ComputerGrafic_Lecture13_4_prn1

Рис. 3.7. Текстові шаблони для заповнення штампу

Наступним етапом оформлення кресленні буде введення технічних вимог до виконання накресленої деталі. Цей етап передбачає по-перше встановлення знаку не

Рис. 3.8 Знак невказаної шорсткості

У вікні користувачу треба обрати позначку для оформлення невказаної шорсткості поверхонь, є можливість додати знак у дужках і додати текст з зазначенням вимог обробки. Оскільки значення невказаної шорсткості в системі КОМПАС-ГРАФІК також є елементом структури креслення, система автоматично розмістить його в правому верхньому куті креслярського аркуша.

І як останній елемент оформлення креслення, розглянемо введення технічних вимог виготовлення виробу.

3.7 Введення технічних вимог

Система КОМПАС-ГРАФІК має спеціальні засоби як для введення технічних вимог, так і для оптимального їх розміщення на полі креслення. Для введення тексту технічних вимог треба скористатися командою головного меню Компоновка – Технические требования – Ввод. Система перейде в режим текстового редактора і слід просто ввести потрібний текст. Формування технічних вимог можливо також в ручному і напівавтоматичному режимах (рис. 3.9).

Рис. 3.9. Введення технічних вимог

В ручному режимі текст треба набрати з клавіатури. Номери рядків на цьому етапі ставити не потрібно. При введенні тексту не варто турбуватися про довжину рядків і об'єм вільного місця над штампом креслення. Якщо рядок, що вводиться, не

43вміститься в габаритну рамку тексту, система автоматично сформує новий рядок. Клавішу <Enter> варто натискати як і в будь-якому текстовому редакторі лише в кінці абзацу.

Після закінчення введення всього тексту можна виконати автоматичну нумерацію абзаців, для чого треба:

виділити весь текст набраних технічних вимог за допомогою команди Виділити все, або комбінації клавіш <Ctrl>+<A>. Рядки при цьому змінять колір.

натиснути кнопку Пронумерувати абзаци в Рядку параметрів (рис. 3.10).

Рис. 3.10. Введення та редагування технічних вимог

Якщо введені рядки технічних вимог помістяться всередині габаритної рамки, система сформує одну сторінку технічних вимог. Якщо ж ні, КОМПАС-ГРАФІК виконає автоматичне розбиття тексту на сторінки.

При введенні рядків технічних вимог в розпорядженні користувача знаходяться всі засоби технічного редактора. Вставка дробу, індексів і спеціальних знаків виконується за допомогою команди Вставка головного меню. За допомогою відповідних команд рядку параметрів можна зміни тип шрифту, висоту, інтервал між літерами та між рядками, тощо.

Після введення і нумерації рядків технічних вимог їх треба встановити на лист креслення. Для цього використовують команди Сохранить в лист на Панелі керування. Командою Завершить редактирование текста можна закрити вікно редагування технічних вимог. Після цього у вікні редагування документу над основним написом креслення будуть сформовані технічні вимоги, як це і передбачено стандартом.

В напівавтоматичному режимі, який доступний у професійній версії КОМПАС, система дозволяє звести до мінімуму ручне введення технічних вимог за рахунок використання шаблонів технічних вимог. В цих шаблонах зберігаються найбільш характерні типові рядки технічних вимог для різних видів виробів. Шаблони побудовано за стандартним ієрархічним принципом і вони можуть бути відредаговані користувачем. Напівавтоматичне заповнення технічних вимог в учбовій версії програми недоступне.

При оформленні креслення може виникнути необхідність виконати перекомпонування технічних вимог, тобто змінити розміри, положення, тощо. Для цього існує команда Компоновка – Технические требования – Размещение. Після виконання цієї команди технічні вимоги на листі креслення будуть взяті в габаритну рамку зі стандартними елементами керування.

Після введення технічних вимог креслення можна вважати завершеним. Його також варто зберегти на диску. Проте, таким чином ми сформували лише креслення на екрані, так званий електронний варіант. Тому наше наступне питання, буде присвячено друку креслень.

3.8 Друк робочих креслень

На завершальному етапі остаточно оформлений документ друкують. При виведенні документу на друк система КОМПАС-ГРАФІК використовує стандартний сервіс ОС Windows з багатьма особливостями на яких ми зупинимося детально.

Підготовка документу до друку починається з команди Просмотр для печати з маню Файл або вибору аналогічної команди на панелі керування. Після цього інтерфейс системи зміниться і вона перейде в режим друку документів. Тепер в головному вікні програми буде показане Поле виводу, тобто лист на якому буде роздруковане креслення. На листі буде реалістичне зображення самого документу, його розміри і орієнтація. Це вікно зображене в вашому ілюстративному матеріалі на рис. 3.11.

