Розділ I. Походження назви міста Козятина та його розвиток в

19 Столітті,протягом двадцятого століття і до наших днів.

1. Легенди щодо походження назви міста Козятина.

Перш ніж приступити до опису міста Козятина,розглянемо походження і виник-

нення назви ,,Козятин’’.Місто запозичило свою назву від назви найближчого села Козятина.Незважаючи на відомі публікації з даної теми,це все ще потребує науково

го обгрунтування від дослідників і краєзнавців.Існує кілька переказів і версій щодо походження назви ,,Козятин’’.

В,,Географічному словнику Королівства Польського та інших слов’янських країв’’

за 1883 рік повідомляється ,що до козацьких воєн і Руїни –1648-1678р.р. – село Ко-

зятин називалося село Гуйва,за назвою річки,у верхів’ях якої воно було розташова-

не.В 1649 році волость Гуйва належала до білопільських маєтків воєводі Київському

Яношу Тишкевичу. З цього часу село Гуйва разом з селом Білопіллям переходило

з рук в руки до таких власників по черзі: Мартина, Миколи і Емануеля Тишкевичів.

Далі селом володіє Микола – син Емануеля. Микола передає село своєму сину Ан-

тоніо – генерал-лейтенанту Великого Князівства Литовського. Потім по так званій

Руїні спустошене село заселялось уже з новою назвою Козятин, яке переходить у

власність до його сина Вінцента. Виникає питання, хто і чому назвав село Козяти-

ном і в який час ? З 1808 року по 1825 рік власниками села Козятина були Ферди-

нант Тишкевич і Владислав Здзіховський. Вони продають село Тадеушу Рожня-

томському, який передає його своєму сину Йосипу. Йосип Рожнятовський продає

село Козятин Мар’яну Васютинському, який з 1 червня 1856 року володіє ним до

1917 року¹.

За давніми переказами і легендами Козятин був володінням вільних ,сміливих

і спритних людей – козаків, які були втікачами від жорстоких поневолювачів після

Визвольної війни 1648-1657 років. На їх честь нащадки назвали цей населений

пункт Козятином.

За версією місцевого краєзнавця П. Ф. Мельника назва населеного пункту Козя-

тин походить від словосполучень коз- ( козак – вільна людина), яти-н (володіння).

тобто козацьке володіння.

Дехто із старожилів вважає. що назва села походить від назви урочища. в яко-

му водилося багато диких кіз і тому називалося воно Козячим. Саме біля нього і

було розташоване село , яке з часом стало називатись Козятином.

Топонімічний словник І. Т. Янко. за 1990 рік назву Козятин виводить від старо-

слов ‘янського власного імені Козята на зразок Путята. Назва утворилась від осно-

ви козят- і суфікса –ин.

Згадка про Козятин є в праці В. Б.Антоновича «Изследование о гайдамачест-

ве» , Київ, 1878 року. Звідси узнаємо, що в 1734році в селі Козятині селяни вбили

свого володаря Степана Камінського разом з його дружиною.

В третьому томі, частині третій «Архива Юго-Западной России», Київ, 1876

року також згадується село Козятин в 1734 році під час гайдамацьких погромів.

В «Археологической карте Киевской губернии» за 1903 рік зазначено, що

в Бердичівському повіті біля села Козятина (басейн річки Гуйви) є курган. А в

«Географічному словнику Королівства Польського» повідомляється: … тут на

грунтах при ручаях виорюють сліди давніх поселень. А на полях розкидані кіль-

ка високих могил.

Ця місцевість була заселена пращурами слов’ ян. Про це свідчать знахідки

археологів і місцевих краєзнавців –фрагменти кераміки, знарядь праці того

періоду , які знаходяться в місцевому краєзнавчому музеї.

2. Початок будівництва залізниць на Україні, як один із вирішальних

факторів розвитку містечка.

Через сучасні межі Козятинщини пролягав відомий торговий шлях з Жито-

мира на Умань, Білу Церкву, і з Києва до Криму.В різні історичні періоди цей

шлях мав відповідну назву – Вільний,Половецький, Татарський , Чумацький,

Козацький, Чорний. По ньому пересувалися як торгівці,так і завойовники.Вна-

слідок набігів кочівників , під час Визвольної війни і Руїни населені пункти і

місцеві мешканці неодноразово знищувалися.Тому на початку 18 століття в

цій місцевості зазначено лише чотири невеличких населених пункти.

