test0

виробничих процесах або порушенням вимог безпеки щодо їх зберігання і транспортування, або якщо потерпілий, який перебував у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, був відсторонений від роботи згідно з установленим порядком;

-під час скоєння ними злочинів або інших правопорушень, якщо ці дії підтверджені рішенням суду;

-у разі природної смерті або самогубства, за винятком випадків, зазначених вище, що підтверджено висновками судово-медичної експертизи та органів прокуратури.

Аварії поділяються на дві категорії:

До I категорії належать аварії, внаслідок яких:

-загинуло 5 чи травмовано 10 і більше осіб;

-стався викид отруйних, радіоактивних, біологічно небезпечних речовин за межі санітарно-захисної зони підприємства;

-збільшилася концентрація забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі більш як у 10 разів;

-зруйновано будівлі, споруди чи основні конструкції об'єкта, що створило загрозу для життя і здоров'я значної кількості працівників підприємства чи населення.

До II категорії належать аварії, внаслідок яких:

-загинуло до 5 чи травмовано від 4 до 10 осіб;

-зруйновано будівлі, споруди чи основні конструкції об'єкта, що створило загрозу для життя і здоров'я працівників цеху, дільниці з чисельністю працюючих 100 чоловік і більше.

Як правило до аварій на промислових об‘єктах призводять відмови (неполадки) – події, що полягають у порушенні робочого стану обладнання (об‘єкту). До однієї й тієї

жаварії або аварійної ситуації можуть привести різні види відмов, а одна й та ж відмова може привести до різних аварійних ситуацій (аварій).

5.2.Мета та завдання профілактики нещасних випадків, професійних захворювань і отруєнь на виробництві, основні заходи по їх запобіганню

Профілактика виробничого травматизму – це система заходів, спрямованих на запобігання виникненню нещасних випадків, професійних захворювань і отруєнь на виробництві.

Метою профілактики виробничого травматизму та професійної захворюваності є зменшення соціальних та економічних збитків зумовлених виробничим травматизмом та професійними захворюваннями.

Завданням профілактики нещасних випадків, професійних захворювань та отруєнь є розробка та реалізація заходів щодо попередження нещасних випадків,

41

захворюваності та поліпшення умов праці на основі ретельного дослідження причин їх виникнення та виявлення потенційних небезпек.

Найбільш розповсюджуваними методами аналізу виробничого травматизму є імовірнісно-статистичні та детерміністичні (ті, що виявляють причини, спорідненість явищ). Імовірнісно-статистичні це статистичний, груповий, топографічний. Статистичний метод базується на вивченні травматизму за документами і звітами підприємства, актами форми Н-1 тощо). За цими даними визначають три показники виробничого травматизму – частоти, важкості, загальний (або непрацездатності, або трудових втрат).

Коефіцієнт частоти травматизму розраховується на 1000 працюючих: Кч=Н*1000/С, де Н – число нещасних випадків, що сталися на підприємстві за звітний період і призвели до втрати працездатності на 1 добу і більше; С – середньоспискова чисельність працюючих на підприємстві за той самий період часу.

Коефіцієнт тяжкості травматизму характеризує середню втрату працездатності в днях що припадають на одного потерпілого за звітний період: Кт = Д/Н, де Д – сумарне число непрацездатності всіх потерпілих, які втратили працездатність на добу і більше під час звітного періоду.

Коефіцієнт загального травматизму (непрацездатності, трудових втрат) підраховується як добуток коефіцієнтів частоти і важкості: Ктв = Кч*Кт=1000*Д/С. При груповому методі дані про травматизм групують за однорідними ознаками що дозволяє визначити професії, види робіт, устаткування тощо, на які припадає найбільша кількість випадків травматизму. При монографічному методі досліджень всі нещасні випадки наносять відповідними позначками на плані цеху, що дає уявлення про потенційно небезпечні зони.

Детерміністичні методи – це методи, за якими аналіз приводиться з позиції потенційної небезпеки і які дозволяють виявити причинну обумовленість випадків травматизму. До них відносяться монографічний, моделювання причинних зв’язків (сітковий), економічний, анкетування та метод експертних оцінок. За монографічним методом ретельно, комплексно розглядають усі обставини нещасного випадку, який розглядається як система, елементи якої – взаємопов’язані умови, обставини і причини події, що аналізується. При методі моделювання здійснюється більш поглиблений аналіз подій пригоди, тобто розкладання їх шляхом подрібнення та конкретизації. Елементарні події виступають як події-причини з послідовним, паралельним,

круговим чи концентричним зв’язком, події-стан і події-якості. Економічний метод полягає у вивченні економічної шкоди від заподіяного травматизму. Цей метод не дозволяє виявити причини травматизму і тому застосовується як доповнення до інших методів. При використанні методу анкетуванняна підставі анкетних даних (відповідей на запитання) розробляють профілактичні заходи щодо попередження нещасних

42

випадків. Методекспертних оцінок базується на експертних висновках чи оцінках умов праці винесених експертами з числа фахівців з обговорюваної проблеми.