Рис. 3.11. Перегляд для друку креслення

Документ можна переміщувати на аркуші за допомогою миші чи клавіатури, повертати його, змінювати масштаб, тощо для того щоб зробити його орієнтацію і розмір оптимальними для друку. В першу чергу система КОМПАС-ГРАФІК використовує інформацію про розміри аркуша для друку, його орієнтацію і розміри так званих мертвих зон. Компоновка аркуша завжди виконується з врахуванням мертвих зон.

Мертвими зонами в друці називають ділянки аркуша вздовж його горизонтальних та вертикальних кромок, які не можуть буди використані для друку зважаючи на особливості конструкції друкуючого пристрою.

Для прикладу розглянемо друк креслення формату А3 на принтері на аркушу формату А4, як це зображене в ілюстративному матеріалі (рис. 3.11). Зрозуміло, що надрукувати таке креслення на один аркуш в масштабі 1:1 не вдасться. Тому система КОМПАС-ГРАФІК автоматично розрахує необхідну кількість аркушів для друку. Ця інформація буде відображена в Рядку повідомлень, а самі аркуші умовно показуються на полі виведення у вигляді пунктирних ліній. В даному прикладі для друку креслення знадобиться 6 аркушів /спитати чи це розуміло/. Так само 6 аркушів знадобиться при друці будь-якого креслення формату А3 на аркуші формату А4 у масштабі 1:1.

Тут слід уважно розрізняти поняття масштабу для друку і масштабу креслення. Масштаб креслення ми встановили на етапі створення виду і вказали при заповненні основного напису креслення. Масштаб для друку – це масштаб відображення всього креслярського аркуша, разом з штампом, технічними вимогами, тощо при друці його з електронного варіанту на папір.

Думаю, неважко зрозуміти, що в силу наявності на аркушах при роздруківці мертвих зон надрукувати креслення формату А4 на 1 аркуш такого ж формату не вдасться, принаймні на більш старих друкуючих пристроях. Більшість сучасних друкуючих пристроїв (принтерів та плоттерів) дозволяють друкувати з мінімальними розмірами мертвих зон (полів) чи взагалі підтримують друк без полів.

Неважко бачити, що при повороті друкованого документу за чи проти часової стрілки на 90о число аркушів для другу можна скоротити до 4. Для виконання такої операції на Панелі керування існують спеціальні кнопки Повернуть документ против часовой стрелки і Повернуть документ по часовой стрелке /спитати чи це розуміло/.

Якщо документ вивести на друк у такому вигляді, то принтер надрукує 4 аркуші формату А4, на кожному з яких буде зображено відповідну частину креслення. Для одержання креслення в прийнятному вигляді доведеться обрізати порожні місця і склеїти аркуші. В результаті ви отримаєте креслення формату А3 в масштабі 1:1.

Якщо необхідно отримати таке креслення лише на одному аркуші формату А4, то доведеться змінювати масштаб друку документу. Для цього необхідно задати потрібне значення в полі Поточний масштаб відображення активного документа

в рідку параметрів. Визначити оптимальній масштаб для виведення можна за допомогою команди Подогнать масштаб з меню Сервіс.

Слід звернути увагу на те, що при друці документу в масштабі система автоматично зменшує всі елементи креслення, включаючи розмір самого креслення, розмір рамки, основного напису, розміри деталей, товщину ліній, тощо. Таким чином, все масштабне друкування можливе лише як чорнове. Конструкторське креслення є документом, зовнішній вид якого на папері чітко регламентується нормами Єдиної Системи Конструкторської Документації. Тому при подачі креслення на затвердження, передачі замовнику, тощо, його масштаб при друці має бути суворо 1:1. При цьому ще раз нагадаємо, що не слід плутати масштаб для друку і масштаб креслення.

Рис. 3.12. Підбір масштабу для друку

При створенні поля виду креслення система автоматично притискає документ до лівого нижнього кута аркуша. Для того щоб змістити документ треба просто перетягти його мишею. Також можна використати клавіатуру. Крок зміни положення при цьому задається в рядку параметрів.

На цьому оформлення і друк документів ми звершуємо. Ви маєте достатньо знань для того, щоб самостійно виконувати комп'ютерні креслення. На лекціях що залишилися ми розглянемо ще питання створення і деталювання збірних креслень, створення специфікацій та деякі додаткові можливості системи КОМПАС-ГРАФІК.

