1.Рання зрілість (25 - 35 років) хар-ся такими ознаками:

• включення до всіх сфер людської діяльності — демографічної, культурної, політичної, професійної;

• стабілізація якостей особистості;

• встановлення інтимності, близьких стосунків з іншою;

• наявність першого піку творчих здібностей (ЗО-35 років — мате¬матика, фізика, хімія);

• соціальна та професійна адаптація;

• побудова власного способу життя, статусу, вироблення позиції в умовах засвоєння професійних ролей;

• перша психологічна криза переоцінки життєвого шляху (ЗО + 2 ро¬ки) — роздуми над питаннями доцільності вибору, зміни життєвих планів та основних видів професійної діяльності, підвищення рівня кваліфікації, освіти.

2.Середня зрілість (35-45 років) — це необ¬хідність пошуку відповідей на основні питання цього періоду: що таке життя? Про що мріяв? Що досягнуто?

У цей період усвідомлюється, що половина життя прожита, людина відчуває кризу середини життя.

Криза середини життя — це раптове усвідомлення і розуміння то¬го, що половину життя прожито, а мрії і цілі молодих років не реалізо¬вані, цілі не досягнуті і вже їх не досягнути, оскільки є реальні розбіж¬ності між дійсністю та бажаннями.

У період кризи половини життя можливі два типи поведінки:

Перший тип — кризу не усвідомлено, відсутня ревізія своїх планів і домагань, перемагає похмурий погляд на життя, життя стає невиразним, втрачається акти¬вність як запорука подальшого розвитку особистості в період пізньої зрілості.

Другий тип поведінки характеризується тим, що кризу усвідомлено через сприйняття та оцінку реалій життя, має місце ревізія та корекція минулих планів, домагань, формуються нові цілі, плани, завдання.

3.Пізня зрілість (45 - 60 років) властиві такі ознаки:

занепокоєність — головна особливість цього періоду;

глибинне оновлення особистості — як наслідок усвідомлення кризи попереднього періоду;

відсутність занепокоєності — призведе до гальмування розвитку, відчуття запустіння, що викликає застій;

за умов заспокоєності — відбувається концентрація інтересів на со¬бі, з'являється надмірна турбота про себе;

за умов активної праці (занепокоєність) спостерігаються висока продуктивність, наявність другого піку творчості в 50 - 60 років.

Існують ще такі періоди розвитку дорослої людини:

4.Похилий вік — 60-70 років,

5.Старість — 70-90 років,

6.Довгожитель — після 90 років.

110. Це поняття охоплює якості, від яких залежать реакції людини на інших людей і соціальні обставини. У більшості класифікацій і теорій темпераменту фігурують два компоненти — активність і емоційність. Активність характеризує ступінь енергійності, стрімкості, швидкості й, навпаки, повільності, інертності, а емоційність — особливості перебігу емоцій, почуттів, настроїв та їх якість. Темперамент вважають одним з основних понять психофізіології, наукове вивчення якого ведеться вже протягом багатьох років. Цю категорію ґрунтовно досліджували І. Павлов, Б. Теплов та ін. Так, російському фізіологу, творцю вчення про вищу нервову діяльність Івану Павлову належить заслуга відкриття ролі умовних рефлексів, завдяки яким організм пристосовується до мінливих умов існування, набуваючи нових форм поведінки, відмінних від вроджених безумовних рефлексів. Визначаючи якісну відмінність між вищою нервовою діяльністю людини і тварини, Павлов висунув ідею про сенсорну і мовну сигнальні системи. За допомогою слова як “сигналу сигналів” мозок узагальнено відтворює реальність, внаслідок чого радикально змінюється характер регуляції поведінки. Важливим для розуміння особистості є вчення Павлова про вищу нервову діяльність, про “динамічний стереотип” як стійкий комплекс реакцій на подразники тощо.

