test0

прозорим шаром металу, маски з відкидним екраном. Захист від дії зниженої температури досягається використанням теплого спецодягу, а під час опадів — плащів та гумових чобіт.

6.5.Склад і джерела забруднення повітря робочої зони.

Повітря робочоі' зони рідко має приведений вище хімічний склад, оскільки багато технологічні процеси супроводжуються виділенням в повітря виробничих приміщень шкідливих речовин - пари, газів твердих і рідких часток. Пари і гази утворюють з повітрям суміші, а тверді і рідкі частинки речовини - дисперсні системи - аерозолі, які діляться на пил (розмір твердих часток більше 1 мкм), дим (менше 1 мкм) і туман (розмір рідких часток менш 10 мкм). Пил буває великий- (розмір часток більше 50 мкм)середньо- (50 - 10 мкм) і мілко дисперсійний (менше 10 мкм). Крім того, в повітрі можуть бути різні випадкові домішки, наприклад водень Н2, аміак ЫНЗ, озон 03, сірководень Н25, метан СН4, діоксид сірки 502 (сульфітний ангідрид) та інші гази. Серед випадкових домішок у повітрі також нерідко зустрічаіоться найдрібніші частинки сажі й мінеральних речовин, а також різні мікроорганізми.

Потрапляння в повітря робочоі' зони тіє`і` або іншої шкідливоі' речовини залежить від технологічного процесу використовуваноі' сировини, а також від проміжних і кінцевих продуктів. Так, пари виділяіоться в результаті застосування різних рідких речовин, наприклад, розчин ітелей, ряду кислот, бензину, ртуті та інше, а гази – частіше всього при проведенні технологічного процесу, наприклад, при сварці, литті, термічній обробці металів.

Причини виділення пилу на підприємствах машинобудування можуть бути найрізноманітнішими. Пил утворіоється при дробленні і мелені, транспортуванні і подрібненні матеріалу, механічній обробці крихких матеріалів, обробці поверхні (шліфуванні, глянсуванні), упаковці і розфасовці та інше. Ці причини утворення пилу є основними і, або первинними. В умовах виробництва може виникати і вторинне утворення пилу, наприклад, при прибиранні приміщень, переміщенні людей та інше.

Таке виділення пилу іноді буває дуже не бажаним (в електровакуумній промисловості, приладобудуванні). Дим виникає при згоранні палива в печах і енергоустановках, а туман - при використанні мастильно-охолоджувальних рідин, в гальванічних і травильних цехах при обробці металів. Наприклад, в зарядних відділеннях (акумуляторних) утворіоється аерозоль сірчано`і` кислоти.

51

6.6.Методи попередження забруднення повітря робочої зони.

Методи котролю концентрації' шкідливих речовин в повітрі виробничих приміщень

Для контролю концентрації шкідливих речовин в повітрі виробничих приміщень та робочих зон використовують наступні методи:

-експрес-метод. який базується на явищі колориметріі (зміні кольору індикаторного порошку в результаті діі відповідної шкідливої речовини) і дозволяє швидко і з достатньою точністю визначити концентрацію шкідливої речовини безпосередньо у робочій зоні. Для цього методу використовують газоаналізатори (УГ-2, гх-4 та інші).

-лабораторний метод, що полягає у відборі проб повітря з робочої зони і проведенні Фізико-хімічного аналізу (хроматографічного, фотоколориметричного) в лабораторних умовах. Цей метод дозволяє одержати точні результати, однак вимагає значного часу.

-метод неперервної автоматичної діі вмісту в повітрі шкідливих хімічних речовин з використанням газоаналізаторів та газосигналізаторів (фКГ-ЗМ на хлор, „Сирена-2" на аміак, „Фотон" на сірководень).

