40. Патогенез гірської хвороби, механізми компенсації.

Гірська хвороба виникає при підніманні неадаптованого організму в гори. Вона являє приклад підгострої і хронічної гіпоксії.

Провідне значення в патогенезі гірської хвороби має зменшення парціального тиску кисню у вдихуваному повітрі (гіпероксична гіпоксія).

Крім того, при підніманні в гори патогенну дію чинять й інші фактори, зокрема, зменшення власне атмосферного тиску (синдром декомпресії), сонячна радіація, зниження температури зовнішнього середовища, сухість вдихуваного повітря, збільшення фізичного навантаження.

Компенсаторні реакції при гіпероксичної гіпоксії спрямовані на попередження зростання напруги кисню в артеріальній крові і в тканинах - на ослаблення легеневої вентиляції і центрального кровообігу, зниження хвилинного обсягу дихання і кровообігу, частоти серцевих скорочень, ударного обсягу серця, зменшення об'єму циркулюючої крові, її депонування в паренхіматозних органах; зниження артеріального тиску; звуження дрібних артерій і артеріол мозку, сітківки ока і нирок, найбільш чутливих як до нестачі, так і до надлишку кисню. Ці реакції в цілому задовольняють відповідні потреби тканин в кисні.

41. Декомпресійна хвороба, етіологія, патогенез.

Хвороба декомпресії виникає при швидкому поверненні людини в умови нормального атмосферного тиску після водолазних робіт, робіт у кесонах (кесонна хвороба). При цьому розчинені в крові й тканинах гази (азот, кисень) у великій кількості переходять у газоподібний стан, утворюючи величезну кількість бульбашок, - відбувається десатурація. Бульбашки газів, затримуючись у крові й тканинах, можуть закупорювати кровоносні судини, справляючи тиск на клітини, подразнюючи рецептори (газова емболія).

Клінічна картина такої хвороби визначається локалізацією газових бульбашок. Найчастіше виникає біль у суглобах, свербіж шкіри; у важких випадках - порушення зору, параліч, втрата свідомості.

Щоб уникнути подібних порушень, декомпресію варто проводити повільно, щоб швидкість утворення газів не перевищувала можливості легень щодо їх виведення.

42. Гіпертермія, етіологія, патогенез.

Гипертермия — перегревание, накопление избыточного тепла в организме человека и животных с повышением температуры тела, вызванное внешними факторами, затрудняющими теплоотдачу во внешнюю среду или увеличивающими поступление тепла извне. Иногда гипертермией называют и лихорадку — защитно-приспособительную реакцию организма в ответ на воздействие патогенных раздражителей (например, бактериальных аллергенов при инфекционных заболеваниях), приводящую к перестройке процессов терморегуляции и повышению температуры тела.

Причины гипертермии могут быть внешними и внутренними. Эндогенная гипертермия развивается в результате:

· Увеличения выработки тепла – в норме клетка запасает энергию в форме молекул АТФ за счет реакций окисления и фосфорилирования. Избыток гормонов щитовидной железы, надпочечников или желтого тела нарушает данный процесс и вся энергия окислительных реакций выделяется в виде тепла.

· Снижения теплоотдачи – оно связано с сужением кровеносных сосудов кожи вследствие повышенного тонуса симпатической нервной системы. В этом случае развивается белая гипертермия, названная так из-за выраженной бледности кожного покрова человека. Препятствует выделению тепла избыточно развитая подкожно-жировая клетчатка при ожирении. Она практически не имеет кровеносных сосудов и обладает низкой теплопроводностью.

Травма головы с повреждением гипоталамуса, в котором находится центр терморегуляции приводит к гипотермии по одному из рассмотренных механизмов.

Экзогенная гипертермия может быть связана с:

· Высокой температурой окружающей среды (посещение бани, отдых в жарких странах, работа в очагах возгорания или горячих цехах) – в этом случае организм не в состоянии вывести полученное тепло и перегревается.

· Высокой влажностью – в таких условиях потоотделение невозможно, поэтому выключается один из основных механизмов охлаждения.

· Ношением синтетической одежды в жаркую погоду – она плохо пропускает тепло и влагу, механизмы терморегуляции становятся неэффективны.

· Препаратами для ингаляционного наркоза – некоторые из них вызывают перевозбуждение скелетной мускулатуры с резким увеличением теплопродукции. Риск развития злокачественной гипертермии повышает введение миорелаксантов во время наркоза.

Симптомы

Симптомы гипертермии зависят от механизма патологического процесса. Однако, во всех случаях наблюдаются:

· увеличение частоты сердечных сокращений;

· помутнение или потеря сознания;

· прогрессирующее повышение температуры тела;

· выраженная слабость, адинамия;

· судороги;

· тяжесть и боль в голове;

· чувство жара;

· мучительная жажда;

· повышенная нервная возбудимость (раздражительность, эйфоричность).

Нередко у больных развиваются бред и галлюцинации, могут присоединиться тошнота, рвота.

При белой гипертермии кожа человека бледная, влажная и холодная на ощупь. Если повышена выработка тепла, а механизмы теплоотдачи работают нормально, то кожа красная, горячая, покрыта каплями пота.

Злокачественная гипертермия развивается на операционном столе либо в раннем послеоперационном периоде. Один из первых ее симптомов – повышение концентрации углекислого газа в выдыхаемом воздухе. Данный параметр контролирует врач-анестезиолог, он первым и замечает развитие патологического процесса.