Головним у вченні про вищу нервову діяльність є розуміння єдності організму та середовища. Цю єдність здійснює нервова система, яка, за І. Павловим, є системою відношень. Великі півкулі головного мозку відіграють провідну роль у діяльності всього організму. Кора великих півкуль головного мозку разом з підкорковими нервовими центрами здійснює складну аналітико-синтетичну діяльність. У ній утворюються тимчасові нервові зв?язки, що регулюють відносини між організмом і зовнішнім середовищем, а також діяльність самого організму. Цю діяльність великих півкуль головного мозку І. Павлов назвав вищою нервовою діяльністю. Він наголошував, що поведінка живого організму є певною системою реакцій або рефлексів на подразники зовнішнього та внутрішнього середовища. Фізіологічна концепція людської особистості І. Павлова базується на наявності у людини (як і в тварини) двох нервових процесів: збудження та гальмування. Використовуючи цю концепцію, він проаналізував такі антиподи виявів людських властивостей: сила — слабкість; врівноваженість — неврівноваженість; швидкість, рухливість — інертність, повільність, важливі для пізнання суті й особливостей темпераменту і його типів.

Темперамент (лат. temperamentum — узгодженість, устрій) — індивідуальні особливості людини, що виявляються в силі, швидкості, напруженості, урівноваженості, перебігу її психічної діяльності, у порівняно більшій чи меншій стійкості її настроїв.

111. Здоров'я у загальному розумінні можна розглядати як стан фізич¬ного, психічного благополуччя, оскільки лише здорова людина здатна адекватно вирішувати професійні, сімейні та особисті проблеми. Оскільки ці проблеми становлять сутність життєдіяльності, то є всі підстави відносити “З” до основних атрибутів особистості. “З” — поняття не однознач не. Те, що одні вважають нормальним “З”, інші можуть сприймати як нездоров’я. Останнім часом деякі стани “З”, які раніше розглядалися як хвороби, сьогодні класифікую¬ться «прикордонними станами». На стан здоров'я впливає величезна кількість чинників, які можна поєднати у такі групи: спадковість (генозумовленість, 20%), екологія (?20%), медицина (10%), спосіб житія (50%).

Отже, за всіх цих умов здоров'я мас бути віднесеним до атрибутів особистості, оскільки саме ця властивість особистості є базовою як для її розвитку, так і для прояву її у будь-якій сфері життя. Особливо цей прояв характерний для здоров'я психічного. Психічне “З” – психічне благополуччя, що хар-ся відсутністю прояву психічних хвороб, що забезпечує адекватну щодо умов дійсності регуляцію поведінки і діяльності. Це поняття відображає не лише медичні й психологічні критерії, а й суспільні та групові норми, цінності, що регламентують духовне життя людини.

До основних критеріїв психічного “З” належать відповідність суб'єктивних образів дійсності і характеру реакцій (дій) на зовнішні подразники та значення життєвих ситуацій; адекватний щодо віку рівень зрілості емоційно-вольової та пізна¬вальної сфер особистості; адаптованість щодо макро- і мікросоціальних стосунків; здатність самоуправляти поведінкою, свідомо планувати життєві ці¬лі та підтримувати активність щодо їх досягнення тощо.

Порушення психіки:

1)Розлад свідомості (нечітке сприймання навколишньої дійсності, порушення орієнтування в часі та просторі, ослаблення мислення)

2) Розлад уваги, як правило хар-ся підвищеним відволіканням (важко зосередитися на одному) предметі або діяльності, увага нестійка; сторонні подразники значно порушують зосередженість, спостерігається переключення з однієї думки на іншу. Може бути спричинений при підвищеній втомленості, виснаженості організму, після інфекції, інтоксикації тд

3)Розлад пам’яті може виникати при черепно-мозкових травмах, психічних та соматичних захворюваннях, під впливом тяжких переживань. Напр, амнезія – порушення пам’яті у вигляді втрати здатності зберігати і відтворювати раніше набуті знання; гіпомнезія – люди пам’ятають пережиті події, але невиразно, невпевнено ( у людей похилого віку); гіпермнезія – різке загострення пам’яті з напливом множинних спогадів тощо.

Серед порушень вольової сфери особистості виділяють

*гіпобулію – стан психіки, що виявляється в зниженні бажань і спонукань до діяльності (млявість, ослаблення уваги ін); *гіпербулію - стан психіки, для якого характерне значне підвищення активності, що виявляється в рухливості, незвичайній для тієї або іншої конкретної людини. Такі люди багато рухаються, ходять від одних знайомих до інших без потреби, знайомляться на вулицях і розповідають про свої проекти, винаходи тощо. Якщо оточуючі не знають про такий стан психіки людини, то її вважають дуже діяль¬ною і зацікавленою проблемами. Але більш детальне знайомство свід¬чить, що підвищена активність у них поєднується з дуже низькою продуктивністю; та

*абулію — патологічне порушення психічної регуляції дій, що випи¬ляється у відсутності спонукань до діяльності. в нездатності прийняти рішення і виконати потрібну дію, хоча необхідність її усвідомлюється.