Виявивши причини і визначивши закономірності їх виникнення розробляють профілактичні заходи щодо запобігання виробничого травматизму.

Плани заходів із охорони праці можуть бути перспективними (на 3-5 років), річними та оперативними (квартальними, місячними, декадними).

5.3.Основні заходи по запобіганню травм і професійних захворювань

Основні заходи по запобіганню травматизму передбачені: в системі нормативнотехнічної документації з безпеки праці; в організації навчання і забезпечення працюючих безпечними засобами захисту; в прогнозуванні виробничого травматизму; раціональному плануванні коштів і визначенні економічної ефективності від запланованих заходів. Основне завдання нормативно-технічної документації з безпеки праці - сприяти передбаченню небезпеки і прийняттю найбільш ефективних заходів її ліквідації або локалізації при проектуванні виробничих процесів, обладнання, будівель і споруд. Нормативно-технічна документація щодо безпеки праці розробляється з урахуванням характеру потенційно небезпечних факторів, рівня їх небезпечності і зони поширення, психофізіологічних і антропометричних особливостей людини.

Всі заходи по запобіганню виробничому травматизму можна поділити на організаційні та технічні.

Організаційні заходи :це такі , які сприяють запобіганню травматизму: якісне проведення інструктажу та навчання робітників, залучення їх до роботи за спеціальністю, здійснення постійного керівництва та нагляду за роботою; організація раціонального режиму прані і відпочинку; забезпечення робітників спецодягом, спецвзуттям, особистими засобами захисту; виконання правил експлуатації обладнання.

Технічні заходи: раціональне архітектурно-планувальне рішення при проектуванні і будівництві виробничих будівель згідно санітарних, будівельних і протипожежних норм і правил; створення безпечного технологічного і допоміжного обладнання; правильний вибір і компонування обладнання у виробничих приміщеннях відповідно до норм і правил безпеки та виробничої санітарії; проведення комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів, створення надійних технічних засобів запобіганню аваріям, вибухам і пожежам на виробництві; розробка нових технологій, що виключають утворення шкідливих і небезпечних факторів та інше.

Важливим у забезпеченні безпечної праці і запобіганні травматизму на виробництві є фактори особистого характеру - знання керівником робіт особистості кожного працівника, його психіки і особливостей характеру, медичних показників і їх відповідності параметрам роботи, ставлення до праці, дисциплінованості,

43

задоволеності працею, засвоєння навичок безпечних методів роботи, знання норм і правил з охорони праці і пожежної безпеки, його ставлення до інших робітників і всього колективу.

44

6.Основи фізіології та гігієни праці

6.1.Основи фізіології праці. Чинники, що визначають санітарно-гігієнічні

умови праці

Виробнича санітарія - це система організаційних, гігієнічних, санітарно-технічних заходів та засобів запобігання впливу шкідливих виробничих чинників на працівників.

Виробнича санітарія технічного обслуговування і ремонту авіаційної техніки охоплює широке коло питань. Це перш за все вивчення: санітарних особливостей виробничих процесів, устаткування і оброблюваних виробів з погляду їхнього впливу на організм працівників; санітарних умов праці (метеорологічних умов, забруднення повітря шкідливими газами і пилом, іонізуючих, високочастотних, ультрависокочастотних і надвисокочастотних випромінювань, шуму, вібрації, ультразвуку тощо); характеру та організації трудових процесів, зміни фізіологічних функцій в процесі роботи, здоров'я працівників; стану та гігієнічної ефективності санітарно-технічних пристроїв (вентиляційних, освітлювальних), санітарно-побутових пристроїв, засобів індивідуального захисту тощо.

Виробнича санітарія розробляє гігієнічні вимоги до виробничих процесів і устаткування, санітарні норми і правила, заходи особистої гігієни, пропозиції з наукової організації праці і відпочинку. Усі ці вимоги забезпечують створення на підприємствах умов, які сприяють усуненню шкідливих виробничих чинників попередженню професійних захворювань, збереженню здоров'я працівників, підвищенню продуктивності праці.)

