5. Погіршення фітосанітарного стану ґрунтів

Фітосанітарний стан значної частини ґрунтів України несприятливий. Сільсько-господарським культурам завдають значної шкоди близько 8 тис. різних комах, кліщів, гризунів, бактерій, нематод, грибкові захворювання і близько 100 видів бур'янів. 400 видів бур'янів завдають певної шкоди сільськогосподарським культурам, багаторічним насадженням, сіножатям і пасовищам, 100-120 видів завдають найбільшої шкоди. Бур'янам властива висока плодючість, нерівномірне дозрівання, наявність періоду спокою. В орному шарі 30 см у середньому міститься від 100 млн. до 4 млрд. насінин бур'янів на 1 га.

На забур'янених ґрунтах знижуються запаси продуктивної вологи, активність мікроорганізмів ґрунту, різко знижується вміст елементів живлення. У разі середньої забур'яненості посівів бур'яни виносять не менше 50, сильної — 200 кг NРК, на формування 1 т зерна витрачається не більше 60-70 кг/га добрив. За умов значної забур'яненості гірчаком, осотом та пирієм бур'яни виносять з ґрунту 100-120 кг азоту, 50-80 кг фосфору і 160-180 кг калію, що перевищує їх винос урожаєм зерна озимої пшениці 30-35 ц/га.

У середньому бур'яни відчужують з поля понад 1/3 поживних речовин, що вносяться з мінеральними добривами. Кореневі виділення багатьох бур'янів токсичні для культурних рослин. Вони затримують проростання висіяного насіння, пригнічують ріст і розвиток вирощуваних культур.

Встановлено, що за наявності 10 рослин ромашки непахучої та волошки синьої на 1 м² посівів озимої пшениці, ярого ячменю і люпину чи 10 рослин курячого проса в посівах кукурудзи та гречки врожайність культур знижується на 10, 9, 17, 40 та 20 % відповідно при одночасному погіршенні якості продукції та збільшення енергетичних затрат.

Чинником, що сприяє розвитку шкідливих організмів за умов існуючої системи землеробства в Україні, є послаблення ролі природних ентомофагів в агроценозі внаслідок високого рівня розорювання земель, інтенсивного обробітку ґрунту, застосування високих доз мінеральних добрив і пестицидів.

Таким чином, санітарне неблагополуччя на орних землях склалося внаслідок надмірного втручання людини в агроландшафт. Питання фітосанітарного стану ґрунтів заслуговують на пильну увагу та комплексне вирішення з максимальним використанням агротехнічних і біологічних методів захисту рослин як найбільш екологічно обґрунтованих.

Тема: Профілактика втрати родючості ґрунту

1. Природні закони землеробства

Родючість — здатність ґрунту задовольняти рослини елементами живлення, водою, повітрям, теплом за відсутності шкідливих речовин і пухкому складенні грунту. Ці чинники родючості називаються ґрунтовими режимами, їх п'ять: поживний, водний, повітряний, тепловий та фітосанітарний. Задоволення потреб рослин мусить бути одночасним і безперервним. Якщо один з режимів перебуває у мінімумі чи зовсім відсутній, рослини страждають або гинуть. Звідси в землеробстві виведено закон мінімуму, згідно з яким рівень врожайності вирощуваної культури залежить від чинника, що перебуває у мінімумі, незалежно від того, якою мірою оптимальними є інші чинники родючості. Забезпечення рослин чинниками родючості повинно бути безперервним. Якщо воно припиняється, рослини також гинуть. З кількісного виразу всіх чинників родючості, при якому рослини дають найвищий врожай, виведено землеробський закон оптимуму. У своїй практичній діяльності агрономи повинні прагнути до забезпечення оптимального поєднання чинників родючості, насамперед використовуючи закон мінімуму, відшукуючи чинник, що перебуває у мінімумі, і підвищуючи його рівень до оптимуму.

Інтегральним показником рівня потенційної родючості ґрунту є вміст у ньому органічної речовини, тобто гумусу. Інтегральним цей показник є тому, що вміст гумусу має тісний зв'язок, що характеризується високими коефіцієнтами кореляції, з усіма режимами ґрунту. Чим більше гумусу в ґрунті, тим кращий його поживний режим, тому що гумус — це вмістилище елементів живлення. Він також як ґрунтовий клей сприяє утворенню структури ґрунту та її водотривкості, підвищенню вологомісткості, повітро- та волого-проникності ґрунту. Отже, вміст гумусу впливає на водний, повітряний і тепловий режими ґрунту.

У процесі утворення гумусу в ґрунті виникає окиснювально-відновний потенціал, що є згубним для багатьох хвороб рослин, личинок шкідників. Високий вміст гумусу у ґрунті гальмує процеси засолення та осолонцювання. Не будь-який гумус виконує ці функції, а лише свіжо-утворений. В. Р. Вільямс називав його діяльним перегноєм, О.Н. Соколовський — активним гумусом. Відтворення гумусу повертає потенційну родючість ґрунту.

Гумус витрачається при вирощуванні врожаю. При врожаї озимої пшениці 40-50 ц/га з ґрунту використовується близько 1,5 т гумусу. Для вирощування зерна кукурудзи 80-90 ц/га потрібно 1,5-2 т гумусу, а пласт багаторічних трав залишає (створює) близько 3 т гумусу. Тонна гною, що внесена в ґрунт, залишає в ньому близько 56 кг гумусу. Гумус створюється у ґрунті також під час перегнивання у ньому різних пожнивних решток, що мають коефіцієнти гуміфікації від 0,1 до 0,25. На цьому принципі основані балансові розрахунки вмісту гумусу у ґрунті.

Не обов'язково за кожним полем вести інструментально-аналітичні спостереження. За величиною врожаю (винос) і нормами внесення органічних добрив можна визначити, скільки гумусу знову утворилось у ґрунтах внаслідок внесення органічних добрив і залишення на полі пожнивних решток (коренів, стебел тощо). Ґрунтознавець і агроном повинні досконало володіти балансовими розрахунками вмісту гумусу у ґрунті, щоб не допустити дегуміфікації та зниження родючості.