Порушення емоцій і почуттів:

Депресія — афективний стан, що характеризується негативним емоційним фоном (пригнічений настрій, розумова і рухова загальмованість, у всіх подіях вбачаються лише негативні відтінки) Іноді туга може досягти сильного душевного болю, через що може статися меланхолічний вибух, який схиляє до самознищення. Депресія виникає внаслідок деяких психічних

захворювань, а також як реакція на неприродно тяжку життєву ситуацію.

Маніакальний синдром – стан, протилежний за емоційним фоном депресії:: стійке підвищення настрою, надмірна рухливість і прискорений темп мислительної діяльності, відсутність реакції на непри¬ємні події (вони не існують, навіть смерть близьких не може викликати скорботи).

Маніакально-депресивний психоз — психічне захворювання, що хар-ся наявністю фаз депресії і манії або нападами складно¬го поєднання цих фаз, які змінюються повним відновленням психічної діяльності.

Ейфорія — піднесений настрій, стан задоволення і безтурботності, що не відповідає об'єктивним обставинам

Дисфорія — пригнічений настрій, що характеризується дратівливі¬стю, озлобленістю, похмурістю, підвищеною чутливістю до дій оточу¬ючих, схильністю до вибухів агресії. Емоційна лабільність хар-ся легким і швидким перехо¬дом від піднесеного до пригніченого настрою (часто цей стан спостері¬гається при серцево-судинних захворюваннях).

Амбівалентність почуттів — неузгодженість, суперечливість кіль¬кох емоційних ставлень до певного предмета, що їх відчуває людина одночасно.

Апатія—стан, який характеризується емоційною пасивністю, байдужістю, спрощенням почуттів, відсутністю інтересу до навкол явищ; виникає внаслідок деяких органічних уражень головного мозку, слабоумства, а також трива¬лого соматичного захворювання.

112. “З” – психічне благополуччя, що хар-ся відсутністю прояву психічних хвороб, що забезпечує адекватну щодо умов дійсності регуляцію поведінки і діяльності. Це поняття відображає не лише медичні й психологічні критерії, а й суспільні та групові норми, цінності, що регламентують духовне життя людини.

До основних критеріїв психічного “З” належать відповідність суб'єктивних образів дійсності і характеру реакцій (дій) на зовнішні подразники та значення життєвих ситуацій; адекватний щодо віку рівень зрілості емоційно-вольової та пізна¬вальної сфер особистості; адаптованість щодо макро- і мікросоціальних стосунків; здатність самоуправляти поведінкою, свідомо планувати життєві ці¬лі та підтримувати активність щодо їх досягнення тощо.

Порушення психіки:

1)Розлад свідомості (нечітке сприймання навколишньої дійсності, порушення орієнтування в часі та просторі, ослаблення мислення)

2) Розлад уваги, як правило хар-ся підвищеним відволіканням (важко зосередитися на одному) предметі або діяльності, увага нестійка; сторонні подразники значно порушують зосередженість, спостерігається переключення з однієї думки на іншу. Може бути спричинений при підвищеній втомленості, виснаженості організму, після інфекції, інтоксикації тд

3)Розлад пам’яті може виникати при черепно-мозкових травмах, психічних та соматичних захворюваннях, під впливом тяжких переживань. Напр, амнезія – порушення пам’яті у вигляді втрати здатності зберігати і відтворювати раніше набуті знання; гіпомнезія – люди пам’ятають пережиті події, але невиразно, невпевнено ( у людей похилого віку); гіпермнезія – різке загострення пам’яті з напливом множинних спогадів тощо.

Серед порушень вольової сфери особистості виділяють

*гіпобулію – стан психіки, що виявляється в зниженні бажань і спонукань до діяльності (млявість, ослаблення уваги ін); *гіпербулію - стан психіки, для якого характерне значне підвищення активності, що виявляється в рухливості, незвичайній для тієї або іншої конкретної людини. Такі люди багато рухаються, ходять від одних знайомих до інших без потреби, знайомляться на вулицях і розповідають про свої проекти, винаходи тощо. Якщо оточуючі не знають про такий стан психіки людини, то її вважають дуже діяль¬ною і зацікавленою проблемами. Але більш детальне знайомство свід¬чить, що підвищена активність у них поєднується з дуже низькою продуктивністю; та

*абулію — патологічне порушення психічної регуляції дій, що випи¬ляється у відсутності спонукань до діяльності. в нездатності прийняти рішення і виконати потрібну дію, хоча необхідність її усвідомлюється.

