2.3 Рельєф.

Територія Дніпропетровської дослідної станції має досить складний рельєф водно-ерозійного типу. Ґрунтовий покрив дослідних ділянок станції відносно однорідний. Він представлений звичайним мало гумусним вилугуваним середньо-суглинковим чорноземом на суглинковому лесі. Ця ґрунтова різність найбільш розповсюджена в центральному грунтово-кліматичному районі Дніпропетровської області.

Гумусовий горизонт однорідного забарвлення глибиною 40-45 см, перехідний 45-80 см. Глибина скипання карбонатів від НС1 63-75 см. Орний шар до 30 см пилувато-грудкуватий. Вміст гумусу в ораному шарі від 2,6 до 3,6% (за Юріним). Гідролітична кислотність 0,84 – 1,40 мг-екв. На 100 г грунту (за Капером). Сума ввібраних основ коливається від 21,4 до 29,5 мг-екв. на 100 г ґрунту (за Гедройцем). Грунтові води залягають на глибині 8 - 11 м. Рельєф дослідних ділянок рівнинний, з невеликим ухилом ( 0,025 – 0,05 ) в бік заходу.

По даним агрохімічної лабораторії Дніпропетровського науково-дослідного центру ґрунти в різній мірі забезпечені рухомими формами азоту, фосфору та калію. Вміст азоту (за Юріним) за роки досліджень не перевищували 3 – 5 мг, рухомого фосфору (за Чириковим) – 20 – 30мг, обмінного калію (за Чириковим) – 20 –35 мг на 100 г сухого грунту.

Гранична польова вологість в орному шарі 0 – 30 см складає 22,6%, в шарі грунту 0-60 см – 21,9%. Зі збільшенням глибини вона зменшується і на глибині 100 см складає 19,1%.

3. Агрохімічна характеристика основних типів грунтів

Дніпропетровської дослідної станції.

Ґрунт, гранулометричний склад	Площа, га	Глибина одного шару	РН сольової витяжки	Вміст гумусу %	Вміст,мг/100 ґрунту
					N	P	K
Чорнозем звичайний потужний малогумусовий		38-40	7,1	3,4	3,0	10,0	9,5
			6,8	3,1	3,2	10,2	10,1
			7,3	3,3	2,8	9,8	9,3

Водно-фізичні константи для грунтів господарства:

-максимальна гігроскопічність – 9,32;

-вологість стійкого в’янення – 12,5;

- запас продуктивної вологи до моменту посіву ярових культур –35,8;

- структурність грунту – середньоструктурні;

Рівноважна величина об’ємної маси орного шару грунту – 1,23 г/см³.

На границі господарства з півночі на південь протікає ріка Самара. Саме тому весь рельєф уклону господарства направлений зі сходу на захід. Землі, які прилягають до річки Самара є сприятливими для зрошення.

2.4 Рослинність.

Територія дослідної станції розміщена на водорозділовій рівнині. Вони переважно розорані і природна рослинність збереглася тільки на схилах балок та по річковим долинам. Вона представлена дерновим злаком – типчаком (Festuca sulcata), кострець (Bromus), вівсяниця (Festuca), м’ятлик (Poa) та іншими, а також кореневищними : люцерна степова, донники (Melilotus), лапчатка (Potentilla) та інші.

Орні землі характеризуються змішаним типом забур’яненості. На кожному гектари в шарі грунту 0-30 см вони містять 150-500 млн. шт. і більше насіння малолітніх (15-50 тис. шт./м2) та 30-50 тис. (3-5 паростків на 1 м2) багаторічних бур’янів.

Найбільш розповсюдженими бур’янами на полях є : багаторічні злаки – свинорий пальчастий (Cynodon dastilon), пирій повзучий (Elitrigia repens); багаторічні дводольні- берізка польва (Convolvulus arvensis), осот жовтий (Sonchus arvensis), молочай прутовидний (Euphorbia virgata); однорічні злаки – мишій зелений(Setaria viridis), єжовник звичайний (Echinochloa crusgalia); однорічні дводольні - щириця біла (Amaranthus albus), лобода (Chenopodium album), портулак огородній (Portulac olerasea), гірчиця польва (Sinapis arvensis), паслін чорний (Solonum nigrum), амброзія полинолистна (Ambrosia artemisifolia), мілколепестник канадський (Ersgeron canadensis), грицики (Capsella bursa-pastoris), іва дурнишниколиста (Cyclachaena xanthiifolia)та інші.

Основними джерелами забур’янення полів та необроблених ділянок землекористування є засівання регенерація бур’янів в посівах, занесення величезної кількості їх насіння з неякісним гноєм та недостатньо очищеним насіннєвим матеріалом