи іншої мови в світі? Назвіть найбільш поширені мови світу.

13. Що таке міжнародні мови? Назвіть їх.

14. Які мови називаються «мертвими»? Для чого вивчають «мертві» мови? Які «мертві» мови вам відомі?

15. У яку добу утворюються нації? Назвіть ознаки нації.

16. Вкажіть характерні особливості національних мов.

17. Якими були літературні мови доби середньовіччя?

18. Що таке «літературна мова»?

19. У чому причина появи штучних мов? Наведіть приклади таких мов.

20. Розкрийте сутність мовної політики в одній з європейських країн.

 1. Проаналізуйте наведені нижче висловлювання лінгвістів про сутність мови, розкрийте кожне положення, обґрунтувавши його.

Мова існує лише постільки, поскільки є суспільство, і людські суспільства не могли б існувати без мови.

Система асоціацій, а саме цим є мова, не передається безпосередньо від однієї особи до іншої: мова, якпринагыдно вже говорилося, не річ, а діяльність. Кожна дитина, навчаючись говорити, мусить сама створити собі систему асоціацій між рухами й відчуттями, подібну тій системі, котрою володіє оточення. Вона не отримує від них готових прийомів артикуляції: вона навчається артикулювати, як вони, навпомацки й після багаторічних зусиль. Вона не одержує готових граматичних парадигм: вона створює кожну форму за зразком і подобою тих, котрі вживають інші довкола неї; постійно чуючи ми їмо – ви їсте, ми стоїмо – ви стоїте, дитина навчається, коли потрібно, говорити ви сидите, якщо вона вже чула вислів ми сидимо. І так для усіх форм (Мейе А. Введение в сравнительное изучение индоевропейских языков. – М., 1938. – С. 53).

Будучи продуктом людської діяльності, мова разом з останньою володіє цільовою спрямованістю. Аналіз мовленнєвої діяльності як засобу спілкування показує, що найбільш звичайною метою мовця, котра виявляється найчіткіше, є висловлювання. Тому до лінгвістичного аналізу слід підходити з функціональної точки зору. З цієї точки зору мова є системою засобів вираження, яка слугує певній меті. Жодне явище в мові не можна зрозуміти без врахування системи, до котрої вони належать (Тезисы Пражского лингвистического кружка. – Пражский лингвистический кружок// Сборник статей. – М., 1967. – С. 17).

Усе, що напруженими зусиллями багатьох вчених з’ясовано в питанні про походження мови, переконує в тому, що мова виникла як засіб спілкування людей між собою; це спілкування мало на меті повідомлення мовцем не назв окремих уявлень, а тих чи інших поєднань уявлень, що відповідають духовним його переживанням, що виявляють акти його мислення. Отже, словесний знак отримав спочатку ті окремі сприйняття, відчуття, почуття, бажання, а також поєднання відповідних їм уявлень, котрі виникли в душі мовця для виявлення його волі, для утвердження чи заперечення чогось; і лише пізніше, шляхом розчленування цих словесних знаків, простих чи складних сполучень, вийшли слова, які позначили окремі уявлення (Шахматов А. А. Синтаксис руського язика. – 2-е изд. –Л., 1941. – С. 17).

Мовознавство займається дослідженням мови, чи людського мовлення, в усьому її розмаїтті. Але якщо ми звернемо увагу на ту обставину, що племінних і народних мов може бути кілька тисяч, а людського життя, навіть при найбільших здібностях, вистачає лише на пізнання тільки невеликої частки цієї маси, то виявиться, що лінгвістика як завершене ціле є й залишатиметься завжди лише недосяжним ідеалом. Жодна книга не може описати цілісну систему мовознавства. Жодна людська голова не в змозі осягнути всю масу належних сюди фактів. Кожний з дослідників мови тримає у своїй голові лише уривок, лише невеликий уламок цілого, котрий дає йому можливість дійти до загального погляду на ціле й створити собі менше чи більше відповідну, точну картину мовного життя взагалі (Бодуэн де Куртене И. А. О задачах языкознания// Избранные труды по об щему языкознанию. Т. 1. – М., 1963. – С. 206).

 2. Порівняйте висловлювання про походження мови лінгвістів та мислителів старого й нового часу і вкажіть, у чому суть їх теорій.

Спочатку люди жили, кажуть, необлаштованим і схожим на звіряче життям, виходили на пасовища й харчувалися смачною травою та деревними плодами. Під час нападу звірів потреба навчила їх допомагати один одному, і, збираючись разом від страху, вони почали впізнавати один одного. Голос їх був ще беззмістовним і нерозчленованим, але поступово вони перейшли до розчленованих слів і, встановивши один з одним символи для кожної речі, створили зрозуміле для них самих порозуміння стосовно усього. А через те що такі об’єднання мали місце по всьому світу, то мова виявилася не в усіх рівнозвучною, бо кожні випадковим чином складали свої слова: звідси розмаїття в характері мов, а первісні об’єднання поклали початок усім племенам (Сицилийский Диодор (1 в. н. э.) // Античные теории языка и стиля. 1936. – С. 33).

Дієслова, слова дії – найнеобхідніша складова частина всіх мов, бо мова породжена працею, завжди супроводжувала її; людська спільна праця складає одвічний смисловий зміст усіх пракоренів… предмети потрапляють в орбіту в міру того, як вони дотикаються в спільній трудовій діяльності, зазнають її впливу; як інакше був можливий загальний погляд і похідне від нього загальне позначення?

Лише спільна праця дає задовільне пояснення цих важливих явищ. Вона характеризується основною ознакою мови – загальністю; це не тонкий випадковий промінь, що струменіє, чим є ономатопоетика – зображальні рефлексивні звуки Штейн таля – чи наслідування хижих звірів, як вважав Дарвін, чи пантоміміка, на думку Гейзера; усе це надто несуттєво й ніяк не могло породити людську мову – вельми важливе утворення, що зрослося у своєму нестримному розвитку з колективним буттям людини та її духовним життям; це живе джерело, що неперервно працює, бо до праці, спільної діяльності завжди звертався найдревніший людський гурт (Нуаре Людвіг. Происхождение язика. - 1877).

Мова як соціальне явище могла виникнути лише тоді, коли мозок людини був уже достатньо розвинутий, щоб користуватися мовою. Дві людські істоти могли створити мову для свого користування лише тому, що вони були вже готові до цього. З мовою все відбувається так само, як і з іншими людськими винаходами. Часто полемізували про те, чи була під час виникнення одна мова чи їх було багато. Це питання не становить жодного інтересу. У той день, коли розум достатньо розвинутий, відкриття відбувається саме собою в кількох точках одночасно: воно в повітрі, як прийнято говорити, його поява передчувається, як восени падання зрілих плодів.

Психологічно лінгвістичний акт полягає в тому, щоб надати знаку символічну значимість. Цей психологічний процес відрізняє мову людини від мови тварини. Неправильно протиставляти одну мову другій, говорячи, що друга – це мова природна, а перша – штучна й умовна. Людська мова не менш природна, ніж мова тварин, але людська мова належить до більш високого порядку явищ у тому розумінні, що людина, надавши знакам об’єктивної значимості, може її змінювати до нескінченності через її умовність. Різниця між мовою людини й мовою тварини полягає в оцінці природи знаку.

Собака, мавпа, птах розуміють собі подібних; у них є крики, жести, пісні, що відповідають стану радості, переляку, бажання, голоду; деякі з цих криків настільки добре пристосовані до спеціальних потреб, що їх можна майже перекласти фразою людської мови. Однак тварини фраз не промовляють. Вони не можуть змінити елементів свого крику, незважаючи на складність останнього, як ми змінюємо свої слова, котрі є у фразі елементами, здатними заміщати один одного.

Для тварин фраза не відрізняється від слова. Більше того: саме це слово, крик чи сигнал, як би його не називали, не має незалежної об’єктивної значимості. Тому слово це не має умовного значення, а отже, мова тварини не здатна ні змінюватися, ні прогресувати. Немає ніяких ознак того, що крик тварин був раніше не таким, яким він є тепер.

Птах, що видає крик, аби привернути увагу людини, котра дає їй корм, не усвідомлює свого крику як знак. Мова тварини передбачає нерозривне поєднання знаку й позначуваної ним речі. Для того щоб цей зв’язок розірвався і знак набув значення, незалежне від свого об’єкта, необхідний психологічний процес, що є початковою точкою людської мови (Вандриес Ж. Язык. Лингвистическое введение в историю (1921), русск пер. – М., 1937. – С. 24 - 25).

 3. Використайте наведену нижче інформацію під час усної відповіді на семінарських заняттях.

Наявність у сучасному світі багатьох мов (загальну їх кількість дуже важко визначити через відсутність певних меж між мовами та діалектами) призвела в процесі мовного спілкування народів до значного поширення деяких мов. Ці мови почали використовувати і ті народи, для яких вони не були рідними.

У Європі такими міжнародними мовами на Сході була грецька мова (котру використовували також в Єгипті, в Малій Азії та на Близькому Сході), а на Заході – латинська мова, яка залишалася до ХVII – XVIII сторіч мовою наук, католицької церкви, дипломатії. До першої світової війни (1914 - 1918) мовою міжнародних стосунків була французька, а тепер такою мовою стала англійська мова.

За межами Європи, наприклад, в Північній Америці і на Близькому Сході, роль міжнародної мови відігравала арабська мова у зв’язку з поширенням ісламу. На Далекому Сході в такій ролі виступала малайська (індонезійська) та китайська мови. В Індії до англійського завоювання міжнародною мовою був санскрит, а в XYI – XYIII сторіччях на півночі в так званій імперії Моголів (фарсійська) – новоперська мова (Білецький А.О. Про мову і мовознавство: Навч. посібник для студентів філол. спец. вищ. навч. закладів. – К.: «АртЕк», 1996. – 224 с. – (Трансформація гуманітарної освіти в Україні). – С. 117).

У наші дні існує чимало багатонаціональних держав, як, наприклад, Індійська республіка (Бхарат), Сполучені Штати Північної Америки (США), Швейцарія, Російська Федерація, держави африканських народів, які визволилися від колоніальної залежності. У зв’язку з цим набуває значення мовна політика урядових кіл. У США мовна політика зводиться до того, щоб змусити представників усіх національностей розмовляти англійською мовою. У Швейцарії визнаються рівноправними чотири мови: німецька, французька, італійська та ретороманська (це, власне, не одна, а кілька споріднених мов). У Російській Федерації при наявності російської мови, що об’єднує всі народи та народності, офіційно декларується рівноправність усіх національних та етнічних мов Білецький А.О. Про мову і мовознавство: Навч. посібник для студентів філол. спец. вищ. навч. закладів. – К.: «АртЕк», 1996. – 224 с. – (Трансформація гуманітарної освіти в Україні). – С.113).

Діалектологи розрізняють: 1) територіальні; 2) регіональні (латинське regio – «край, область»); 3) локальні (латинське lokus - «місце») діалекти; 4) професійні говірки (особливості мови представників різних професій); 5) так звані жаргони, арго, сленги – своєрідні таємні мови вузьких суспільних груп. Ці різновиди якоїсь мови відрізняються від загальнонародної мови лише своїм словниковим складом, на відміну від територіальних діалектів, що можуть відрізнятися від загальнонародної мови своєю фонетикою і якоюсь мірою своєю граматикою (Білецький А.О. Про мову і мовознавство: Навч. посібник для студентів філол. спец. вищ. навч. закладів. – К.: «АртЕк», 1996. – 224 с. – (Трансформація гуманітарної освіти в Україні). – С. 174).

Можна сказати, що в діалектології нема чітко визначеної різниці між діалектами і говіркою. Якщо йтиметься про їхню різницю, то вона визначається кількістю мовців і розміром поширення. Діалект може складатися з кількох говірок (Білецький А.О. Про мову і мовознавство: Навч. посібник для студентів філол. спец. вищ. навч. закладів. – К.: «АртЕк», 1996. – 224 с. – (Трансформація гуманітарної освіти в Україні). – С. 173).

Поширення мов із великою кількістю тих, що ними розмовляють, таких мов, які вже стали міжнародними (англійська у світовому масштабі, російська на території СНД, іспанська в країнах Південної Америки), все більше обмежує використання мов нечисленних народностей в умовах повного рівноправ’я мов у межах великих держав. Ті, які розмовляють «малими мовами», природно виявляються двомовними, тим більше, що ареали (території) їхнього розповсюдження бувають «острівними» або, як кажуть російською мовою «чересполосными» (Білецький А.О. Про мову і мовознавство: Навч. посібник для студентів філол. спец. вищ. навч. закладів. – К.: «АртЕк», 1996. – 224 с. – (Трансформація гуманітарної освіти в Україні). – С. 175).

Практичне заняття №1 (семінар)

Тема: Проблема походження мови як засобу спілкування.

П л а н

1. Виникнення конкретних мов.

2. Гіпотези про походження мови.

3. Мови міжнаціонального, регіонального спілкування.

4. Міжнародні природні та штучні мови.

Література для підготовки (основна і додаткова)

Білецький А. О. Про мову й мовознавство. – К.: АртЕк, 1997.- 224 с. - С. 44-48; 103-109; 117-119; 137-139; 190-192; 193-195.

Кочерган М. П. Вступ до мовознавства: Підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих закладів освіти.- К.: Академія, 2000. – 368 с. – С. 39-51.

Языкознание. Большой энциклопедический словарь. – М.: Большая Российская энциклопедии, 1998. (Статьи: Ареальная лингвистика; Функциональная лингвистика).

 Домашня контрольна робота (Письмово) 

4. Напишіть наукове повідомлення про одну із штучних мов.

5. Підготуйте вдома реферат на тему: «Особливості утворення та історичного розвитку різних мов світу». У рефераті дайте відповіді на такі запитання:

1) Чи можна показати утворення і розвиток різних мов світу у формі дерева з розгалуженим гіллям? Якщо не можна, то чому? Як це питання розглядається у вітчизняній та зарубіжній мовознавчій літературі? 2) Як утворилися споріднені й неспоріднені мови? 3). Що є основною причиною розвитку мови (її зовнішньо-внутрішні закони чи функція в суспільстві)? 4) Які ви знаєте основні закони розвитку мови? 5) Що таке субстрат, суперстрат, адстрат? 6) В яких соціально-економічних умовах активніше відбувається схрещування мов, вироблення спільних рис у мовленні людини?

 Письмові відповіді мають викладатися українською літературною мовою з дотриманням орфографічних та пунктуаційних правил. У процесі її формування бажано виявити ту обізнаність з конкретного питання, яка з’являється внаслідок опрацювання всієї теми взагалі.

К л а с и ф і к а ц і я м о в с в і т у

? Контрольний питальник

1. Які ви знаєте основні принципи класифікації мов світу?

2. Чому порівняльно-історичний метод вважається основою генеалогічної класифікації мов?

3. Які найпоширеніші мови належать до груп (назвіть число їх) індоєвропейської сім’ї?

4. Які найпоширеніші мови належать до тюркської сім’ї?

5. До якої сім’ї належить в’єтнамська мова?

6. До однієї чи до різних мовних сімей належать такі мови, як естонська, литовська, латиська? Назвіть ці сім’ї (сім’ю).

7. До яких сімей і груп належать грузинська і вірменська мови?

8. До якої сім’ї і групи належить іноземна мова, яку ви вивчаєте?

9. Чим відрізняється типологічна класифікація мов від генеалогічної класифікації?

10. На які групи поділяються мови світу за типологічною (морфологічною) класифікацією?

11. Чим відрізняються мови флективні від мов аглютинативних?

12. Чим відрізняються мови полісинтетичні (інкорпоративні) від ізолятивних?

13. Якими є сучасні погляди на поняття «генетична спорідненість мов», «прамова»?

14. В яких країнах поширені індоєвропейські мови? Чому вони називаються «індоєвропейськими»? Хто вперше помітив спорідненість європейських мов з мовами Індії?

15. До яких мовних типів належать мови китайсько-тибетської, фінно-угорської, індоєвропейської, семітської, іберійсько-кавказької сімей?

16. У чому різниця між мовами синтетичної й аналітичної будови?

17. Що означають терміни «ізоляція», «інкорпорація», «фузія»?

18. Чим є такі явища, як опро^/щення та перерозклад основ?

19. Що таке сім’я споріднених мов? Назвіть найбільші мовні сім’ї.

20. Назвіть групи слов’янських мов і їх склад.

21. Що таке мертва мова? Які зі слов’янських мов є мертвими? Чи можна віднести до мертвих мов давньоруську мову?

22. Чому під час встановлення спорідненості не можна використовувати запозичення, а слід спиратися на слова основного словникового складу?

23. Що таке архетип (форма під зірочкою) і який ступінь його достовірності?

24. Яке значення мають факти порівняльно-історичного мовознавства для відтворення давніх періодів історії того чи іншого народу?

25. У чому полягає відмінність зовнішньої і внутрішньої реконструкції?

26. За допомогою якого методу була виведена генеалогічна класифікація мов? Які/чиї відкриття сприяли її створенню?

 6. Уважно прочитайте вміщений нижче текст і визначте, які мовні процеси тісно пов’язані зі змінами в житті суспільства.

Суспільство безпосередньо впливає на членування й об’єднання мов у процесі їх історичного розвитку. Відомо, що в історії мов виявляються дві протилежні тенденції: тенденція до диференціації та тенденція до інтеграції (об’єднання, злиття). Активізація цих тенденцій зумовлена особливостями життя й розвитку колективу, носія мови.

Диференціація пов’язана з утворенням нових мов внаслідок розпаду тієї чи іншої етнічної спільноти. Особливо часто диференціація мала місце в родоплемінному суспільстві, коли роди і племена легко подрібнювалися, започатковуючи нові споріднені мови. Ф. Енгельс у своїй праці «Походження сім’ї, приватної власності і держави» говорив про те, що в Америці серед індіанців зовсім недавно закінчилось утворення нових племен і діалектів шляхом поділу. Шляхом диференціації (розподілу) мов-предків, як їх називають, виникли відомі зараз сім’ї і групи споріднених мов.

Безперечно, що праслов’янська мова, котра була відносно єдиною, хоча й мала деякі діалектні відмінності, лише в VI – VIII ст. н. е. розчленувалася на низку споріднених мов: східнослов’янську, західнослов’янську, південнослов’янську. Київська Русь виявилася розділеною на багато феодальних князівств. Ця феодальна подрібненість позначилася, природно, й на виокремленні певних діалектів східнослов’янської мови. У XIII – XIV століттях відбулося й державне відмежування північно-східних руських земель від західних та південно-західних. На кілька століть частини давньоруської народності виявилися в різних умовах державного, економічного й культурного життя. Внаслідок цього на базі колись єдиної давньоруської народності склалися три східнослов’янські нації зі своїми самостійними мовами. Однак слід пам’ятати, що усвідомлення мовної, культурної й етнічної спільності східні слов’яни ніколи не втрачали.

Таким чином, можна встановити певну залежність між процесами диференціації й інтеграції мов і суспільними умовами. Розвиток мови від мови племені до мови народності і згодом до національної мови можливий лише тому, що такий шлях розвитку проходить саме суспільство. При цьому по-різному складаються взаємостосунки між місцевими (територіальними) діалектами й мовою народності, з одного боку, та між діалектами й національною мовою – з другого. У добу родоплемінного ладу, коли межі племені й діалекту, по суті, збігаються (так говорив Ф. Енгельс), і в добу феодалізму внаслідок роз’єднаності самого суспільства одержує простір тенденція до диференціації мови. За феодалізму характерним є таке становище, коли селянські діалекти обслуговують основну масу населення, а феодальне вельможне панство та близькі до нього суспільні прошарки користуються чужою літературною (чи писемною) мовою. Такою мовою була протягом усього середньовіччя в Західній Європі латинська, у східних слов’ян і частини південних слов’ян – старослов’янська, у багатьох країнах Близького Сходу та в Середній Азії – арабська. Пізніше позиції цих мов послабилися й вони почали вживатися як культові мови (латина в католиків, арабська в мусульман, церковнослов’янська в православних).

7. Болгарська мова протягом тисячоліть змінила свою граматичну будову, перетворившись з мови синтетичної (пор. старослов’янську чи давньоболгарську мову) на мову аналітичну. Ознайомтесь з уміщеним нижче довідковим матеріалом і назвіть риси, притаманні мовам аналітичним.

Граматична будова болгарської мови характеризується аналітизмом, тобто відмінкові відношення в ній виражаються не за допомогою закінчень, а з допомогою порядку слів чи прийменників. Важливу роль відіграє прийменник на, котрий слугує для вираження непрямого та приіменного додатка, наприклад къ^/ща на баща^/ (дім батька), Кой ще донесе^/ хляб на то^/я чове^/к? (Хто принесе хліб цьому чоловіку?), Ето кни^/гите на брат ми (Ось книги мого брата). Розрізнювальні обставинні значення виражаються за допомогою сполучення прийменників з незмінюваною формою імені: Напи^/сах това^/ писмо^/ с мо^/лив (Я написав цей лист олівцем) (буквально: «з олівець»). Характерною особливістю болгарської мови є вживання особливих членних (з артиклем) форм іменників, прикметників, займенників і числівників. Ці членні форми використовуються приблизно в тому ж значенні, що й форми означеного артикля в західноєвропейських мовах, але на відміну від них болгарський артикль ставиться після означуваного слова й пишеться з ним разом, пор.: чове^/кът, ко^/нят, кра^/вата, по^/лето. За своїм походженням болгарський артикль є вказівним займенником. На відміну від російської та інших слов’янських мов у болгарській немає неозначеного (безособового) способу. Замість нього вживається сполучення форм теперішнього часу дієслова зі сполучником да: и^/скам да ра^/ботя (хочу працювати). Усі ці явища притаманні всім мовам балканського мовного союзу, знаходячи вираження в притаманних останнім мовних формах і засвідчуючи тим самим тривале контактування цих мов. Принаймні старослов’янська, тобто давньоболгарська, мова була звичайною флективною мовою без відзначених балканізмів.

 8. Познайомтесь з наведеним нижче матеріалом і поясніть, що є основою порівняльно-історичного методу і чим відрізняється зовнішня реконструкція від внутрішньої.

Основою порівняльно-історичного методу є нерівномірність змін у різних частинах структури споріднених мов: наявність архаїзмів та інновацій. Зовнішня реконструкція виводить архетип на базі порівняння однорідного в структурному й семантичному відношенні матеріалу споріднених мов. Прикладом зовнішньої реконструкції може слугувати зіставлення слов’янського слова рука (польськ. re_/ka) з литовським ranka (рука). Це порівняння, по-перше, доводить появу носового а_/ із сполучення –an-, по-друге, робить прозорою етимологію слова рука, бо в литовській мові є однокореневе дієслово rinkti зі значенням «збирати» (звідси випливає, що рука «орган для збирання»). У семантичному відношенні російський прикметник наглый «украй нахабний, визивно-безсоромний» виявляється різко відведеним від первісного значення, репрезентованого, наприклад, у польській і чеській мовах: чеськ. náhlý «швидкий, раптовий», польськ. nagly «поспішний, терміновий, раптовий».

Внутрішня реконструкція не пов’язана із залученням іномовних показань; вона спирається на співіснування в мовній системі явищ, що відображають різні етапи історії мови.

Так, зіставлення російських слів продавщица й продавец – новоутворення. І це справді так, бо ще А. П. Чехов уживав слово продавщик. Утворення російського прикметника крохотный (суфікс -н-) вимагає припущення зниклої форми крохоть, пор. крошечный від крошка.

 9. Познайомтесь з наведеним нижче матеріалом і поясніть, що зумовило необхідність генеалогічної класифікації мов.

Слов’янські мови разом з індійськими, іранськими, балтійськими, германськими, романськими, кельтськими, албанською, вірменською та грецькою мовами належать до індоєвропейської сім’ї. Зазначені живі та мертві (хетсько-лувійська, венетська) групи і мови виділилися зі спільної індоєвропейської прамови приблизно наприкінці III тис. до н. е. й донині зберігають подібність. Про це свідчать зіставлення спільних для індоєвропейських мов назв, на основі яких можна реконструювати проформи.

Чим давніший зріз чи стан порівнюваних мов, тим більша їх подібність. Це можна простежити призіставленні санскриту (найдавніша літературна писемна індоєвропейська мова), литовської (з усіх сучасних індоєвропейських мов найдавніша за своєю будовою і найближча до стану індоєвропейської прамови) та давньоруської (найдавніша писемна мова східних слов’ян) мов.

Закономірно, що приблизно за 4 тис. років істотно змінилися лексичний склад, фонетична та граматична системи мов. Унаслідок цього представники однієї групи індоєвропейських мов уже не можуть без спеціальної підготовки зрозуміти мовлення представників іншої групи. Саме тому мова італійців, німців чи інших індоєвропейських народіів нині вже не зрозуміла для пересічного слов’янина навіть у тій частині лексичного складу, яка має спільне походження (лише етимолог може встановити генетичний зв’язок, наприклад, між італ. padre, нім. Fater та укр. батько). Однак таких споріднених основ в індоєвропейських мовах відносно мало.

Отже, розвиваючись із спільного праслов’янського кореня, слов’янські мови постійно віддалялися за фонетичними, лексичними і граматичними ознаками як від своєї основи, так і одна від одної. Це зумовило необхідність їх генеалогічної класифікації.

Перші спроби генеалогічної класифікації слов’янських мов належать чеському філологові Йосефу Добровському (1753 - 1829), у якого класифікація була двочленною (західнослов’янські і південно-східні мови). Його вважають патріархом слов’янської філології, який заклав основи систематичного порівняльного дослідження мов. У середині ХХ ст. були зроблені спроби деталізувати класифікацію Йосефа Домбровського чеським славістом Ф. Копечним і радянським вченим Л. Якубинським (Див. завдання 25 - 28).

10. В яких країнах поширена англійська мова? Покажіть ці країни на контурній карті. Де англійська мова використовується як державна? Назвіть інші мови цієї ж групи.

11. В яких країнах поширена французька мова? Покажіть ці країни на контурній карті. Де французька використовується як державна? Назвіть інші мови цієї ж групи.

12. В яких країнах поширена іспанська мова? Покажіть ці країни на контурній карті. Де іспанська використовується як державна Назвіть інші мови цієї ж групи.

13. В яких країнах поширена німецька мова? Покажіть ці країни на контурній карті. Де німецька використовується як державна? Назвіть інші мови цієї ж групи.

14. В яких країнах поширена арабська мова? Покажіть ці країни на контурній карті. Де арабська мова використовується як державна? Назвіть інші мови цієї ж групи.

