46. В експериментальній психології існує два напрями дослідження трансситуативних соціально-психологічних властивостей особистості:

визначення рис особистості;

типологічний підхід.

Згідно з першим напрямом, існує певна кількість базисних власти¬востей (риси особистості), і особистісні відмінності визначаються ступенем їх виразності.

В основу типологічного підходу покладено уявлення про те, що тип особистості є цілісним утворенням і не може бути зведений до комбінації окремих властивостей особистості.

Ці два напрями систематизують інформацію щодо індивідуальних відмінностей і дають можливість використовувати її для цілей прак¬тичної психології, вирішувати завдання прогнозування, діагностики та інтерпритації результатів тестування.

Риси особистості утворюють групи тісно пов'язаних ознак, властивостей і виявляються як певні інтегральні характеристики, що об'єднують інформацію в цій групі ознак. Кількість рис визначає розмірність особистісного простору.

Тип особистості об'єднує групу схожих людей, який розкривається описом типового представника.

Таким чином, підхід, що враховує наявність певних рис, вимагає групування особистісних ознак, а підхід на основі врахування типів — групування піддослідних.

Риса особистості — це «точна» характеристика властивостей особистості, а тип особистості — це також риса, але приблизна, менш точна, оскільки тип характеризує усереднену особу із експериментального масиву.

Риси особистості- це стійкі психічні властивості, що характеризують здатність індивіда на певні об`єктивні впливи закономірно відповідати адекватними психічними діями.Гол. ознака рис собистості - закономірний і систематичний прояв відповідних психічних властивостейу різних видах діяльності та ситуаціях.

На основі вказаних підходів в екпериментальній психології розроблено декілька уявлень про риси та типологічні риси людей:

базові риси особистості-товарискість, замкненість, покірність, підозрілість, мрійність, самостійність та ін.;

типолопчні риси особистості-визначаються за належністю людини до певного типу (неправдивість, занепокоєність, депресивність, істеричність, шизоїдність та ін);

індивідуально-типологічні риси особистості (екстраверт-інтроверт, сенсорний-інтуїтивний, мислительний-чуттєвий, конструктивний-сприймаючий).

48. Мотивація - це ті причини, через які людина робить ті чи інші вчинки. Мотиваційна сфера особистості тісно пов’язана з активністю індивіда.

Суб’єкт активності являє «особисте Я» людини. Людина вважає, що коли вона говорить «Я роблю так тому, що я цього хочу» вона виражає власне свої прагнення, але це не завжди так. Наприклад, студент вступивши до вузу пояснює оточуючим і самому собі що це його самостійний вибір і він не залежить від стороннього впливу. Але через деякий час він разочарований. Він мусить визнати, що вибір професії був здійснений під впливом рідних та друзів. При цьому поради інших він не сприймав як «директиви». За цим визнанням - критична робота свідомості в напрямку виділення «голосу» інших людей від його власного.

Також суб’єкт активності - це «Я іншого в мені», коли «присутність» іншого відчувається і може сприйматися як вторгнення в внутрішній світ іншої людини. Це також видно на прикладі з студентом.

Суб’єкт активності такий, що він не ототожнюється ні з ким з людей конкретно. Але в той же час він має відношення до кожного, уособлюючи те, що повинне бути властиве всім людям: розум, добро, честь, красоту, свободу. Коли активність людини диктується цими цінностями, кажуть, що її суб’єктом є «всезагальне Я» в людині. «Індивідуальне Я» тут поєднано з «Я іншого».

49. Потреба як нестаток людини у чомусь, що стає джерелом її актив¬ності. Потреби — це стани особистості, завдяки яким здійснюється ре¬гуляція поведінки, визначається напрям мислення, почуттів і волі лю¬дини. Потреби людини зумовлені процесами її навчання, яке дає можливість засвоїти культуру людства, всією життєдіяльністю.

Потреби можна поділити на п'ять основних категорій:

1. Фізіологічні потреби забезпечують виживання людини. Вони включають потреби людини в їжі, воді, сховищі і сексуальні потреби.

2. Потреби в безпеці і впевненості у майбутньому включають по¬требу у захисті від фізичних і психологічних потреб з боку навколиш¬нього світу і впевненість у тому, що фізіологічні потреби задовольня-тимуть в майбутньому.