На перехресті чумацьких шляхів , які проходили через землі поміщика Ва-

сютинського, він побудував корчму , заїжджий двір і здавав їх в оренду.Старо-

жил Михальський Григорій Іванович в 30 – х роках 20 століття, згадуючи

про будівництво залізниці і вокзалу, про корчму каже таке : «Очень хорошо в

в памяти отсалось – метров 250 -300 на возвышенности была корчма и за-

езжий двор помещика Васютинського. Каждую субботу артельщик выплачи-

вал рабочим заработок. Я и моя мать ходили в эту корчму за своим пьяным

отцом. Около корчмы всегда было много груженных с товаром подвод, ко-

торые ночевали , отдыхали и ехали дальше по грунтовым дорогам.»

Гужовий транспорт через відсутність залізниць залишався основним засо-

бом перевезення вантажів. Відсутність залізниць впливала на збільшення

ціни хліба за доставку. Новий вид сполучень – залізниці – мали відіграти ве-

лику роль для підйому економіки царської Росії. Старими проблемами Росії

були погані шляхи, тому залізниці по своїх сталевих коліях повинні були витяг-

нути державу із занедбаного стану. Тож в 2 - і половині 60 – х років 19 століття

Російська імперія нарощує темпи залізничного будівництва. Здача в експлуата-

цію ділянки Одесько-Балтської залізниці поклала початок створенню мережі

залізниць на українських землях , які входили до складу Російської імперії.

Влітку 1866 року розпочато будівництво Києво-Балтської (Одеської) залізниці.

Будівництво залізничної колії проводилось вручну і грабарями,тому тривало

будівництво довго. З циркуляра за 1867 рік можна довідатись про конфлікти

між робітниками і наймачами через погані умови праці і погане харчування. На

станції Козятин, як згадують старожили – Божедарник,Голоскевич,Стефанський-

особливо важко було прокладати колію по болотистій трясовині.

На початку будівництва залізниці ціни в Козятині на землю збільшились май-

же в три рази. Від будівництва залізниці збагачувались в першу чергу поміщи-

ки. А поміщиків було, крім Васютинського, ще двоє, правда, бідніших за кількіс-

тю земл.Це – Струков. Його землі починались від швейної фабрики (в минулому

пивзавод) і доходили до Махаринець. Землі священника Завадинського простя-

гались від депо до села Сестринівки – зараз робітниче поселення на його землі.

А селяни своєї землі не мали. Вони орендували її в поміщиків.Існує переказ,

який дійшов до наших днів з вуст місцевого старожила Кукшпана, що поміщик

Васютинський , який мав багато землі, приклав чимало зусиль , і навіть дав

відповідним чиновникам хабаря, щоб залізницю прокладали через його за-

болочені землі, не придатні для землеробства,а не через Махнівку (сучасне

село Комсомольське ) , яка розташована на Безименській височині. Виникнен-

ня спочатку містечка, а пізніше міста Козятина зумовлене будівництвом Києво-

Балтської залізниці. Ця залізниця мала важливе військово- стратегічне значення

для держави. І вже через чотири роки, 26 травня 1870 року перший пасажирсь-

кий потяг відправився зі станції Київ на Балту . На той час це була найдовша

магістраль в царській Росії. Вона перетинала землі семи губерній. Її довжина

сягала 428 верст. Саме з цього часу починається історія залізнічної станції міс-

та (тоді селища ) Козятина. Була прокладена залізнична гілка Козятин-Погре-

бище – Сарни – Умань, і в цьому ж 1870 році також було споруджено залізнич-

ну гілку Козятин – Бердичів протяжністю 26 кілометрів .

Для обслуговування залізниці в 1871 році було засноване паровозне депо

з водогінною вежею на його території, яке відразу почало функціонувати.

Воно знаходилось недалеко від товарної станції, було малогабаритним з освіт-

ленням гасовими лампами. Механічне обладнання приводилося в рух паро-

вою машиною. В щойно збудованих цехах працювало лише 500 робітників, які

мали початкову технічну освіту або були без належної підготовки. Водогінна

вежа качала воду з місцевої річки Гуйви. Саме з того часу водоймище пере-

йменували у Водокачку. Були зведені за короткий час Київський та Уманський

віяла з поворотними кругами та два вокзали –Уманського напрямку ( зараз Ума-

нський житловий будинок по вулиці Васьковського) і Київського напрямку

( товарна станція по вул. Винниченка).