Запиленість повітря можна визначити ваговим, електричним, фотоелектричним та іншими методами. Найчастіше використовують ваговий метод. Для цього зважують спеціальний фільтр до і після протягування через нього певного об'єму запиленого повітря, а потім вираховують вагу пилу в міліграмах на кубічний метр повітря. Періодичність контролю стану повітряного середовища визначається класом небезпеки шкідливих речовин, їх кількістю, ступенем небезпеки ураження працюючих. Контроль (вимірювання) може проводитись неперервно, періодично протягом зміни, щоденно, щомісячно. Неперервний контроль із сигналізацією (перевищення ГДК) повинен бути забезпечений, якщо в повітря виробничих приміщень можуть потрапити шкідливі речовини гостронаправленої діі.

6.7.Організація повітрообміну у виробничих приміщеннях.

Вентиляція (від лат. ventilatio - провітрювання) – регульований повітрообмін у приміщенні, сприятливий для людини; а також сукупність технічних засобів, що забезпечують такий повітрообмін.

52

Інакше кажучи, вентиляція – це комплекс заходів і засобів, що використовуються під час організації повітрообміну для забезпечення необхідного стану повітряного середовища на виробничих приміщеннях згідно з будівельними нормами.

До виробничих приміщень відносяться: підприємства легкої, харчової, м"ясної, рибної і молочної промисловості, лікувальні установи, станції технічного обслуговування, майстерні, гаражі, виставкові павільйони, склади, спортзали, теплиці, тваринницькі і сільськогосподарські комплекси, будинки для точних виробництв і електроніки, а також їхні окремі ділянки тощо.

Вентиляція призначена для забезпечення необхідної чистоти, температури, вологості і рухливості повітря. Ці вимоги визначаються санітарними нормативами: наявність шкідливих речовин у повітрі (гази, пари, пил) обмежується гранично припустимими (нешкідливими для здоров"я людей) концентраціями, а температура, вологість і рухливість повітря встановлюються залежно від умов, необхідних для найбільш сприятливого самопочуття людини. Для багатьох виробничих приміщень чистота повітря, його температура і вологість визначаються також особливостями технологічного процесу. У ряді випадків температура і вологість повітря в приміщеннях повинні відповідати умовам найкращого зберігання предметів, що знаходяться в них, і матеріалів (фондосховища музеїв, архіви, склади), устаткування, а також будівельних конструкцій.

При забрудненні повітряного середовища (наприклад, вихлопними газами автомобільного транспорту, промисловими викидами та інше) шкідливі речовини можуть потрапляти до приміщень із зовнішнім повітрям. Вони підлягають виведенню за допомогою вентиляції.

Зменшення виділення шкідливих речовин, надлишків тепла і вологи - істотний чинник поліпшення стану повітряного середовища у виробничих приміщеннях, воно створює також більш сприятливі умови для дії вентиляції.

Вентиляцію характеризують об’єм і кратність повітрообміну. Об"ємом вентиляції називають кількість повітря (у куб. м), що надходить до приміщень протягом години. Мінімальна норма надходження зовнішнього повітря до приміщень - 30 куб. м/г. Кратність повітрообміну означає, скільки разів протягом години змінюється повітря в приміщенні. При кратності повітрообміну менше 0,5 в годину людина відчуває духоту в приміщенні.

53

Завданням вентиляції є забезпечення чистоти повітря в заданих метеорологічних умовах на виробничих приміщеннях. Вентиляція досягається виведенням забрудненого або нагрітого повітря з приміщенн

Вентиляція класифікується за такими ознаками:

— за способом переміщення повітря — природна, штучна (механічна) та суміщена (

6.8.Природна вентиляція виробничих приміщень.

Природна вентиляція відбувається в результаті теплового та вітрового напору. Тепловий напір обумовлений різницею температур, а значить і густини внутрішнього і зовнішнього повітря. Вітровий напір обумовлений тим, що при обдуванні вітром будівлі, з її навітряної сторони утворюється підвищений тиск, а підвітряної — розрідження.

Природна вентиляція може бути неорганізованою і організованою. При неорганізованій вентиляції невідомі об'єми повітря, що надходять та вилучаються із приміщення, а сам повітрообмін залежить від випадкових чинників (напрямку та сили вітру, температури зовнішнього та внутрішнього повітря). Неорганізована природна вентиляція включає інфільтрацію — просочування повітря через нещільності у вікнах, дверях, перекриттях та провітрювання, що здійснюється при відкриванні вікон та кватирок.