15. Назвіть три – чотири синтетичні і дві – три аналітичні флективні мови. В яких країнах вони використовуються як засіб спілкування?

16. Назвіть групу й сім’ю мов, до котрої належить італійська мова. Назвіть інші мови цієї ж групи і вкажіть, які народи та в яких країнах розмовляють цими мовами.

17. Встановіть на основі поданих прикладів з різних мов, до яких груп належать ці мови за типологічною класифікацією.

Китайська мова

Хочє – поїзд (хо – вогонь, чє - віз).

Цичє – автомобіль (ци – газ, чє - віз).

Шию – нафта (ши – камінь, ю - масло).

Хейжень – негр (хей – чорний, жень - людина).

Гунчан – завод (гун - робота, чан - підприємство).

Дічжу – поміщик (ді – земля, чжу - хазяїн).

Чандуань – довжина (чан – довгий, дуань - короткий).

Чжоуе – доба (чжоу – день, е - ніч).

Шіцзи – грамотність (ші – знати, цзи - ієрогліфи).

Чжицзин – привітати (чжи – направити, цзин - повага).

Сецзи – писати (се – писати, цзи – ієрогліфи).

Урартська мова

Ku – itu- ni – накреслити – вони – його.

Kar – u – ali IV carru – Халдове військо перемогло чотирьох царів.

Ku – le – tu – ni – закинуть – вони – його.

Si – diš – u bi – побудував – (я) – його.

Чукотська мова

Т – ы – к аа – имы – ркын – я вбиваю оленя.

Мова чинук

I-n-i-a-l-u-d-am – я прийшов, щоб віддати їй оце.

18. Вкажіть, яка різниця між афіксами у флективних та аглютинативних мовах. Проаналізуйте відповідні приклади і встановіть різницю між флексіями й приклейками (прилепами).

Укр.: чита-ю – чита-є,

чита-ємо – чита-ють,

чита-в – чита-л-а – чита-л-и.

Татар.: бала (дитина) – бала-лар-га (дітям),

бала-га (дитині) – бала-лар-га (дітям),

бала-да (у дитини) – бала-лар-да (у дітей).

19. Знайдіть у словоформах готської мови корені дієслів: haba «маю», haband «мають», nimand «беруть», fullnam «наповнюємося», nimis «береш», habaidêdum «ми мали», fullnis «наповнюєшся» , habôs «ми двоє маємо», nimats «ви двоє берете», habaida «він (а) мав (а)», fullnôdêduts «ви двоє наповнювалися», fullnôda «він наповнювався, вона наповнювалася», haban «мати» , niman «брати», fullnan «наповнюватися» , fulls «повний», fulljan «наповнювати».

20. Вкажіть у словоформах готської мови (див. задачу 18) інфінітивний суфікс.

21. Про які особливості категорії числа дієслова готської мови засвідчують деякі словоформи (див. задачу 18)?

22. Як буде по-готськи: Ти наповнюєш; Я беру; Ви двоє мали?

23. Вкажіть у словоформах казахської мови суфікс множини: хаттар «листи», каздар «гуси», батирлар «герої», балалар «діти», терезелер «вікна», аттар «коні», пештер «печі», еншілер «співаки», баликтар «риби», жилдар «роки», киздар «дівчата», уйлер «будинки», шептер «трави», сулар «води», жерлер «землі», каптар «мішки», шамдар «лампи».

24. Проаналізуйте вміщені нижче приклади з української, німецької, англійської й латинської мов і вкажіть, які звукові відповідники в них спостерігаються.

У к р а ї н с ь к о – н і м е ц ь к і в і д п о в і д н и к и

Укр.: вісь, яблуко, робота, борода, береза, брат.

Нім.: Achse, Apfel, Arbeit, Bart, Birke, Bruder.

Укр.: три, яйце, полум’я, гусак, город.

Нім.: drei, Ei, Flamme, Gans, Garten.

Укр.: гість, гроб, любити, лежати, міць.

Нім.: Gast, Grab, lieben, Macht.

Укр.: тонкий, молоти, миша, море, ніч, ніс.

Нім.: dünn, mahlen, Maus, Meer, Nacht, Nase.

Укр.: сіяти, сі^/м’я, сніг, свиня, сидіти.

Нім.: sane, Same, Schnee, Schwein, sitzen.

Укр.: син, стояти, дочка, хвиля, вовк.

Нім.: Sohn, stehen, Tochter, Welle, Wolf.

У к р а ї н с ь к о – л а т и н с ь к і в і д п о в і д н и к и

Укр.: ягня, вісь, борода, серце, десять, дім.

Лат.: agnus, axis, barba, cor, decem, domus.

Укр.: два, біб, брат, дим, зерно, вогонь.

Лат.: duo, faba, frāter, fūmus, grānum,īgnis.

Укр.: лівий, льон, море, місяць, мертвий, миша.

Лат.: laevus, līnum, mare, mensis, mortuus, mus.

Укр.: ніс, сніг, новий, ніч, око, вівця, сіль.

Лат.: nasus, nix, novus, nox, oculus, ovis, sal.

Укр.: сидіти, сі^/м’я, сон, сестра, стояти, тонкий.

Лат.: sedeo, semen, sommus, soror, sto, tenius.

Укр.: вірний, ветхий, живий.

Лат.: verus, vetus, vivus.

А н г л і й с ь к о – н і м е ц ь к і в і д п о в і д н и к и

Англ.: father, think, three, foot, water, death.

Нім.: Vater, denken, drei, Fuβ, Wasser, Tod.

Англ.: dour, drink, two, twelve, twenty.

Нім.: Tür, trinken, zwei, zehn, zwölf, zwanzig.

Англ.: to, tongue.

Нім.: zu, Zunge.

25. Проаналізуйте вміщені нижче приклади з української, чеської та сербської мов і вкажіть, які висновки можна зробити щодо особливостей відмінювання іменників.

Однина

Мова→ Відмінки↓	Українська	Чеська	Сербська
Називний Родовий Давальний Знахідний Орудний Місцевий Кличний	корова корови корові корову коровою (на) корові корово	kráva krávy krávě krávu krávou (o) krávě krávo	крäва крäве крäви крäву крäвом (о) крäви крäво

Множина

Мова→ Відмінки↓	Українська	Чеська	Сербська
Називний Родовий Давальний Знахідний Орудний Місцевий	корови корів коровам корів коровами (на) коровах	krávy kráv kravám krávy kravami (o) kravách	крäвe крäвa крäвaма крäву крäвама (о) крäвама

26. Проаналізуйте вміщені нижче приклади дієвідмінювання з української, чеської та болгарської мов і вкажіть, які висновки можна зробити щодо цього.

Однина

Мова→ Особа↓	Українська	Чеська	Болгарська
1. Я 2. Ти 3. Він, вона, воно	плету плетеш плете	pletu pleteš plete	плета плетеш плете

Множина

Мова→ Особа↓	Українська	Чеська	Болгарська
1. Ми 2. Ви 3. Вони	плетемо плетете плетуть	pleteme pletete pletou	плетем плетете плетат

27. Проаналізуйте зіставлення спільних для індоєвропейських мов назв, на основі яких реконструйовані праформи, і скажіть, чи залежить їх подібність від давності зрізу.

Давньо- індійська (санскрит)	Давньо- грецька	Латин-ська	Литов-ська	Укра-їнська	Індо- євро-пейська прафор- ма
návas dámas avis náctis duvá(u)	né(v)os dómos ó(v)is nyctos (Р. в.) dyo	novus dómus óvis noctis (Р. в.) dúo	návas - аvis nactis du	новий дім вівця ніч два	*nŏv- *dom- *ovik- *nŏct- *du-

28. Чи подібними є лексичні одиниці давніх індоєвропейських мов, подані в таблиці? Чому?

Мова→ Значення↓	Санскрит (давньоіндійська)	Литовська	Давньоруська
«хто» «котрий, який» «син» «стовп»	kas kataras sūnus stambhas	kas kataras sūnus stambas	къто которыи сынъ стълбъ

☻29. Чи знаєте ви, що…

Французька мова Канади заслуговує на увагу лінгвістів уже хоча б тому, що нею розмовляє близько 30 % населення Канади (більше п’яти мільйонів чоловік), та ще близько мільйона північноамериканців французького походження. Мова ця була завезена в Північну Америку в XVI – XVIII століттях у період її колонізації французами. Після семилітньої війни між Англією і Францією (1756 - 1763) французькі північноамериканські колонії перейшли Англії, частина французів повернулася у Францію, частина залишилася. Нині потомки французьких переселенців живуть в основному у східних штатах Канади (Квебек, Новий Брунсвік, Нова Шотландія, острів Принца Едуарда). Вони вважають своєю рідною мовою французьку. Чисельність їх постійно зростає, особливих тенденцій до асиміляції з англоканадською частиною населення не помітно.

…Загалом усякий, хто знає французьку мову, почувши мову франкоканадця, зрозуміє його, скаже, що той розмовляє по-французьки, але скаже це не без застережень чи навіть вагань. Настільки мовлення франкоканадців відрізняється від мовлення французів. Генетично вона безперечно сходить до французької мови, навіть можна точно сказати, до якого хронологічного періоду її життя. Але за минулі століття розбіжності між мовленням французів і франкоканадців стали такими помітними, що іноді навіть просте їх взаєморозуміння може виявитися утрудненим. Усе це, зрештою, стосується живого мовлення франкоканадців. Щодо літературної мови, то вона майже не відрізняється від мови Франції, нею ж розмовляє франкоканадська інтелігенція.

…Особливостями французького мовлення канадців є або архаїзми й діалектизми доби перших переселень, або неологізми, що виникли за майже 400 років побутування французької мови на американському материку. Вплив місцевих, індіанських, мов незначний і позначається лише в лексиці, особливо в топонімах. Наприклад, назва Канада – індіанське слово, що означає «поселення»; Квебек мовою гуронів – це «тіснина» (справді, це місто розташоване в порівняно вузькому місці річки Св. Лаврентія). Вельми відчутні результати постійного й широкого контактування з англійською мовою, контакту, що розпочався з другої половини XVIII століття. …За офіційними даними, майже 1,5 мільйона населення лише Квебека (загальна чисельність 5 мільйонів) – білінгви. З англійської мови у французьку запозичуються не лише спеціальні терміни чи слова, що позначають нові поняття, але й найпростіші, повсякденні слова – це результат спільного життя в містах, роботи на підприємствах, результат контактів у суспільному житті (Реферовская Е. А. Канадский вариант французького язика // Типология сходств и различий близкородственных языков. – Кишинев: Изд-во «Штиинца», 1976. – 100 с. – С. 74 – 79).

Практичне заняття № 2 (семінар)

Тема: Класифікація мов світу.

П л а н

1. Різноманітність мов світу.

2. Живі і мертві мови. Проблеми їх класифікації.

3. Генеалогічна класифікація мов. Інші сім’ї мов.

4. Типологічна класифікація мов.

5. Ареальна (географічна) і соціальна (функціональна) класифікація мов.

Література для підготовки(основна і додаткова)

Білецький А. О. Про мову й мовознавство. – К.: АртЕк, 1997.- 224 с.- С. 80-81; 103-109.

Кочерган М. П. Вступ до мовознавства: Підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих закладів освіти.- К.: Академія, 2000. – 368 с.– С. 58-61; 321 – 329.

Языкознание. Большой энциклопедический словарь. – М.: Большая Российская энциклопедии, 1998. - (Статьи: Ареальная лингвистика; Функциональная лингвистика).

 Домашня контрольна робота (Письмово) 

30. Розподіліть по групах і сім’ях відповідно до генеалогічної класифікації названі нижче мови..

А) Грецька, бретонська, білоруська, македонська, литовська, кашубська, бенгалі, англійська, румунська, латгальська, ісландська, чеська, осетинська, санскрит, французька, талиська, молдавська, провансальська, російська, фризька, латиська, полабська, африкаанс, іспанська, латинська, хетська, шотландська, німецька, ретороманська, галльська, вірменська, ірландська, готська, шведська, польська, таджицька, словацька, циганська.

Б) Санскрит, абхазька, баскська, українська, туркменська, алтайська, італійська, ірландська, креольська, угорська, аварська, чуваська, тамільська, ескімоська, майя, калмикська, марійська, фінська, португальська, прусська, датська, польська, киргизька, бенгалі, в’єтнамська, маорі, циганська, молдавська, курдська.

В) Таджицька, ідиш, тохарська, албанська, половецька, алеутська, чукотська, мегрельська, російська, фінікійська, англійська, синдхі, перська, татарська, узбецька, скіфська, іспанська, мордовська, чеська, бретонська, вірменська, сванська, осетинська, болгарська, бурська, бурятська, тибетська, яванська, кашубська.

Г) Японська, грузинська, в’єтнамська, бірманська, хетська, казахська, молдавська, мордовська, неситська, італійська, бретонська, датська, словацька, башкирська, сванська, афганська, лезгинська, маратхі, осетинська, пенджабі, українська, серськохорватська, кашубська, латиська, норвезька, голландська, латинська, фламандська, уельська.

П и с ь м о: й о г о в и д и і з н а ч е н н я

? Контрольний питальник

1. Що таке письмо? Коли виникли найперші спроби письмової фіксації думок і повідомлень?

2. Що таке піктографічне письмо? Чи має місце піктографічне письмо в сучасному житті?

3. Що таке ідеографічне письмо? Які ідеографічні системи є найвідомішими?

4. Що таке літерно-звукове (ін. назви - алфавітне, фонемографічне) письмо? Назвіть та охарактеризуйте основні його різновиди та етапи розвитку.

5. Що таке грецьке письмо? Яке його значення для європейської культури?

6. Чим складове письмо відрізняється від ієрогліфічного?

7. Коли виникла писемність у східних слов’ян? Які історичні етапи розвитку пройшло письмо?

8. Які зміни з’явилися в письмі після реформи Петра I?

9. Чи використовуються в українському письмі неалфавітні знаки?

10. «... Лише письмо надає міцності летючому слову, перемагає простір і час» (Я. Грот). Що мав на увазі автор цього вислову?

 31. Проаналізуйте наведену нижче інформацію, використайте її під час відповіді на практичному занятті та під час виконання завдань і вправ.

З давніх часів вважалося, що письмо – необхідне доповнення мови. Без нього неможлива ні достовірна історія, ні наука.

«Письмо – це знакова система фіксації мови на площині за допомогою умовних графічних елементів двох вимірів для передавання інформації на віддалі й закріплення в часі». У кінці кам’яного віку у первіснообщинному суспільстві виникли найперші спроби письмової фіксації думок і повідомлень. У ході культурного розвитку людства письмо зазнало еволюції, у ході якої склалося його чотири типи (залежно від смислового обсягу графічних знаків):

- піктографічне – це письмо, яке за допомогою малюнків (піктограм, тобто зображення на камені, дереві, глині предметів, дій і подій) схематично передавало загальний зміст вислову без відображення мовних особливостей тексту (звуків, слів і т.д.). Деякі елементи піктографічно-го письма збереглися до нашого часу (наприклад, дорожні знаки);

- ідеографічне письмо виникло в 4-3 тис. до н.е. Воно передавало абстрактні поняття, втілені у семантиці слова за допомогою устале-ного набору зображень або графічних символів. Наприклад, знак, що зображав ногу. Міг означати «ходити», «іти», «приходити», «стояти», «приносити» тощо. Це письмо називають ще логографічним. Найвідоміші такі ідеографічні системи:

- давньоєгипетське ієрогліфічне (4-3 тис до н. е.), шумерське, аккадське (4-3 тис. до н.е.), клинопис ( 2 тис. до н.е.). китайське ієрогліфічне (з 2 тис. до н.е.), яке збереглося до нашого часу, письмо майя в Центральній Америці (1 тис. до н.е.);

- складове письмо сформувалося з 2 тис. до н. е. У ньому кожен графічний знак відповідав складові слова. У цій системі письма менше знаків, ніж в ідеографічній, бо різних складів у мовах менше, ніж слів.

- літерно-звукове (ін. назви алфавітне, фонемографічне) письмо, у якому кожен графічний знак (літера) передає окремий звук (фонему). Це письмо мало два різновиди: консонантно-звукове – знаками позначалися лише приголосні звуки (консонанти). Виникло воно в 2-й пол. ІІ тис. до н. е. Голосні літери не мали окремих літер і при читанні їх потрібно було вгадувати. Вперше такі знаки з’явилися в єгипетському письмі. Творцями консонантно-звукового письма в чистому вигляді стали фінікійці (серед. ІІ тис. до н.е.). Фінікійське письмо взято за основу в більшості нині чинних літерно-звукових алфавітів. Його літери мали досить просту й зручну для написання й запам’ятовування форму. Писали фінікійці горизонтальними рядками справа наліво. Це письмо має цікаву і довгу історію свого існування.

Наступним етапом у розвитку літерно-звукового письма було виникнення на поч. І тис. до н. е. вокалізовано-звукового письма, коли на письмі стали позначати як приголосні, так і голосні звуки. Першими таке письмо почали використовувати стародавні греки. Грецьке письмо дало початок писемності всіх європейських народів. На його основі виникло кілька почеркових різновидів, з них найхарактерніші: устав (унціл), курсив (скоропис) і рядкове (мінускульне ) письмо (Півторак Г.П. Письмо // Українська мова: Енциклопедія/ Редкол.: Русанівський В.М. (співголова), Тараненко О.О. (співголова), М.П.Зяблюк та ін. – 2-ге вид. випр. І доп. – К.: Вид-во «Укр.енцикл.» ім. М.П.Бажана, 2004. – С.476)

 32. Прочитайте текст. Розкажіть про виникнення і розвиток писемності у східних слов'ян.

Писемність у східних слов'ян виникла ще до утворення давньоруської держави. Письмо, як допоміжний засіб спілкування людей між собою, виникло з потреб суспільства і розвивалося разом з ним. Історія письма нерозривно зв'язана з історією мови. Історично письмо пройшло декілька етапів розвитку.

У слов'ян було дві азбуки – кирилиця і глаголиця.

Устав – це повільне і урочисте письмо: букви майже прямокутні, однотипні, старанно виведені, одна від одної на однаковій відстані, між собою не з'єднані. Устав характеризує епоху, коли писемність мала переважно церковний характер. Саме цим і пояснюються його зовнішні риси: чіткий архітектурний характер ліній і незначна кількість скорочень. У зв'язку з офіційним прийняттям Київською Руссю в X ст. християнства на території східних слов'ян набула великого поширення кирилиця, що була упорядкована на зразок уставного письма в другій половині IX ст. в Болгарії і пристосована для передачі на письмі звуків старослов'янської мови. Поступово кирилиця стала у східних слов'ян єдиною азбукою як для старослов'янської, так і для давньоруської літературної мови. Як у південних, так і в східних слов'ян кириличне письмо пройшло такі три етапи у своєму розвитку: устав, півустав, скоропис.

Устав давніх рукописних пам'яток Давньої Русі не є копіюванням старослов'янського письма. Уставом писали приблизно до кінця XIV ст.

Півустав. У зв'язку з широким вживанням письма в побутових потребах з другої половини XIV ст. застосовується півуставне письмо. У півуставі букви менші проти уставних, лінії букв менш точні, не завжди прямі, часто похилені вправо, вужчі, витягнені, нерідко деякі букви виносяться над рядок. Півустав характеризує епоху, коли писемність стала надбанням широких мас населення. Зі зростанням попиту на книги півуставом користувалися як переписувачі, так і перші друкарі. У півуставі поєднується зручність письма й виразність висловлювання.

Одночасно з півуставом розвивався і скоропис. Скорописне письмо було розраховане на швидкість написання, а не на збереження і правильності букв. У скорописному письмі букви дрібніші, іноді прикрашаються різними додатковими лініями, закрутками, хвостиками. Скоропис характеризує епоху, коли письмо вже стало надбанням широких мас народу і почало використовуватися не лише для потреб вищої культури, а й у міжнародних і правових стосунках, у державному управлінні та в приватному листуванні.

Кирилиця в трьох стилях (устав, півустав, скоропис) проіснувала без особливих змін до початку XVIII ст. Лише деякі букви у зв'язку зі змінами у звуковій системі української мови стали позначати інші звуки. Наприклад, моментальне г передавалось то буквосполученням кг (кгрунт), то латинським g, a з 1591 року — буквою г.

На початку XVIII ст. Петром І була здійснена реформа письма. Кириличне письмо замінено новим типом письма – гражданкою (гражданським алфавітом). Гражданка являє собою новий шрифт, в якому буквам надано простішого, округлішого накреслення, близького до латиниці. Деяких змін зазнав і алфавіт. З алфавіту (півуставу) було вилучено діакритичні (надрядкові) знаки (титло, єрики, оксії, наголос тощо), було знято вісім рідковживаних букв: юси великий і малий, зело, кси, пси, і з крапкою, омега, іжиця і введено нову букву – Є. Цією спрощеною азбукою почали друкувати книги цивільного змісту, тому вона і дістала назву гражданської азбуки. А кирилиця залишалася тільки в церковному вжитку.

На початку XVIII ст. з'явилися книги, надруковані гражданською азбукою, і нове гражданське письмо стало загальновживаним у Росії. У XIX ст. гражданку перейняли болгари і серби.

У процесі історичного розвитку в кожній із східнослов'янських мов з'явилися нові відмінності в морфологічній структурі і фонетичній системі. Тож виникли і певні відмінності у правописі російської, української і білоруської мов.

1818-го року вийшла перша в XIX ст. українська граматика за авторства Олександр Павловського. Він перший звернув увагу на багатство української мови. Правопис О. Павловського відіграв позитивну роль, хоч і приживався досить повільно в силу міцних традицій попередніх віків.

В українському письмі також використовуються так звані неалфавітні знаки (ідеографічні засоби – хімічні формули, математичні умовні знаки, арифметичні тощо). Важливе місце займають цифрові знаки: арабські і рідше – римські. Вони переважно вживаються в науково-технічній мові.

Найбільш досконалою системою цифр є арабська (була створена в Індії близько V ст., в Європу занесли араби, тому й має таку назву). Цією системою цифр ми послуговуємося і тепер.

До початку XIX ст. існувала слов'янсько-кирилична система цифр, що слугувала нашим предкам. Вона запозичена з грецького письма. У ній 27 літер кириличного алфавіту, які мали ще й цифрове значення. Кожна літера вживалася в цифровому значенні і над нею ставився знак титло (~), що слугував також на позначення скорочених слів. До окремого виду письма належать: стенографія – система знаків швидкісного запису; ноти – система графічних знаків для запису музики.

Сучасна українська абетка (алфавіт, азбука) створена на основі старослов'янської кирилиці. Вона має 33 літери. На письмі вживається апостроф (’), ставиться знак наголосу (′), а також – м'який знак (ь). В українську абетку повернуто літеру (ґ), що була вилучена раніше з мовного вжитку. Вона зустрічається в небагатьох власне українських і давньозапозичених словах. Наприклад: ґрунт, обґрунтувати, ґанок, ґлей, ґноття, ґерлиґа, ґешефт, ґалаґан, ґава, ґав'ячий, ґречний, ґердан, ґестка, ґаблі, ґедзь, ґазда, ґляґанка, ґелґіт.

 33. Прочитайте тексти. Спробуйте з’ясувати сутнісну відмінність предметного письма від передавання повідомлень за допомогою графічних зображень та умовних знаків?

Спочатку люди не мали ніякої писемності. Тому доволі важко було передавати інформацію на великі відстані. Широко відома легенда, розказана грецьким істориком Геродотом у V ст. до Н. Х., який зі слів своїх інформаторів повідомляє про предметне послання скіфських володарів до перського царя Дарія (кн. IV, розд. 131). Це послання складалося з птаха, миші, жаби й п’ятьох стріл. Гонець, котрий доставив послання, сказав, що більше нічого повідомити йому не велено, і з тим розпрощався з царем. Постало питання, як же інтерпретувати це послання скіфів. Цар Дарій вирішив, що скіфи віддають себе під його владу й на знак покірності приносять йому землю, воду та небо, а стріли означають, що скіфи відмовляються від опору. Але один з мудреців заперечив Дарію. Він витлумачив послання скіфів зовсім інакше: «Якщо ви, перси, як птахи не злетите в небо, або як миші не зариєтеся в землю, або як жаби не поскачете в болото, то не вернетеся назад, влучені цими стрілами (розд. 132)». Як показали подальші події, цей мудрець виявився правим.

Відомими історичними прикладами предметного письма також є вампум (ірокезьке письмо, представлене різнокольоровими мушлями, нанизаними на мотузку) та кипу (перуанське письмо, в якому інформація передавалася кольором і кількістю вузликів на мотузках). Звичайно, предметне письмо було не найзручнішим способом передачі інформації і з часом люди придумали більш універсальні інструменти.

Графічні зображення об’єктивної дійсності можна розподілити за видами в такій послідовності:

1. копія фактів дійсності (при сучасній дійсності це може бути фотографія);

2. ідеалізоване, тобто прикрашене зображення (як, наприклад, античні статуї богів і героїв);

3. розчленована натура (як, наприклад, бюсти – скульптурні портрети, зображені частини замість цілого);

4. навмисне викривлене зображення для досягнення емоційної реакції (карикатура);

5. фантастичні сполучення (комбінації) окремих частин природних тіл (в античних міфах і в мистецтві: кентавр, пегас, химера, горгона і т. ін.);

6. навмисне спрощене, або схематичне, зображення, яке зберігає видимий зв’язок з натурою (наприклад, схематичні зображення людей в наскельному живописі Тассілі на півночі Африки);

7. натяк на схематичне зображення, як-от: у китайських ієрогліфічних знаках: גּ «людина»,  «рот».

В ієрогліфічному письмі зазвичай важко розрізнити початкове зображення, покладене в його основу. В ієрогліфах з’являються типові конструктивні елементи, що повторюються в різних знаках. Вірогідно, причиною цього було прагнення людини спростити запис письмового тексту, спростити навчання письму. Однак ієрогліфічне письмо, незважаючи на таке прагнення, продовжувало зберігати свій суттєвий недолік: воно не мало жодного зв’язку з вимовою слова. Внаслідок цього усне й писемне мовлення існували немовби окремішно. Окрім того, в мовах, для яких характерна зміна форми слова залежно від його синтаксичної ролі, доводилося доповнювати ієрогліфи спеціальними позначеннями для форм слів.