В 1871 році був також побудований міст через залізницю.Саме про цей

міст писав Василь Земляк у своїй книзі « Підполковник Шиманський “, в якій

змальовує окуповане німцями місто, в якому легко можна впізнати Козятин.

Письменник назвав той міст « чортовим», бо боявся по ньому ходити. Скла-

дені на металеву конструкцію дошки, хиталися. Загорожа була з великими от-

ворами. Словами героїв книги автор розповідає, як стояв і дивився через огоро-

жу, як випускають пару паровози ( а було на що подивитись! ). Під час окупації

ходити мостом мав право не кожний. Міст охороняли німці і треба було мати

перепустку, щоб пройти. До нашого часу від нього дійшли лише опори, так зва-

ні « бики», а все решта перебудовано.

В 1873 році через Козятин пройшла нова гілка залізниці на Брест і станція Ко-

зятин з цього часу почала функціонувати , як вузлова станція. Тут змінювався

напрямок транспортних потоків та виконувались розвантажувально-переван-

тажувальні роботи.

В « Иллюстрированном путеводителе по Юго-Западным казенным железным

дорогам» за 1899 рік зазначено, що «…на 149 версті від Києва знаходиться

станція Козятин, чи не найважливіша вузлова станція Південно-Західної заліз-

ниці». Козятин був станцією « переважно буфетною» , тобто зупинки потягів

тут припадали за існуючим розкладом руху на сніданок, обід і вечерю.

У зв’язку з розширенням залізничної станції виникає потреба в спорудженні

нового вокзалу. Проект будівлі вокзалу розробив відомий російський архітек-

тор Валерій Іванович Куліковський ( 1835 – 1910 ). Сьогодні одна з централь-

них вулиць міста, вздовж залізниці носить його ім’я. Керував будівництвом

молодий 28-річний інженер Олександр Васильович Кобелєв ( 1860 – 1942 ).

Старожил міста Козятина Михальський Григорій Іванович згадує, що заліз-

ничний вокзал,як і паровозне депо і товарну станцію, будували на болоті.

«Я пам’ятаю, що майже кожний день носив обідати батькові. Він працював на бу-

дівництві вокзалу.Дуже добре пам ятаю, як робили підмурок під вокзал. Викопа-

ли котлован глибиною до трьох метрів, грунт був важким.Потім забивали в дно

котлована одну біля одної трьохметрові дерев’яні колоди. Так робили дерев’яну

основу, на яку клали кам яний підмурок. Тоді на кам’яному підмурку клали цегля-

ні стіни. Всі роботи велись вручну, тому вокзал будували більше десяти років.

Залізничну гілку грабарі прокладали в дві колії з обох сторін до вокзалу, з пів-

дня – від Кордишівки і з півночі – від Чорнорудки. По обидва боки залізничної

колії теж було болото. Лише проти вокзалу від Талимонівки було зо два десятки

хаток-землянок, в яких жили робітники-будівельники і грабарі.

Першого листопада 1888 року на облаштування вокзалу було затверджено

кошторис в сумі 292 144 рублів золотом. В листопаді 1889 року завершено його

будівництво. В вище згаданому «Ілюстрованому путівнику …» розповідалось,

«…що ввечері Козятинський вокзал особливо ефектний: хвилі світла електро-

ліхтарів далеко освітлюють станційні колії, споруди і околиці. Потяг плавно несе-

ться назустріч цьому світлу, залишаючи за собою все зануреним в темряву, і

зупиняється біля перону, залитого м’яким молочним світлом. Коли заходиш у

яскраво освітлену залу вокзалу, наповнену метушливим натовпом пасажирів,

серед яких миготять татарські обличчя буфетної прислуги, то мимохіть уповіль-

няєш кроки, придивляючись до характерної картини, яка відображає вир життя,

картини, рамами якої служить розкішне приміщення вокзалу». Саме у електрифі-

кації була ще одна перевага Козятинського вокзалу з поміж інших Південно-За-

хідної залізниці, які освітлювалися гасовими лампами. Перша електростанція в

Козятині побудована в 1888-1889 роках, з якої подавалась електрика на освітле-

ння вокзалу. В паровозне депо електроенергія була подана в 1906 році. У при-

міщенні вокзалу облаштовані овальні зали 1 і 2 класів з витонченим орнаментом,

гарні добротні меблі. Центральне приміщення вокзалу вирізнялось не тільки зов-

нішньою привабливістю, а й зручністю для пасажирів. Сюди виходили вікна бі-

летної каси й телеграфу, поряд знаходилось багажне відділення, з протилежно-

го боку – вбиральні та перукарня.