Організована природна вентиляція називається аерацією. Для аерації в стінах будівлі роблять отвори для надходження зовнішнього повітря, а на даху чи у верхній частині будівлі встановлюють спеціальні пристрої (ліхтарі) для видалення відпрацьованого повітря.

6.9.Штучна вентиляція виробничих приміщень.

Штучна (механічна) вентиляція, на відміну від природної, дає можливість очищувати повітря перед його викидом в атмосферу, вловлювати шкідливі речовини безпосередньо біля місць їх утворення, обробляти припливне повітря (очищувати, підігрівати, зволожувати), більш цілеспрямовано подавати повітря в робочу зону. Окрім того, механічна вентиляція дає можливість організувати повітрозабір в найбільш чистій зоні території підприємства і навіть за її межами.

54

Загальнообмінна вентиляція забезпечує створення необхідного мікроклімату та чистоти повітряного середовища у всьому об'ємі робочої зони приміщення. Вона застосовується для видалення надлишкового тепла при відсутності токсичних виділень, а також у випадках, коли характер технологічного процесу та особливості виробничого устаткування виключають можливість використання місцевої витяжної вентиляції.

Розрізняють чотири основні схеми орган ізації повітрообміну при загальнообмінній вентиляції: зверху вниз, зверху вверх, знизу вверх, знизу вниз.

Місцева вентиляця може бути припливною і витяжною. Місцева припливна вентиляція, при якій здійснюється концентроване подання припливного повітря заданих параметрів (температури, вологості, швидкості руху), виконується у вигляді повітряних душів, повітряних та повітряно-теплових завіс.

Основний принцип повітряного балансу будівлі полягає в тому, що обсяг що надходить в будівлю повітря зовні повинен відповідати обсягу що виходить з нього повітря. В ідеалі обсяг зовнішнього повітря, подається через системи вентиляції та кондиціонування будівлі, повинен перевищувати обсяг вихідного повітря, щоб забезпечити деякий надлишковий тиск усередині будівлі. Це запобігає неконтрольовану інфільтрацію зовнішнього повітря на входах і виходах.

6.10.Кондиціонування у виробничих приміщеннях.

Кондиціонування повітря – це створення автоматичного підтримування в приміщенні, незалежно від зовнішніх умов (постійних чи таких, що змінюються), по визначеній програмі температури, вологості, чистоти і швидкості руху повітря. У відповідності з вимогами для конкретних приміщень повітря нагрівають або охолоджують, зволожують або висушують, очищають від забруднюючих речовин або піддають дезінфекції, дезодорації, озонуванню. Системи кондиціонування повітря повинні забезпечувати нормовані метеорологічні параметри та чистоту повітря в приміщенні при розрахункових параметрах зовнішнього повітря для теплого і холодного періодів року згідно ДСН 3.3.6.042-99 (Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень) та ГОСТ 12.1.005-88 ССБТ (Воздух рабочей зоны).

Кондиціонування повітря здійснюється комплексом технічних засобів – системою кондиціонування повітря (СКП). В склад СКП входять: прилади приготування, переміщення та розподілу повітря, засоби автоматики, дистанційного керування та контролю. Технічні засоби СКП повністю або частково агрегатуються в апараті – кондиціонері.

Установки для кондиціонування повітря можуть бути центральними (мал. 2.4.5), які обслуговують декілька приміщень або будинок, і місцевими, які обслуговують

55

невеликі приміщення. Також існують розробки кондиціонерів, які розташовуються на окремих робочих місцях.

Центральні кондиціонери збираються з типових секцій в залежності від потреб в обробці повітря та продуктивності. Продуктивність центральних кондиціонерів досягає 250000 м3/год і більше. Конструкція центрального кондиціонера передбачає приготування і обробку зовнішнього повітря та частини рециркуляційного повітря в окремих приміщеннях та роздачу повітря по повітроводам в приміщення, що обслуговуються. Для охолодження повітря застосовується розпилена холодна вода та компресорні холодильні пристрої, а для підігріву - різноманітні калорифери.