Значним кроком на шляху зближення усного й писемного мовлення стало формування складової писемності. Найбільш відомими складовими писемностями є клинописні (древньоперська, аккадська та інші спадкоємці шумерського письма), західносемітські (фінікійська, арабська та інші спадкоємці древньоєгипетської ієрогліфіки) та японські складові системи (катакана й хирагана). Фінікійське письмо відіграло в житті люства дуже важливу роль. Саме воно лягло в основу грецького письма, від якого походить латиниця й кирилиця і, відповідно, більшість сучасних писемностей.

Коли фінікійським письмом почали користуватися греки, вони зіткнулися з проблемою повноцінної передачі звучання слів за допомогою складової фінікійської системи. Справа в тім, що у фінікійському письмі, по суті, були відсутні букви для позначення голосних звуків. Для греків, зважаючи на специфіку утворення слів, це виявилося незручним. Тому з’явилися символи для позначення голосних. Внаслідок цього письмо перейшло на ще більш універсальний рівень. Тепер, використовуючи близько 30 знаків, котрі з легкістю могла вивчити кожна людина, можна було передати практично будь-які слова усного мовлення. Алфавітне письмо завдяки своїй простоті швидко поширилося по всьому світі (хоча в деяких цивілізаціях перехід до нього не відбувся).

♦ 34. Самостійно опрацюйте тему щодо виникнення писемності у слов’ян (Лучик В. В. Вступ до слов’янської філології: Підручник. – К.: ВЦ «Академія», 2008. – С.203 - 243) і дайте відповіді на такі запитання:

1. Які передумови виникнення писемності у слов’ян? Аргументуйте використання слов’янами письма до прийняття християнства.

2. Як було створено власне слов’янське письмо? Проаналізуйте роль Костянтина (Кирила) і Мефодія та їхніх учнів у цьому процесі.

3. Охарактеризуйте хронологічне співвідношення абеток глаголиці й кирилиці.

4. У чому специфіка накреслення глаголичних літер? Опишіть їх назви, звукові й числові значення, основні етапи розвитку.

5. Які особливості накреслення кириличних літер? Охарактеризуйте їх назви, звукові й числові значення, варіанти кирилиці в слов’янських мовах.

6. Проаналізуйте слов’янські надписи на предметах матеріальної культури.

7. У чому особливість богословських рукописів у слов’ян? Охарактеризуйте такі рукописи, їхні копії та видання.

8. У чому полягає особливість пам’яток світського характеру? Опишіть основні світські літописи та історичні твори. У чому проблема т. зв. «В(е)лесової книги»?

9. Що спричинило появу інкунабул (Інкунабули – (лат. incunabula – колиска, початок) перші друковані видання в Європі, які вийшли у світ після винайдення книгодрукування в середині XV ст. до 1 січня 1501 року) та інших першодруків? Проаналізуйте поширення цього процесу в слов’ян.

35. Скільки видів графічного письма представлено в наведених нижче записах? Що це за види? Який із записів можна назвати піктографічним? У чому ви вбачаєте переваги й недоліки кожного із видів:

I, II, III; 1, 2, 3; один, два, три; one, two, three; eins, zwei, drei; un, deux, trios.

36. Порівняйте два наведених нижче записи й зробіть висновок про особливості ідеографічного й фонографічного письма.

1. (a + b)² = a² + 2ab + b².

2. а плюс бе у квадраті дорівнює а у квадраті, плюс подвоєний добуток а на бе у квадраті.

37. У наведених уривках виділіть ідеограми і поясніть їх значення та мету використання:

а) Потреби математики вже давно вказували на серйозну необхідність розширення поля дійсних чисел. Як ми знаємо, у ньому, окрім додавання, віднімання, множення й ділення, виконується ще й дія зведення в степінь, що являє собою не що інше, як багаторазове множення. А от добування коренів, тобто дія, протилежна зведенню в степінь, можлива не завжди. Ми не знаємо, наприклад, який смисл можна надати виразам √-1, ⁴√ -16. Тому в полі дійсних чисел не розв’язуваними є навіть такі на перший погляд прості порівняння, як х² + 1 = 0; х⁴ + 16 = 0 і т. д.

Так ми приходимо до необхідності розширити поле дійсних чисел шляхом приєднання до нього нових чисел так, аби розширена множинність утворювала числове поле, в котрому завжди було б можливим виконання дії добування коренів.

б) Вибір чемпіоном світу дебютної побудови міг виявитися для Т. Петросяна дещо несподіваним (адже зазвичай А. Карпов на 1. c4 Kf6 2. Kc3 грає – 2…е6), і він відреагував негайним 5.Kd5 (частіше зустрічається 5. Cg2 0 – 0 6. Kd5).

На сьомому ході білим не можна було продовжувати 7. К:е5?, бо після 7… Фе4 вони зазнають великих втрат. Однак замість обраного Т. Петросяном 7. Cg2 у змаганнях останніх років, як правило, грають 7. K:d4 cd 8. Cg2 0 – 0 9. 0 – 0.

У подальшому з дошки зникають усі легкі фігури, і позиції стають цілком урівноваженими.

38. Із поданих нижче українських слів виділіть слова, в написанні котрих ви можете виявити дію: а) етимологічного принципу орфографії, б) морфологічного, в) умовно-символічного, г) традиційно-історичного, д) фонематичного, е) фонетичного. Який принцип є провідним в українській орфографії? Подайте арґументовану відповідь.

Важкий, дешевий, холод, зал, мак, розпис, ніч, м’яч, бджола, весна, росходитися, компанія, сьогодні, цирк, шило, стіл, жити, м’ята, пора, Україна, гриб.

39. Зіставте між собою алфавіти східнослов’янських мов (української, білоруської, російської). Вкажіть кількість букв у кожному з них. Визначте, які букви використовуються в усіх трьох алфавітах, які в двох із них, які – в одному. Які алфавіти більше схожі між собою і чому? Чи є в цих алфавітах лігатури й букви з діакритиками? (Для довідок скористайтеся вміщеними нижче таблицями).

Український алфавіт

Вимова букви	Аа	Бб	Вв	Гг	Ґґ	Дд	Ее
Назва букви	а	бе	ве	ге	ґе	де	е
Вимова букви	Єє	Жж	Зз	Ии	Іі	Її	Йй
Назва букви	йе	же	зе	и	і	ї	йот
Вимова букви	Кк	Лл	Мм	Нн	Оо	Пп	Рр
Назва букви	ка	ел	ем	ен	о	пе	ер
Вимова букви	Сс	Тт	Уу	Фф	Хх	Цц	Чч
Назва букви	ес	те	у	еф	ха	це	че
Вимова букви	Шш	Щщ	Ьь	Юю	Яя
Назва букви	ша	ща	Знак м’як-шен-ня

Білоруський алфавіт

Вимова букви	Аа	Бб	Вв	Гг		Дд	ДЖ дж
Назва букви	а	бе	ве	ге		де	дже
Вимова букви	ДЗ дз	Ее	Ее	Жж	Зз	Іі	Йй
Назва букви	дзе	Е	е	Же	Зе	і	і (не-скла-дове)
Вимова букви	Кк	Лл	Мм	Нн	Оо	Пп	Рр.
Назва букви	ка	ел	ем	ен	о	пе	ер
Вимова букви	Сс	Тт	Уу	Ўў	Фф	Хх	Цц
Назва букви	ес	те	у	У (не-скл.)	еф	ха	це
Вимова букви	ЧчШш	Ыы	Ьь	Ээ	Юю	Яя
Назва букви	че	и	Знак м’як-шен-ня	е	ю	я

Російський алфавіт

Вимова букви	Аа	Бб	Вв	Гг	Дд	Ее	Ёë
Назва букви	а	бе	ве	ге	де	є	йо
Вимова букви	Жж	Зз	Ии	Йй	Кк	Лл	Мм
Назва букви	же	зе	і	і (не-скла-дове)	ка	ел	ем
Вимова букви	Нн	Оо	Пп	Рр	Сс	Тт	Уу
Назва букви	ен	о	пе	ер	ес	те	у
Вимова букви	Фф	Хх	Цц	Чч	Шш	Щщщ	Ъъ
Назва букви	еф	ха	це	че	ша	ща	Твер-дий знак
Вимова букви	Ыы	Ьь	Ээ	Юю	Яя
Назва букви	и	М’я-кий знак	е	ю	я

 40. Прочитайте текст. Поясніть чому українська та польська мови користуються різними алфавітами. Розкажіть, на яких принципах написання ґрунтується українське та польське письмо. Наведіть приклади.

Українське та польське письмо мають різні алфавіти – кирилицю та латиницю. З часом вони були удосконалені, наближені введеням у кожній мові діакритичних знаків, дволітерних позначень тощо. Особливістю обох мов є загальна відповідність окремих фонем та їх літерних відповідників. Позиційні варіанти фонем здебільшого не мають окремих знаків.

Сучасний український алфавіт містить 33 літери, які можуть бути великими й малими.

У польському алфавіті 35 літер (q, v, x вживаються в написанні запозичених слів).

Український та польський правописи ґрунтуються в основному на фонематичному, морфологічному, та фонетичному принципах, традиційно-історичне написання використовується обмежено.

У польській мові фонетичний принцип виявляє себе на позначення м’якості приголосних (на кінці слова або перед приголосними м’якість позначається надрядковою рисочкою: ń, ś, ź, dź, наприклад, koń). Перед голосним [і] та іншим голосним м’якість попереднього надрядковою рисочкою не позначається, без наступного голосного читається, перед іншим голосним [і] не вимовляється: kino, Piotr.

На позначення українських м’яких приголосних окремих літер немає. Вони передаються позбавленою звучання літерою ь – знаком м’якшення та наступними літерами ю, я, є: синя, синю, синє (крім випадків, коли позначають сполучення з фонемою |j|: співаю, а також наступною літерою і: дім, ліс. Нерідко пом’якшення приголосної взагалі не позначається, а забезпечується асиміляцією: пі[с^/н^/]я, гі[с^/]ть.

Здебільшого українські літери позначають кожну окрему фонему. Відхилення від фонематичного принципу виявляється, зокрема, у позначенні двох фонем літерою ї або щ, однієї фонеми – двома літерами (при написанні африкатів дж, дз), у позначенні фонеми |j| та наступної голосної літерами я, ю, є, ї: ягідка, п’ють, приємний, їсти.

Фонематичний принцип позначається на написанні польських неносових голосних, дзвінких і глухих приголосних.

Морфологічний принцип полягає в збереженні написання морфем незалежно від їхньої позиції в слові. Порівняйте написання и в українських словах жити, жила, живе незалежно від зміненої вимови. У польській мові зберігається написання rz на позначення шиплячого, що чергується з [r]: korze – kora, chorzy – chory, morze – morski.

До українських традиційних написань належить, зокрема, позначення різних звуків літерами я, ю, є, ї, у польській мові – позначення носових голосних ą, ę незалежно від їх сучасної вимови тощо.

Написання апострофа перед я, ю, є, ї в українській мові визначається правилами: п’ять, в’ються, об’єднання. У польській мові апостроф ставиться лише в окремих словах іншомовного походження: colleg’ów, Harry’ego.

Особливістю польської графіки є збереження, на відміну від української, такого написання іншомовних власних імен і географічних назв, яке відповідає їх писемному вигляду в оригіналі, наприклад: Manchester, Schiller, Charle de Gaulle. Частина давно запозичених власних назв передається згідно з польською традицією: Paryż, Puszkin.

В українській мові використовуються традиційні принципи транслітерації польських власних імен, порівняйте: Mickiewycz – Міцкевич, Konopnicka – Конопницька (Кононенко В. І., Кононенко І. В. Контрактивна граматика української та польської мов: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 2006. – 391 с. – С. 68 - 69).

Практичне заняття № 3

Тема: Письмо: його види і значення

П л а н

1. Значення письма.

2. Науки, що вивчають письмо.

3. Типи начертального письма.

4. Предметне письмо.

5. Графіка й алфавіт.

6. Поняття транслітерації.

7. Орфографія та її принципи.

Література для підготовки(основна і додаткова)

Білецький А. О. Про мову й мовознавство. – К.: АртЕк, 1997.- 224 с. - С. 49-72.

Кочерган М. П. Вступ до мовознавства: Підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих закладів освіти.- К.: Академія, 2000. – 368 с. – С. 164-179.

Лучик В. В. Вступ до слов’янської філології: Підручник. – К.: ВЦ «Академія», 2008. - 344 с.

Языкознание. Большой энциклопедический словарь. – М.: Большая Российская энциклопедии, 1998. – 685 с. (Статті: Піктографія; Письмо (Західні алфавіти; Слов’янске письмо).

☼ 40. Дослідницьке завдання. В одному з оповідань Конан Дойля (рос. переклад «Пляшущие человечки») справа була розкрита завдяки розшифруванню особливого виду письма. Проаналізуйте його і зробіть висновок про тип письма (Письмово).

Ф о н е т и к а, ф о н о л о г і я

? Контрольний питальник

1. Назвіть три аспекти звуків мовлення.

2. Якою є природа звукових ознак, що складають фізіологічний (артикуляційний) аспект звуків мовлення? Назвіть ці ознаки на прикладі окремих звуків.

3. Якою є природа звукових ознак, що складають фізичний (акустичний) аспект звуків мовлення? Назвіть ці ознаки на прикладі окремих звуків.

4. У чому полягає основна функція звуків мовлення?

5. Що таке функціональний аспект звуків мовлення? Чому його ж називають соціальним аспектом? Що складає соціальність звука?

6. Чи можна сказати, що соціальний аспект звуків мовлення утворюється за допомогою звукових ознак, матеріально відмінних від перших двох типів ознак?

7. Чому в окремому звукові не можна вказати функціонально значимі ознаки, якщо невідомо, в якій мові він використовується?

8. Як інакше називаються функціонально важливі звукові ознаки?

9. Що таке звукова опозиція, чи інакше – опозиція звукових ознак? Покажіть це на прикладах.

10. У чому різниця між фонологічними й не фонологічними звуковими ознаками та їх опозиціями?

11. Що таке фонема як явище мовлення?

12. Що таке фонема як явище мови?

13. Як співвідносяться один з одним звук мовлення і фонема?

14. Чи можна сказати, що фонема існує у звукові мовлення як загальне в окремому. Аргументуйте свою відповідь.

15. Чому не можна вимовити фонему? Доведіть.

16. Що таке алофон?

17. Від чого залежить вибір алофона в мовленні? Покажіть це на прикладі двох алофонів однієї фонеми. Наведіть приклади алофонів голосних і приголосних фонем.

18. Як можна встановити, до однієї чи до різних фонем належать ті чи інші звуки?

19. Що таке корелятивна пара фонем (чи звуків)? Наведіть приклади корелятивних пар.

20. Що таке нейтралізація фонологічних опозицій? Що виникає внаслідок нейтралізації? Покажіть на прикладах.

21. Опишіть умови, що можуть викликати нейтралізацію фонологічних опозицій.

22. Що таке система фонем? Чому фонеми будь-якої мови існують лише як члени системи?

23. У чому полягає історична мінливість системи фонем? Користуючись навчальними посібниками, наведіть приклади такої мінливості.

24. Що означає «варіювання фонем»? Чим воно може викликатися?

25. Як можна пояснити різницю в кількості фонем (голосних і приголосних) в українській, англійській, німецькій, французькій мовах?

26. Дайте визначення фонологогічно суттєвих ознак фонеми.

27. Що таке дистрибуція фонеми? Наведіть приклади дистрибутивних обмежень фонем в українській (англійській, французькій, німецькій, іспанській) мові.

28. Наведіть приклади різних типів опозицій – привативних, градуальних, еквіполентних.

29. Якою є позиція приголосних фонем у словах «рік», «зуб», «крокую»?

 41. Познайомтеся з наведеними нижче висловлюваннями вчених і вкажіть, як вони визначають природу звуків людського мовлення.

…Кожний звук людського мовлення існує, подібно до будь-якого звука взагалі, як певне фізичне, механічне явище, цілковито незалежне від того, чи сприймає хтось цей звук чи ні, - це фізичний аспект звука мовлення.

Але той самий звук, що сприймається нашою нервовою системою (периферичною й центральною), являє собою вже інший – біологічний аспект явища, котрий, очевидно, не лише не збігається з першим, але навіть не завжди паралельний йому і в кожному випадку перебуває з ним у вельми складних функціональних відношеннях, які й вивчаються в так званій «психофізіології звука».

Але очевидно, що існує й третій аспект явища – лінгвістичний, або, через те що лінгвістика є соціальною наукою, - соціальний. Справді, питальна частка о?, вимовлена голосно чи пошепки, басом чи дискантом, являє собою, звичайно, цілком різні звуки і фізично, і біологічно. Але з лінгвістичної, або соціальної, точки зору це одна й та сама частка, один і той самий звук. <… >

Чим же визначається це спільне? Імовірно, саме комунікацією, котра є основною метою мови (Щерба Л. В. Фонетика французского языка. – М.; Л., 1937. – С. 17).

Що стосується звуків мовлення… це найменшою мірою «фізичні речі», а в основному знаки, тобто елементи другої сигнальної системи, причому системи різної залежно від тієї чи іншої мови, котрою люди розмовляють (Реформатський А. А. Фонология на службе обучения произношению народного язика // Хрестоматія из истории отечественной фонологии. – М., 1970. – С. 507 - 508).

Звук – цілісна й неподільна далі одиниця мовленнєвого потоку (Гвоздев А. Н. Вопрос о фонемах в «Очерке грамматики русского литературного языка» Р. И. Аванесова и В. Н. Сидорова // Избранные работы по орфографии и фонетике. – М., 1963. - С. 131).

Говорячи про найкоротші звукові одиниці, ми маємо на увазі такі вимовно-слухові елементи, котрі виділяються в слові під час його послідовного … лінійного членування як одиниці найпростіші, мінімальні, далі не членовані, що займають мінімальний відрізок часу. Отже під найкоротшими звуковими одиницями мови розуміють те, що зазвичай… називається звуком мовлення (Аванесов Р. И. Русская литературная и диалектная фонетика. – М., 1974. – С. 22 - 23).

 42. Порівняйте наведені нижче висловлювання лінгвістів і визначте, яка властивість звука надає можливість виділити окремий звук у мовленнєвому потоці.

Через те що основний інтерес мовлення лежить у смислових уявленнях, то звукові не перебувають в освітленій точці свідомості. Здавалося б, з цієї точки зору, що й аналіз звукових уявлень нормально нами не проводиться, і фонетичне членування є наслідком значною мірою наукового мислення. Але справа в тім, що елементи смислових уявлень часто виявляються асоційованими з елементами звукових уявлень, так [l] в (російських – О. К.) словах пил, бил, выл, дала асоційовано з уявленням минулого часу; [а] в словах корова, вода асоційовано з уявленням суб’єкта; [u] в словах корову, воду – з уявленням об’єкта і т. д. …Завдяки подібним смисловим асоціаціям елементи наших звукових уявлень і отримують відому самостійність (Щерба Л. В. Русские гласніе в качественном и количественном отношении. – Спб, 1912. – С. - 6).

Присутність кожного звука, що входить до складу певного слова, необхідна для збереження саме цього слова. Слово стіл, наприклад, не мислиться інакше, як таке, що складається з чотирьох звуків… Це, звичайно, означає не те, що кожний з цих звуків несе в собі частину значення, із суми котрих складається значення слова стіл, а те, що в слові ми маємо єдність звучання й звукового образу (Зиндер Л. Р. Общая фонетика. – М., 1979.- С. 39).

Те, що наше мовлення можна розділити на окремі звуки, які ми відрізняємо один від одного, здається природним. Здається цілковито очевидним, що всі чують різницю між голосними в (російських – О. К.) словах дома – дума, чи приголосними в словах вес – весь, рак – лак і відрізняють налет від нальет просто за звучанням.

Але насправді виділення окремих звуків у потоці мовлення не визначається лише звучанням. Одне й те саме звучання носіями різних мов оцінюється з точки зору звукового складу по-різному: корейці не помітять різниці р від л, араби о від у, для французів у вес і весь як різні звуки будуть оцінені голосні, а не кінцеві приголосні; і носії дуже багатьох мов ніяк не зможуть почути різницю між налет та нальет.

Таким чином, виділення окремих звуків та оцінка їх як однакових чи різних залежить від особливостей мовної будови.

Щоб визначити, скільки різних звукових одиниць використовується в мові, необхідно вирішити два завдання: 1) розділити потік мовлення на окремі звуки – мінімальні звукові відрізки; 2) визначити, які звуки необхідно розглядати як однакові, а які – розрізняти.

Мовні механізми, що забезпечують таке лінійне членування й ототожнення сегментів мовленнєвого ланцюга вперше показав Л. В. Щерба в 1912 р. (Бондарко Л. В., Вербицкая Л. А., Гордина М. В. Основы общей фонетики: Учеб. Пособие. – СПб.: Узд-во С.-Петегбургского ун-та, 1991. – 152 с. – С. 6).

 43. Познайомтеся з експериментом, описаним у роботі Є. І. Негневецької та А. М. Шахрановича «Мова і діти» (М., 1981. – С. 22), і встановіть, у чому полягає відмінність у сприйнятті звукового ладу мови дітьми й дорослими.

…На вопрос: «Что больше – кит или кот?» - маленькие дети, не знающие (это было установлено), что такое кит, в абсолютном большинстве отвечали «кот». Очевидно, что что-то в этом слове, в его звуковой оболочке заставляло детей предположить, что кит – это что-то маленькое…

Мы предположили, что звук [и] у детей ассоциируется с чем-то маленьким, а звук [о] – с большим… Для чистоты эксперимента, для того, чтобы исследовались только внешние звуковые свойства слов, мы взяли … квазислова – несуществующие слова.

Перед ребенком раскладывались деревянные фигурки разной величины. Ребенку предлагалось следующее задание: «Давай назовем эти фигурки Бим и Бом…». И ребенок выбирал маленькие фигурки и откладывал их: «Вот Бим, и вот Бим».

 44. Прочитайте, з’ясуйте термінологічне значення таких слів, як вокалізм, консонантизм, дифтонг, дифтонгоїд, африкат, транскрипція, транслітерація, палаталізовані звуки, однофокусні і двофокусні.

Сукупність голосних звуків окремої мови називається її вокалізмом. Вокалізм російської мови бідніший від вокалізму, наприклад, таких мов, як англійська, французька, німецька. Російський вокалізм не має таких поєднань двох голосних, які утворювали б один склад, як, наприклад, у німецькій мові: blau, grau, Frau, Kraut, Strauß. Немає в українській та російській мовах і таких голосних, як німецькі огублені голосні: ö та ü, наприклад: Flöte, Gönner, Höhle, Stör, früh, fünf, kühl, dünn. Двоголосні, які утворюють один склад, називаються дифтонгами. У російській мові, наприклад, немає справжніх дифтонгів, але є схожі на них поєднання голосних і напівголосних, як, наприклад: чай, чей, слой, злой, змей. Цей й єдиний у російській, як і в українській, мовах напівприголосний (власне середньоязиковий або палатальний, піднебінний). Його поєднання з голосними утворюють не дифтонги, а дифтонгоїди.

Сукупність приголосних нашої мови називається консонантизмом. В українській мові дуже багатий консонантизм. У ній розрізнюються: шумні й сонорні, зімкнені й щілинні, дзвінкі й глухі, губні й носові, передньоязикові, середньоязикові й задньоязикові, бокові й дрижачи (латеральні й вібранти), прості звуки й африкати, палаталізовані («м’які») й не палаталізовані («тверді»).

За особливостями артикуляції серед щілинних розрізняють: однофокусні [с, з] і двофокусні [ш, ж] і так само серед африкатів: однофокусна [ц] і двофокусна [ч]. В українській мові є дзвінкі [дз] і [дж]: дзеркало, джерело.

Усне мовлення можна фіксувати засобами сучасної техніки, а потім у лабораторних умовах аналізувати записи. Для навчання мов виявляється корисним запис текстів знаками спеціального алфавіту, який підходить для усіх мов, незалежно від тих різновидів письма, що для них використовуються. Цей алфавіт (набір знаків) називається т р а н с к р и п ц і є ю. Існує два види транскрипції: в у з ь к а, або ф о н е т и ч н а, й ш и р о к а, або ф о н о л о г і ч н а.

Транслітерацією називається заміна знаків одного алфавіту на знаки іншого алфавіту, наприклад, українського – латинськими літерами або грецького латинськими. Мабуть, ви без особливих труднощів прочитаєте вітальну телеграму від вашої подруги з Парижа: Pozdravliaju dnem rozdenija zhelaju vsego khoroshego Do vstrechi Esther (Білецький А.О. Про мову і мовознавство: Навч. посібник для студентів філол. спец. вищ. навч. закладів. – К.: «АртЕк», 1996. – 224 с. – (Трансформація гуманітарної освіти в Україні). – С. 21 - 23).

☻45. Чи знаєте ви, що…

У мові давніх римлян усі голосні були короткими або довгими, і ця їхня властивість була фонологічною. Слово mālum з довгим [ā] означало «яблуко» а слово mălum з коротким [ă] означало «погане». Отже, коли римлянин казав e mălis elige minimum (з коротким [ă]), це означало «з поганого вибирай найменш погане», а це саме, однак з довгим [ā], означало «з яблук вибирай найменше» (Білецький А.О. Про мову і мовознавство: Навч. посібник для студентів філол. спец. вищ. навч. закладів. – К.: «АртЕк», 1996. – 224 с. – (Трансформація гуманітарної освіти в Україні). – С. 24).

Чи помітили ви, що наша мова чи письмо дещо схожі на телеграфічні знаки азбуки Морзе? У всіх трьох випадках ідеться про знаки або звуки, яким надано певного значення. За «наказом» мозку наші голосові зв’язки, гортань, рот, піднебіння, губи разом з дихальними органами видають різні звуки, які, відповідно поєднуючись, утворюють людську мову. Чужа мова незрозуміла, якщо людина не може її «розшифрувати», так само як азбука Морзе незрозуміла для людини, що з нею незнайома.

Кожна людина має передавач мовних кодів – органи мовлення, а також приймач тих кодів, у ролі якого виступають органи слуху – вуха. Висловлюючись за допомогою термінології сучасної техніки, мозок розшифровує коди, що їх уловлює цей приймач, і встановлює їх значення. Звичайно, процес дешифрування або декодування, що відбувається в нашому мозку, набагато складніший, аніж дешифрування крапок та рисок телеграфічного коду і перетворення їх на письмові знаки (Томан І. Мистецтво говорити: Пер. З чес. – К.: Політвидав України, 1986. – 223 с. – С. 13).