3. Соціальні потреби — це потреби у причетності до чогось, до когось, почуття розуміння іншими, соціальні взаємодії, підтримка.

4. Потреби у повазі включають потреби особистих досягнень, ком¬петентності, поваги з боку оточуючих, визнання, самоповаги.

5. Потреби самовираження — це потреби в реалізації своїх потен¬ційних можливостей, у розвитку себе як особистості.

52. Механізм економічної системи освіти включає три етапи: засвоєння економічних знань; перетворення економічних знань у переконання та установки; набуття вмінь реалізовувати знання в економічній дійсності. Ефективність економічного виховання залежить від раціонального здійснення кожного етапу окремо.

Засвоєння економічних знань визначається рівнем теоретичної розробки економічної теорії, правильним відбором знань для засвоєння, рівнем теоретичної та методичної підготовки викладачів, інтересом учнів до економічної теорії, поєднанням різних ефективних форм навчального процесу.

Базові знання – це ті інструменти економічного мислення, якими ми користуємося при аналізі й вирішенні економічних проблем, закономірності, а також способи розрахунків та розкриття різних економічних питань.

_Рівень економічних знань у різних типах підприємницької діяльності умовно виглядатиме так – рис.1. Величина лінії на рис.1. символізує обсяг економічних знань.

Обсяг е.з.

_____ 1 2 3 4 рівні е.з.

1-учні в школі

2-малий бізнес

3-підприємництво

4-стратегічний менеджмент

Як свідчить досвід, асами підприємництва та стратегічного менеджменту можуть стати тільки 2-5%

Людей, великими підприємцями-8-10%, дрібними підприємцями-майже 20%, але 70% людей мають набути в школі такого обсягу знань, щоб стати економічно культурними.

Отже, стратегія і тактика викладання економічних дисциплін передбачає розробку рекомендацій щодо обсягу та послідовності викладання навчального матеріалу, вироблення критеріїв оцінки ступеня його засвоєння, організації навчального процесу та його методичного забезпечення.

55. Україна перебуває в стані переходу від адміністративно-організованого до економічно-організованого суспільства. За цих умов класична схема ієрархія-культура-ринок має бути розглянута стосовно взаємозв'язку цих найважливіших чинників впливу на лю¬дей та інструментів управління ними з системою освіти, особливо економічної.

Під ієрархією ми розуміємо систему управління як відношення влади і людини. Культура в нашому контексті розглядається як си¬стема визнаних суспільством групових цінностей, соціальних норм і моделей поведінки. Ринок — це система рівноправних відносин по горизонталі, що грунтуються на купівлі-продажу товарів і послуг, на відносинах власності та рівновазі інтересів продавця і покупця

Кожний з цих елементів — системне явище. Вони існують у пе¬рехідний період у різних фазах, тому що зміни в них відбуваються з різною швидкістю та глибиною. Наприклад, якщо зміни в системі управління можна впровадити досить швидко, то в культурі мають здійснитися зміни економічного, психологічного та управлінського мислення, що потребує тривалого часу. Культура як етнопсихологі¬чний феномен — це пам'ять суспільства. Суспільні цінності, трудо¬ва та повсякденна мораль — це те, що можна швидко зруйнувати, але треба дуже довго формувати. Освіта й виховання відіграють ве¬лику роль у культурі суспільства, бо вони безпосередньо впливають на мислення і поведінку людини. Треба відзначити, що ієрархія, культура та ринкові відносини в процесі взаємодії можуть давати синергічні ефекти.

Необхідність визначення в Україні національного шляху до еко¬номічно організованого суспільства потребує розуміння як україн¬ського менталітету, так і специфіки нашої економічної культури, хоч створити більш-менш ґрунтовний її образ нині досить важко. У цих питаннях, проте, вельми важливим є розумне співвідношення патріотизму та запозичення зарубіжного досвіду. Навіть молодь вже згодна з тим, що замість слів «менеджер» і «бізнесмен» краще вжи¬вати «керівник (керуючий)» і «підприємець», а кількість «шопів» та «супермаркетів» вже перейшла всі можливі межі. Водночас не варто забувати, що суть будь-якого націоналізму полягає в штучному роз¬дмухуванні почуття власної вищості та такому ж штучному відторг-ненні від уроків і досягнень світової культури.