Повітря з приміщень

Зовнішнє

повітря

3

Теплоносій

Мал. 6.10.1 Схематична конструкція кондиціонера

1 – корпус; 2 – фільтр; 3 – калорифер; 4 – краплеуловлювач; 5 – зволожуюча камера; 6 - вентилятор

Місцеві системи кондиціонування поділяються на автономні і неавтономні. Автономні кондиціонери можуть мати все устаткування для оброблення повітря і потребують тільки підключення до електромережі або також до водопостачання і каналізації. Неавтономні кондиціонери підключаються, окрім того, до систем подачі тепла та холоду. Останнім часом поширюється розповсюдження місцевих кондиціонерів типа “спліт”-системи. Кондиціонер типу “спліт”-система має два блока, один розташовується усередині приміщення, другій зовні на стіні будівлі. У першому блоці розташовані компресор, вентилятор, випаровувач (радіатор), у зовнішній

56

частині розташовується конденсатор (радіатор) та вентилятор. Компресор, випаровувач та конденсатор з’єднані мідними трубами, в яких циркулює фреон. Робота кондиціонера здійснюється так: на вхід компресора подається газоподібний фреон під малим тиском 3..5 атмосфери. Компресор стискає фреон до 10…15 атмосфер, при цьому фреон нагрівається і поступає в конденсатор, що розташований у зовнішній частині. При інтенсивному обдуві конденсатора зовнішнім вентилятором фреон охолоджується та переходить в летку фазу. Далі з конденсатора леткий фреон прямує через знижуючий тиск клапан до випаровувача, де випаровується з поглинанням тепла. Температура поверхні випаровувача знижується, що охолоджує повітря, яке прямує через випаровувач за допомогою внутрішнього вентилятора до приміщення. Далі цикл повторюється. Таким чином, ця система тільки охолоджує внутрішнє повітря без подачі свіжого повітря. Існують “спліт”-кондиціонери, які спроможні не тільки охолоджувати, а й нагрівати повітря приміщень (реверсивні типи).

Вибір “спліт”-кондиціонера здійснюють за потужністю (охолодження) з урахуванням усіх теплоприпливів – зовнішнього, від обладнання та робітників. Орієнтовно, розрахунок потрібної потужності (Qк) “спліт”-кондиціонера можна зробити по формулі:

Qк = Qз + Qо + Qр ,

(6.8.1)

де Qз – зовнішній приплив тепла; орієнтовно Qз = q*V, де – коефіцієнт (30…40 Вт/м3

),

для вікон південної орієнтації – q = 40 Вт/м3 , для північної - q = 30 Вт/м3 , середнє значення q = 35 Вт/м3 ; V – об’єм приміщення, м3;

Qо – виділення тепла від обладнання, кВт (орієнтовно для персонального комп’ютера та копіювального пристрою Qо = 0,3 кВт, для інших електричних приладів Qо =0,3*Р,

де Р – паспортна потужність, кВт);

Qр – виділення тепла від робітників (при спокійній роботі Qр= 0,1 кВт).

Далі вибирають ближчу за потужністю марку кондиціонера або розраховують кількість заданих по потужності кондиціонерів.

6.11.Класифікація виробничого освітлення.

Виробниче освітлення залежно вiд джерела свiтла може бути: природнiм, штучним та суміщеним. Природнє освiтлення обумовлено прямими сонячними променями та розсiяним свiтлом небосхилу, мiняється залежно вiд географiчної широти, ступеню хмарності, часу дiб вiд сотен частин люкс вночi до десятків тисяч люкс вдень.

Штучне освiтлення створюється штучними джерелами свiтла: лампами розджарювання або газорозрядними лампами.

57

Сумiщене освiтлення уявляє собою доповнення природнього освiтлення штучним в світлий час дiб при недостатньому за нормами природним освiтленням. Природнє освiтлення пiдроздiляється на бокове - через свiтловi прорiзи у зовнiшнiх стiнах; верхнє - через лiхтарi та свiтловi прорiзи у покриттi , а також через прорiзи у мiсцях перепаду висот будинку; комбiноване - освiтлення, що сполучає бокове та верхнє природнє.

