Стратегія ведення сільського господарства за умов техногенного забруднення

Зона порушення, відстань від заводу, км	Характер промислового впливу	Рівень впливу за виділенням металургій-ного пилу, т/км за рік	Характер порушень	Тип стратегії
Зона пору-шення середо-вища сільсько-господарської діяльності, 0-5	Постійний або періодичний	150±30	Рівень забруднення ґрунту і сільськогосподарських куль-тур вищий і значно вищий ГДК знижено врожайність	Припи-нення діяльності
Зона локальних пошкоджень і біохімічних порушень культур, 5-15	Періодичний або епізодичний	Від 150±30 до 50±20	Рівень накопичення забруд-нювачів перевищує ГДК у деяких культурах, у низці випадків — у верхньому горизонті необроблюваних грунтів	Пере-будова
Зона геохіміч-ного порушення території, 15-50	Епізодичний або разовий	50±20	Накопичення забруднень в окремих біоіндикаторах	Профікак-тика

На землях, де накопичення важких металів у ґрунтах, а також в окремих сільськогосподарських культурах (бобових, овочевих) перевищують ГДК і існує небезпека для здоров'я людей, вдаються до системного застосування всіх сучасних методів захисту: меліоративного, агрономічного, селекційного та раціональної організації використання території.

Щоб перевести важкі метали в малорухомі форми, на кислих ґрунтах проводять вапнування, на лужних — гіпсування. З цією ж метою можна використовувати фосфорні та органічні добрива. Утворюючи комплекси, важкі метали стають менш рухомими і в менших кількостях надходять до рослин. Знизити надходження важких металів у рослини можна і шляхом внесення у ґрунт органічних іонообмінних речовин — цеолітів, гранул полістиролу, кремнійорганічних сполук. Заслуговує на увагу і підбір культур та сортів, які накопичують мінімальну кількість важких металів. На забруднених ґрунтах перевагу слід надавати технічним культурам (льону, коноплі та ін.). Найбільш забруднені ґрунти відводять під заліснення.

Припинення сільськогосподарської діяльності рекомендується на територіях, де забруднення важкими металами повітря, вод, ґрунтів і рослин досягає критичного рівня для здоров'я людей, а система сучасних захисних методів не є ефективною. Повернення таких земель у сільськогосподарське виробництво можливе лише після різкого зниження рівня промислового забруднення та докорінної рекультивації.

3. Боротьба з забрудненням ґрунтів органічними відходами

Утворення великої кількості органічних відходів у вигляді напіврозкладеної органіки, метаболітів, сміття міст та сіл і навколо тваринницьких комплексів, переробних підприємств агропромислового комплексу, деревообробних і целюлозно-паперових комбінатів тощо обумовлено загостренням проблеми, пов'язаної з охороною навколишнього середовища. У світі щорічно накопичується 20-25 млрд. т сміття і утворюється понад 12 млрд. т гною й фекалій, що забруднюють ґрунти, заражають територію паразитами і гельмінтами, а людину хворобами. У воді і в повітрі з'являються токсичні речовини, такі, як метан, аміак, оксиди азоту, поліциклічні вуглеводні.

Найпростішим і найдоступнішим методом знезараження побутових відходів є їх компостування. Широко застосовуються у практиці два способи: польове компостування в штабелях і промислова переробка, що базуються на біотермічній обробці відходів в аеробних умовах.

Важливе природоохоронне значення має утилізація осадів стічних вод, застосування яких у сільському господарстві обмежується наявністю солей важких металів, патогенної мікрофлори та життєздатних гельмінтів.

Знезараження осадів стічних вод досягається у процесі їх анаеробного зброджування в метантанках при температурі 55-60 °С або шляхом термічного сушіння. Воду з цих осадів виділяють природним висушуванням на мулових полях, реагентним і безреагентним центрифугуванням, вакуумною фільтрацією та фільтр-пресуванням.

Використання компостів із побутових відходів і осадів стічних вод регламентується наявністю важких металів та інших токсичних речовин, вміст яких не повинен перевищувати ГДК.

Застосування сміттє-мулових компостів не дозволяється:

• у санітарно-курортних зонах;

• на території І і II поясів зон санітарної охорони підземних джерел господарсько-питного водопостачання;

• у радіусі 1 км від водозабору поверхневого джерела води;

• на ділянках, що зазнали водної ерозії;

• при рівні підґрунтових вод понад 1,25 м;

• під сільськогосподарські культури, що використовуються в їжу у сирому вигляді, овочі, ягідні та баштанні.

З кожним роком зростає переробка органічних відходів методом анаеробного бродіння. Для виробництва біогазу в Україні використовують установки "Кобос-1", "Біогаз-301С" та ін. Їх добова продуктивність становить від 140 до 6240 м³. Нині ведеться розробка біогазових установок другого покоління на основі принципу багатоступеневої переробки до біогазу з використанням біофільтрів.

Переробку рідкого гною на біопаливо здійснюють двома способами. За першим способом гній подають в метантанк, де під впливом метанових бактерій відбувається його бродіння з утворенням біогазу. За другим способом гній спочатку використовують як поживне середовище для вирощування хлорели, водяного гіацинту та інших рослин, а потім всю біомасу піддають бродінню.

Зброджений гній є високоефективне добриво, тому що внаслідок аеробної переробки азот переходить у доступну форму на 100%, фосфор — на 70, калій — на 80%, гинуть патогенні мікроорганізми, насіння бур'янів, яйця гельмінтів, важкі метали переходять у менш доступну форму.

Останнім часом у багатьох країнах світу поширилась технологія переробки органічної сировини за допомогою окультурених дощових черв'яків — вермикулітури. Отримання вермикомпосту засноване на здатності дощових черв'яків поглинати органічні рештки, трансформувати їх у кишковому тракті і виділяти у вигляді копролітів.

Вермикомпост не має неприємного запаху, містить більше порівняно з гноєм мікро- та макроелементів, низку ростових речовин, амінокислот, вітамінів, антибіотиків, заселених корисною мікрофлорою. Елементи живлення у вермикомпості мають добре збалансовану легкозасвоювану форму, повільно розчиняються у воді і тому тривалий час забезпечують рослини поживою.