Велич нації виявляється у зміцненні національних традицій та доцільному використанні світового досвіду. Сучасний економічний стан України потребує різкого підвищення культури технологій, праці, комунікацій тощо. Досить сказати, що Зі кожної тисячі винаходів в Україні впроваджується у виробництво тільки один! Рівень економічної й загальної культури яскраво виявляється у виступах деяких депутатів у Верховній Раді.

Суттєва і показова для оцінки економічної підготовки особисто¬сті — проблема витрати грошей. Те, що так звані нові росіяни або нові українці витрачають гроші на «Мерседеси», курорти, казино й таке інше, характеризує низький рівень їхньої споживацької культу¬ри як складової загальної економічної культури нашого суспільства.

За умов адміністративно-командної системи люди вступили ли¬ше у виробничі відносини, що зовсім не рівнозначно економічним. Економічна поведінка (мотивації, мислення, вчинки) існувала тільки в домашньому господарстві, де більш-менш вдало будувалися рин¬кові відносини.

Витратне господарювання виховувало майже в усіх соціальних групах утриманство, недбалість, марнотратство та ін. Часто-густо такі настанови маскувалися традиційними національними цінностями: гостинністю, безкорисливістю тощо. Поряд з цим часто відкидалися такі цінності, як ощадливість, намагання заробити, які безпідставно ототожнювалися зі скупістю, жадібніс¬тю. Тяжіння до добробуту, заробленого чесною працею, часто на¬зивалося куркульською, приватновласницькою психологією, підп¬риємництво й діловитість — наживою та орієнтацією на буржуазні стандарти життя. Як вдало висловився М. Шмельов у дуже відо¬мому есе «Аванси і борги», нашому суспільству притаманний «економічний романтизм, густо замішаний на економічній мало¬грамотності» [137, с. 27].

Усе це створювало такий тип господарського життя, який краще назвати антиекономічним або абсурдно економічним. Виникає запитання: чи здатна наша надто деформована струк¬турно економіка ефективно функціонувати згідно з правилами рин¬кових відносин?

За період так званої перебудови в сфері соціальної психології сталися певні зміни, але вони ще недостатні.

Поступово руйнується менталітет «радянської людини», що ґрунтувався на ідеї патронату держави. Більшість населення починає усвідомлювати, що кожна людина має сама домагатися успіхів, а держава та уряд лише гарантують і захищають права і свободи своїх громадян. Особливо помітні зміни відбуваються в мисленні та поведінці молоді, що дає надію на підвищення рівня економічної культури суспільства в майбутньому.

Майбутнім учителям з економіки корисно буде прочитати стат¬тю О. Меншикової та Т. Попової «Чи потрібні дітям економічні казки» [76, с. 43]. Вони пишуть: «Пересічних громадян шокують і дратують незнайомі слова — приватизація, лібералізація, брокер, біржа. Крім брудних бризок з-під коліс «Мерседесів» і «Тойот» простому споживачеві ринок ще нічого не приніс. Тому ми вважа-ємо, що сподівання вітчизняного бізнесу треба зв'язувати не з ти¬ми, кому зараз 50, 40, ЗО і навіть 20 років, а з тими, хто сьогодні вчиться в школі або ходить до дитячого садка, з тими, хто продає в переходах газети, любить грати в «Монополію» і точно знає, що Аліса — не тільки героїня Люїса Керрола, а ще і собаченя — фір¬мовий знак біржі...»

Ринок поки що для наших дітей є дуже непоказним видовищем:

багаті вітрини різних «шопів»; «човники», які упрівають під непомір¬ним вантажем; брудні товкучки навіть на центральних вулицях; бать¬ки, що не можуть купити дитині якусь дешевеньку цукерку, бо не знають, як «звести кінці з кінцями»; занадто високі ціни і цілковита невпевненість у завтрашньому дні.

Дітям нашої держави випала нелегка доля — разом з батьками «випливати» з болота неуцтва й бездіяльності. Без знання економіки зробити це неможливо.

Людина, що є носієм економічної культури, виявляє цю культуру через вчинки. А здобуває культуру значною мірою через

освіту й виховання.

