16. Державні зовнішні запозичення, їх діял-ть, напрями

Залучення фінансових ресурсів державою на кредитній ос­нові для покриття власних потреб є прийнятною та об'єктив­но зумовленою практикою здійснення економічної діяльності. Економічна суть цього процесу полягає в тому, що певного часу є певна кількість вільних капіталів як всередині країни, так і за її межами. Ці капітали здійснюють рух із метою пошу­ку сфер свого застосування. Участь держави у міжнародному русі капіталів є фактом її входження до світогосподарського простору. Активна політика держави на зовнішньому ринку капіталів закономірно призводить до утво­рення державного зовнішнього боргу. Зовнішні запозичення завжди пов'язані з досяг­ненням задоволення інтересів держави через відповідну стра­тегію і тактику її уряду. Для здійснення цілеспрямованого й організованого руху капіталів на міжнародному рівні створено низку міжнародних фінансових інститутів. До їх числа належать Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконст­рукції та розвитку. Крім цього, зовнішній борг може утворю­ватися при одержанні позик від іноземних держав та їх угру­повань. Сюди належать кредити держав Європейського співтовариства, кредити держав постачальників енергоносіїв.Держава може здійснювати запозичення шляхом розміщен­ня на світових фінансових ринках цінних паперів у вигляді облігацій, а також продажу їх на внутрішніх ринках при купівлі нерезидентами, отримання грантів, субсидій за рахунок науко­во-технічної допомоги. Всі вказані вище форми запозичень різняться за своєю еконо­мічною суттю і призначенням. Позички міжнародних фінансових інститутів є формою існування та функціонування іноземного капіталу, і для країни позичальника заборгованість перед ними становить державний борг. Позички країн Євросоюзу в основному є допомогою, де одержання доходу не має першочергового значення. Система офіційної міжнародної допомоги розвит­ку країнам, що здійснюють ринкові перетворення, запровад­жена світовим економічним співтовариством й активно пра­цює з кінця 40-х років. Усі проекти, на які можуть бути на­дані позички цими організаціями, поділяються на чотири групи: проекти макроекономічної стабілізації економіки країни позичальника, проекти структурних перетворень у певних секторах економіки, інвестиційні проекти та проек­ти технічної допомоги. Важливе значення мають інвестиційні проекти. Вони спрямовані на розвиток певних секторів економіки, де перед­бачається обов'язкове внутрішнє співфінансування. Усі креди­ти, що надаються Міжнародними фінансовими організаціями, мають для економіки держави важливе значення. Вони нада­ються на вигідних умовах під низькі проценти (5 — 7 відсот­ків річних) на строк до 20 років. Звичайно, організації-кредитори контролюють викорис­тання коштів за призначенням, і в цьому не слід вбачати втручання у внутрішні справи держави. Кредити міжнарод­них фінансових організацій не можуть суттєво впливати на зростання зовнішнього державного боргу. Вони максимально враховують інтереси держави позичальника і, відповідно, кредитодавця.З боку держави позичальника здійснюється контроль за втіленням проектів, що фінансуються міжнародними фінансо­вими організаціями. Ці функції виконує уряд. У кожній дер­жаві є відповідне законодавство і видані на їх основі норма­тивні документи. Найбільшу складність для держави як в плані зростання зовнішнього боргу, так і в плані використання кредитів становлять запозичення, одержані від іноземних комерційних структур під гарантії уряду. Ці кредити, як підтверджує досвід багатьох країн, мають найнижчі показники щодо ефективності використання. Слід також зазначити, що за прийнятного ринкового середовища гарантії уряду не є обов'язковим елементом кредитування. Для кожної країни питання як зовнішньої, так і внутріш­ньої заборгованості завжди мають свою актуальність. На об­слуговування боргів відволікаються значні фінансові ресурси, збільшується навантаження на бюджет держави, посилюються інфляційні процеси. Зовнішні позики надаються за рахунок бюджетних коштів або спеціальних урядових фондів. Державні зовнішні позики можуть надаватися в грошовій або товарній формах. Вони бува­ють середньо- і довгостроковими. Грошові позики надаються у валюті країнк-кредитора або у вільноконвертованій валюті.