Штучне освiтлення по складу буває слідуючих систем: загального та комбiнованого. При загальному освiтленнi свiтильники розмiщуються у верхнiй зонi (не нижче 2,5м над пiдлогою) рiвномiрно (загальне рiвномiрне освiтлення) або стосовно до розташування обладнання (загальне локалiзоване освiтлення). Доповнення загального освiтлення мiсцевим, свiтловий потік якого створюється вiд свiтильникiв встановлених безпосередньо на робочих мiсцях, називається комбiнованим освiтленням.

Мiсцеве освiтлення застосовується тiльки спiльно з загальним освiтленням.

По функціональному призначенню штучне освітлення пiдроздiляють на наступнi вигляди: робоче, аварiйне, евакуаційне, охоронне та чергове.

Робочим називають освiтлення примiщень будинкiв, а також дiльниць вiдкритих просторiв, призначених для роботи, проходу людей та руху транспорту.

Аварiйне освiтлення використовується для продовження роботи при аварiйному вiдключеннi робочого освiтлення. Найменша освiтленiсть робочих поверхней при аварiйному режимi роботи повинна складати 5% освiтленостi, нормованої для робочого освiтлення.

Евакуаційне освiтлення передбачається для евакуацiї людей при аварiйному вiдключеннi робочого освiтлення. Воно необхiдне у проходах, на сходах, у виробничих примiщеннях, де працює бiльш 50 чоловік; у примiщеннях допомiжних будинкiв, де можуть одночасно знаходитись бiльш 100 чоловік. Найменша освiтленiсть при евакуацiйному освiтленнi на пiдлозі основних проходiв та на ступенях сходів - 0,5лк. Свiтильники аварiйного та евакуаційного освiтлення приєднують до незалежного джерела живлення.

Охоронне освiтлення передбачається вздовж меж територiй, що охороняються у нiчний час. Освiтленiсть має бути 0,5лк на рiвнi землi у горизонтальній площини. До чергового освiтлення примiщень прибiгають у неробочий час, при цьому використовуються частина свiтильникiв того або iншого виду освiтлення.

6.12.Вимоги і нормування виробничого освітлення.

Нормами встановлюються мінімально допустимі величини освітленості виробничих та допоміжних приміщень, житлових та громадських будівель, територій виробничих підприємств, відкритих просторів та залізничних шляхів. Мінімальна освітленість встановлюється залежно від характеру зорової роботи за найменшим розміром об'єкта

58

розрізнення, контрастом об'єкта з фоном і характеристикою фону. Враховується система робочого освітлення (загальне або комбіноване) та джерела світла (лампи розжарювання або газорозрядні).

Згідно з нормами всі роботи в залежності від розміру об'єкта розрізнення поділяються на 8 розрядів, більшість з яких ділиться на 4 підрозряди (а, б, в, г) за характером фону р та величиною контрасту об'єкта з фоном К (табл. 12.4 і 12.5).

На промислових підприємствах робоче освітлення більшості виробничих приміщень відповідає III...VIII розрядам зорових робіт. Приміщення в основному обладнуються системами комбінованого освітлення. На поточних лініях воно локалізоване.

Крім робочого освітлення, нормами передбачається встановлення аварійного, евакуаційного та охоронного освітлення.

Аварійне освітлення призначається для продовження робіт там, де у випадку відсутності робочого освітлення може порушуватися технологія, виникнути небезпека вибуху, пожежі, отруєння людей, наприклад, компресорні, котельні, пічні відділення тощо. Найменша освітленість робочих поверхонь при цьому повинна становити 5% від робочого освітлення, але не менше 2 л к у приміщенні! Д лк на території підприємства.

Евакуаційне освітлення передбачають для безпечної евакуації людей із приміщень у місцях, небезпечних для проходу, сходових клітках, а також на шляху евакуації людей із приміщення або території. Це освітлення повинно забезпечувати освітленість 0,5 лк на підлозі або східцях і 0,2 лк на землі. Для цього застосовуються світильники аварійного освітлення.