У санітарно-гігієнічних вимогах до повітря робочої зони (крім наведених у п. 2.1) використовують такі терміни і визначення [87].

Зона дихання - простір у радіусі до 50 см від обличчя працівника. Повітря робочої зони характеризується мікрокліматичними умовами, а також наявністю в ньому шкідливих речовин.

Мікроклімат виробничих приміщень - метеорологічні умови внутрішнього середовища цих приміщень" які впливають на тепловий обмін працівників з оточенням методом конвенції, кондукції теплового випромінювання та випаровування вологи. Ці умови визначаються поєднанням температури, відносної вологості та швидкості руху повітря, температури оточуючих людину поверхонь та інтенсивного теплового (інфрачервоного) опромінювання.

45

Оптимальні мікрокліматичні умови - поєднання кількісних показників мікроклімату, які у разі тривалого та систематичного впливу на людину забезпечують збереження нормального теплового стану організму без активізації механізму терморегуляції. Вони забезпечують відчуття теплового комфорту та створюють передумови для високого рівня працездатності.

Допустимі мікрокліматичні умови — поєднання параметрів мікроклімату, які у разі тривалого та систематичного впливу на людину можуть викликати зміни теплового стану організму, що швидко минають і нормалізуються, супроводжуються напруженням механізмів терморегуляції і знаходяться в межах фізіологічної адаптації.

При цьому не виникає ушкоджень або порушень стану здоров'я людини, але можуть спостерігатися дискомфортні тепловідчуття, погіршення самопочуття та зниження працездатності.

Теплий період року — період року, який характеризується середньодобовою температурою зовнішнього середовища вище плюс 10°С.

Холодний період року - період року, який характеризується середньодобовою температурою зовнішнього повітря, що дорівнює плюс 10°С і нижче.

Середньодобова температура зовнішнього повітря - середнє значення температури зовнішнього повітря, виміряної у певні години доби через однакові інтервали часу. її установлюють за даними метеорологічної служби.

Повітря завжди містить у собі в більшій або меншій кількості водяну пару. Різні ванни, баки і великі відкриті поверхні рідин, розчинів є джерелами вологовиділень.

Особливо багато вологи випаровується в травильних гальванічних відділеннях, в цехах промивки деталей літаків і авіадвигунів, лакофарбових покриттів і т. ін.

У разі однакового значення абсолютної вологості (вміст водяної пари в одиниці об'єму повітря), але різних температур повітря тепловідчуття будуть різними, тому зазвичай враховують відношення масового числа водяної пари у даному об'ємі повітря до маси пари, яка насичує повітря за даної температури, виражене у відсотках, тобто відносну вологість. Отже, важливо знати, близько чи далеко перебуває пара від стану насичення. Щоб охарактеризувати тепловідчуття людини, треба враховувати сумісну дію на неї одночасно всіх параметрів мікроклімату.

Метеоумови (мікроклімат) нормують [87] з урахуванням: пори року (холодний і теплий періоди); ступеня важкості виконуваної роботи — легка (І а, І б), середньої

46

важкості (І а, II б), важка (ІІІ и Наприклад, відповідно до нормативів параметри метеоумов залежно від пори року (холодний період) і категорії робіт середньої важкості (II а) в робочій зоні виробничих приміщень на постійних робочих місцях мають бути такими: температура 17-23 С, відносна вологість 75 %, швидкість руху повітря не більше 0,3 м/с. Отже, нормативи визначають оптимальні й допустимі. значення температури, відносної вологості та швидкості рух" повітря в робочій зоні виробничих приміщень в різні пори рокуй)

Оптимальні (табл. 4.1) та допустимі (табл. 4.2) значення температури, відносної вологості та швидкості руху повітря в робочій зоні виробничого приміщення є нормативними для виробництв України.

Категорія робіт - розмежування робіт за важкістю на основі загальних енерговитрат організму.

Легкі фізичні роботи (категорія І) охоплюють види діяльності, під час яких витрата енергії дорівнює 105-140 Вт (90-120 ккал/год) - категорія І а та 141-175 Вт (121-150 ккал/год) - категорія 1 б. До категорії І а належать роботи, які виконуються сидячи і не потребують фізичного напруження. До категорії І б належать роботи, які виконуються сидячи, стоячи або пов'язані з фізичним напруженням.