Дитина намагається вимовляти звуки так, як вимовляють їх батько й мати, намагається встановлювати зв’язки між звуками, які чує, і предметами, на які їй указують батьки. На це спрямовані всі її зусилля.

Не менше значення тут має і допомога дорослих, які оточують дитину і які допомагають їй тим більше, чим сильніше є її прагнення оволодіти звуками, навчитися говорити. Незабаром дитина усвідомлює, що крики та плач, за допомогою яких вона намагається виразити свої почуття й бажання, не завжди зрозумілі для оточення. Тож немає нічого дивного в тому, що дитина прагне навчитися говорити якомога швидше. Часом ми дивуємося з того, що і дорослі, і діти вчаться іноземної мови з далеко меншим успіхом, ніж рідної. Причина цього полягає в тому, що при вивченні іноземної мови відсутній той життєво важливий мотив, яким керуються діти, вивчаючи рідну мову (Томан І. Мистецтво говорити: Пер. З чес. – К.: Політвидав України, 1986. – 223 с. – С. 14).

У складових тональних мовах, таких, як бірманська, в’єтнамська, китайська та деякі інші, де морфема дорівнює складу, а нерідко й збігається зі словом, словесного наголосу немає. Кожний склад слова характеризується так званим тоном, що накладається на склад як на ціле. Належність складу до того чи іншого тону – така ж невід’ємна характеристика морфеми, як і звукові елементи, що її утворюють. Фонетичні характеристики тону – це висота голосу, її зміни, тривалість складу, інтенсивність елементів складу, якість голосу, а часто деякі інші ознаки (фарингалізація, гортанне змикання).

У китайській мові розрізняються 4 тони: 1 – високий рівний, 2 – високий висхідний, 3 – низький спадний-висхідний і 4 – спадний від вищого до нижчого рівня. Склади з тим самим звуковим складом, але в різних тонах, є різними словами: /da¹/ «споруджувати», /da²/ «відповідати», /da³/ «бити», /da⁴/ «великий». У в’єтнамській мові розрізняються 6 тонів: 1 – високий рівний, 2 – низький слабко спадний, 3 – високий переривчастий, 4 – низький спадний-висхідний, 5 – високий висхідний і 6 – низький різко спадний: /ba¹/ «три», /ba²/ «жінка», /ba³/ «по^/кидь», /ba⁴/ «баба», /ba⁵/ «обійняти», /ba⁶/ «навздогад». У таких мовах немає протиставлення тону і його відсутності, а є лише різні способи тонування складу (Бондарко Л. В., Вербицкая Л. А., Гордина М. В. Основы общей фонетики: Учеб. Пособие. – СПб.: Узд-во С.-Петегбургского ун-та, 1991. – 152 с. – С. 111).

У випадках, коли необхідно точно й недвозначно зафіксувати звуковий бік мовлення на письмі (наприклад, під час опису будови мови), використовується особлива система знаків – фонетична транскрипція. Основний принцип транскрипції полягає в тому, що для кожного звука приймається лише одне позначення, і навпаки: кожний знак може бути прочитаний тільки одним способом. Іншими словами, в транскрипції дотримується взаємно-однозначна відповідність знака й звука, незалежно від значення записаного. Знаки фонетичної транскрипції прийнято поміщати в квадратні дужки: [ ].

У фонематичній транскрипції один і той самий знак використовується для позначення однієї фонеми, незалежно від різниці між її алофонами. Знаки такої транскрипції поміщаються в косі дужки: / /. Застосування фонематичної транскрипції вимагає попереднього встановлення системи фонем мови й фонемного складу слова (Бондарко Л. В., Вербицкая Л. А., Гордина М. В. Основы общей фонетики: Учеб. Пособие. – СПб.: Узд-во С.-Петегбургского ун-та, 1991. – 152 с. – С. 127, 130, 131).

На відміну від української мови, в якій трапляються і відкриті й закриті склади, в японській мові зустрічаються лише відкриті склади: [хана] «квітка», [хіто] «людина», [ханасі] «оповідання, казка», за винятком одного типу складів, що закінчуються приголосним [н], наприклад: [хон] «книжка», [ніхон] «Японія», [кадзан] «вулкан» (Білецький А.О. Про мову і мовознавство: Навч. посібник для студентів філол. спец. вищ. навч. закладів. – К.: «АртЕк», 1996. – 224 с. – (Трансформація гуманітарної освіти в Україні). – С. 25).

46. З’ясуйте кількість звуків у поданих словах, які з них голосні і які приголосні.

Біблія, земля, осінь, джміль, щедрий, дзиґа, об’їзд, доля, зілля, тьма, ґедзь, в’ялий.

47. Проаналізуйте звуковий склад слів, з’ясуйте, коли порівнювані слова відрізняються

*лише однією фонемою;

*мають подібні фонеми, але з різним наголосом;

*мають однакові фонеми, але вжиті в іншому порядку.

Оболонка – ополонка, дуб – сом, сад – суд, куб – клуб, гра – грам, гірка – гірко, хати – хати, джміль – міль, дорОга – дорогА, банка – байка, вір – звір, перелаз – перелазь.

48. Запишіть фонематичною транскрипцією, з’ясуйте фонемний склад поданих слів.

В’юн, ковінька, бязь, бур’ян, криниця, ягня, Єва, їжак, маяк, вощаний, джерельний, яровий, миттєвий.

49. Лінгвістична задача. На підставі поданого фонематичного опису знайдіть фонеми і слова, утворювані ними при сполученні в тій послідовності, яка вказується цифрами при фонематичній характеристиці:

а) Слово з 5 фонем: 1) приголосна, проривна, задньоязична, глуха, тверда; 2) приголосна, сонорна, передньоязична, дрижача, тверда; 3) голосна, лабіалізована, заднього ряду, високого піднесення, наголошена; 4) приголосна-африкат, передньоязична, глуха, тверда; 5) голосна, нелабіалізована, заднього ряду, низького піднесення, ненаголошена.

б) Слово з 5 фонем: 1) приголосна, фрикативна, гортанна, дзвінка, тверда; 2) приголосна, сонорна, передньоязична, дрижача, тверда; 3) голосна, лабіалізована, заднього ряду, середнього піднесення, наголошена; 4) приголосна, фрикативна, передньоязична, глуха, шипляча; 5) голосна, нелабіалізована, переднього ряду, високого піднесення, ненаголошена.

50. У поданих словах знайдіть діакритичні знаки. З якою метою вони використані?

Укр.: лютий, вітер, поле, щит, роса, ціль.

Нім.: bӧse, Ordnung, Woche, kühl, Bube, lichen, Mädchen, Kreis.

Франц.: bệte, dėnt, depot, frais, francais, main, nègre, mouton.

Лат.: lῑber, centum, theatrum, lῐder, aurum, Europa, aër, caput, vōcis.

51. Який приголосний одержиться замість [н],якщо до його артикуляції додати підйом середньої частини спинки язика?

52. Який одержиться приголосний замість [т^/], якщо під час його артикуляції вилучити підйом середньої частини спинки язика?

53. Чому у фонематичній транскрипції можна позначати палаталізовану українську фонему /j/ без знака палаталізації?

54. Яка диференціальна ознака лежить в основі протиставлення фонем /д – д^//, /с – с^//, / – ^//?

55. Яка диференціальна ознака лежить в основі протиставлення фонем /б - п/, /з – с/, /ж –ш/?

56. Чи є глухість диференціальною ознакою фонем /с, ш/, /ч, ц/?

57. Чому чергування фонем /о//і/ є фонетичним (живим) (пор. нога - ніг), а чергування фонем /г//ж/ (пор. нога - ніжка) – історичним (традиційним)?

58. Які фонетичні і які історичні чергування представлені в словах:

беру – набір – брати – вибирати, гора – гір, носити – ніс, підніс – виношувати?

59. Вкажіть у тексті приголосні фонеми, дистрибуція яких свідчить про їх протиставність.

Діалектологія як особлива галузь мовознавства виникла порівняно пізно. Її появі тривалий час заважало поширене уявлення про те, що діалекти виникли внаслідок псування первинно правильного мовлення. Коли діалекти вже були визнані самостійними мовними одиницями, мовознавці припускали, що в діалектів є чітко окреслені територіальні кордони. І лише успіхи лінгвістичної географії допомогли розсіяти це помилкове міркування. Виявилося, що чітких територіальних меж у діалектів немає.

60. Підберіть приклади, що ілюструють усі можливі фонетичні варіанти фонем, основним варіантом котрих є: /с^//, /б/, /е/, /о/, /д/, /н^//.

☻61. Чи знаєте ви, що…

У Давній Русі грецьку букву «b» (бета) читали як українську «в» (ве). Тому такі грецькі імена, як Барбара, у нас вимовляють Варвара, Балтазар – Валтазар. Наш Василь (Василій) – по-давньогрецьки Базилевс, що означає «царствений». Ребекка перетворилася на Ревекку, а Бенедикт – на Венедикта. Бог вина Бахус став Вакхом, Бабилон – Вавилоном, Себастополіс – Севастополем, а Бізантія – Візантією. Стародавні греки всіх чужоземців називали варварами (barbaros). Це слово запозичили римляни, похідне від нього barbaria стало означати : «грубість», «неосвіченість». Грецьке barbaros перетворилося в українській на слово варвар – невіглас, жорстока, озвіріла людина.

Є в українській мові слово хартія, від грецького chartion, chartes (хартіон, хартес). В одній з найдавніших пам’яток Київської Русі – «Повісті врем’яних літ» хартією, харатьєєю називається папір (бомага): “Царь же рад бысть и повеле писати вся речи Святославля на харатью”. Відноситься це до 971 року. Слово бомага з’являється лише в XIV столітті.

У Стародавній Греції токсикон означало «той, що відноситься до стрільби з лука». Стріли мазали отруйним соком рослин, і поступово сік цей почав називатися токсином, тобто отрутою. Коли в Греції з’явилася вогнепальна зброя, про допотопні луки забули, але в мові залишилося старе значення слова токсин – отрута.

62. 1. У чому виявляється системність фонемного складу кожної мови?

2. Прочитайте вірш. Спишіть. Поставте наголос у кожному слові, що має два і більше складів. Простежте, в якій послідовності розміщені голосні і приголосні звуки в кожному слові. Скажіть, чому не можна переставляти порядок їх у слові? Які голосні вимовляються виразно в кожному слові, а які невиразно? Чим пояснюється така вимова їх?

Краса – не тільки у кольорах,

Не тільки в рисах показних:

Вона в незміряних просторах,

Вона в житті, в думках ясних;

У кожнім подиху людини,

У кожнім дотику руки –

Вона пронизує глибини

І переходить у віки! (М. Тарновський).

63. Визначте слабку і сильну позиції голосних фонем у поданих словах.

Укр.: червневий, червень, степовий, степ, голубка, голуб, зелений, зелень, вітер, галка, Лубни, лукавий, риба, рибак.

Рос.: вода, воды, водой, лес, лесной, голова, головой, головы, молодой, молодежь, молод, рядовой, ряд, поспешить, насмешить, расписка, допрос, спросить, сделать, сделка, голубка.

 Вивчаючи фонетику, слід перш за все усвідомити суперечності, які існують між усною і писемною формами мовлення. Одна й та сама буква може мати різні значення: буква ю у слові юнь позначає сполучення двох звуків [ju], а в словах тюль і люк – голосний [u] після м’якої приголосної.

Різні приголосні можуть передавати одну і ту ж фонему: наприклад, з г і х в словах легкий і порохнява.

64. Які значення букви б (бе) виявляються в словах бюро, б’ю, голубка?

65. Які значення букви з виявляються в написанні слів: по^/за, зжувати, скидати?

66. Як довести, що лабіалізований [t^o] (туман) і відповідний нелабіалізований [t] (старий) є алофонами однієї фонеми?

67. У даному тексті класифікуйте приголосні за способом утворення перепони, що утворює шум.

«Засвоєння всіх розділових знаків, крім коми, раз вони ґрунтуються на синтаксичних умовах мовлення, не потребує підтримки синтаксису, і навіть гальмується в певних випадках цією протиприродною підтримкою» (О. М. Пєшковський).

68. У запропонованому тексті класифікуйте приголосні за ознакою палаталізованості ~ непалаталізованості. Під час виконання завдання скористайтеся запропонованою схемою, продовживши її заповнення.

Жоден науково-дослідницький метод не обходиться без застосування технічних прийомів і процедур. До чисто технічних прийомів можна віднести такі прийоми, як конспектування наукової літератури, фіксація зібраного матеріалу на картках, оформлення картотек, виготовлення діаграм і карт, визначення ділянки дослідження, бесіда з інформантами, рентгеноскопія органів вимовляння, диктофонний запис, повторна перевірка зібраного матеріалу, організація архівів, складання анкет і питальників, робота зі спеціальною фонетичною апаратурою і под.

 Схема фонологічної кореляції приголосних за твердістю і м’якістю в українській мові

	Парні фонеми	Непарні фонеми
Тверді	д
М’які	д/

69. Які фонетичні і які історичні чергування фонем представлені в словах:

А) обмолот – молотьба – обмолочений;

Б) нога – ноги – ніг – ніжки;

В) вода – водний – вод – водичка - водянка;

Г) сльоза – сліз – сльозитися – слізка;

Д) коса – косити – кошу – скошений?

70. У чому полягає морфонологічний характер чергувань приголосних фонем, представлений у словах:

А) /t - č/: скоротити – скорочувати;

Б) /s - š/: кусати - відкушу;

В) /z - ž/: виразити – виражати;

Г) /k - č/: замовкати – замовчу.

71. 1. Спишіть українські та російські слова. Користуючись словником, поставте в них наголос. Порівняйте наголошення в цих мовах з наголошенням слів у поданих прикладах з польської, чеської, англійської, німецької і французької мов. 2. Скажіть, у яких мовах рухомий (нефіксований) наголос, а в яких – нерухомий (фіксований) і на якому складі фіксується він у кожній з цих мов.

Укр.: ампер, було, вимова, виконання, гектар, гуртожиток, гуртовий, декан, двощогловий, диспансер, документ, заввишки, завдання, дефіс, возз’єднання, ділянковий, колосниковий, маршал, медикамент, мочковий, нагляд, ненапад, партер, пагористий, по-приятельськи, кілометр, квартал, писання, читання, учительський, центнер, об’єднання, український, російський, пиха.

Рос.: абонемент, автогенез, ампер, атомный, алфавит, буксовый, бензопровод, выдвиженческий, взяла, взялся, галлюцинаторный, гектар, жнитво, заболонь, нанялся, расписка, километр, настороженность, начался, партер, прожил, прожила, приведенная, предмет, погромыхивать, деньгами, даришь, учительский, из лесу, на пол.

Польск.: wysuwa^/ny (висувний), wypi^/erać (витіснити), wi^/eniec (вінець), głuchy (глухий), dzie^/kan (декан), za^/kaz (заборона), kopalnia^/ny (шахтарський), zachoro^/wać (захворіти).

Чеськ.: bárka (човен), báži^/no (болото), ci^/tron (лимон), di^/vak (глядач), ja^/koby (нібито, неначе), je^/dnota (єдність), lo^/ktuše (шаль).

Нім.: bege^/gnen (зустрічати), Bege^/gnung (зустріч), begie^/ßen (поливати), da^/nken (дякувати), E^/igenschaft (якість), Bede^/utung (значення).

Англ.: hu^/mid (вологий), hu^/sband (чоловік), mo^/tivate (мотивувати), no^/nchalant (байдужий), pi^/lchard (сардинка), sca^/ntling (трафарет, мірило), spa^/rrow (горобець).

Франц.: regarde^/r (дивитися), engraisse^/r (відгодовувати), distillatio^/n (відгонка).

72. 1. Які приголосні звуки і в яких мовах є складотворчими в певних позиціях? 2. Перепишіть подані слова з чеської мови і позначте в них складотворчі приголосні звуки (Складотворчі звуки позначаються так: [å], [ů]). 3. Наведіть приклади слів з іншої мови, в якій окремі приголосні виступають у певних позиціях як складотворчі.

Prst (палець), trh (торг=ринок), vrch (верх), vrba (верба), krk (карк=шия), vlk (вовк), vlna (хвиля), slza (сльоза).

73. 1. Які є принципи (правила) поділу слів на склади? 2. Поділіть наведені слова на склади за зразком.

З р а з о к

Сло- ва	По- діл на скла- ди	Го- ло- сні	При- го- ло- сні	Б у к в и	З в у к и	Ф о н е м и	С п а д н і	В и с х і д н і
				К і л ь к.	К і л ь к.	К і л ь к.	Д и ф т.	Д и ф т.
Весілля Dasein	Ве-сі-лля Da- sein	е, і, я a, ei	в, с, л d, s, n	7 6	6 6	7 5	-	-

Укр.: міський, будівництво, промисловість, виїжджати, тракторний, будівник.

Англ.: father, change, tabling, quality, farming, warmer, talking, quarter.

Нім.: Bruderschaft, Damenabteil, durchsprechen, goldchaltig, Gratulation, Humanität, Intellektuelle, Interrogativpronomen.

 На відміну від української мови, де наголос рухомий, зміщуваний і непостійний, у польській наголос постійний: наголошеним є передостанній склад: paro^|wka, kobieta, śledziona. В окремих випадках польські за походженням і запозичені слова вимовляються з наголосом на третьому складі від кінця: pisaliby, fizyka. Слова на -yk, -ik при відмінюванні зберігають наголос на тому самому складі, що й у називному відмінку: historyk – historyka, hydraulik – hydraulika. Наголос пересувається на третій або четвертий склад від кінця в ускладнених формах дієслів: pisałyście, pisałyby, pisałibyśmy, числівників: dziewięćset.

У польській мові вживаються форми слів, що не мають наголосу (енклітики). До них належать короткі форми особових займенників: mi, mnie, ci, cię, go, mu та зворотний займенник się. За вимовою вони прилягають до попереднього слова: Uczyłem się języka polskiego. В українській мові особові займенники мають наголос і вживаються як самостійні слова. Зворотний się вживається в українській мові як суфікс (постфікс) дієслова. Лише в діалектному мовленні й у звороті: Як ся маєш? ся вживається самостійно.

 Фонеми реалізуються в мовленні в різних випадках по-різному. Розрізняють такі види звукових реалізацій: а) о б о в’ я з к о в і а л о ф о н и (в іншій термінології – в а р і а н т и, у роботах Л. В. Щерби - відтінки), що виникають у певних умовах у всіх мовців, які розмовляють певною мовою (наприклад, різні а в сад і садять, різні f у французьких словах fer «залізо» і fier «гордий» і т. д.); б) ф а к у л ь т а т и в н і варіанти (іноді їх також називають не зовсім правильно алофонами), котрі з’являються не завжди, але незалежно від фонетичних умов (наприклад, різна якість останнього приголосного у слові гай); в) і н д и в і д у а л ь н і варіанти, притаманні окремим мовцям, наприклад, гаркаві /r/ в українській, російській, білоруській мовах.

Поява індивідуальних варіантів викликана не системою фонетичних правил, а індивідуальними особливостями мовців. Але їх не можна не брати до уваги, бо, отримуючи поширення з тих чи інших причин, вони можуть перетворитися у факультативні варіанти, а в подальшому спричинити звукові зміни в мові.

Про факультативні варіанти (чи про вільне варіювання фонеми) говорять тоді, коли яка-небудь фонема в тому самому фонетичному оточенні може мати неоднакові фонетичні реалізації, причому в будь-якому слові. Існування факультативних варіантів нерідко сигналізує про зміни в системі фонем мови.

Серед обов’язкових алофонів прийнято розрізняти к о м б і н а т о р н і й п о з и ц і й н і алофони. Комбінаторні алофони виникають під впливом сусідніх звуків (асиміляція, дисиміляція, акомодація, лабіалізація - комбінаторні).

Позиційні алофони виникають у залежності від того, в якій фонетичні позиції знаходиться звук. Наприклад, російські приголосні [p], [t], [k] в позиції абсолютного кінця слова – [dup], [vot], [vrak] – вимовляються як сильні придихові; у багатьох мовах сонанти [l], [r] в цій же позиції оглушуються (тобто починаються як дзвінкі, а закінчуються як глухі). В українській мові позиційні приголосні алофони – це напівпом’якшена вимова губних – [b’], [p’], [w’], [m’], [f’] – в позиції перед голосним переднього ряду високого піднесення [i]. Для голосних можна навести приклади позиційних алофонів, що залежать від їх положення щодо наголосу: у ненаголошених складах артикуляція голосного може помітно відрізнятися від артикуляції відповідного наголошеного. Найбільш яскравим прикладом є ненаголошений алофон фонеми /а/ в російській мові (наприклад, перший голосний у слові подучил [pъdučil], що є набагато коротшим, ніж наголошений). Прикладом позиційних алофонів для голосних в українській мові є ненаголошені [е] та [и]: [e] → [e^и], [и] → [и^е] ([се^илºо^/], [ми^ена^/ти^е]).

Сама по собі фонема є абстрактною одиницею, а алофони – це її конкретні втілення (спільні для всіх мовців) залежно від фонетичного оточення. У різних мовах існують різні зв’язки між фонетичною позицією і звучанням. В арабській мові голосні о та у з’являються лише в різних фонетичних оточеннях – це алофони однієї фонеми; у корейській мові р вимовляється між голосними, а л в решті оточень – це також алофони однієї фонеми.

Сенс теорії фонем у тому і полягає, що вона пояснює, чому одні звукові розбіжності оцінюються як дуже суттєві і помічаються мовцями, а інші – об’єктивно, фонетично не менш значимі, привертають увагу лише за особливих умов і, як правило, «пропускаються повз вуха».

Уся сукупність фонетичних оточень, в котрих можлива дана фонема, складає її д и с т р и б у ц і ю, чи розподіл. Через те що різні алофони однієї й тієї ж фонеми зустрічаються завжди в неоднакових фонетичних оточеннях, вони виявляються у взаємнододатковій дистрибуції. І навпаки, різні фонеми обов’язково зустрічаються в однакових фонетичних оточеннях – адже різниця між фонемами автономна, не пов’язана з фонетичними умовами.

Створення звукового образу значимих одиниць – основна функція фонеми: к о н с т и т у т и в н а (від лат. constituo «утворюю») (у тому випадку, коли ми маємо на увазі мовця) і в п і з н а в а л ь н а (і д е н т и ф і к а ц і й н а) (коли ми говоримо про слухача). Саме тому, що ми впізнаємо смислові одиниці за їх фонемним складом, своєрідність фонемного складу використовується для розрізнення значимих одиниць: так – тік – стік – стіл…, лампа – лампи – лампу… У цих випадках фонеми виконують р о з р і з н ю в а л ь н у (д и с т и н к т и в н у) функцію, що є наслідком конститутивної (впізнавальної) функції.

 Фонеми як мінімальні звукові одиниці мови , слугують для утворення й розрізнення значимих одиниць мови, самі ж вони не мають жодного мовного значення, а лише потенційно з ним пов’язані. Це – специфічна ознака саме фонем, бо будь-яка інша мовна одиниця (морфема, слово, синтагма і т. д.) мають і значення, і певну форму (про ці одиниці говорять, що вони є знаками, які мають план вираження і план змісту).

Система фонем кожної конкретної мови може бути описана кількома способами. Перш за все встановлюється набір (інвентар) фонем, тобто кількість звукових одиниць, здатних брати участь в утворенні й розрізненні звукових оболонок слів.

Кількість фонем – як голосних, так і приголосних – у різних мовах різна. Так, в українській мові 6 голосних і 32 приголосні фонеми, в російській мові 6 голосних і 36 приголосних, в англійській – 20 голосних і 24 приголосних, у бурятській – 17 голосних і 27 приголосних. Фонеми в кожній мові не є невпорядкованим набором звукових елементів: це суворо організована система, в якій властивості кожного елемента залежать від властивостей решти елементів. Упорядкованість системи описують шляхом виділення фонологічно р е л е в а н т н и х, суттєвих ознак фонем та опису «поведінки» цих ознак у мові (чергування, нейтралізація і т. д.), тобто визначають характер їх зв’язку зі значимими одиницями. Д и ф е р е н ц і й н и м и є такі ознаки, котрі справді розрізняють фонеми. Наприклад, в російській мові ознака твердості-м’якості приголосних є диференційною, бо в одному й тому ж положенні – в абсолютному кінці слова – виступає і тверда, і м’яка фонема: лежат - лежать, быт – быть, сброс – сбрось і т. д.

Залежно від співвідношення фонем за диференційними ознаками можна виділити різні типи о п о з и ц і й (від лат. oppositio «протиставлення») фонем.

Найбільш важливим типом опозицій є п р и в а т и в н і (від лат. privo «позбавляю»): одна з фонем має певну диференційну ознаку (вона є м а р к о в а н и м членом протиставлення) – інша її не має. У російській це опозиція дзвінких – глухих, м’яких – твердих приголосних: /b - p/, /d - t/, /z - s/ чи /b^/ – b/, /p^/ - p/, /s^/ - s/ і т. д. Дзвінкі, м’які приголосні є маркованими членами опозиції; глухі, тверді – н е м а р к о в а н и м и.

Другий тип протиставлень – г р а д у а л ь н і (від лат. gradus «сходинка, ступінь»), коли різні фонеми розрізняються різним ступенем виявлення ознаки. Такі опозиції трапляються найчастіше серед голосних, що відрізняються один від одного за ступенем підняття, як /і – е - ε/ у французькій.

Нарешті, існують і е к в і п о л е н т н і (від лат. aequipolens «рівнозначний») опозиції, коли ознаки, за котрими розрізняються фонеми, репрезентуються як рівноправні, наприклад, в російській /p - t/, /k – x/, у французькій /k - s/, в німецькій /h - ŋ/, в англійській /l - m/.

Вище зазначалося, що однією з характеристик фонеми, на відміну від алофонів, є її вільна дистрибуція, тобто незалежність фонемних розрізнень від фонетичного оточення. Однак свобода дистрибуції фонем може бути частково обмеженою: у багатьох мовах деякі фонеми не вживаються в певних фонетичних умовах. Так, у російській мові дзвінкі шумні приголосні неможливі в абсолютному кінці слова перед паузою і вони заміняються глухими: сады /sadы/, але сад /sat/; нога /naga/, але ног /nok/, хлеба /xl’eba/, але хлеб /xl’ep/; голосний /о/ неможливий в ненаголошеному складі і заміняється голосним /а/: воды /vo^/dы/, але вода /vada^//, город /go^/rat/ але загородный /za^/garadnыj/ і т. д.

