7.37 Музика

У XVI—ХУД ст. у братських школах Львова, Луцька, Острога, Киє­ва, у Києво-Могилянській колегії викладали музично-теоретичнї дисцип­ліни. Нотну грамоту вивчали за рукописними і друкованими нотолінійни­

57

ми ірмологіонами (перший видано у Львові 1700 р.). У цей час в церковній музиці утвердився багатоголосий спів (композитори Бишовський, Г авале-вич, Завадовський, Замаревич, Зюска, Календа, Колядчин, Коньовський). Партесний спів під назвою «київський» поширився в Москві та інших міс­тах Росії. Теоретичні основи партесного співу узагальнив український композитор М. Ділецький у «Граматиці музикальній» (1677).

Не треба забувати, що кобзарі-запорожці — це не тільки носії на­родної пам'яті, це ще й музична культура України. Грали не тільки на коб­зі, в пошані були також ліра, сопілка, скрипка, цимбали тощо.

У 1652 р. Б. Хмельницький підписав універсал про утворення музи­чного цеху в Лівобережній Україні за аналогією з подібними цехами, що вже існували у Кам'янці, Львові та деяких інших українських містах:

Помітних успіхів досягла українська музична культура у ХУЛІ ст. Осередком музичного життя стала Київська академія, де вивчали нотну грамоту та були поширені хоровий спів, гра на музичних інструментах. В академії існував симфонічний оркестр. Великий внесок у розвиток націо­нальної музичної культури зробили вихованці академії композитори Шкулицький, І. Рачинський, М. Бе-резовський, А. Ведель. Значний вили мала також творчість композитора Д. Бортнянського, якому належить ( гато творів духовної і світської музики.

Хори існували при Переяславській, Чернігівській, Харківській коле­гіях. У містах та великих поміщицьких маєтках розвивалася світська му­зика. Багаті поміщики утримували кріпацькі капели, оркестри, оперні та балетні трупи. Було відкрито Глухівську співацьку школу. У кін. XVIII ст. на основі народно-пісенної творчості почала зароджуватися і поширюва­тися пісня-романс літературного походження.

Віковічна мудрість народу, його соціальні переконання, морально-етичні та художні принципи відбивалися у кращих зразках української на­родно-поетичної творчості. У піснях, думах, баладах знайшли відобра­ження життя селянства, масові народні рухи, викликані посиленням фео­дально-кріпосницької експлуатації у XVIII ст.

Чимало пісень виникло у зв'язку із зруйнуванням Запорізької Січі. Визначились основні теми, сюжети, образи рекрутських, наймитських, кріпацьких, бурлацьких пісень. Створювалися пісні про героїв народних повстань: Максима Залізняка, Устима Кармелю-ка, Олексу Довбуша, Швачку.

7.38 Театр

На 70-ті рр. XVII - - першу пол. XVIII ст. припадає розквіт українсь­кого шкільного театру, що ґрунтувався на шкільній драмі і був пов'язаний з діяльністю Києво-Могилянської колегії. Тут написані українською кни­жною мовою і поставлені багатоактні драми великоднього і різдвяного циклів, драми на історичні теми, інтермедії, написані українською народ­ною мовою. Етапною бута. драма «Олексій, чоловік Божий» невідомого автора (1674).

Серед найбільш відомих та поширених шкільних драм XVIII ст. слід назвати «Воскресіння мертвих» Г. Кониського, різдвяні і великодні шкі­льні драми М. Довталевського, а також п'єсу невідомого нам автора «Ми-Божия...», поставлену вперше $ 1728р., що прославляла Б.Хмельницького як визволителя України від гніту польських панів.

До XVIII ст. належать спроби драматичної обробки подій минулого. Один із таких творів - - трагікомедія «Владимир» (1705) професора Київ­ської академії Ф.Прокоповича, який згодом став церковним та політичним діячем при дворі Петра І. Прокопович у своїй п'єсі зображає прийняття Руссю християнства, висміює язичеських жерців, які чинили опір Воло­димиру.

До шкільних драм додавали, як правило, інтермедії— гумористичні сценки, що їх грали в антрактах. У цих сценках змальовані побутові кар­тинки, порушені соціальні питання того часу: взаємини селян і панів, ко­заків і російських солдатів. Сюжетами інтермедій були жартівливі історії, народні анекдоти і т. ін. Високий ідейний та художній рівень інтермедій до драм М. Довгалевського «Комическое действие» (1736), «Властотвор-ний образ» (1737), до драми Г. Кониського «Воскресіння мертвих» (1747).

З XVII ст. в Україні побутувала народна драма («Цар Ірод», «Коза», «Маланка», «Трон» та ін.), діяв народний ляльковий театр — вертеп. Ав­торами й акторами вертепу були люди з народу, мандрівні дяки, учні Ки­ївської академії. Вертепна драма та інтермедії готували грунт для розвитку комедії в українській літературі XIX ст.

Наприкінці XVIII ст. в Україні починають виникати професійні те­атральні трупи. У1778 р. у Львові відкрили перше постійне театральне

Бідність і нещастя, горе і злидні, суспільні відносини, трудове, мора­льно-етичне виховання зайняли чільне місце також у загадках, легендах, прислів'ях та приказках.