Фізичні роботи середньої важкості (категорія II) охоплюють види діяльності, під час яких витрата енергії дорівнює 176-232 Вт (151-200 ккал/год) - категорія ІІ а та 233-290 Вт (201-250 ккал/год) - категорія ІІ б. До категорії ІІ а належать роботи, пов'язані з ходінням, переміщенням дрібних (до 1 кг) виробів або предметів в положенні стоячи або сидячи, і потребують певного фізичного напруження. До категорії II б належать роботи, які виконують стоячи, пов'язані з ходінням, переміщенням невеликих (10 кг) вантажів та супроводжуються помірним фізичним напруженням.

Важкі фізичні роботи (категорія III) охоплюють види діяльності, під час яких витрати енергії становлять 291-340 Вт (251-300 ккал/год). До категорії ІІІ належать роботи, пов'язані з постійними переміщенням, перенесенням значних і понад 10 кг) вантажів, які потребують великих фізичних зусиль.

6.2.Робоча зона та повітря робочої зони.

Робоча зона – простір, у якому розташовані робочі місця постійного або непостійного (тимчасового) перебування працюючих. Нормування Шкідливі речовини - речовини, які при контакті з організмом людини внаслідок порушення технологічного процесу викликають професійні захворювання, виробничі травми або відхилення стану здоров'я. Шкідливі речовини

47

у повітря робочої зони поступають у вигляді пару, газів та пилу. Вплив на організм людини залежить від хімічного складу, розміру (дисперсності), форми часток та їх кількості у одиниці об’єму. Найбільш небезпечний високодисперсний пил (розміром < 5 мкм), а також гострокрайовий пил.

Високодисперсний пил найбільш глибоко проникає та затримується у легенях. Згідно ДСТ 12.1.005-88 - нормується гранично допустима концентрація (ГДК) шкідливих речовин у повітрі робочої зони. ГДК уповітрі робочої зони - така кiлькiсть шкідливих речовин, яка при щоденній роботі протягом 8 г або іншої тривалості (40 годин у тиждень) протягом всього робочого стажу не може викликати захворювань або відхилень у стані здоров'я та не надає вплив на здоров'я майбутніх поколінь. По ступеню небезпеки всі шкідливі речовини діляться на 4 класи небезпеки: Надзвичайно небезпечні ГДК < 0, 1 мг/м3 (свинець, ртуть); Високо небезпечні ГДК 0,1 - 1 мг/м3 (хлор, бром, йод); Помірно небезпечні ГДК 1, 1 .. 10 мг/м3 (оксид цинку); Малонебезпечні ГДК> 10 мг/м3 (пари спирту, бензину, ацетону). Повітря, що надходить у приміщення, повинно мати концентрацію менше 0,3 ГДК шкідливих речовин. У випадку одночасного утримання у повітрі ро-бочої зони декількох шкідливих речовин одночасної дії, повинна виконува-тися умова Контроль за концентрацією шкідливих речовин проводиться для 1 класу небезпеки - 1 раз у 10 днів; 2 - 1 раз у місяць; 3, 4 - 1 раз у квартал.

6.3.Характеристика мікроклімату робочої зони.

Нормування параметрів мікроклімату полягає у встановленні їх оптимальних або допустимих величин стосовно конкретних виробничих умов. Воно проводиться з урахуванням таких характеристик: ступеня важкості виконуваної роботи; пори року; кількості надлишкового тепла, що надходить у робочу зону від устаткування (ДСН 3.3.6.042-99. Державні санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень). Оптимальні умови мікроклімату – таке сполучення параметрів метеорологічних умов на робочому місці, що при тривалому й систематичному впливі на людину забезпечує збереження нормального функціонування організму без перенапруження роботи механізму терморегуляції працюючого.

Допустимі мікрокліматичні умови – сполучення параметрів мікроклімату, що при тривалому й систематичному впливі на людину може викликати минаючі чи такі, що швидко нормалізуються, зміни функціонального і теплового стану організму. При цьому не відбувається порушення здоров'я працюючого, однак можливе додаткове короткочасне напруження в роботі механізму терморегуляції.

За ступенем важкості фізичні роботи поділяють на три категорії. (Категорія робіт – розмежування фізичних робіт за важкістю на основі загальних енерговитрат організму,

48

які вимірюються в ккал/год або Вт).