Порушення емоцій і почуттів:

Депресія — афективний стан, що характеризується негативним емоційним фоном (пригнічений настрій, розумова і рухова загальмованість, у всіх подіях вбачаються лише негативні відтінки) Іноді туга може досягти сильного душевного болю, через що може статися меланхолічний вибух, який схиляє до самознищення. Депресія виникає внаслідок деяких психічних

захворювань, а також як реакція на неприродно тяжку життєву ситуацію.

Маніакальний синдром – стан, протилежний за емоційним фоном депресії:: стійке підвищення настрою, надмірна рухливість і прискорений темп мислительної діяльності, відсутність реакції на непри¬ємні події (вони не існують, навіть смерть близьких не може викликати скорботи).

Маніакально-депресивний психоз — психічне захворювання, що хар-ся наявністю фаз депресії і манії або нападами складно¬го поєднання цих фаз, які змінюються повним відновленням психічної діяльності.

Ейфорія — піднесений настрій, стан задоволення і безтурботності, що не відповідає об'єктивним обставинам

Дисфорія — пригнічений настрій, що характеризується дратівливі¬стю, озлобленістю, похмурістю, підвищеною чутливістю до дій оточу¬ючих, схильністю до вибухів агресії. Емоційна лабільність хар-ся легким і швидким перехо¬дом від піднесеного до пригніченого настрою (часто цей стан спостері¬гається при серцево-судинних захворюваннях).

Амбівалентність почуттів — неузгодженість, суперечливість кіль¬кох емоційних ставлень до певного предмета, що їх відчуває людина одночасно.

Апатія—стан, який характеризується емоційною пасивністю, байдужістю, спрощенням почуттів, відсутністю інтересу до навкол явищ; виникає внаслідок деяких органічних уражень головного мозку, слабоумства, а також трива¬лого соматичного захворювання.

Психосоматика — це залежність стану внутрішніх органів від психічної діяльності і вплив психіки на діяльність внутрішніх органів. В основі “П” – погляди Гіпократа : “Важливо знати, яка людина хвора, ніж знати, на що хвора людина”. При захворюванні у кожної людини виникає нова для неї життєва ситуація, в якій вона виявляє своє ставлення до нових обставин життя і до себе в цих обставинах.

Відомі чотири рівні психічного відображення захворювання у психіці людини: чуттєвий, емоційний (різні види реагування на окремі симптоми, на захворювання та його наслідки); інтелектуальний (уявлення, знання людини про своє захворення), мотиваційний (певне ставлення до свого захворювання, зміна поведінки і способу життя, активізація діяльності щодо повернення і збе¬реження здоров'я).

Є різні типи реакції особистості на захворення: нормальна, зневажлива, заперечувальна, (має місце перебільшення тяжкості захворювання, але подолати це не вдається), іпохондрична (заглиблення в захворювання) та ін. Та за б-яких реакцій на захворення змінюється її психічна діяльність. Захворення мають свої особливості щодо впливу на психіку людини. Напр, зміна психіки за умов серцево-судинних хвороб пов’язана з негативними емоціями. Емоції є формою реакції, що охоплює увесь організм і дає змогу швидко відповідати на вплив навкол середовища або імпульси внаслідок соматичного захворювання або певного фізичного дискомфорту. Вони детермінують усю життєдіяльність організму, що є свідченням соматичної інтеграції. Ішемічна хвороба серця найчастіше розвивається у цілеспрямованих, вольових особистостей, які глибоко і довго переживають негативні емоції, їм притаманні особливі риси хар-ру: відсутність задоволення від роботи, цілеспрямованість. За період інфаркту міокарда спостерігаються такі психічні порушення, як стійке безсоння, ілюзорні розлади, руховий неспокій, пригніченість. Наведені приклади достатні для висновку: стан здоров’я суттєво визначає психіку особистості, і будь-які її властивості можуть бути здеформованими, що вкрай важливо враховувати у практичній діяльності