Література: [1, ч.7-8, гл.41,ч.15, 2].

Завдання на СРС: Відкриття нового креслення із застосуванням шаблону. Створення нового шаблону. Робота з текстами: зміна розміру між рядками; тексти з дробами.

Література: [1-3, 5-11].

1.Побудова складальних креслень.

2.Створення специфікацій.

a.в ручному режимі;

b.в напівавтоматичному режимі.

4. СТВОРЕННЯ ЗБІРНИХ КРЕСЛЕНЬ ТА СПЕЦИФІКАЦІЙ

4.1 Побудова збірних креслень

На минулій лекції ми загалом завершили вивчення техніки побудови і оформлення креслень в системі КГ. Лекції, що залишились ми присвятимо питанням, які при цьому пропустили.

На сьогоднішній лекції ми розглянемо комплекс питань, пов'язаних зі збірними кресленнями в КГ. А саме побудова збірних креслень і створення специфікацій.

Як відомо, при розробці машинобудівних креслень використовуються два методи проектування, які можна умовно назвати «знизу вгору» і «згори вниз».

Метод «згори вниз» передбачає, що спочатку конструктор створює збірне креслення, на якому зображуються всі деталі, що входять до збірної одиниці, показує їх розміщення і взаємозв'язки основних частин. Далі на основі збірного креслення створюються робочі креслення окремих деталей. Такий метод використовується частіше, особливо у випадках розробки принципово нових вузлів і конструкції.

При використанні методу «знизу вгору» навпаки, спочатку розроблюють робочі креслення деталей, що входять до збірного креслення, а на їх основі будується збірне креслення. Такий метод більш зручний при розробці типових вузлів і конструкцій, а також у випадках, коли над проектом працює група конструкторів.

На практиці частіше використовують паралельно обидва методи. Проте при традиційному кресленні конструктор по суті виконує подвійну роботу. Наприклад, спочатку на збірному кресленні викреслюється одна чи декілька проекцій окремої деталі, а потім повторює переважно ті самі геометричні побудови при створенні робочого креслення цієї деталі, доповнюючи її додатковими проекціями і параметрами оформлення.

Комп’ютерне креслення дозволяє значно скоротити час на виконання таких проектно-конструкторських робіт за рахунок вільного переміщення геометричних і інших об'єктів між документами. Відповідними стандартами ЄСКД на збірних кресленнях припускаються, як правило, різноманітні спрощення. Так наприклад, можна не вказувати фаски, закруглення, проточки та інші дрібні елементи, допускається деяке спрощення зображення основних частин. Однак при комп'ютерному кресленні такі спрощення втрачають сенс. Слід підкреслити, що мова не йде про свідоме відкидання вимог стандартів, тому що в даному разі йдеться саме про спрощення, що носять характер рекомендацій.

В КГ створення робочих креслень на основі збірної одиниці і навпаки створення збірних креслень на основі робочих креслень окремих деталей, що до неї входять, засноване на використанні буферу обміну.

Відзначимо, що система КГ має власний буфер обміну, відмінний від буферу обміну операційної системи Windows. Буфер обміну системи КГ являє собою системний файл, в який можна тимчасово помістити, шляхом копіювання чи вирізання, геометричні чи інші елементи креслення, наприклад розміри, тексти,

таблиці, тощо, з одного документу, а потім вставити в потрібну точку іншого 48 документу. Слід пам'ятати про те, що файл буферу обміну є тимчасовим і зберігається тільки протягом поточного сеансу роботи. При будь-якому завершенні роботи програми, як плановому так і аварійному, його вміст зникає.

Вкожен момент часу буфер обміну містить тільки одну групу об'єктів. Будь-яка спроба помістити в буфер обміну новий об'єкт призводить до автоматичного оновлення його вмісту, тобто видаленню об'єктів що зберігалися в буфері обміну попередньо і заміни їх на нові. Спеціальні засоби перегляду вмісту буферу обміну в КГ відсутні. Єдиним способом, що дозволяє переглянути вміст буферу обміну – вставка його вмісту в документ.

Система КГ не накладає будь-яких обмежень на складність об'єктів що копіюються чи переміщуються через буфер обміну. Це може бути як окремий графічний примітив, так і креслення цілком.

За посередництва буферу обміну можна проводити обмін інформацією між всіма типами документів КГ: кресленнями і фрагментами. Причому будь-який документ може бути як джерелом так і приймачем інформації, тобто обмін графічними об'єктами може відбуватися між будь-якими документами в обох напрямках.