-Категорія I. Легкі фізичні роботи

-Категорія II. Фізичні роботи середньої важкості

-Категорія Ш. Важкі фізичні роботи

Пора року в охороні праці умовно розділяється на холодний і теплий періоди. Вони розмежовуються середньодобовою температурою tс.д.= 10 0С.

За кількістю надлишкового тепла, що надходить у робочу зону від устаткування і впливає на зміну температури в робочій зоні, виробничі приміщення підрозділяються на холодні (рівень надлишкового тепла до 20 ккал/год на 1 м3 приміщення) і гарячі – рівень надлишкового тепла вище 20 ккал/год на 1 м3.

Контроль параметрів мікроклімату здійснюється рядом вимірювальних засобів: температура повітря – термометром; віднсна вологість повітря – психрометром; швидкість руху повітря – анемометрами; інтенсивність теплового випромінювання – актинометром або через температуру поверхні обладнання, що вимірюють дистанційно; барометричний тиск – барометром;

6.4.Методи нормалізації параметрів мікроклімату.

Створення оптимальних метеорологічних умов у виробничих приміщеннях є складною задачею, вирішити яку можна наступними заходами та засобами:

Удосконалення технологічних процесів та устаткування. Впровадження нових технологій та обладнання, які не пов'язані з необхідністю проведення робіт в умовах інтенсивного нагріву дасть можливість зменшити виділення тепла у виробничі приміщення.

Наприклад, заміна гарячого способу обробки металу — холодним, нагрів полум'ям

— індуктивним, горнових печей — тунельними.

Раціональне розміщення технологічного устаткування. Основні джерела теплоти бажано розміщувати безпосередньо під аераційним ліхтарем, біля зовнішніх стін будівлі і в один ряд на такій відстані один від одного, щоб теплові потоки від них не перехрещувались на робочих місцях. Для охолодження гарячих виробів необхідно передбачити окремі приміщення. Найкращим рішенням є розміщення тепловипромінюючого обладнання в ізольованих приміщеннях або на відкритих ділянках.

Автоматизація та дистанційне управління технологічними процесами. Цей захід дозволяє в багатьох випадках вивести людину із виробничих зон, де діють

49

несприятливі фактори (наприклад автоматизоване завантаження печей в металургії, управління розливом сталі).

Раціональна вентиляція, опалення та кондиціювання повітря. Вони є найбільш розповсюдженими способами нормалізації мікроклімату у виробничих приміщеннях. Так зване повітряне та водоповітряне душування широко використовується у боротьбі з перегріванням робітників в гарячих цехах.

Забезпечити нормальні теплові умови в холодний період року в надтогабаритних та полегшених промислових будівлях дуже важко і економічно недоцільно. Найбільш раціональним варіантом в цьому випадку є застосування променистого нагрівання постійних робочих місць та окремих дільниць. Захист від протягів досягається шляхом щільного закривання вікон, дверей та інших отворів, а також влаштуванням повітряних-і повітряно-теплових завіс на дверях і воротах..

Раціоналізація режимів праці та відпочинку досягається скороченням тривалості робочої зміни, введенням додаткових перерв, створенням умов для ефективного відпочинку в приміщеннях з нормальними метеорологічними умовами. Якщо організувати окреме приміщення важко, то в гарячих цехах створюють зони відпочинку — охолоджувальні альтанки, де засобами вентиляції забезпечують нормальні температурні умови.

Для робітників, що працюють на відкритому повітрі зимою, обладнують приміщення для зігрівання, в яких температуру підтримують дещо вищою за комфортну.

Застосування теплоізоляції устаткування та захисних екранів. В якості теплоізоляційних матеріалів широко використовуються: азбест, азбоцемент, мінеральна вата, склотканина, керамзит, пінопласт.

На виробництві застосовують також захисні екрани для відгородження джерел теплового випромінювання від робочих місць. За принципом захисту щодо дії тепла екрани бувають відбиваючі, поглинаючі, відвідні та комбіновані. Хороший захист від теплового випромінювання здійснюють водяні завіси, що широко використовуються в металургії.

Використання засобів індивідуального захисту. Важливе значення для профілактики перегрівання мають індивідуальні засоби захисту. Спецодяг повинен бути повітрота вологопроникним (бавовняним, з льону, грубововняного сукна), мати зручний покрій. Для роботи в екстремальних умовах застосовуються спеціальні костюми з підвищеною теплосвітловіддачею. Для захисту голови від випромінювання застосовують дюралеві, фіброві каски, повстяні капелюхи; для захисту очей — окуляри — темні або з

50