Охоронне освітлення передбачають уздовж території в нічний час, або чергове в

приміщенні. Для цього виділяють частину світильників робочого або аварійного

освітлення, які забезпечують освітленість на рівні землі або підлоги не менше 0,5 лк.

6.13.Експлуатація систем виробничого освітлення.

Ретельний і регулярний догляд за устаткуванням природного та штучного освітлення має важливе значення для створення раціональних умов освітлення, а саме, - забезпечення потрібних величин освітленості без додаткових витрат електроенергії.

Забруднення скла світлових отворів, ламп та світильників може знизити освітленість приміщень в 1,5—2 рази. Тому вікна необхідно мити не рідше двох разів у рік для приміщень з незначним виділенням пилу і не рідше чотирьох разів — при значному виділенні пилу. Періодичність чищенні світильників — 4—12 разів на рік (залежно від характеру запиленості виробничих приміщень).

В світильниках з люмінесцентними лампами необхідно також слідкувати за справністю схем включення (не допускати миготіння ламп та шуму дроселів), забезпечувати безпеку та зручність експлуатації і обслуговування світильників, а також своєчасно замінювати перегорщ) лампи і лампи, що слабо світяться. Замінені

59

люмінесцентні лампи зберігаються на складах і, якщо можливо, вивозяться на спеціальні підприємства для вилучення наявної в них ртуті.

Після заміни ламп та чищення світильників необхідно перевіряти рівень освітленості в контрольних точках не рідше одного разу на рік. Основний прилад для вимірювання освітленості — люксметр. Фактично отримана освітленість повинна бути більшою або дорівнювати нормативній освітленості з урахуванням коефіцієнта запасу.

Вякості джерел штучного освітлення широко використовують лампи

(вольфрамовий дріт) нагрівається до високої температури і випромінює потік променевої енергії. Ці лампи характеризуються простотою конструкції та виготовлення, відносно низькою вартістю, зручністю експлуатації, широким діапазоном напруг та потужностей. Поряд з перевагами їм притаманні і суттєві недоліки -, велика яскравість (засліплююча дія); низька світлова віддача (7—20 лм/Вт); відносно малий термін експлуатації (д 2,5 тис. год); переважання жовто-червоних променів в порівняні з природним світлом; висока температура нагрівання {до 140 °С і вище що робить їх пожежонебезпечними.

Лампи розжарювання використовують, як правило, для місцевого освітлення, а також освітлення приміщень з тимчасовим перебуванням людей

Газорозрядні лампи внаслідок електричного розряду в середовищі інертних газів і парів металу та явища люмінесценції випромінюють світа оптичного діапазону спектру.

Основною перевагою газорозрядних ламп є їх економічність.

Світлова віддача цих ламп становить 40—100 лм/Вт, що в 3— разів перевищує світлову віддачу ламп розжарювання. Термі експлуатації — до 10 тис. год, а температура нагрівання (люмінесцентні) — ЗО—60 °С. Окрім того, газорозрядні ламп забезпечують світловий потік практично будь-якого спектра, шляхом підбирання відповідним чином інертних газів, парів металу, люмінофор Так, за спектральним складом видимого світла розрізняю! люмінесцентні лампи: денного світла (ЛД), денного світла з покращена передачею кольорів (ЛДЦ), холодного білого (ЛХБ), теплого білого (ЛТБ) та білого (ЛБ) кольорів.

Основним недоліком газорозрядних ламп є пульсація світловог потоку, що може зумовити виникнення стробоскопічного ефекту, котру полягає у спотворенні зорового сприйняття об'єктів, що рухаються, обертаються. До недоліків цих ламп можна віднести також складність схеми включення, шум дроселів, значний час між включенням т запалюванням ламп, відносна дороговизна.

6.14. Виробнича вентиляція: джерела, класифікація, характеристики.

Задачею вентиляції є забезпечення чистоти повітря і заданих метеорологічних умов у виробничих приміщеннях. Вентиляцією називають організований і

60