Обмеження дистрибуції низки фонем призводить до того, що в певних фонетичних умовах виявляється неможливим використання деяких фонемних опозицій. Це явище нерідко описується як н е й т р а л і з а ц і я фонемних протиставлень. Позиції, в яких відбувається нейтралізація, називаються позиціями нейтралізації чи слабкими, а ті позиції, в котрих фонемне протиставлення реалізується – сильними. У сильних позиціях можна показати більшу кількість фонемних протиставлень, аніж у слабких. Тому під час виявлення складу фонем мови користуються сильними позиціями (Бондарко Л. В., Вербицкая Л. А., Гордина М. В. Основы общей фонетики: Учеб. Пособие. – СПб.: Узд-во С.-Петегбургского ун-та, 1991. – 152 с. – С. 8 - 15).

74. Перекладіть слова з польської українською мовою і поставте наголос.

1. Absurd, akcent, ananas, apetyt, banan, baran, borsuk, dawno, drogi, efekt, ekzemplarz, ekran,ekspert, fabryka, fason, fioletowy, fizyka, horyzont, groza, koza, krasa.

2. Kremowy, łagodny, lekki, mały, matematyka, miękki, młody, morski, muzyka, nowy, orzeł, owca, parkan, patent, obiad, pora, składny, sowa, student, suchy, twardy, wiosna, zręczny.

75. Простежте, як вимовляються виділені голосні звуки в окремих словах і парах слів. З’ясуйте, чим пояснюється зміна їх вимови в іншій формі або в спорідненому слові.

Укр.: несла^/ – несений – нести^/, сестра – се^/стри – сестрі, зерно – зе^/рнятко – зернина, голубка – голуби – голуб, мене – мені – по ме^/не, тобі – тобою – по тобі^/.

Рос.: стол – стола^/, ряды^/ – ряд, моряки^/ – моряк, прядь – пряду^/, часово^/й, пожелте^/ть, желе^/, желтова^/тый, же^/лтый.

76. Поясніть, внаслідок яких фонетичних процесів відбулися зміни приголосних звуків у поданих словах?

Спільнослов’янська форма	Сучасна українська форма	Сучасна російська форма	Сучасна польська форма
метти ведти плетти чьтть Ђдти	мести вести плести честь їсти	мести вести плести честь есть	mieść [prowadzić] pleść cześć jeść

77. Які фонетичні зміни ви спостерігаєте в поданих прикладах? Дайте їм характеристику (контактні й дистантні взаємостосунки між звуками).

Укр.: вісник, празник (розм.), серце, сонце, товариський, ремісник, скло, масний.

Білор.: брацкі, аспіранцкі, ремеснік, товарыскі.

Болгар.: часны, переезны, шчаслівы, сэрца.

78. Скажіть, який фонетичний процес викликає зміну фонетичної структури кожного з поданих слів.

1. Грецьк. Karkodilos → крокодил; лат. vepsa → vespa; давньоруськ. сребрьный → срібний, гърньчарь (гончаръ) → гончар; рос. сыворотка, укр. сироватка, капость → пакость, решетувати – шеретувати (решето), намисто – монисто; італ. palude → padule; франц. battaillon → батальйон; франц. medaillon → медальйон; трагікокомедія → трагікомедія; Italia → Італія; грецьк. Krateros → кратер.

2. Просторічна вимова іншомовних слів: фрукти – круфти, вуаль – уваль, аксіома – аксіjома, біблівотека, біволог.

79. Порівняйте слова і визначте характер фонетичних змін, які відбулися в українській мові.

1. Отчизна – вітчизна, острый – гострий, огонь – вогонь, она – вона, онъ – він; діалект. обід – гобід, Умань – Гумань, антена – гантена, Оля – Голя, індик – гіндик, огірок – гурок, Олесь – Лесь, Опанас – Панас, огород – город. 2. Давньоруськ. ръжавий, мъгла; укр. іржавий, імла. 3. Игра – гра, къде – где – де, мягъко – м’яко, нЂкъде – ніде, блиск – лиск, полъвто^/ра – піввтора – півтора^/, пьрвший – перший, Грицько – Рицько, Григор – Ригорко, чего – чого – чоо – чо, нЂчего – нічого – нічо, седмь – сім, яблоко – яблуко, только – тільки – тіки, щастя – щасливий, свист – свиснути, пойду – піду.

Практичне заняття № 4

Тема: Фонетика, фонологія. Фонетичний та фонематичний аналіз слів.

П л а н

1. Що таке фонологія? Фонетика? Що є предметом вивчення у фонології і фонетиці?

2. У чому різниця між фонемою і звуком?

3. Що таке інваріант і варіант фонеми? Алофон? Що означає позиція нейтралізації фонем?

4. Що таке наголос? Які є його види?

5. Що таке склад? Якими є принципи складоподілу?

6. Якими є принципи організації фонологічної системи взагалі й української мови зокрема?

7. Чи є дифтонги в українській мові? Доведіть.

8. Що таке інтонація? Які є типи інтонаційних конструкцій?

9. Як „поводять себе” звуки в мовленні?

10. З’ясуйте сутність таких понять: позиційні зміни фонем, комбінаторні зміни фонем, редукція, протеза, акомодаці, асиміляція, гаплологія, діереза, епентеза, метатеза, субституція, транскрипція, фонетична транскрипція, фонематична транскрипція, транслітерація.

Література для підготовки(основна і додаткова)

Кочерган М. П. Вступ до мовознавства: Підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих закладів освіти.- К.: Академія, 2000. – 368 с. – С. 102 – 159.

Конспект лекцій.

Словники лінгвістичних термінів.

Домашнє завдання

☼ 80. За поданим зразком (завдання 49) підготуйте 2 задачі (письмово). 

☼ 81. Дано українські слова з перекладом їх естонською мовою:

демонстрант – demonstrant

демократія - demokraatia

демократ - demokraat

піонер - pioneer

табір (рос. лагерь) - laager

комуніст - kommunist

космос - kosmos

какаду - kakaduu

манікюр – maniküür

соціалізм – sotsialism

Завдання. Перекладіть естонською мовою:

педант, педагог, радіо, манто, доктор.

☼ 82. Прочитайте поезію. Визначте, де відбулося чергування звуків. Слова з чергуванням перекладіть польською мовою. З’ясуйте, чи відповідає чергування українських звуків польському. Зверніть увагу на явище алітерації.

Грім

Була гроза, і грім гримів,

Він так любив гриміти,

Що аж тремтів, що аж горів,

На трави і на квіти.

Грім жив у хмарі, і згори

Він бачив, хто що хоче:

Налив грозою грім яри,

Умив озерам очі.

А потім хмару опустив

На сад наш на щасливий

І натрусив зі сливи слив,

Щоб легше було сливі.

Та тут до груму навздогін

Заговорила груша:

Трусніть і грушу, дядьку-грім,

Бо важко мені дуже…

І дядько-грім сказав собі:

Потрушу я і грушу,

Бо небеса вже голубі

Я покидати мушу (М. Вінграновський).

 83. За поданою схемою виконайте фонетико-фонологічний аналіз слів: жовтень, десятий, насіння, в’ється, Ляля, подвір’я.

 Послідовність фонетико-фонологічного аналізу

1. У запропонованому для аналізу слові охарактеризувати наголос.

2. Розбити слово на склади, охарактеризувати кожен склад (закритий, відкритий, прикритий, напівприкритий, неприкритий, наголошений, ненаголошений).

3. Підкреслене фонетичне слово представити трьома видами письма: орфографічним, фонетичним, фонологічним.

4. Подати кількісну і якісну характеристику фонем та визначити їх реалізацію в конкретному фонетичному оточенні.

5. Зробити висновок про те, скількома знаками забезпечується план вираження.

З р а з о к

Аналізоване слово змія.

1). Характеристика наголосу: ЗМІЯ^/ - наголос динамічний, нефіксований, рухомий (бо змі^/й) .

2). Характеристика складів: ЗМІ¹ – Я² (двоскладове).

[ЗМІ [ – відкритий, прикритий, ненаголошений;

- {Я' [ - відкритий, напівприкритий, наголошений (напівприкритий, бо Я = [JA], сонорний J - напівприголосний).

3). Представлення слова трьома видами письма (орфографічним, фонетичним, фонологічним): З М І Я – [з^/ м’ і j ·а^/] - |з м і j а^/|:

З – [з^/] - /з/ - приг, шумна, дзв., фрик., тв., язикова, пер.-яз.; реалізується в комбінат. вар-ті (асиміляція за м’якістю);

м– [м’] - /м/ - приг., сон., фрикат., губна, носова,тверда; реалізується в позиційному варіанті (напівпом’якшена вимова);

і – [i] - /і/ - голосна, пер. ряду, вис. підн, нелаб., ненаг.; реаліз-ся в основному вияві в слабкій позиції;

[j] - /j/ - приг., сон., щілин., сер.-яз., м’яка; реаліз-ся в основному вияві;

я^/<

[^.a^|] - /а^|/ - гол., з.р., н. підн., нелаб., ненаг.; реал-ся в комбінаторному варіанті (акомодація).

Висновок: План вираження забезпечується 4-ма буквами, 5-ма звуками, 5-ма фонемами.

О с н о в а с л о в а (с л о в о, й о г о б у д о в а)

? Контрольний питальник

1. Дайте визначення морфеми й обґрунтуйте його.

2. Як ви розумієте вираз „варіювання морфем”? Як називаються варіанти морфем?

3. Які типи значень властиві морфемам? Підкріпіть свою відповідь конкретними прикладами.

4. На які два види поділяються всі морфеми?

5. Що таке суперсегментні морфеми? Наведіть приклади.

6. Як класифікуються морфеми з функціонального погляду?

7. Що ви розумієте під способом вираження граматичних значень? Які способи вираження граматичних значень називаються синтетичними? аналітичними?

8. В яких мовах поширені такі синтетичні способи вираження граматичних значень, як внутрішня флексія й редуплікація?

9. Що таке „граматична форма слова”?

10. Що таке „суплетивізм”? Назвіть випадки використання суплетивізму для вираження граматичних значень в українській та іноземній мові, яку ви вивчаєте.

11. Розкажіть про історичну змінність способів і засобів вираження граматичних значень.

12. Що називається граматикою?

13. Як називаються два основні розділи граматики?

14. Що таке словоформа (форма слова)?

15. Що називається коренем слова?

16. Як одержати основу слова?

17. Що таке афікс? Як розрізняються афікси за місцем у слові?

18. Які афікси називаються префіксами?

19. Які афікси нащиваються суфіксами?

20. Які афікси називаються флексіями (закінченнями)?

21. Які афікси належать до формотворчих?

22. Що таке сема?

23. Що таке похідна основа і чим вона відрізняється від непохідної?

24. Для чого виділяється твірна основа?

25. Чому афіксація належить до головних засобів вираження граматичного значення в українській мові?

26. Що таке інтерфікси?

27. Що таке структурний (поморфемний) аналіз слова?

28. Чим відрізняється структурний аналіз слова від словотвірного?

29. Що таке словотвірний тип і словотвірна модель?

 84. Зіставте різні визначення граматичної форми слова і вкажіть, якф два підходи до розуміння граматичної форми в них відображені.

Окремі повні слова можуть мати форми, а через те що вчення про будь-які форми мови утворює той розділ мовознавства, котрий називається граматикою, то форми мови являють собою так звані граматичні факти мови, і відмінності слів у формах тому є так званими граматичними відмінностями слів. Формою окремих слів у власному значенні цього терміна називається, як ми вже бачили, здатність окремих слів виокремлювати з себе для свідомості мовців формальну й основну належність слова…

Таким чином, усяка форма в слові є спільною для слів з різними основами й разом з тим будь-яка форма в слові співвідносна з іншою, тобто передбачає існування іншої форми, з іншою формальною належністю, але з тими ж основами слів, тобто з тими ж основними приналежностями. Так, наприклад, слово несу в російській мові містить в собі відому форму, спільну для нього, наприклад, зі словами веду,беру, бо в цьому слові виділяється для свідомості формальна належність –у, спільна для нього, наприклад, зі словом веду, беру, а також тому що виділяється основа нес- як дана в іншому слові чи в інших словах з іншою чи з іншими формальними належностями, наприклад, у словах нес-ешь, нес-ет (де з’являються інші формальні належності слів), причому, в такий спосіб, основа нес- усвідомлюється як однорідна за значенням з основами вед-, бер- та ін. (Фортунатов Ф. Ф. Избранные труды. – Т. 1. – М., 1956. – С. 136 - 137).

Звукову приналежність з формальним значенням називають ф о р м а л ь н о ю п р и н а л е ж н і с т ю (н а л е ж н і с т ю) слова, а звукову належність його з матеріальним значенням о с н о^/ в н о ю п р и н а л е ж н і с т ю чи, простіше, о с н о в о ю. Якщо в якій-небудь мові слова здатні виокремлювати у свідомості мовця дві ці частини, ми говоримо про таку мову, що вона має ф о р м и с л і в. Отже, «формою» слова називається з д а т н і с т ь с л о в а в и д і л я т и о с н о в у й ф о р м а л ь н у н а л е ж н і с т ь (Ушаков Д. Н. Краткое введение в науку о языке. – 7-е изд. – М., 1925. – С. 66).

У зв’язку з цими лінгвістичними теоріями розвивається розуміння форм слова як додаткових формальних значень слова, котрі супроводжують основне (лексичне) його значення (беруться до уваги погляди, згідно з якими граматична форма не обмежується словозміною, але враховує будь-яку ознаку). З цієї точки зору вже не можна говорити не тільки про мови, що не мають форми, але в застосуванні до мов з такою будовою, як російська, і про слова, що не мають форми, чи безформних. Будь-яке слово є оформленим уже тим, що воно несе відомі граматичні функції, посідає певне місце в граматичній системі мови, підводить під ту чи іншу категорію. У багатьох філософських теоріях мови під формою розуміється закладене в смисловій структурі слова уявлення його речового змісту у світлі тієї чи іншої граматичної категорії і в її семантичних межах (Виноградов В. В. Руський язик (Грамматическое учение о слове). – М., 1947. – С. 33).

Слово існує в мові як система форм. Ф о р м а с л о в а – це та граматична видозміна, що належить мові і несе, разом із загальним категоріальним значенням, комплекс окремих граматичних значень чи одне таке значення. Окремо взята форма конкретного слова є його с л о в о ф о р м о ю.

Властивість слова утворювати систему форм називається с л о в о з м і н о ю. Поняття словозміни охоплює такі зміни слова, котрі не порушують єдності його лексичного й загального категоріального значення.

Система форм слова називається його п а р а д и г м о ю. У парадигмі об’єднуються всі форми слова і всі його граматичні значення (Грамматика русского литературного языка. – М., 1970. – С. 302).

Морфологічні видозміни, що належать мовній системі і несуть паралельно із загальним значенням частини мови комплекс морфологічних значень (чи одне таке значення), називаються ф о р м а м и с л і в. Ф о р м и одного й того ж самого с л о в а можуть бути визначені як регулярні видозміни слова, об’єднані тотожністю його лексичного значення і розрізнювані морфологічними значеннями (Русская грамматика. – М., 1980. – Т. 1. – С. 454).

 Більша частина українських слів (а також слів у мовах синтетичного типу, наприклад, слов’янських, окрім болгарської) ділиться на мінімальні значимі частини – морфеми. Так, у слові вода виділяється дві морфеми: вод-а; у слові підводний – чотири: під-вод-н-ий; у слові супроводжувати – п’ять: су-про-водж-ува-ти. Характер значення виділених морфем різний: морфеми -вод-, -водж- містять речове значення; морфеми -а, під-, -н-, -ий, су-, про-, -ува-, -ти обмежують і уточнюють речове значення; морфеми –а, -н-, -ий, -ува-, -ти мають граматичне значення.

В и д і л е н н я м о р ф е м відбувається шляхом зіставлення аналізованого слова з іншими спорідненими чи однотипними за будовою словами. Так, під час зіставлення слова зелений зі спорідненими словами зелен, зелень, зеленавий, позеленіти, зеленка виділяється корінь -зелен-. Зіставляючи слово захисник зі словами помічник, жартівник, супутник, ми виділяємо суфікс –ник. У словах розмова, розгін, розділити, роздати, розбити виділяється префікс роз-. При зіставленні слова білий зі словами червоний, чорний, старий у ньому виділяється закінчення –ий.

Незначна в кількісному відношенні група слів в українській мові (та інших мовах цього типу) не розпадається на значеннєві частини слів. По-перше, це слова, що не мають форм словозміни (незмінювані). Усе слово в цих випадках постає як одна основа. До таких слів відносяться повнозначні слова: прислівники (тут, там, зараз, шкода^/), деякі складноскорочені слова (ЧДУ, райвно, сільпо), багато запозичених невідмінюваних іменників і прикметників (ескімо, бюро, меню, кіно, хакі), службові слова (над, але, чи, тільки, ох!).

Основа слова виражає його лексичне значення. Якщо основа слова збігається з коренем, то вона називається н е п о х і д н о ю. Непохідні основи зазвичай потребують етимологічного пояснення.

Т в і р н о ю основою називається основа, від котрої безпосередньо утворюється конкретне слово. Так, від твірної основи випуска-ти утворилася безсуфіксним способом п о х і д н а основа випуск- (іменник випуск). У свою чергу ця основа (яка тепер буде називатися твірною, бо «дає життя» новому слову) за допомогою суфікса -н- дала похідну випускн- (прикметник випускний). Ця основа стає твірною для основи слова випускн- (іменник випускник). Так утворюється словотвірний ряд: випускати→ випуск→ випускний→ випускник, в якому кожне попереднє слово є твірним щодо наступного. Отже, запитання: Чи може одне й те ж саме слово бути одночасно і твірним, і похідним? – зовсім не парадоксальне (Відповідь: Так, якщо воно знаходиться в словотвірному ряду).

Усе зазначене дозволяє стверджувати, що існує три принципи аналізу слова: м о р ф е м н и й (тобто розбір слова за його складом, коли встановлюються всі значимі частини слова), с л о в о т в і р н и й (дозволяє з’ясувати, як утворилося похідне слово) та е т и м о л о г і ч н и й - спрямований на відновлення первісного морфемного складу слова, що змінився в процесі історії (При етимологічному аналізі виділяються неусвідомлювані нині морфеми, ті, що стали мертвими. Так, рос. слово пир сходить до дієслова пити, виокремлюючи мертвий нині суфікс -р-; слово зодчий сходить до старого зедь «глина, глиняна стіна», пор. рос. здание, созидать; рос. слово врач сходить до дієслова врать (говорити, замовляти (недуги); змія етимологічно пов’язана зі словом земля і означало, очевидно, «земляна, що повзає по землі»).

 Морфемний склад слова не є незмінним. Деякі слова протягом історії (наприклад, української мови) змінюють свою будову. Ці зміни викликані перш за все явищами спрощення, перерозкладу й ускладнення. При с п р о щ е н н і основа твірного слова стає непохідною, через те що деякі морфеми зливаються в одну, як це спостерігається в словах народ, обруч, смикати та ін., де злилися корені й префікси. У багатьох словах злилися корені й суфікси, наприклад: платок, столиця, мило, жир та ін. Причини спрощення зводяться переважно до звукових змін, що затемнюють морфемну будову слова, та до втрати твірних слів. Внаслідок спрощення збагачується лексика, поскільки нові непохідні слова «обростають» похідними.

П е р е р о з к л а д – це переміщення меж (кордонів) морфем всередині слова. При перерозкладі утворюються нові афікси, але основа слова залишається похідною. Найчастіше перерозклад відбувається на стикові основи й суфікса: захисник, робітник фокусник, жартівник, десантник, атомник. У цих основах відбулося злиття суфікса -н- із суфіксом -ик, внаслідок чого утворився новий суфікс -ник. У деяких словах відбулося спрощення суфікса й суфікса: продукт-ивн-ий, реаліст-ичн-ий, ваз-очк-а, біолог-ічн-ий. Причини перерозкладу пов’язані з дією аналогії та вилученням з ужитку твірного слова.

У с к л а д н е н н я створюється внаслідок перетворення непохідної основи в похідну. У слові космос елемент -ос почав усвідомлюватися як суфікс у зв’язку з появою слова космічний. Слово слов’яни після появи слова славіст виділило суфікс -ян-, хоч до цього він входив у основу цього слова.

 Модель (франц. modèle від італ. modello - зразок). Схема чи зразок якої-небудь мовної одиниці, що показують послідовність розташування частин, які її утворюють (напр.: модель словотвірна, модель речення).

 Слово-тип – слово як одиниця мови, структурний елемент мовної системи (лексема).

 Слово-член – слово як одиниця мовлення, конкретне відтворення лексеми в даній мовленнєвій ситуації.

85. До формотворчих чи словотвірних (дериваційних) слід віднести префікси в словах: випити, поїсти, попити, з’їсти?

86. Чим визначається тотожність префіксів у словах: безпритульник, безжальний, безпечний, безшумний; віддати відірвати, відсадити?

87. Чим визначається тотожність префіксів у словах: вбити, всадити, вштовхнути, вставити; скинути, зсунути, змістити, зігнати, зіштовхнути?

88. Чи є закінчення в словах жовтий і синій аломорфами однієї морфеми чи різними морфемами?

89. Чи є суфікси в словах різак і тесак аломорфами однієї морфеми чи різними морфемами?

90. Виділити морфеми в словах: лісництво, наповнювати, напевно, смисловий, створювати.

91. Виділити морфеми в словах: увійти, запліснявілий, спотворення, поласувати.

92. Виділити морфеми в словах: дровітня, пухнути, сумний, троюрідний, знищити.

93. Виділити морфеми в словах: двомовний, ненависний, звичний, рукавиця, зосередити.

94. Які слова мають нульове закінчення: із, мій, низ, він, під, рак, так, той, читав?

95. Згрупувати слова за схожістю їх морфемного складу: 1) слова, що складаються лише з кореня; 2) слова, що складаються з кореня й закінчення; 3) слова, що складаються з префікса і кореня, і т. д.: береза, комір вихід, двірник, дім, молочниця, пекар, поле, суддя, прасування, шиття.

96. Згрупувати слова за схожістю їх морфемного складу: 1) слова, що складаються лише з кореня; 2) слова, що складаються з кореня й закінчення; 3) слова, що складаються з префікса і кореня, і т. д.: безбожник, біли^/зна, захоплення, граматист, молоко, новинка, відгук, піч, топчак, учитель, школа.

97. Згрупувати слова за схожістю їх морфемного складу: 1) слова, що складаються лише з кореня; 2) слова, що складаються з кореня й закінчення; 3) слова, що складаються з префікса і кореня, і т. д.: коротун, заметіль, мрійник, письменник, постіль, читач, коротуха.

98. Згрупувати слова за схожістю їх морфемного складу: 1) слова, що складаються лише з кореня; 2) слова, що складаються з кореня й закінчення; 3) слова, що складаються з префікса і кореня, і т. д.: бінокль, крик, хаща, корабель, думка, недоро^/зум, парость, рубль.

99. Згрупувати слова за схожістю їх морфемного складу: 1) слова, що складаються лише з кореня; 2) слова, що складаються з кореня й закінчення; 3) слова, що складаються з префікса і кореня, і т. д.: обід, ненажера, обидва, обкладинка, обнова, оболонка, община, одежа, окис, особа, оторочка, відріз.

100. Згрупувати слова за схожістю їх морфемного складу: 1) слова, що складаються лише з кореня; 2) слова, що складаються з кореня й закінчення; 3) слова, що складаються з префікса і кореня, і т. д.: обжи^/н, облава, обла^/тка, обмазка, обмін, оборона, образ, обрізка, обуза, обмовка, одиночник, околиця, опіка, досвід, орава, осадок, осанка.

101. Згрупувати слова за схожістю їх морфемного складу: 1) слова, що складаються лише з кореня; 2) слова, що складаються з кореня й закінчення; 3) слова, що складаються з префікса і кореня, і т. д.: забі^/й, турбота, завіса, завод, зав’язка, закуття, заданість, задум, зарплата, зоря, заслуга, за^/хід.

102. Згрупувати слова за схожістю їх морфемного складу: 1) слова, що складаються лише з кореня; 2) слова, що складаються з кореня й закінчення; 3) слова, що складаються з префікса і кореня, і т. д.: паркан, заповіт, сніданок, задира, зазор, закон, закуска, за^/кут, замок, замша, запах, заплив, зараза, зару^/б, захист.

103. Згрупувати слова за схожістю їх морфемного складу: 1) слова, що складаються лише з кореня; 2) слова, що складаються з кореня й закінчення; 3) слова, що складаються з префікса і кореня, і т. д.: па^/гін, спокій, покіс, полива, помада, спроба, поріг,посол.

104. Згрупувати слова за схожістю їх морфемного складу: 1) слова, що складаються лише з кореня; 2) слова, що складаються з кореня й закінчення; 3) слова, що складаються з префікса і кореня, і т. д.: збірна, свіжий, зведений, здобич, здоба, складний, наскрізний, зйомник, суміжний, слізний, суцільний.

105. Чи однаковими є суфікси в словах: кісточка, ластівочка, оторочка, строчка?

106. Які омонімічні морфеми представлені в словах: двері, сині, пущі, коні, винні?

107. Які омонімічні морфеми представлені в словах: хворий, молодий, передовий?

108. Які омонімічні морфеми представлені в словах: водить, водиця, розводити?

109. Скільки коренів представлено в словах: винний, невинний, винуватий?

110. Скільки коренів представлено в словах: потоп, потопити, топка, розтопити, утопленик?

111. Скільки коренів представлено в словах: поточний, точильний, розточка?

112. Скільки коренів представлено в словах: потік, тік, токарний?

113. Які значення має префікс пере- в словах, вжитих у поданих реченнях-контекстах?

Біля хліву лежала купа перегорілого гною (1).

Багаття із сухих стебел швидко перегорало, а чайник усе не хотів закипати (2).

Поступово горе перегоріло в ній (3).

Ведмедя прив’язали до дерева мотузкою, але він зміг перегризти її (4).

Собака перегриз усі кістки (5).

Зрідка хрусне гілка під ногами чи перелетить пістрявий дятел (6).

Солов’ї перелітали з місця на місце (7).

114. Які значення має префікс пере- в словах, вжитих у поданих реченнях-контекстах?

Сестра замовкла і перегризла зубами нитку (1).

Собака перегриз усіх курчат (2).