Кожна нація бажає щастя своїм дітям. Кожне економічне підне¬сення супроводжувалося змінами в освіті. У цьому плані цікаво зве¬рнути увагу на особливості підготовки економічної еліти в розвине¬них країнах. Актуальним є не тільки усвідомлення культурних осо¬бливостей, а й розробка методології добору позитивного іноземного досвіду в галузі освіти і виховання. У розробці концепції економіч¬ної освіти в Україні слід вивчати відповідний досвід інших країн. Але в кожній справі треба виходити зі своїх національних можливо¬стей, бути патріотами своєї Батьківщини.

56. МВЕ – це галузь педагогічної науки, яка визначає завдання, зміст і методи вивчення економічних дисциплін і відповідності із загальними цілями і завданнями освіти в сучасних навчальних закладах.

МВЕ є основою в циклі психолого-педагогічної підготовки бакалавра з економіки до практичної діяльності викладача в навчальних закладах різного типу.

Викладач економіки повинен бути викладачем нового типу. Він повинен поважати тих, кого навчає, знати свій предмет, мати почуття гумору і володіти методикою викладання.

Вивчення курсу МВЕ ґрунтується на знаннях економіки, з одного боку, та основ педагогіки, психології, педагогічної майстерності й вікової психології – з іншого, відповідно всі ці дисципліни тісно взаємопов’язані між собою. Психологія – це фундамент педагогіки, а він, в свою чергу, - фундамент МВЕ. Специфіка МВЕ в тому, щоб навчити студентів творчо та психологічно виправдано використовувати різні методичні прийоми для засвоєння учнями різних економічних дисциплін, а отже без економіки вивчення МВЕ не має сенсу. Знання ж педагогічної майстерності і вікової психології лише покращує ефективність викладання в цілому.

57. Концепція неперер вноі економічної освіти ґрунтується на необхідності існування в суспільстві певного рівня загальної економічної культури і освіти. Якщо в загальноосвітній школі закладається база економічних знань, мислення і поведінки, то в системі спеціальної економічної освіти для молоді (ліцеї', коледжі, академії") формується підприємець для ринкових відносин.

У системі вузів та університетів надається економічна освіта тим хто зробить підприємництво сферою своєї професійної діяльності. У системі підготовки магістрів з економіки та післявузівської підготовки створюються умови для економічної освіти менеджерів вищої кваліфікації.

Дуже важливо зрозуміти, що економічна освіта здобувається ні. для престижу, а для практичної економічної діяльності Викладач економіки повинен усвідомлювати, що економіка як система ієну? не у вакуумі, а в культурній сфері нації. За словами А. Ейншейна «економіка змінюється зі змінами нашого мислення» Ось чому у викладанні економіки дуже важливо користуватися елементами економічної психології.

Перехід до нових економічних відносин потребує не тільки розуміння, а й прискореного розвитку економічного мислення людей. У процесі викладання економіки в школі важливою про¬блемою є зміна економічної поведінки дитини в напрямку розвитку в неї підприємливості, діловитості, ощадливості, працьовитості та інших ціннісних орієнтацій, які грунтуються на економічному спо¬собі мислення. Слід повернутися до думки Адама Сміта: той, хто заробляє більше грошей для себе і своєї сім'ї, одночасно створює умови для збагачення всього суспільства. Національний дохід і на¬ціональне майно не є романтичними та загадковими явищами Оде¬ржав більший прибуток — збільшив прибуток нації Накопичив 1000 доларів — збільшив валютний запас нації і т. д. Діти мають ро¬зуміти, що власність — це і багатство, і великий клопіт, а заздрість та жадібність — і пороки, і фактори, згубні для економіки.

Тривалий час потреба в формуванні економічного мислення була відсутня, тому що за умов адміністративно-командної економіки нічого не треба було вирішувати самому, а людина не почувала себе безпосереднім учасником економічних відносин, їй не треба було впливати на хід економічних подій, не треба було виявляти творчу активність, здійснювати вибір свого місця в економічній системі.

За ринкових відносин людина починає усвідомлювати не тільки цінність свободи вибору, а й відповідальність, що з вибором зв'язана Приймаючи рішення зайнятися бізнесом чи працювати за наймом, людина вибирає свою долю і долю своїх дітей. Тому економічне мислення — не просто багаж економічних знань, а здатність їх засвоїти, використати в практичному житті, іншими словами, це формування моделі економічної поведінки.