Належний вигляд мав ресторан в приміщенні вокзалу, який пізніше назвуть

«Імператор» на честь того, що одного разу в ньому обідав цар Микола Другий,

коли їхав через Козятин на відпочинок. Одному Козятинському касиру вдалось

сфотографуватись з імператором. В ресторані висіла триярусна, можливо брон-

зова, люстра . Під час фашистської окупації німці забрали її, щоб вивезти до Ні-

меччини, а замість неї виготовили копію. Люстра була помічена в Одесі під час

завантаження на корабель. Письменник Василь Земляк в своїй книзі «Підпол-

ковник Шиманський» згадує цей ресторан «Імператор» під час німецької окупації.

На початку 20-го століття було випущено поштову листівку із зображенням во-

кзалу. На ній будівля виглядає меншою, ніж сучасна. Це свідчить про те, що в

20- 30 –х роках минулого століття вокзал зазнав реконструкції.

Завдяки розбудові, станція Козятин стає для держави вигідним стратегічним

об єктом . Тому тут розміщуються у 1874 році військові склади і казарми з бойо-

вими та продовольчими запасами. На випадок бойових дій було можливе розмі-

щення тимчасових шпиталів.

В 1890 –х роках Козятинський залізничний вузол був оснащений найнові-

шою на той час механічною системою централізації стрілок , які знаходились в

дев'ятьох високих башнях. Така система мала назву -- система Сайкса. В цей

час був збільшений вантажообіг по станції. За рік проходило, в середньому,

30 400 пудів різних вантажів. Багато пасажирських потягів відправлялось в на-

прямках Бреста, Одеси, Умані.

В порівнянні з теперішніми, поїзди були малопотужними. Поїзд складався

щонайбільше з 30-ти двохосьових вагонів , його вага не перевищувала 480т.

Потяг обслуговувало кілька кондукторів. За сигналом машиніста кондуктор кру-

тив ручку гальма. Засобом зв'язку між машиністом і головним кондуктором бу-

ла звичайна мотузка, за її допомогою з паровозної будки передавались сигнали.

« За одну поїздку так накрутишся, що ледве дійдеш додому,»-- згадують колиш-

ні головні кондуктори.

Проте часто траплялися пошкодження в вагонах і паровозах, які прибували з

різних напрямків. Для ремонту вагонів і паровозів збільшили штат обслуговува-

ння рухомого складу. Майстерні служби рухомого складу в 1906 році обслуго-

вували 483 чоловіки. В них налічувалося 26 верстатів, один локомобіль. Через

не якісне обладнання ремонт проводився досить довго. Наприклад, один паро-

воз ремонтували і більше року. Всі важкі роботи виконувалися вручну.

Станція, складське господарство, диспетчерські, ремонтно-колійні служби і

служби експлуатації рухомого складу давали роботу місцевим і навколишнім

мешканцям. Населений пункт багатів і розвивався. 7 липня ( за старим сти-

лем) 1874 року волосне селище за клопотанням місцевого поміщика Мар яна

Васютинського було віднесено до категорії містечок Бердичівського повіту

Київської губернії. Ця дата стала офіційним днем народження міста.

« Географічний словник Королівства Польського» за 1883 рік дає такі дані

про Козятин: Козятин – волосне містечко повіту Бердичівського, парафії Бі-

лопільської, має окремого начальника поліції, бо Управління поліції в Махнівці.

Адміністрація, почта і телеграф в Козятині. Козятин – вузлова станція. Чверть

галузі залізниці обслуговує Махаринецьку фабрику цукру ( за 8 верст від міс-

та). Є верстати для ремонту машин і вагонів. Торги щотижня в четвер. Місте-

чко затверджено за стараннями поміщика М. Васютинського 7 липня 1874ро-

ку. Перша аптека запроваджена Савіцьким. Місцевий доктор Арбре, дан-

тист -- Йожеф Лонге. Будинків в містечку 76, синагога одна. В усьому селищі

196 дворів. Церква побудована в 1853 році, на місці старої. Землі 2818 деся-

тин. Грунт чорнозем з домішками глини. Є фабрика цегли. Мешканців в за-

гальному 3700 обох статей. З них – католиків 450, євреїв – біля 400, решта—

православні.