Ти машину тільки перефарбуєш і буде чудо-автомобіль (3).

Товарознавець переоцінює товари (4).

Ви переоцінили себе й цим протиставили себе колективу (5).

Він переглянув гору книг про Генріха Манна (6).

115. У наведених прикладах вкажіть постфікси й охарактеризуйте їх.

Покривало, словник, дружок, гравець, паливо, сміливість, митися, голитися.

116. Вкажіть значення суфікса -к- в трьох рядах наведених слів:

1) Трубка, шубка, канавка, травичка, пувичка, літерка; 2) торговка, золовка, економістка; 3) надбавка, плавка, правка, доставка, завивка.

117. Які граматичні значення передані за допомогою різномісного наголосу?

Мі^/сце – місця^/, ліс – ліси^/, ви^/бігати – вибіга^/ти, наси^/пати – насипа^/ти, но^/ги – ноги^/, ві^/кна – вікна^/, нарі^/зати – наріза^/ти, рі^/чки – річки^/, го^/лови – голови^/, сторона^/ - сто^/рони, учи^/тися – у^/читься, впізна^/ю – впізнаю^/, розси^/пав – розсипа^/в, пла^/чу – плачу^/, ко^/зли – козли^/, со^/лі – соли^/, доро^/га – дорога^/.

Практичне заняття № 5

Тема: Основа слова (непохідна і похідна, твірна).

П л а н

1. Види і варіанти морфем.

2. Поняття інтерфікса.

3. Омонімія морфем.

4. Фонологічна структура морфем.

5. Словозмінна і словотвірна функції афіксів.

6. Способи вираження граматичних значень.

Література

1. Кочерган М. П. Вступ до мовознавства: Підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих закладів освіти.- К.: Академія, 2000. – 368 с. – С. 262 - 320.

2. Морфемний словник: Близько 36 000 слів / Укл. Л.М. Полюга.- К.: Рад. школа, 1983.- 464 с.

3. Норман Б. У., Павленко Н. А. Введение в языкознание: Хрестоматия. – Минск, 1984.

4. Ющук І. П. Вступ до мовознавства. – К., 200. – С. 93 – 118.

 Послідовність морфемного аналізу

1. Визначте морфемний склад слова (Поділіть слова на морфеми, користуючись такими умовними позначками: ¬ - префікс, ∩ - корінь, ^ - суфікс, [ ] – закінчення, ____ - основа, v – інтерфікс) й охарактеризуйте тип значення кожної морфеми (речове, дериваційне, формотворче).

2. Яка (які) морфема (морфеми) є носієм(ями) лексичного значення слова? Встановіть, яким є це лексичне значення.

3. Охарактеризуйте форманти (флексія, суфікс, постфікс, префікс, інтерфікс, трансфікс, конфікс), що є носіями граматичного значення слова: встановіть, яким є це граматичне значення – словозмінним чи класифікаційним (=парадигматичним), формотворчим. Конкретизуйте ці значення.

4. Визначте лексичну основу слова.

З р а з о к

Аналізоване слово – ниточка.

1. Морфемний склад слова: нит-оч-к-а; граматична основа слова: ниточк-.

2. Характеристика морфем:

нит- - корінь, за функцією – дериваційна морфема, за значенням – речова;

-оч- - афіксальна, постфіксальна морфема, суфікс, за функцією дериваційна, значення (додаткове до речового) – емоційне (пестливість);

-к- - афіксальна, постфіксальна морфема, суфікс, за функцією парадигматична (формотворча), значення – родова належність (жіночий рід);

-а - афіксальна, постфіксальна морфема, флексія, за функцією парадигматична (формотворчо-словозмінна), значення – родова належність (жіночий рід), число (однина), відмінок (називний).

3. Визначення лексичної основи слова. На підставі проведеного аналізу морфем лексична основа визначається як ниточ-.

Л Е К С И К О Л О Г І Я. Л Е К С И Ч Н А С Е М А Н Т И К А

? Контрольний питальник

1. Чому слово називають основною одиницею мови?

2. У чому полягають особливості в підході до слова з позицій фонетики, граматики й лексикології?

3. Чому слово, на відміну від фонеми, є двобічною одиницею мови?

4. Яка функція слова є основною?

5. Які слова не мають номінативної функції?

6. У чому полягає узагальнювальний характер слова?

7. Чи збігається лексичне значення слова з поняттям?

8. Що таке полісемія (багатозначність)?

9. Яке значення слова називається прямим, а яке переносним?

10. Чи збігаються шляхи розвитку багатозначності слова в різних мовах?

11. Назвіть способи виникнення переносних значень. Чим відрізняється перенос за подібністю від переносу за суміжністю? Вкажіть різницю між метонімією й синекдохою.

12. У чому полягає відмінність полісемії як явища мови від індивідуального вживання слів у переносному значенні?

13. Які слова називаються лексичними омонімами? Чим лексичні омоніми відрізняються від омоформ та омофонів?

14. Які типи синонімів існують у мові? Чому синонімічні ряди – відкриті множинності?

15. Що таке абсолютні синоніми? Як називається основне слово в синонімічному ряді? Який принцип розташування слів у синонімічному ряду?

16. Які слова називаються антонімами? Які слова не можуть мати антонімів?

17. Що таке пароніми? Які помилки спостерігаються при вживанні паронімів?

18. На які групи поділяється лексика з точки зору сфери її вживання?

19. Які групи слів виділяються в колі стилістично забарвленої лексики?

20. Яка різниця між фразеологізмами і словами?

21. Що таке пуризм і які є види пуристичних напрямків?

22. Що таке мотивовані слова? Наведіть приклади.

23. Що таке внутрішня форма слова? Наведіть приклади.

24. Що таке етимологія? Що допомагає знаходити первісне значення кореня?

25. Що таке деетимологізація? Наведіть приклади деетимологізованих слів.

26. Що таке хибна етимологія? Опишіть причини й шляхи хибного етимологізування. Як використовуються «хибні етимології» в мовленні? Чи можуть вони стати мовною нормою? Відповідь ілюструйте прикладами.

27. Від чого залежить розуміння значення слова в мовленні?

28. Що таке термін? Чим зумовлюється поява терміна? Які основні шляхи утворення терміна? У чому виявляється незручність використання в ролі термінів слів рідної мови?

29. Від чого залежить межа між активним і пасивним словником людини? Чи постійна вона?

30. Що таке неологізми? Якими шляхами вони можуть виникати?

31. У чому полягає семантичний спосіб збагачення словникового складу мови? Наведіть приклади.

32. Що таке евфемізми? У чому основна причина появи евфемізмів?

33. Що таке варваризми, табуйовані (від табу «заборона») слова, кальки?

 118. Проаналізуйте наведений нижче фрагмент монографії про семантичний план, розкрийте кожне положення, обґрунтувавши його.

Семантичний план мови являє собою континуум (від лат. continuum – безперервне, суцільне – О. К.), в котрому виділяються в силу об’єктивної окремішності предметів семантичні ознаки різного рівня абстракції. Деякі з цих ознак є категоріальними (від грeцьк. katēgoría – висловлювання, ознака, філософ.: найбільш загальні й фундаментальні поняття, що відображають суттєві, загальні властивості й відношення явищ дійсності й пізнання. Категорії утворилися як результат узагальнення історичного розвитку пізнання та суспільної практики. Основні категорії діалектичного матеріалізму: матерія, рух, простір і час, якість, кількість, суперечність, причинність, необхідність і випадковість, зміст і форма, можливість і дійсність, сутність і явище та ін. З розвитком об’єктивної дійсності та наукових знань система діалектичних категорій розвивається і збагачується – О. К.). Категоріальна ознака як предмет вивчення потребує попереднього визначення того, що є ознака і що є категорія.

Ознака – це показник, прикмета, знак. Призначення знаку – передавати інформацію, знак зумовлений комунікативною потребою людини, і тому головне в знакові – його цільова природа. Комунікативна потреба приводить до використання чогось як знаку (барабанний бій – тривога, уклін - повага). Отже, знак за своїм призначенням заступничий, тобто протиставлений чинному – і ширше – означуваному явищу. Найважливішими відношеннями знаку є відношення мети і заміщення: знак використовується для чогось і замість чогось.

У мові умовно розмежовується план змісту і план вираження, і, як наслідок, виділяють одиниці цих планів. Змістовий план мови являє собою систему семантичних ознак, формальний план мови зводиться до системи фонетичних і формально-граматичних ознак. Зміст і форма знаку перебувають у стані рухомої рівноваги й характеризуються, як довів С. О. Карцевський, прагненням до порушення такої рівноваги: потреби спілкування змушують нас шукати нові способи позначення для попереднього змісту, і ті самі потреби штовхають мовців до переосмислення форми, наповнення її новим змістом. Семантична ознака є компонентом семантичної системи. Її зміст – вказівка на заміщувану дійсність, її вираження – смисл, що передається, і він ніколи не буває вичерпним, бо спілкування має будуватися на домислюванні. В умовах нормального спілкування семантичні ознаки виступають віхами взаєморозуміння.

У семантичній ознаці виділяється її стабільна й варіативна частина, інакше кажучи, мінімальний і великий зміст. Мінімальний зміст семантичних ознак дозволяє нам розуміти один одного в цілому, спираючись на соціально закріплені значення слів. Великий зміст семантичної ознаки вмикає асоціативні зв’язки і забезпечує необхідну варіативність та більш витончене налагоджування спілкування. Мінімальний зміст семантичних ознак характеризується тенденцією однозначних відповідностей, великий зміст має вірогіднісну природу (інтенсіонал та імплікаціонал, за М. В. Нікітіним [1988: 61]).

Великий і мінімальний зміст ознаки випливає з прототипної природи значення. Береться до уваги та обставина, що в пам’яті людей зберігаються не диференційні ознаки предметів і явищ, а такі собі цілісні образи, прототипи, гештальти, з якими зіставляються предмети. Наприклад типовий птах (вільшанка, горобець), менш типовий птах (сова, папуга), нетиповий птах (пінгвін, страус). Зазначене стосується не лише позначення предметів, але й позначення подій, процесів, якостей і моделюється в теорії фреймів. Спотворення предметних прототипів є абсурдом (наприклад, птах, у якого чотири ноги), спотворення більш складних прототипів являє собою руйнування соціальних цінностей (наприклад, сміх під час похорону). Цілісні образи в пам’яті зазнають наукового (й буденного чи наївного) аналізу, внаслідок чого виділяються різні зіставлювані характеристики цих образів або семантичні ознаки.

Семантичні ознаки існують у пам’яті носіїв мови і реалізуються в мовленнєвій діяльності, закріплюючись в усних і письмових текстах. Зосередивши увагу на письмовому тексті як місці вияву семантичних ознак, ми умовно розмежовуємо два типи такого вияву: дефінітивний і недефінітивний тексти. У першому випадку йдеться про словникове тлумачення семантичної ознаки, а словники, як відомо, виділяють ядерну частину значень, тобто визначають мінімальний зміст (найближче значення слова, за О. О. Потебнею). Асоціативний тезаурус нами не розглядається. У другому випадку ми говоримо про текстове наведення певного змісту на слово чи словосполучення, котрим не притаманний такий смисл за словниковими визначеннями. У дефінітивному тексті реалізується узуальний (узвичаєний – О. К.) смисл семантичної ознаки, в недефінітивному тексті – оказіональний смисл семантичної ознаки. З точки зору виявлення тієї чи іншої ознаки недефінітивний текст є спеціалізованим. Завдання конкретного опису семантичних ознак зводиться, на нашу думку, до виявлення й характеристики типів словникових (дефінітивних) і спеціалізованих (недефінітивних) текстів для відповідних ознак.

Визначити семантичну ознаку можна шляхом її тлумачення. Можливі різні типи тлумачення: предметне і понятійне, самодостатнє й шляхом посилань, коротке й розгорнуте. Наприклад, ознака кольору тлумачиться предметно, самодостатньо й коротко, а ознака офіційності – понятійно, розгорнуто та з допомогою посилань на ситуації, що зазвичай характеризуються як офіційні. Різні типи семантичних ознак потребують різних типів тлумачення. Необхідно відзначити, що в практиці спілкування короткі визначення задовольняють потреби взаєморозуміння, але не вичерпують великого – і загалом невичерпного – змісту семантичної ознаки

Термін «категорія» активно використовується в різних науках. У філософії категорії трактуються як «найбільш суттєві, закономірні зв’язки й відношення реальної дійсності, пізнання».

В лінгвістиці категорії розглядаються як «найвищі узагальнення одночасно в трьох сферах – мислення, психіки й мови» (Ю. Степанов, 1981:36). Мовна категорія в широкому розумінні – це «будь-яка група мовних елементів, що виділяється на основі якоїсь спільної властивості; у суворому розумінні – якась ознака (параметр)», котра лежить в основі розбиття численної сукупності однорідних мовних одиниць на обмежене число класів, що не перетинаються, члени котрих характеризуються одним і тим самим значенням певної ознаки (наприклад, «категорія відмінка», «категорія істоти/ неістоти», «категорія виду», «категорія дзвінкості/ глухості»)» [Булыгина, Крылов, 1990: 215].

Лінгвістична традиція пов’язує з вивченням категорій перш за все висвітлення граматичного ладу мови. Граматична категорія визначається як «узагальнене значення, що послідовно виражається в певній мові системою граматичних форм, структура котрих залежить від морфологічного типу мови» [Ярцева, 1975:5].

Семантичні чи понятійні категорії узагальнюють і варіативно репрезентують у мові такі поняття, як множинність, речовість, належність до істот, модальність [Мєщанінов, 1978:238]. Проблема понятійних категорій цікавить не лише лінгвістів, але й логіків і психологів, через те що зачіпає сутність мисленнєво-мовленнєвого процесу. Категорії мови тісно пов’язані з категоріями мислення: «Думка не виражається в слові, а здійснюється в слові» [Виготський, 1956:330]. Зауважимо, що в слові виражається не лише думка в логічному розумінні, босвідомість включає разом з мисленням почуття й волю. Окрім того, думка здійснюється не лише в слові, так як існують і невербальні форми мислення. Категорії мови різнопланові й узагальнюють як логічні, так і чуттєво-вольові моменти мовного освоєння світу. Береться до уваги змістова складність понятійних категорій, що виражають діалектичне співвідношення загального й особливого в мові як абстракції і в конкретних мовах. Смислове ядро понятійних категорій універсальне, а навколоядерний простір, своєрідне силове поле категорій, специфічне. Ця специфіка визначається подвійною зумовленістю.

З одного боку, ядро понятійних категорій зумовлене більш конкретними і своєрідними значеннями, котрі вбирають у себе асоціативний фон певних культурно-історичних людських спільнот. Ідеться про семантичну специфіку, про мовну картину світу. З іншого боку, мовні поняття зумовлені конкретною мовою як інструментом пізнання світу, пріоритетними для певної мови граматичними способами, їх комбінаторикою, їх взаємодією з рештою способів вираження змісту в мові. Форма впливає на зміст категорій, «саме членування смислового континууму можливе лише при опорі на формальні одиниці, на дискретність одиниць плану вираження» [Гуревич, 1987: 24].

Вивчаючи категоріальні ознаки в лексичному значенні, ми розглядаємо не ядро, а навколоядерний простір, периферійні способи вираження категоріального значення і, отже, аналізуємо специфічні види категоризації.

У цій статті мовна категоризація розуміється як варіативність прояву семантичної категорії в мові. Існує й інше розуміння категоризації, яка трактується як класифікація світу засобами мови.

Теорія понятійних категорій послідовно розвивається у функціональній граматиці. Основним принципом моделювання мови є в такому випадку спрямування «від функції до засобу» [Слюсареві, 1985:10].

(Карасик В.И. Язык социального статуса. - М.: Ин-т языкознания РАН; Волгогр. гос. пед. ин-т, 1992. - 330 с.).

☻119. Чи знаєте ви, що…

У процесі історичного розвитку мови можуть змінювати зовнішні форми слів, але, незважаючи на це, можуть зберігати їхні змістові значення, Так, наприклад, попри всі звукові (фонетичні) зміни давньоіндоєвропейської основи, значення таких слів збереглося незмінним: старосл. СЛЪНЬЦЕ, рос. солнце, укр. сонце, болг. слънце, серб. сунце, чеське slunce, польське słońce, гот. sunnô, нім. Sonne, англ. sun, литов. saule, латин. sol, гр. [hēlios], санскр. [surya-].

Значення слів часто змінюється ще в більшій мірі, ніж їхня форма. Так, наприклад, наше слово – «село» спочатку мало значення «поле», слово «виноград» спершу означало «виноградник», тобто «винний сад», а вже згодом придбало сучасне значення, слово «коло» означало «колесо», а вже згодом стало більш абстрактним (пор. рос. «круг»).

Прикладом того, як змінюються в словах і форма, і значення, може бути латинське слово fokus – «вогнище», тобто місце, де розпалюють у хаті вогонь. У романських мовах з нього виникли слова: італ. fuoco, іспан. fuego, фр. feu зі значенням «вогонь». Із таким значенням у латинській мові було слово ignis (споріднене з нашим «вогонь», рос. «огонь»). У такому випадку зміну значення латинського слова focus не важко зрозуміти: це зближення назв фактів об’єктивної дійсності за їхньою суміжністю (так звана метонімія).

Може видатися дивним, що більшість імен сучасних українців не пов’язані зі звичайними словами української мови, але це стає зрозумілим, коли врахувати, що ці імена поширилися після прийняття християнства східними слов’янами. Ось, приміром, Олександр – ім’я грецького походження, а Яків – єврейського, Сергій - римського, але прийшло теж з Візантії. Зрозуміло, що ім’я Лев дійсно пов’язане з «царем звірів», а багато інших імен західноєвропейських народів виявляють зв’язок з ведмедями або вовками, наприклад, Артур – Великий Ведмідь, Рудольф - Славний Вовк. Звичайне в нас ім’я Михайло в єврейській мові має значення «Той, хто як Бог» (Білецький А.О. Про мову і мовознавство: Навч. посібник для студентів філол. спец. вищ. навч. закладів. – К.: «АртЕк», 1996. – 224 с. – (Трансформація гуманітарної освіти в Україні). – С. 147 - 148).

 Щоб створити назву (найменування), мовець мусить зробити вибір з низки можливих найменувань, визначити, яке з них виявиться кращим у конкретній ситуації.

Ряд спостережень та експериментів дозволяє виявити деякі принципово важливі особливості цього процесу вибору. Перш за все, про значення будь-якого найменування. Це значення завжди двочленне, складається з двох частин: родової та диференційованої (уточнювальної).

Родова частина найменування відносить його до певного порівняно великого класу, протиставляючи всім іншим великим класам, а уточнювальна частина виділяє в цьому класі деякий підклас, проводячи більш деталізовану диференціацію значення.

Візьмемо визначення стільця: «Стілець – це пристосування, спеціально призначене для сидіння, має спинку, не має підлокітників і розраховане на одну людину».

Це визначення одночасно є найменуванням даного предмета. І в цьому найменуванні легко виокремлюється родова частина («пристосування для сидіння»), що відрізняє стілець та інші пристосування для сидіння від усіх інших предметів: ліжка, шафи, паркану, річки та інших, і диференційна частина (комбінація ознак: «має спинку», «не має підлокітників», «розрахований на одну людину»), що відрізняє стілець від інших пристосувань для сидіння.

Диференційна частина перетворює все найменування у видове порівняно з родовою частиною. Виділені диференціальні ознаки не є вичерпними. Продовжуючи, можна виділити ще величезну кількість таких ознак. Наприклад: стілець – це пристосування, спеціально призначене для сидіння, має спинку, не має підлокітників, розраховане на одну людину, зроблене з дерева; стілець – це пристосування, спеціально призначене для сидіння, має спинку, не має підлокітників і розраховане на одну людину, зроблене з металу; стілець – це пристосування, спеціально призначене для сидіння, має спинку, не має підлокітників, розраховане на одну людину, зроблене з дерева і стоїть на підлозі; стілець – це пристосування, спеціально призначене для сидіння, має спинку, не має підлокітників і розраховане на одну людину, зроблене з дерева і лежить на підлозі; стілець – це пристосування, спеціально призначене для сидіння, має спинку, не має підлокітників і розраховане на одну людину, зроблене з дерева, стоїть на підлозі далеко від торшера…

Як бачимо, таке розгортання найменування може тривати нескінченно. І ніяких обмежень на таке нескінченне розгортання, на перший погляд, начебто немає. Однак насправді це не зовсім так. Існує два суворих закони, котрі в мовленнєвій діяльності ніяк не можна обійти.

Перший закон полягає в тому, що наше найменування повинно бути достатньо н а д і й н и м для того, щоб слухач з необхідним ступенем повноти й точності зрозумів, про що йде мова, про що хоче сказати мовець. Цей закон вимагає, щоб найменування ситуації було достатньо р о з г о р н у т и м і деталізованим.

Другий же закон полягає в тому, що наше найменування мусить бути достатньо е к о н о м н и м, аби мовець не витрачав даремно зайві сили і час для того, щоб передати слухачеві те, про що він хоче сказати. І щоб обидва вони по можливості не витрачали час і сили на другорядні деталі. Цей закон вимагає, щоб найменування ситуації було достатньо з г о р н у т и м.

Неважко помітити, що вимоги цих законів с у п е р е ч а т ь один одному.

Тому щоразу, в кожній ситуації, кожна людина (незалежно від того, усвідомлює вона це чи ні) постає перед необхідністю вирішувати складне завдання вибору найменування так, щоб якось урівноважити вимоги цих двох законів. Зрозуміло, що це врівноважування по-різному виглядає в різних ситуаціях. Так, в усній бесіді ми можемо бути більш економними в найменуваннях, обмежуючись зазвичай репліками у вигляді неповних речень чи навіть вигуками. Завжди можна допомогти жестом, щось показати, вказати на щось. У разі непорозуміння можна й перепитати.

Навпаки, у письмовому мовленні ми маємо бути більш точними, а тому більш багатослівними. А це важче.

Вимоги закону надійності ми задовольняємо шляхом розгортання найменування. Вимоги закону економії – шляхом згортання найменування.

При цьому і процеси розгортання, і процеси згортання, як правило, відбуваються в нашому мисленні автоматично, немовби підсвідомо, і так стрімко, що ми просто не фіксуємо на них нашої уваги. Однак ми відразу реагуємо на порушення цих загальноприйнятих стандартів розгортання й згортання (Сахарный Л. В. К тайнам мысли и слова: Кн. Для внеклассного чтения. 8 – 10 кл. – М.: Просвещение, 1983. 160 с. – С. 113 - 118).

☼ 120. Дайте коротку фонетико-фонологічну і граматичну характеристику наведених нижче слів (використайте зразок).

Визначте, чи є відзначені вами ознаки суттєвими для лексикології.

З р а з о к. Вода.

З точки зору фонетики і фонології слово вода складається з 4 фонем – 2 голосних і 2 приголосних; ці фонеми реалізуються у звуках [вº], [о], [д], [а]. Слово складається з двох складів, обидва склади відкриті. Наголос падає на другий склад. Приголосна фонема /в/ реалізується в комбінаторному варіанті (лабіалізація) – звукові [вº].

З точки зору граматики це слово складається з двох морфем (корінь вод- і флексія -а). Слово вода – іменник; в репрезентованій формі виражається значення жіночого роду, однини, називного відмінка. Показником цих значень є флексія -а. У реченні іменник вода найчастіше виступає в ролі підмета чи додатка.

Яблуко, студент, чесний, золотий, зробити, купатися, забіганий, легко.

121. Чи можна вважати словами й чи можна хоча б лише «вимовити» подані українські написання (графічні зображення): судумахалока, м’якирикота, пуркалбан, молкорик, пурнет, пурча, малмашота, пермисат, вирдугуть. Свою відповідь мотивуйте.

 Порівняємо слова вилка (= виделка), ніж, ложка. Спробуємо вирішити, що слугувало підґрунтям для того, аби саме так назвати відповідні предмети. Вилка могла бути названа за схожістю з вилами як за зовнішнім виглядом, так і тому, що вилкою підхоплюють їжу, як, скажімо, сіно вилами. Суфікс -к- часто використовується для утворення найменувань предметів (пор.: ступка, сітка і под.). Аналогічну форму мають слова, що позначають вилку , і в інших мовах. Так, у французькій мові fourchette «вилка» від fourche «вила» з лат. furca, що мало значення «вила, рогатина». (Вилки як столового прибору в римлян не було, вона увійшла в ужиток, вірогідно, лише в Х ст.). В англійській мові в обох значення вживається слово fork, котре, вірогідно, запозичене з давньофранцузької. У німецькій мові є два слова: Forke чи Furke того ж походження, що й французьке, яке позначало вила, і Gabel, котре позначає і вила, і вилку (у першому значенні вживаються і складні слова – Heugabel, Mistgabel).

Про слова типу вилка, поскільки їх смислова структура ясна й зрозуміла всім носіям української мови, в лінгвістиці говорять, що вони м о т и в о в а н і, чи інакше – мають в н у т р і ш н ю ф о р м у. На відміну від вилки слово ніж не є мотивованим, бо неможливо уявити собі, чому відповідний предмет міг бути так названий. Не мотивоване й слово ложка, бо зв’язок його зі співзвучним з ним коренем слова положити (розм.) важко осмислити.

Розглядаючи наведені слова, ми бачимо, що значення й мотивування (внутрішня форма) – поняття р і з н і. Будь-яке слово має значення, незалежно від того, мотивоване воно чи не мотивоване. І навіть якщо воно мотивоване, то мотивація ще не розкриває його значення. Так, знаючи лише, що слово вилка пов’язане зі словом вила, неможливо здогадатися, що позначуваний ними предмет слугує пристосуванням для їди.

За значенням слова вилка, ніж, ложка хоча й різні, але все ж пов’язані між собою тим, що позначають предмети, котрі належать до однієї сфери життя людей; як говорять, вони належать до одного с е м а н т и ч н о г о п о л я.

Зазначені слова можуть підлягати аналізу і з іншої точки зору: можна спробувати знайти приховані в них елементи значення (с е м и), котрі виявляються під час їхнього протиставлення. Так, на відміну від слова ніж, слово вилка позначає предмет, призначений не для подрібнення їжі. У значення слова вилка входить і те, що вона, на відміну від ложки, не застосовується для рідкої їжі. Окрім того, в значенні слова вилка приховане й те, що позначуваний ним предмет має, на відміну від ножа й ложки, зубці.