Зараз економічні знання дітей практично зв'язані з тим, що во¬ни бачать навкруги. Неважко здогадатися, наскільки однобічною є така «економічна освіта»! Дуже погано, що в дітей складається «візуальне» враження про економічні реалії. Те, що вони бачать, викликає певний інтерес, зацікавленість і спонукає до отримання знань про ці явища, далеко не завжди позитивні. А те, що не ле¬жить на поверхні або асоціюється з якимись консервативними по¬няттями, ще довго залишається незрозумілим. Якщо своєчасно не скорегувати систему інтересів школяра, потім може бути запізно.

Для цього треба викликати необхідний інтерес за допомогою не¬стандартних методів навчання. Під цим розуміємо навчання школя¬рів з елементами гри в дусі змагань та здорової конкуренції, міні-вистави, практичні заняття, розповіді, конкурси, свята та інше.

Англійські спеціалісти з вікової психології вважають, що економічні уявлення дітей складаються в загальному вигляді

вже до 11 років. У 13-14 років діти мають уявлення про підпри¬ємницьку діяльність, але бачать лише «надводну частину айсберга», бо тільки половина з них розуміє, що необхідною умовою відкриття свого діла (бізнесу) є не тільки первинний капітал, а й наявність се¬рйозної підприємницької ідеї.

Так званий дитячий бізнес (між іншим, дуже поширений у нас' миття автомашин, дрібна торгівля тощо) не може сформувати пот¬рібний рівень економічного мислення й економічної поведінки май¬бутніх членів ринкового суспільства. Економічне мислення форму¬ється поступово і не тільки шляхом отримання спеціальних знань. Можна стверджувати, що коли дитина ознайомлюється з будь-яким літературним твором, вона починає розуміти атмосферу економіч¬ного життя в конкретних історичних обставинах? Чи варто забувати, що 80 років тому в нашій країні були ринкові відносини. Є багато літературних творів, які можна використати в практиці викладання

Хоч навчитися економіці «на вулиці» неможливо, але питання економічної освіти дуже складні як з погляду сприймання економічних явищ дітьми, так і з погляду вибору методичних засобів. Російські педагоги О Меншикова і Т. Попова розробили [76, с 96] 5 основних блоків методики економічного навчання шко¬ляучених-економістіврів з елементами професійної підготовки.

1 Уведення до загальноосвітньої школи системи навчання у та¬ких формах:

• факультативні заняття з економіки із залученням ;

• формування економічних класів за зразком математичних, фізичних тощо;

• організація на базі шкіл на комерційно-спонсорських засадах груп з поглибленим вивченням економіки та обов'язковими практичними заняттями (банківська справа, аудит і т. ін.).

2. Створення неформальних юнацьких організацій — економіч¬них клубів.

3. Збільшення випуску популярної економічної літератури для школярів (комікси, економічні словники, сценарії ділових ігор, збірники економічних задач і т. ін.).

4. Випуск теле- і радіопрограм економічного напрямку інфор¬маційно-пізнавального та навчального характеру (конкурси, теле- і радіовікторини, телеігри).

5. Упровадження ефективної системи оволодіння комп'ютерною грамотністю з використанням спеціальних програм, у тому числі економічного змісту.

Методику викладання економіки необхідно адаптувати до різно¬го віку школярів.

Виділяють дві вікові групи:

І — середній шкільний вік (10-14 років), II — молодші школярі та дошкільнята (5-9 років). Старшокласники більшою мірою тягнуться до дорослих. Тому вони можуть і самі здобути потрібні знання.

Універсальної методики викладання економіки не було, нема і ніколи не буде!

Але «перша заповідь» викладача така:

- знай свій предмет;

- збуди інтерес до нього;

- створи умови для творчої діяльності того, хто вчиться. Я поділяю погляди О. Меншикової та Т. Попової [76, с. 9б],

які пишуть: «Ясна річ, що економіка як обов'язковий предмет

вивчення в школі «не піде». По-перше, немає фахівців-педагогів, які могли б у доступній для школяра формі викладати економічні дисципліни. По-друге, відсутні розробки конкретних програм нав¬чання». Вони пропонують як першу спробу — систему економіч¬них факультативів.

На формування економічної культури й поведінки в суспільстві впливає наявність таких негативних явищ, як тіньова економіка, мафія, корупція, злочинність. Учитель не повинен заплющувати очі на ці явища. Діти їх бачать у реальному житті, тому треба вчити ді¬тей розуміти як саме явище, так і те, що його породжує.