Переміщення об'єктів між документами через буфер обміну відбувається в декілька стандартних кроків (рис. 4.1):

1.Відкривається перший документ – документ-джерело, з якого потрібно перенести, тобто скопіювати чи вирізати об'єкти.

2.В документі-джерелі виділяються об'єкти, що підлягають перенесенню.

3.Виділені об'єкти копіюються в буфер обміну відносно якоїсь базової точки.

4.Відкривається документ-приймач, в який потрібно вставити об'єкти.

5.Об'єкти, що зберігаються в буфері обміну вставляються в документ-приймач.

6.Вставлені з буферу обміну об'єкти фіксуються в потрібній точці документуприймача шляхом вказування нового положення базової точки.

Вгрупі виділених об'єктів в якості базової точки слід вказувати таку точку, положення якої буде легко знайти в документі-приймачі.

Варто нагадати, що КГ це векторна система і вона оперує саме геометричними об'єктами, і не керує пустими областями в проміжках між лініями, що обмежують ці об'єкти. Тобто механізм аплікації не підтримується. Це проявляється в тому, що будьякі деталі, складені з геометричних примітивів є, якщо так можна сказати, прозорими і не закривають одна одну. У випадку, коли поява таких елементів є небажаною їх треба видалити вручну використовуючи операції відтинання кривих.

Виконання зображень окремих деталей у різних масштабах не є перепоною для їх копіювання на збірне креслення. КГ автоматично масштабує зображення у відповідності до масштабу самого збірного креслення.

Після копіювання всіх необхідних об'єктів необхідно проставити їх нумерацію на кресленні. Для цього використовується інструмент Позначення позицій на панелі розширених команд Лінія виноски в закладці Розміри і технологічні позначення.

Відповідно до стандарту, всі лінії виносок мають закінчуватись на одній прямій. Тому при постановці позицій доцільно скористатися побудовою допоміжної вертикальної чи горизонтальної прямої.

49

Рис. 4.1. Створення збірного креслення

Таким чином, основні витрати часу при створенні робочого кресленні пов'язані з відкриттям і закриттям документів. Саме збірне креслення потребує мінімум операцій редагування. Такий підхід широко застосовується в комп'ютерній інженерній графіці при створенні збірних креслень на базі креслень окремих деталей.

4.2 Створення специфікацій

Наступним питанням, яке ми сьогодні розглянемо буде створення специфікацій на збірне креслення.

Як відомо, кожне збірне креслення повинно мати специфікацію. Відповідно до ЄСКД саме специфікація є основним конструкторським документом для збірних одиниць. Вона визначає склад збірної одиниці і необхідна для її виготовлення. КГ передбачає два режими створення специфікацій: ручний та напівавтоматичний.

Для створення специфікації в ручному режимі необхідно використати створений системою КГ бланк специфікації. Для цього потрібно виконати команду Настройка

– Параметры текущего листа – Параметры листа – Оформление. У вікні параметрів доступних стилів листів треба обрати Спецификация. Первый лист. ГОСТ 2.108-68 (Ф1) (рис. 4.2). Після цього доцільно зберегти специфікацію і присвоїти їй ім'я. Зазвичай, імена специфікацій обираються пов'язаними з іменем збірного креслення.

Бланк специфікації в КГ являє собою таблицю для введення даних про склад виробу і основний напис, подібний до робочого креслення. Активізувати таблицю можна подвійним натисканням миші. Ознакою активності таблиці і її готовності до прийому даних є поява меж комірок таблиці, що позначаються пунктиром, текстового курсору в першій комірці таблиці і елементів інтерфейсу, призначених для редагування тексту. Ці лементі інтерфейсу ми розглядали коли вивчали питання про заповнення штампу робочого креслення.

Введення тексту в комірки проводиться способами, подібними до MS Excel. Перед тим, як ввести текст, комірку треба активувати. Для цього достатньо натиснути по ній мишею. Переходити між комірками можна і за допомогою клавіатури. Клавіша <Tab> переходить по комірках зліва направо, а комбінація <Shift> + <Tab> в зворотному напрямку (рис. 4.3).

Рис. 4.2. Створення 1-го аркуша специфікації

Нагадаю, що відповідно до вимог стандарту перший рядок специфікації залишається порожнім, а введення даних починається з другого рядка. Назви розділів, прийнятих при побудові специфікації, таких як Документація, Збірні одиниці, Деталі і Стандартні вироби записуються в колонку Найменування підкресленим шрифтом по центру комірки. Для виконання різних начертань шрифтів існують спеціальні кнопки в Рядку параметрів. Крім того на виконання вимог стандартів залишають порожнім один рядок до і після назви розділу.

Рис. 4.3. Редагування специфікації