Нарешті, аналізуючи семантику слова в різних контекстах, ми виявляємо, що слово дуже часто має не одне, а кілька значень, кожне з яких виявляється лише у відповідному контексті. Пор.: 1) Він присунув до себе миску з нарізаним салом, узяв вилку… - слово вилка виступає в значенні столового прибору; 2) Він зачепився за корінь, що стирчав із землі, упав і зламав велосипедну вилку; Я не міг вимкнути настільну лампу, бо виявилася несправною вилка – слово вилка служить для позначення деталі механізму, що мають відповідну форму; 3) Майже біля самих окопів їх накрила вилка. Одна міна розірвалася попереду, друга позаду – слово вилка особливий тактичний прийом, застосовуваний під час мінометної й артилерійської стрільби; 4) Цим ходом була створена вилка – слово вилка позначає особливе положення фігур на шаховій дошці.

Під час аналізу різних значень слова виникає складне в багатьох випадках питання: ми маємо перед собою одне багатозначне слово чи різні, омонімічні слова. Під час вирішення цього питання думки мовознавців нерідко розходяться. Необхідно прагнути до того, щоб знайти об’єктивні докази правильності тієї чи іншої точки зору (Зиндер Л. Р. Введение в языкознание. Сборник задач: Учеб. пособие для вузов, 2-е изд., стер. – М.: Высш. шк., 1998. – 176 с. – С. 101 - 102).

122. Прочитайте уважно уривок зі статті Ж. П. Соколовської «Картина світу та ієрархія сем» і дайте відповідь на запитання, що таке лексема.

…спробуємо уявити та осмислити феномен, який у мові позначено словом їсти. Це — (1) процес, окремий акт, дія; (2) механічні дії органів споживання: зубів, губ, рота, слизової оболонки, м'язів ковтання, прий­мання шлунком і далі; (3) фізіологічний процес; (4) за характером дії—процес руйнування та знищення; (5) процес руйнування і знищення — кусання, гри­зіння, клювання, висмоктування; ковтання, викидання; (6) процес механічної дії зубів — «розділяти на частини», «перемелювати» «розтирати» тривалий час; (7) процес хімічного руйнування — «розчиняти» за допомогою слини; якщо гірке, солоне, «отруйне» — «подразнює» слизову оболонку, викликає фізичний біль і погане самопочуття, поганий настрій; (8) за метою — це процес ута-мування відчуття голоду — одна з щоденних, нагальних людських потреб; (9) загалом ці процеси забезпечують життя людини, це образ основних потреб людини; (10) цей процес передбачає джерело «діставання їжі» — об'єкта спо­живання — «дають» (дитина, стара людина); «добути», «дістати», аби задо­вольнити потребу — «їсти»; (11) процес, що зумовлює діяльність суб'єкта, її характер — тварина, звір, людина — як дістати — «забити», «забрати», «заро­бити», «просити», «вимагати»; (12) процес, який повинен задовольнятися доти, доки існує життя; (13) процес фізіологічний, який, якщо його не задовольнити, призводить до дискомфорту у самопочутті, настрої, викликає злість, агресію; (14) відчуття задоволення— насолода, благість.

Якщо спробуємо відповісти на запитання, чи аналізована мовна одиниця є лексемою, тобто чи пов'язані між собою її семеми певним елементом смислу, отримаємо позитивну відповідь: смислова структура лексеми їсти фіксує для нас у мові образ, наше уявлення про феномен «споживання їжі», а семеми розкривають окремі сторони цього феномену (Ж. П. Соколовська, «Картина світу та ієрархія сем» ).

123. Нижче пропонуються лексико-семантичні варіанти (вони виділені), що мають однакову форму. Їх необхідно розподілити за різними лексемами. Скільки самостійних слів-омонімів і скільки в кожного з них значень зустрічається в прикладах? Поясніть своє рішення, подавши коротке тлумачення всім виділеним словам та описавши зв’язок значень одного слова.

1. Сьогодні в нашому будинку труять мишей.

2. Курячи, ви труїте себе нікотином.

3. Своїми докорами він постійно труїв дружину.

4. Увесь вечір за столом травили анекдоти.

5. Трави канат!

6. Узор на металі травлять спеціальним розчином.

Зразок відповіді

1. Подорожні довго бродили в лісі в пошуках дороги.

2. Що ти бродиш по хаті як неприкаяний?

3. Господиня поставила тісто бродити.

4. У ньому бродить страшна сила.

Самостійних слів-омонімів – 2 (1, 2 – 3, 4).

Значення: бродили в лісі – блукали, не могли знайти дороги (1); бродиш по хаті – безцільна ходьба туди – сюди (2); тісто бродить – піднімається на дріжджах (3); страшна сила бродить в ньому - піднімається, шукає виходу (4). 1-ше та 2-ге значення пов’язані спільним компонентом значення (семою) – «рух», а 2-ге та 3-тє – спільним компонентом «підніматися».

124. Нижче пропонуються лексико-семантичні варіанти (вони виділені), що мають однакову форму. Їх необхідно розподілити за різними лексемами. Скільки самостійних слів-омонімів і скільки в кожного з них значень зустрічається в прикладах? Поясніть своє рішення, подавши коротке тлумачення всім виділеним словам та описавши зв’язок значень одного слова (Див. зразок відповіді у вправі 122).

1. Ти не потрапляєш у фокус, підійди ближче.

2. Визначити фокус лінзи можна за цією формулою.

3. Господар цілий вечір показував дітям картярські фокуси.

4. Вона викинула ще один фокус.

5. Рецепт пирога простий, увесь фокус у тому, хто його готує.

6. Актриса постійно хотіла перебувати у фокусі уваги.

125. Нижче пропонуються лексико-семантичні варіанти (вони виділені), що мають однакову форму. Їх необхідно розподілити за різними лексемами. Скільки самостійних слів-омонімів і скільки в кожного з них значень зустрічається в прикладах? Поясніть своє рішення, подавши коротке тлумачення всім виділеним словам та описавши зв’язок значень одного слова (Див. зразок відповіді у вправі 122).

1. Нам потрібна твоя допомога, ми перебуваємо в критичному стані.

2. Ти дивишся на мене таким критичним поглядом, що мені стає ніяково.

3. Ви повинні бути до нього особливо уважні, адже він якраз вступив у критичний вік.

4. Опонент зробив необхідні критичні зауваження до дисертації.

126. Нижче пропонуються лексико-семантичні варіанти (вони виділені), що мають однакову форму. Їх необхідно розподілити за різними лексемами. Скільки самостійних слів-омонімів і скільки в кожного з них значень зустрічається в прикладах? Поясніть своє рішення, подавши коротке тлумачення всім виділеним словам та описавши зв’язок значень одного слова (Див. зразок відповіді у вправі 122).

1. У типографській машині пора змінити друкарський вал.

2. Наше підприємство не виконало план по валу.

3. Кріпосний вал надійно захищав місто від ворогів.

4. На майдан ринув вал людей, змітаючи все на своєму шляху.

5. Він захоплювався «Дев’ятим валом» Айвазовського.

127. Нижче пропонуються лексико-семантичні варіанти (вони виділені), що мають однакову форму. Їх необхідно розподілити за різними лексемами. Скільки самостійних слів-омонімів і скільки в кожного з них значень зустрічається в прикладах? Поясніть своє рішення, подавши коротке тлумачення всім виділеним словам та описавши зв’язок значень одного слова (Див. зразок відповіді у вправі 122).

1. Блок правих партій зазнав руйнівної поразки на виборах.

2. Не купуй мені, будь ласка, по два блоки цигарок.

3. Вантаж піднімали за допомогою блока.

4. В операційний блок лікарні вхід стороннім суворо заборонений.

5. Наші волейболісти уславилися вмінням ставити непробивний блок.

128. Нижче пропонуються лексико-семантичні варіанти (вони виділені), що мають однакову форму. Їх необхідно розподілити за різними лексемами. Скільки самостійних слів-омонімів і скільки в кожного з них значень зустрічається в прикладах? Поясніть своє рішення, подавши коротке тлумачення всім виділеним словам та описавши зв’язок значень одного слова (Див. зразок відповіді у вправі 122).

1. У програму наступних Олімпійських ігор будуть включені кілька нових видів спорту.

2. Кімната з видом на море буде коштувати вдвічі дорожче.

3. Туристи купували поштові картки з пречудовими видами.

4. А в тебе вже є вид на проживання в цій країні?

5. У біологічній класифікації дуже важко відкрити новий вид.

6. Вид – це граматичне категорія в деяких слов’янських і неслов’янських мовах.

129.Нижче пропонуються лексико-семантичні варіанти (вони виділені), що мають однакову форму. Їх необхідно розподілити за різними лексемами. Скільки самостійних слів-омонімів і скільки в кожного з них значень зустрічається в прикладах? Поясніть своє рішення, подавши коротке тлумачення всім виділеним словам та описавши зв’язок значень одного слова (Див. зразок відповіді у вправі 122).

1. Гросмейстере, вам мат!

2. Не смій лаятися матом!

3. Тренуватися ви будете на матах.

4. Аби скло стало матовим, на нього слід нанести мат.

130. Нижче пропонуються лексико-семантичні варіанти (вони виділені), що мають однакову форму. Їх необхідно розподілити за різними лексемами. Скільки самостійних слів-омонімів і скільки в кожного з них значень зустрічається в прикладах? Поясніть своє рішення, подавши коротке тлумачення всім виділеним словам та описавши зв’язок значень одного слова (Див. зразок відповіді у вправі 122).

1. У його голосі мені вчулася нота невдоволення.

2. Уже в першому класі він знав ноти.

3. Співачка взяла найвищу ноту.

4. Міністерство закордонних справ подало ноту протесту.

131. Нижче пропонуються лексико-семантичні варіанти (вони виділені), що мають однакову форму. Їх необхідно розподілити за різними лексемами. Скільки самостійних слів-омонімів і скільки в кожного з них значень зустрічається в прикладах? Поясніть своє рішення, подавши коротке тлумачення всім виділеним словам та описавши зв’язок значень одного слова (Див. зразок відповіді у вправі 122).

1. Хто правив Росією в сімнадцятому столітті?

2. Кучер хвацько правив кіньми.

3. Він довго правив статтю перед тим, як подати її до видавництва.

4. Сатана там правив бал.

132. Виконати лексико-семантичний аналіз виділених слів

1. Бузину називають ще «відьмацьким деревом». Гілки бузини в хаті приносили нещастя. Кожний, хто наближався вночі до дерева, ризикував стати одержимим дияволом. Запах квіток бузини міг отруїти того, хто спав під деревом, а квіти і ягоди відьми використовували в зіллі для порчі. Бузину ніколи не викорчовують, щоб не викликати диявола. Де росте бузина, там не будують хат.

2. Запах валер’яни приваблює не лише котів, але й щурів, тому її використовували для боротьби з гризунами. За найдавнішою легендою Щуролов вивів щурів не з допомогою сопілочки, а з допомогою запаху валеріани. Рослина має приворотні властивості, викликає любов. За допомогою валеріани можна визначити, чи не вселилася в кішку відьма. Якщо кішка не реагує на валеріану, то відьма вочевидь не вселиться в неї.

3. І гори, і долини, і поля, і сади, і ставок, і хати були залиті й обмиті чистим, прозірчастим, білим, як срібло, світлом (І. Нечуй-Левицький).

4. Ми нап’яли на березі намет – округлий, гостроверхий, жовто-білий, такий, як хижі половці в степах за давнини глухої напинали і чубаті наші завзяті предки, що про них писав Тарас Григорович, додаючи, що синє море вельми їх любило, сприяючи в походах їх на Крим, на Цареград – походах, що не знає подібних їм історія людська... (М. Рильський).

 Послідовність лексико-семантичного аналізу

1. З’ясувати тип номінації поданого для аналізу слова (речова, ознакова, проміжна).

2. Визначити лексичне значення слова за допомогою одного із способів тлумачення (логічного: встановленням родо-видових співвідношень, описового, перелічувального, запереченням; лінгвістичного: через підбір синонімів, посиланням на значення твірного слова (словотвірний), етимологізуванням; контекстуального; тлумачення перекладом).

3. Спираючись на контекст, вказати тип лексичного значення: а) за співвіднесеністю з дійсністю (пряме чи переносне (метафора, метонімія, синекдоха), б) за походженням (первинне/непохідне чи вторинне/похідне), в) за лексичною сполучуваністю з іншими лексемами (вільне чи зв’язане (синтаксично, фразеологічно, конструктивно), г) за функцією в контексті (номінативна чи експресивна).

4. Визначте лексичну основу слова.

5. Зробити підсумок аналізу: план вираження (лексема) та план змісту (семема). Вкажіть сему (мінімальну одиницю плану змісту).

133. Проаналізуйте слова за поданою схемою. Сутність полягає в процедурі вертикально-горизонтального аналізу значень, а саме:

- порівнювання значень, які стоять на різних рівнях родо-видових відношень, тобто значень гіперонімів зі значенням гіпонімів;

- порівнювання значень одного й того самого рівня ієрархії, незалежно від того, чи перебувають вони у відношеннях несумісності, додатковості чи антонімії.

З р а з о к аналізу на прикладі слова журнал:

1. Знайдіть ту одиницю смислу, яка включає значення слова журнал, тобто найближчий гіперонім для даного слова. Його значення і буде необхідним компонентом смислу.

В і д п о в і д ь: періодичне видання (Для більшості носіїв української мови).

2. Знайти ті одиниці, які можуть вважатися включеними в значення слова, тобто розглянути, яким є значення його гіпонімів.

В і д п о в і д ь: дитячий журнал, науковий журнал, науково-популярний журнал, професійний журнал і т.д. (Для деяких носіїв мови);

„Бурда”, „Веселка”, „Нове в зарубіжній лінгвістиці” і т.д. (Для більшості носіїв мови – це назви конкретних журналів).

3. Виявлення одиниць того самого ієрархічного рівня, які перебувають у відношеннях несумісності чи перетину.

В і д п о в і д ь: книга, памфлет, газета, журнал. Значення слова журнал протиставляється значенням слів книга, памфлет за ознакою періодичності. Для слів газета, журнал ця ознака є інтегральною.

Журнал протиставлений газеті як видання зброшуроване, або переплетене.

4. Скласти перелік тих мінімальних діагностичних компонентів, які, по-перше, відрізняють значення слова журнал від інших значень того ж рівня і дозволяють адекватно включити його в межі вищого значення, а також належно охопить значення його гіпонімів.

В і д п о в і д ь: періодичне видання, переплетене чи зброшуроване, за змістом і оформленням має доволі популярний характер.

5. Сформулюйте дефініцію слова на підставі його діагностичних компонентів. Така дефініція зазвичай включає вказівку на клас, до якого належить значення слова (фактично – вказівку на значення найближчого гіпероніма), і на значимі протиставлення зі значеннями суміжними, що перетинаються й доповнюють. При дефініції бажано подати також ілюстрацію значень у вигляді переліку гіпонімів даного слова.

В і д п о в і д ь: Періодичне видання, у переплетеному чи зброшурованому вигляді, що має відносно популярний зміст і яскраве оформлення, наприклад, „Бурда”, „Спорт”, „Городянин”.

Балясина. Без’язикий. Бивень. Бруківка. Ватник. Вогонь. Вередник. Вертоліт. Вибоїна. Гардина. Гаситель. Гендляр. Гаманець. Герань. Гирло. Глід. Деревій. Деркач. Диба. Дим. Диня. Дикун. Доберман. Економ. Ешафот. Єзуїт. Жалоба. Жах. Жбан. Жезл. Жовтяк. Журавлина. Загадка. Загін. Зажура. Зайча. Затінок. Звір. Зло. Ідіот. Ішак. Кабак. Каблучка. Калина. Корінь. Корито. Корж. Косарка. Крик. Кубіст. Курінь. Лихвар. Лірник. Літо. Лось. Мисник. Мишва. Міхур. Мордач.

134. Прочитайте поезію. Знайдіть слова, що не позначають понять.

Росла на груші грушка,

Як всі грушки, проста.

Та хто б, скажіть, подумав? –

упала на кота!

Кіт – ну нявчать на грушу!

Прийшов у сад дідусь…

Та хто б, скажіть, подумав? –

і діда грушка – лусь!

Тоді приходить бабця

Їх, бідних, лікувать.

Та хто б, скажіть, подумав? –

і бабцю грушка – гать!

Аж тут прибігли діти

під грушку – й залюбки,

ну, хто б, скажіть, подумав? –

поїли всі грушки!

(Л. Повх)

135. Викресліть одне зайве за смислом слово. Що є спільного у чотирьох словах, котрі залишилися? Скількома способами можна викреслити зайве слово, щоб чотири залишені були об’єднані спільною семантичною ознакою?

Мука, перець, цукор, сніг, сіль.

136. Викресліть одне зайве за смислом слово. Що є спільного у чотирьох словах, котрі залишилися? Скількома способами можна викреслити зайве слово, щоб чотири залишені були об’єднані спільною семантичною ознакою?

Боятися, любити, ненавидіти, зневажати, хандрити.

137. Викресліть одне зайве за смислом слово. Що є спільного у чотирьох словах, котрі залишилися? Скількома способами можна викреслити зайве слово, щоб чотири залишені були об’єднані спільною семантичною ознакою?

Горобець, дракон, крокодил, бджола, літак.

138. У зразку подані перші члени семантичних пропорцій, у чисельнику і знаменнику котрих знаходяться різні слова (але не словосполучення). Необхідно продовжити семантичні пропорції в такий спосіб: побудуйте нові пари з додатковими словами (якщо це можливо); у разі, якщо це неможливо (тобто слово не вписується в пропорцію), то поясніть чому. Придумайте також принаймні одну цілковито нову пару. Сформулюйте в найбільш загальному вигляді семантичні ознаки, які характеризують слова в чисельнику і знаменнику членів семантичних пропорцій.

З р а з о к: Іти : ходити = плисти : плавати = ...

Д о д а т к о в і с л о в а: брести, везти, катати летіти, скакати.

139. У зразку подані перші члени семантичних пропорцій, у чисельнику і знаменнику котрих знаходяться різні слова (але не словосполучення). Необхідно продовжити семантичні пропорції в такий спосіб: побудуйте нові пари з додатковими словами (якщо це можливо); у разі, якщо це неможливо (тобто слово не вписується в пропорцію), то поясніть чому. Придумайте також принаймні одну цілковито нову пару. Сформулюйте в найбільш загальному вигляді семантичні ознаки, які характеризують слова в чисельнику і знаменнику членів семантичних пропорцій.

З р а з о к: свиня : свинина = кролик : кролятина = ...

Д о д а т к о в і с л о в а: баранина, корова, конина, телятина.

140. У зразку подані перші члени семантичних пропорцій, у чисельнику і знаменнику котрих знаходяться різні слова (але не словосполучення). Необхідно продовжити семантичні пропорції в такий спосіб: побудуйте нові пари з додатковими словами (якщо це можливо); у разі, якщо це неможливо (тобто слово не вписується в пропорцію), то поясніть чому. Придумайте також принаймні одну цілковито нову пару. Сформулюйте в найбільш загальному вигляді семантичні ознаки, які характеризують слова в чисельнику і знаменнику членів семантичних пропорцій.

З р а з о к: кінь : табун = птах : зграя = ...

Д о д а т к о в і с л о в а: собака, отара, жаба, риба, людина.

141. Дано чотири слова. Задайте такі семантичні ознаки, щоб з їх допомогою можна було розрізнити всі слова, котрі входять до семантичного ряду (намагайтеся, аби цих ознак було якомога менше).

Крісло, пуф, стілець, табурет.

142. Дано чотири слова. Задайте такі семантичні ознаки, щоб з їх допомогою можна було розрізнити всі слова, котрі входять до семантичного ряду (намагайтеся, аби цих ознак було якомога менше).

Гарячий, прохолодний, теплий, холодний.

143. Дано чотири слова. Задайте такі семантичні ознаки, щоб з їх допомогою можна було розрізнити всі слова, котрі входять до семантичного ряду (намагайтеся, аби цих ознак було якомога менше).

.Лестити, хвалити, лаяти, обмовляти.

144. Скільки значень виділеного слова представлено в поданих прикладах? Дайте їм короткі визначення й опишіть, як вони пов’язані між собою.

1. В адресному столі мені дали адресу Петрова.

2. На обідньому столі розклали креслення й документи.

3. Хворому прописали дієтичний стіл.

4. Давайте переставимо письмовий стіл до вікна.

5. Який у вас сьогодні багатий стіл!

6. Якщо ви загубили сумку, зверніться до столу знахідок.

145. Скільки значень виділеного слова представлено в поданих прикладах? Дайте їм короткі визначення й опишіть, як вони пов’язані між собою.

1. Нещасні кричали від жаху, але ніхто не прийшов їм на допомогу.

2. За столом усі голосно кричали й перебивали один одного.

3. Не смійте кричати на мене, я не ваша секретарка!

4. Усі газети кричать про кризу, але поки що вона не почалася.

5. Він кричав їй услід, що кохає її, але вона навіть не озирнулася.

6. У їхньому будинку всі речі кричали про несмак.

7. Не треба кричати, вас все одно ніхто не чує.

146. Скільки значень виділеного слова представлено в поданих прикладах? Дайте їм короткі визначення й опишіть, як вони пов’язані між собою.

1. Цей банк збудований у минулому столітті.

2. У цьому місяці були позбавлені ліцензії три банки.

3. Мій знайомий учора зірвав у казино банк.

4. У нашому банку даних ця інформація відсутня.

5. „У банку зараз близько ста тисяч гривень,”- сказав банкомат.

6. У нашому шпиталі створювався банк крові протягом п’яти років.

147. Виділіть у тексті всі слова, що беруть участь у відношеннях синонімії, антонімії, гіпонімії й міронімії. Встановіть пари, трійки і т.д. цих слів.

І. У нас в квартирі багато тварин. У моїй кімнаті живуть дві собаки: вівчарка й пудель. На кухні спить кішка Муська. Вона так смішно вилизує свій хвіст. А у вітальні в клітці сидять два папуги. Інших птахів у нас немає. У ванні спить крокодил. А ще я хотів би придбати якогось хижака: тигра чи лева, але батьки не дозволили.

ІІ. Лінгвістика – дивна наука. У ній багато різних розділів: фонетика, морфологія, синтаксис, семантика... Особливо семантика мені важко дається, Необхідно, наприклад, знати, що морфеми, слова і навіть речення – це знаки і в них є значення. Іноді замість „значення” говорять „смисл” і не вбачають у цьому різниці. Я взагалі-то не збирався бути мовником, думав, стану менеджером чи банкіром, але батьки наполягли на цій професії. Я гадав, буде легко, а виявилося важко. Адже толком навіть не ясно, як ця наука називається: чи то лінгвістика, чи то мовознавство. Як же нею після цього займатися?

 Синонімія відношення збігу чи великої схожості значень (бегемот - гіпопотам).

Антонімія – відношення протиставлення значень (розумний - дурний).

Гіпонімія – відношення між загальним і окремим (родовидові відношення) (п’ятикутник – багатокутник / фігура).

Міронімія – відношення частини і цілого (стебло - квітка).

148. Прокоментуйте наведені нижче висловлювання О. М. Пєшковського та В. В. Виноградова, вкажіть, про розмежування яких двох сторін слова як одиниці лексичної системи мови вони свідчать.

Ми повинні розрізняти два образи: один, що виникає у нас при вимові о к р е м о г о слова, і другий – при вимові того чи іншого словосполучення з цим словом. Цілком вірогідно, що перший лише а б с т р а г у в а н н я від незліченної кількості других. … Це «абстрагування» не є плодом наукових міркувань, а живий психологічний факт, і він може, навіть усупереч дійсності, уявлятися як першосутність, а конкретні образи слів у словосполученнях як модифікації цих першосутностей (Пешковский А. М. В чем же, наконец, сущность формальной граматики? // Избр. труды: Исследования по русской грамматике. – М., 1975. – С. 36 - 37).

…Єдність слова організовується перш за все його лексико-семантичним стрижнем, котрий є спільним для всіх його форм. З цієї точки зору байдуже, чи має слово одну, декілька форм чи цілу парадигму форм. …Тут запропоновано розрізняти два поняття і два терміни – с л о в о і л е к с е м а, тобто лексична одиниця мови, як система форм і функцій, усвідомлювана на тлі структури мови в цілому, чи ф о р м а с л о в а й с л о в о (Виноградов В. В. О формах слова // Избр. труды: Исследования по русской грамматике. – М., 1975. – С. 36 - 37).

149. Вкажіть відмінність лексичних значень слів від понять.

Вода – прозора рідина, без кольору й запаху; утворює річки, моря й інші водойми, що використовуються людиною як питво і складає частину їжі.

Вода – рідка речовина, що являє собою поєднання водню й кисню, температура плавлення – нуль градусів, температура кипіння – сто градусів, питома вага – 1, здатна розчиняти в собі інші речовини.

Сіль – білий кристалічний порошок, з гострим смаком, використовується як приправа до їжі.

Сіль – хімічна речовина, в котрій кислотні атоми водню заміщені атомами металу.

150. З наведених нижче прикладів відзначте слова, котрі виражають ті чи інші поняття. Вкажіть слова, що не мають такої функції.

Небо, дощ, червоний, вольт, ми, ех!, службовець, письменник, машина, планета, мова, народ, мабуть, Ганна, бігти, джоуль, хто, вчення, навчання, суспільство, студент, п’ять, протягом, рука, дитя, лівий, 1945, посміхатися, Місць, Юпітер, мир.

151. Із наведених нижче слів виділіть ті, котрі мають конототивне значення. Вкажіть, який додатковий відтінок виражений в них.

Коштовний, досить, хлопчисько, стіл, лазоревий, прибігти, марудник, море, розумник, спочивати, зошит, турботливий, волосина, графоманія, бабусенція, грак, приїхати, групівщина, праска, дівиця, флакон, дворняга, гуляка, добрий, само схвалення, вискочка, читання, вдаритися, упертюх, домоитися, високий, неприйнятний, швидко, серцеїд, осінь, дуб, роздягальня, ледар, дзвіночок, дівчинка, вікно, губатий, зеленавий, доріжка, бажання, бережливо, хатинка.

152. Випишіть з будь-якого тлумачного словника української мови п’ять однозначних і п’ять багатозначних слів.

153. Вкажіть, у якому значенні, прямому чи переносному, вжиті виділені слова в словосполученнях.

Міцне здоров’я, солодкий цукор, цвях усієї програми, повне відро, пшеничне зерно, курний шлях, Будинок побуту, рання весна, передати книгу товаришеві, набір олівців, влипнути в історію, голубі очі, глибокий аналіз, недалека людина, під час сну, буйний норов, розповідати байки, вручити ювіляру адрес, увійти в роль, жити в селі.

154. У поданих реченнях реальне дієслово замінено словом, якого немає в словнику. Це слово нанати (я нанаю, ти нанаєш і т.д.). Визначте, які слова можна вставити в кожному конкретному контексті.

І

1. Ти всього себе чимось обнанав.

2. Віднанай мені трохи.

3. Ти знову все рознанав.

4. Ми повністю зананали яму.

ІІ

1. Своїми питаннями ти мене просто зананав.

2. Пронанався я з ними близько року, а потім усе покинув і поїхав.

3. Ось людина віднаналася.

4. Не можу дивитися на його винану посмішку.

ІІІ

1. Я не піду, хочу всіх обнанати.

2. Гарно понанали!

3. Мені здається, що я зананався в цій конторі.

4. Важко було винанати півгодини у них в гостях, так сумно було!

ІV

1. А мене вчора на вулиці обнанали.

2. Він в пух і прах рознанав мою статтю.

3. У нас на роботі сьогодні всі перенаналися.

4. Він злісно винанався й пішов, хряснувши дверима.

V

1. Ми сьогодні понанали всього дві години.

2. Ніяк не можу винанатися.

3. У тебе такий занананий вигляд.

4. Що це ви так рознаналися, вже й день на дворі.

VI

1. Доведеться вам знанати звідти.

2. Він із зусиллям піднанав під машину і врешті побачив, у чому полягала поломка.

3. Як ти сюди пронанав?

4. Він погана людина, я бачив, як він зананав до неї в кишеню.

VII

1. Я за цей час стільки всього перенанав.

2. Ти все це винанав!

3. Що це ти таке дивне унанав?

4. Я рознанав і до вас не прийду.

VIII

1. Ми стільки всього без тебе перенанали!.

2. Вони хочуть його винанати.

3. Чи є у вас чим рознанатися?

4. Ну як ви, вже потроху обнаналися?

IX

1. Тут вона не витримала й зананала.

2. Не чіпай її, вона винанається й заспокоїться.

3. З переляку він несподівано рознанався.

4. Вона щойно онанала чоловіка.

X

1. Тебе сьогодні знову винанав начальник. Щось трапилося?

2. Він принанав усіх зробити це.

3. За три дні його віднанали назад.

4. Не даремно його пронанали саме так.

XI

1. Я сьогодні знанаю вам дещо.

2. Мені здається, що він не пронанався, треба поставити його на місце.

3. За хуліганство його унанали на цілих два роки.

4. За традицією вони зананали в нього монетку й подали гостям.

XII

1. Ми сьогодні пронанали масу народу, завтра другий тур.

2. Май терпіння, винанай мене.

3. Даремно ти мене тоді не понанав.

4. Я вчора піднанав їх розмову, буде лихо.

XIII

1. Понанай по-доброму!

2. Мені здається, ти зананав надто багато.

3. Я великими зусиллями винанав у нього дві штуки.

4. Вибачте, що я так нананався до вас.

XIV

1. Я все піднанав, можете забирати.

2. Перенанай, будь ласка, ще три рази.

3. Невже так важко зрозуміло рознанатися?

4. Мені це пронанали, але я не схотів навіть купити.

XV

1. Перенанай ще раз!

2. Необхідно з цим остаточно рознанатися.

3. Вони пронанали в стіні діру й підглядали за нами.

4. Ти гарно знанав, що прийшов.

XVI

1. Я акуратно винанав його з книги.

2. Ні, ти мене не внанаєш, я вже все вирішив.

3. Чи є у вас чим рознанатися?

4. Ну як ви, вже потроху обнаналися?.

XVII

1. Понанай зі мною, ти ж знаєш, як мені це необхідно.

2. Невже ми все ж не зможемо донанатися?

3. Даремно ти його піднанав, можливо, він би сам цього не зробив.

4. Тільки він зананав, як пролунав дзвоник.

XIII

1. Я акуратно винанав його з книги.

2. Ні, ти мене не внанаєш, я вже все вирішив.

3. Чи є у вас чим рознанатися?

4. Ну як ви, вже потроху обнаналися?.

XIV

1. Він важко нанув і пішов.

2. Вони бачать його і винанують.

3. Чи є у вас чим рознанатися?

4. Ну як ви, вже потроху обнаналися? Тоді нанайте далі.

XV

1. Ти все це винанав!

2. Вони хочуть його винанати.

3. А він нанав і нанав до неї.

4. Ну як ви, вже потроху обнаналися?.

XVI

1. Ти цим унанав усю підлогу.

2. Вони хочуть його винанати.

3. Я не йду, хочу всіх перенанати.

4. Ну як ви, вже потроху обнаналися?.

155. За тлумаченнями визначте слова української мови.

1. „Намисто з коштовних каменів, перлів і т. ін.”

2. „Який перевищує міру, звичайну норму чого-небудь”.

3. „Допомогти кому-небудь визначити місце його перебування в просторі або напрям його руху”.

4. „Який має довгу скуйовджену вовну”.

5. „Відчувати збентеження, ніяковіти від чого-небудь”.

6. „Членування мови відповідно до певних інтонаційних та ритмічних моделей”.

7. „Втрачати свіжість, присмажуватися сонцем (про рослину)”.

8. „Непевність щодо вірогідності чого-небудь; брак твердої впевненості в комусь, чомусь”.

9. „З’являтися на короткий час і зникати з поля зору”.

10. „Який ослаб, втратив силу через хворобу, втому; знесилений”.

11. „Який має достатні знання в якій-небудь галузі, тямущий”.

12. „Який існує, відбувається між племенами”.

13. „Зброя для викидання запаленої горючої рідини на ворога”.

14. „Відвикати від людей”.

15. „Розташований під прямим кутом до чого-небудь”.

16. „Усвідомлення і почуття моральної відповідальності за свою поведінку, свої вчинки перед самим собою, людьми, суспільством”.

17. „Примушувати зникати, витісняючи собою”.

18. „Який має в собі елементи лірики й драми”.

19. „Легке взуття у вигляді підошви з ремінцем між першим і другим пальцем”.

20. „Мимовільно глибоко вдихати повітря широко відкритим ротом і зразу ж видихати його (від бажання спати, від утоми і под.)”.

156. Складіть речення зі словами голова, рука, карта, обличчя, брати так, щоб дані слова щоразу вживалися в новому значенні. Визначте ці значення й спробуйте встановити семантичний обсяг кожного слова. Результати роботи перевірте за словником.

157. З кожним словом наведених нижче синонімічних рядів складіть речення таким чином, щоб інші синоніми в ньому були недоречні.

1) Друг, товариш, приятель, дружок; 2) робота, праця; 3) особа, персона, особистість; 3) особистий, індивідуальний, персональний.

158. Визначте, яке значення об’єднує подані слова в синонімічний ряд і утворіть словосполучення з цими словами. Підберіть синоніми до інших значень цих же слів.

Укр.: горювати, печалитися, журитися, тужити, уболівати, ридати, побиватися; ворог, недруг, супротивник, недоброзичливець; боятися, труситися, страшитися, жахатися, остерігатися, ніяковіти, торопіти.

Англ.: calm, tranquil, quiet, restful, cool, sedate,serene; fear,alarm, dismay, apprehension; ardent, enthusiastic, fervent, passionate, intense.

Нім.: tapfer, beherzt, mutig, herzhaft, kühn; der Syeig, der Fußsteig, die Bahn, der Pfad, der Weg; augenblicklich, schnell, rasch, behende, plötzlich.

Лат.: deleo, extiguo, tollo; divĭdo, sepăro; valĭdus, fĭrmus, robustus; virtūs, fortitūdo; dico, loquor; pigrita, desidia, inertia, ignavia; melior, optĭmus, potior; taceo, sileo; taurus, bos; timeo, vereor.

159. Встановіть вид опозиції залежно від характеру співвіднесення компонентів (опозиція тотожності, опозиція включення, опозиція переліку).

Вийняти – витягти, мовознавство – лінгвістика, рукав (частина одягу) – рукав (відгалуження від русла), летіти – пересуватися, книга – підручник, мистецтво – скульптура, летіти – плисти, кофта – спідниця, мавпа – шимпанзе, котлети – біфштекс, мрійник – мучитель, кухня – приміщення, чай – кисіль, молоко – кефір, тюльпан – нарцис, базіка – жартівник.

160. До нижченаведених слів підберіть синоніми, антоніми, омоніми. Прокоментуйте характер парадигматичних відношень.

Худий, топити, здоровий, сильний, правда, відчиняти, робота, лайка, хвіст, курка.

161. Проаналізуйте словникову статтю слова полум’я, відзначте в наведених контекстах семи, що допомагають однозначно зрозуміти смисл слова.

Полум’я, -я, с. 1. Вогонь, що піднімається над предметом, який горить. * Образно. * У порівн. // Світло від вогнища, пожежі і т. ін. 2. Пара або газ, які виділяються деякими речовинами під час горіння і мають властивість світитися. // Спалах під час стрільби з вогнепальної зброї. 3. перен. Те, що своїм кольором, блиском і т. ін. нагадує вогонь. 4. перен. Бурхливий перебіг якихось подій, явищ і т. ін. // Сильний вияв гніву, любові і т. ін. 5. перен. Творче, трудове і т. ін. піднесення, натхнення; порив.

162. Визначте тип відношень (переносу), що пов’язує два значення слова, а саме: йдеться про метафору (перенос за схожістю) чи про метонімію (перенос за суміжністю в просторі чи в часі). Для цього: а) вкажіть початкове значення, б) визначте, який тип відношень - метафоричний чи метонімічний – пов’язує значення виділеного слова і обґрунтуйте своє рішення.

А.

1. У залі стояла мертва тиша.

2. У нього було зовсім мертве обличчя.

Б.

1. Вивчення мертвих мов дозволяє пізнати живі.

2. Він упав на землю й заснув мертвим сном.

В.

1. Вона звикла вірити людям на слово.

2. Від несподіванки він утратив дар слова.

Г.

1. Усе було обладнано за останнім словом техніки.

2. У заключному слові доповідач ще раз підкреслив важливість порушеного питання.

Зразок відповіді

1. Я не буду спати на м’якому ліжку, це шкідливо для хребта.

2. У мого друга надто м’який характер.

Початкове значення слова «м’який» - той, що вгинається від дотику. Отже, в 1-му випадку слово «м’який» вжито в прямому значенні, а в 2-му – в переносному – метафора – «поступливий».

163. Які семи містяться в словах: колоти, пиляти, різати?

164. Які семи містяться в словах: доповідати, викладати, розповідати, повідомляти?

165. Які семи містяться в словах: бра, лампа, люстра, торшер?

166. Які семи містяться в словах: плакати, ревіти, ридати?

167. Які семи розрізняють значення слів: палац, дім, будівля, хата, будинок, халупа?

168. Які семи розрізняють значення слів: склянка, чашка, стопка, бокал, кружка?

169. Які семи розрізняють значення слів: стілець, табурет, крісло, лавка, диван, пуфик, банкетка.

170. Які семи розрізняють значення слів: чоботи, туфлі, боти, черевики, босоніжки?

171. З яких протиставлень виявляється склад сем слова солодкий?

172. З яких протиставлень виявляється склад сем слова старий?

173. З яких протиставлень виявляється склад сем слова товстий?

174. Розподіліть за семантичними полями слова: двері, диван, дім, крісло, дах, вікно, стіна, стіл, стілець.

175. Розподіліть за семантичними полями слова: борт, весло, другорічник, канікули, корма, відмінник, першокласник, перерва, кермо, урок, шлюпка, шпаргалка.

176. Розподіліть за семантичними полями слова: вершина, гола, долина, зірка, космос, льодовик, місяць, море, небо, урвище, острів, планета, скеля, суша, стрімчак, пагорб.

177. Розподіліть за семантичними полями слова: густий, добрий, жорсткий, рідкий, лагідний, похмурий, м’який, родинний, сердитий, твердий, флегматичний, крихкий, черствий, шорсткий, еластичний.

178. Розподіліть за семантичними полями слова: бігати, блукати, водити, возити, волочити, рухати, їхати, мчати, нестися, штовхати, ходити.

179. Розподіліть за семантичними полями слова: бесідувати, балакати, виражати, говорити, доповідати, повідомляти, викладати, оголошувати, передавати, сказати, повідати.

180. Розподіліть за семантичними полями слова: буря, вітер, ожеледиця, град, дощ, спека, засуха, мороз, паморозь, роса, смог, сніг, стужа, туман, буревій, холод, штиль.

181. Розподіліть за семантичними полями слова: білий, блідий, бляклий, змарнілий, жовтий, зелений, помаранчевий, світлий, темний, чорний, яскравий.

182. Проаналізуйте наведені нижче приклади, знайдіть в них внутрішню флексію і вкажіть, які значення з її допомогою передаються.

У к р а ї н с ь к а м о в а:

брати – забирати,

ходив – ходжу,

вітер – вітру.

А н г л і й с ь к а м о в а:

find (знаходити) – found (знайшов),

give (давати) – gave (давав),

keep (берегти) – kept (беріг),

sing (співати) – sang (співав),

foot (нога) – feet (ноги).

Н і м е ц ь к а м о в а:

Ich spreche (я говорю) – du sprichst (ти говориш) – er spricht (він говорить) – sprach (говорив) – gesprochen (той, що говорив).

183. У якому відношенні перебувають значення слів: береза, гілка, дерево, дуб, корінь, кущ, рослина?

184. У якому відношенні перебувають значення слів: пелюстка, троянда, ромашка, тичинка, квітка.

185. У якому відношенні перебувають значення слів: амфітеатр, балкон, вестибюль, вокзал, галерея, дім, зала, будівля, кімната, баня (купол), вікно, стіна, театр, поверх, ярус?

Практичне заняття № 6

Тема: Методи і прийоми лексико-семантичного аналізу слів.

П л а н

1. Лексика мови з погляду походження (слова споконвічні й запозичені; прямі й посередні запозичення; інтернаціоналізми; кальки; ставлення до запозичень, поняття пуризму).

2. Лексика з погляду її вживання (загальнонародна, діалектно й соціально обмежена). Стилістично забарвлена й стилістично нейтральна лексика.

3. Змінність лексики, зумовлена змінами в житті суспільства і розвитком мислення (неологізми, оказіоналізми, застарілі слова: історизми, архаїзми; слова активного й пасивного вжитку).

4. Групування слів за семантичним відношенням між ними (синоніми, антоніми, омоніми, евфемізми, дисфемізми, табу).

Основні поняття теми

Морфонема, лексема як слово-тип, дериваційна морфема, неологізми, внутрішня флексія, конототивне значення, сигніфікативне значення, номінація, комунікативна функція мови, стилістично забарвлена лексика, дериваційна морфема, слово-член.

133. Охарактеризуйте виділене в реченні слово як лексико-семантичну одиницю. 

1. Налив грозою грім яри, Умив озерам очі, А потім хмару опустив На сад наш на щасливий (М. Вінграновський).

2. У синьому морі я висіяв сни... (М. Вінграновський).

3. Ходімо в сад. Я покажу вам сад, де на колінах в яблуні спить вітер...(М. Вінграновський).

4. Темрява дивилася на нас зусібіч густим некліпливим зором... (Є. Гуцало).

5. Іде гроза дзвінка і кучерява садам зомлілі руки цілувать (Л. Костенко).

6. Слова, як сонце, сходили в мені. Несказане лишилось несказанним (Л. Костенко).

7. Встають будинків силуети крізь риштовань мерехтливий гай (В. Сосюра).

8. Я запевняла, що людину ніщо не може так загодити, як артистична кар’єра (Л. Українка).

9. Ми теж плоди землі своєї, часом бунтівливі, часом невиправдано забудькуваті (П. Загребельний).

10. Задум автора втілений у творі і тільки з нього може бути реконструйований (А. Загнітко).

11. Колись хустки в Україні вишивалися шовком, сріблом та золотом (О. Воропай).

12. На ліжкові, засланому простирадлом, а поверх іще рушником, пузатилося кілька кругленьких паляничок (В. Скуратівський).

13. Слалась у далечінь прадавня річка, несучи в своїх берегах розплавлену небесну голубизну (Є. Гуцало).

14. Стежина до маминої хати петляє через город...(В. Скуратівський).

15. В лісах теж відчувалася хода весни (М. Стельмах).

16. Кожне вживання слова сприяє нарощенню ним смислів, тобто розвитку особливої, релевантної тільки для певного тексту семантичної структури повторюваного слова (А. Загнітко).

17. Гуде бджола І так літає, наче п’яна Від запахучості й тепла (Д. Павличко).

18. І здавалось – можна від напруження безнадійно тріснути, І здавалось – душоплямою зостанеться навіки цей кошмар (Семенко).

19. Коли Ви тихо в мармур перейшли, Криштальність Вашу чують навіть бджоли (І. Драч).

20. На сизих пагорбах рясно село горіє, І сірі вітряки докрилюють свій вік (Вінграновський).

21. Світ перейду – і упаду десь на чужій стерні, немов заброда (Стус).

22. Пригублює доба смертельну чашу, і вижидає не твою, а нашу щербату долю (Стус).

23. Спустіли храми велелюдні, І очманілі вівці блудні їх палять (Світл.).

24. Парубок безпорадно міряє очима принадну далечінь, що хвилясто простяглась за гнилою долиною (Стельмах).

25. Так, так... Корінь зла слід шукати десь там, бо сталося все те нещастя, коли він з братвою тут розкулачував (Багряний)

 Характеристика слова як лексико-семантичної одиниці (Зміст і послідовність аналізу)

1. Вилучити слово з контексту.

2. З’ясуйте тип номінації за характером предметів об’єктивної дійсності (речова, ознакова, проміжна).

3. З’ясуйте тип номінації з функціонально-генетичного погляду (первісна/непохідна чи вторинна/похідна).

4. З’ясувати лексичне значення слова одним із способів (спираючись на власний асоціативний досвід) – логічним (описовий, перелічувальний, заперечний, вставляння родо-видових співвідношень), лінгвістичним (синонімічний, антонімічний, словотвірний, етимологічний), тлумаченням перекладом.

5. Чи наявний у структурі значення слова емотивний компонент? Як він маркується - спеціальним формантом у структурі слова чи стилістичним забарвленням слова?

6. Чи може слово поставати з іншими значеннями? (Введіть слово у мінімальні контексти і спробуйте з’ясувати обсяг його значення). Зробіть висновок – слово багатозначне чи однозначне.

7. У які парадигматичні відношення дане слово може вступати в системі мови?

* Чи може мати синоніми? Які?

* Чи може вступати в антонімічні відношення? Які?

* Чи має омоніми? Які?

8. Зверніться до контексту (речення). В якому значенні – прямому чи переносному – воно вжите?

9. Якщо слово вживається в переносному значенні, уточніть його характер (метафора, метонімія, синекдоха = це лексико-семантичні варіанти).

10. Уточніть, яким є значення слова в даному реченні – вільним чи зв’язаним. Якщо зв’язаним, то як – синтаксично, конструктивно, фразеологічно.

З р а з о к а н а л і з у

Козаки, зібравшись у курені, роздумували, як знищити шляхту.

1. (У курені) Курінь – тип номінації за характером предметів об’єктивної дійсності – речова.

2. Тип номінації з функціонально-генетичного погляду – первісна (непохідна).

3. Лексичне значення слова: легка будівля, зазвичай на баштані, з гілля дерев, прикрита травою або соломою, сторожка.

4. У структурі значення слова відсутній емотивний компонент, але слово є стилістично маркованим (вживається в розмовному стилі та в наукових (історичних) текстах).

5. Слово може поставати в таких контекстах:

* На городі ми поставили курінь (сторожка);

* У мене, порівняно з іншими в селі, не хата, а курінь (убоге житло);

* Запорозьке військо було розбите на курені (частина війська);

* Кожна частина запорозького війська жила купно – в курені (місце мешкання).

Висновок. Аналізоване слово може поставати з такими значеннями: сторожка; частина війська; убоге житло; місце мешкання частини запорозького війська. Отже, аналізоване слово багатозначним.

6. В системі мови слово може вступати в парадигматичні відношення: синонімічні відношення: курінь, халупа, хата (семантико-стилістичні); в омонімічні відношення не вступає; може мати антоніми (курінь - палац).

7. У реченні, запропонованому для аналізу, слово курінь вжите в значенні – місце мешкання козаків, що сьогодні вже є історизмом.

8. В аналізованому реченні значення слова є вільним, незв’язаним.

9. Може вступати у фразеологічні відношення, втрачаючи індивідуальне лексичне значення, тобто бути фразеологічно зв’язаним (З милим рай і в курені = будь-де).

 Компонентний аналіз спирається на парадигматичні зв’язки в системі. Компонентний аналіз був розроблений і використовується в основному як метод розкриття семантики слів, але застосовувався й до інших галузей лінгвістики, наприклад у фонології, де фонема репрезентувалася як зв’язка чи пучок розрізнювальних (диференційних) ознак на основі ряду їх бінарних протиставлень. Метод виявився плідним і в морфології, і в синтаксисі.

У компонентному аналізі значення слова розкладається на його складники. Їх називають с е м а н т и ч н и м и к о м п о н е н т а м и, с е м а н т и ч н и м и м н о ж н и к а м и, д и ф е р е н ц і й н и м и с е м а н т и ч н и м и о з н а к а м и, с е м а н т и ч н и м и п а р а м е т р а м и, н о е м а м и і т. ін. У подальшому викладі буде прийнятий термін «сема». Цей термін найбільш прийнятний як центральний термін компонентного аналізу, поскільки відповідає вимогам лаконічності, прозорої мотивованості, що вказує на його належність до семантики як плану змісту, володіє гарним словотвірним потенціалом (пор. «семний склад», «класема», «гіперсема» і т. д.).

Семою ми будемо називати елементарний складник значення слова чи іншої мовної одиниці, яка відображає розрізнювальні мовою ознаки позначуваного.

Ядерне слово дефініції є носієм категоріального значення, тобто класеми (чи категоріальної семи), в якій доводиться розмежовувати лексичну і граматичну частини.

У літературі існує немало більш чи менш вдалих схем, що описують компонентний склад значення. Особливо детальні класифікації запропоновані останнім часом О. Н. Селіверстовою й І. А. Стерніним. Але ми дозволимо собі зупинитися лише на одному варіанті, позитивною якістю котрого є, на наш погляд, відносна простота й чіткість. Р. С. Гінзбург у своєму посібнику «Основи лексикологічних досліджень» відзначає, що основні семантичні компоненти класифікуються та отримують опис як ієрархічно організовані категорії, причому кожна наступна категорія є субкатегорією для попередньої. Найбільш крупними компонентами значення є (за її термінологією) категоріальні семи – предметності для іменників, ознаковості для прикметників і т. д. Решту сем вона так само, як і деякі американські автори, поділяє на маркери й дистигвішери. Маркери вказують на риси, спільні для деякого класу лексичних одиниць, а дистингвішери індивідуалізують.

У слові spinster, наприклад, сема [що не була в шлюбі] – дистингвішер, сема [жінка] – маркер, а сема [іменник] – категоріальна сема.

Всередині категоріальних сем можливий подальший поділ і своя ієрархія. Наприклад, [істота] чи [особа] є для іменників підпорядкованими семами. У дієслові bring сема дієслівності є більш загальною, аніж також притаманні цьому слову семи руху й каузативності, характерні не для всіх дієслів (наприклад, у дієслові thank цих сем немає). Отже, всередині загального класу дієслів існують ще підмножини, що характеризуються цими семами.

Зміни й перегрупування всередині ієрархії сем лежать в основі зміни значення слів та словотвору за типом конверсії.

Різні автори дають різну номенклатуру і, відповідно, різну класифікацію сем: гіперсеми й гіпосеми, архісеми й диференційні семи, маркери й дистигвішери і т. ін.

За характером інформації, що передається, й прагматичному статусу розрізняють семи, котрі відносяться до денотативного, тобто предметно-логічного, значення слова й конототивні, які відбивають прагматику акту комунікації, пов’язані з оцінкою, котру мовець дає предмету мовлення, з його емоційним станом, бажанням вплинути на співбесідника, з умовами акту спілкування, визначальними для функціонально-стилістичного забарвлення.

Заканчивая рассмотрение компонентного анализа, необходимо обратить внимание на существование в слове скрытых и потенциальных сем. Единой терминологии для них тоже нет. Потенциальные семы называют чаще всего «импликационалом» слова. Это — семы, которые не входят в обязательный набор сем, соответствующих обязательному набору признаков, по которым данный предмет отличается от других ему подобных, но входят в число известных носителям языка или приписываемых этому предмету свойств, а потому потенциально возможных при вторичной номинации или образовании производных. М.В. Никитин определяет импликационал как «Совокупность сем, индуцируемых интенсионалом значения в силу импликационных связей признаков. Имп-ликационал образует периферию значения вокруг его интенсионального ядра и упорядочен (организован в структуру) благодаря вероятностному весу и причинно-следственным и иным линейным зависимостям признаков» (Никитин, 1983: 121). Поясняя это определение, добавим, что множественность сторон каждого явления порождает и множественность ассоциаций, возникает ассоциативное поле, тесно связанное со множеством факторов объективных и субъективных.

Под скрытыми компонентами Р.С. Гинзбург понимает те семы, которые выявляются через сочетаемостные возможности слова. Прилагательное pretty, например, сочетаясь с названиями лиц, предполагает в этих названиях семы молодости и женского пола. Сочетание этого прилагательного с названиями лиц мужского пола и преклонного возраста неестественно — a pretty old man. Существование скрытых сем доказывается, таким образом, методом от противного: ограничение на сочетаемость дает основание предположить наличие сем, препятствующих соединению.

Разработка принципов компонентного анализа продолжается. Метод представляется перспективным в смысле возможности сочетания его с принципами коммуникативной лингвистики для создания коммуникативной лексикологии и в смысле рассмотрения семного состава слова в соответствии с полевым подходом, т.е. как имеющего ядро и периферию. Порожденный данными словарей он, в свою очередь, сможет способствовать уточнению и усовершенствованию дефиниций в толковых словарях и в теории лексикографии.

Усовершенствование методики выявления и описания сем будет способствовать проникновению в семантическую природу слова, отражающего знания, приобретенные человеком в процессе общественной п р а к т и к и и ее осмысления. (Арнольд И. Основы научных исследований).