4. Базові ідеї інноваційного навчання полягають у наступному:

1.Основа ефективності навчання - побудова його на базі організації групового сшеямя своїх проблем.

2. Навчання - вид дослідницької роботи .

3. Iнноваційне навчання - це завжди розвиток людини та групи.

4.Основна форма інноваційного навчання - інтенсивне занурення .

5.Інноваційне навчання будується на переконанні в тому , що всі люди талановиті з дитинства.

6.Навчальна робота будується від складного до простого ( «принцип відомості » Р. Декарта)

7.Логіка інноваційного навчання полягає в русі від дії ( практики) до знань і концепціям

8.Знання не привноситься ззовні , а вирощується у свідомості людини на матеріалі надвеликих обсягів інформації.В інноваційному навчанні максимально активізуються і задіюються резервні можливості свідомості, психіки і мислення

9.Навчання та розвитку учасників сприяє процес інтенсивного розвитку групи

Інноваційне навчання будується на базі ряду нових теоретичних концепцій (наприклад , на концепціях репрезентаційного моделювання , теоретичної моделі взаємодії , моделі « суб'єкт - матриця » , концепції соціальних систем, що самі розвиваються та інших ) , а також на базі найбільш ефективних форм навчання. Так , на інноваційних семінарах використовуються більше десяти різних типів тренінгу - інноваційний , соціоінженерну , рефлексивний , організаційний і так далі.

Висновки:

1. До інноваційних тенденцій вищої освіти варто віднести: інтенсивність використання сучасних інформаційних технологій на фоні стрімкого «застарювання» знань (комп’ютерні технології стають конкурентами живому слову викладачів та книжкам); максимальну орієнтацію навчального процесу на

індивідуальний підхід до особистості студента, надання різноманітних освітніх послуг відповідно до його особистих культурно-освітніх запитів і потреб; інтенсифікацію процесу навчання (у плані впровадження нових моделей освіти); націленість на формування критичного мислення як основи творчої активності особистості.

2. Іноді інноваційні моделі навчання розглядаються як автономні, але це некоректно – вони базуються на «традиційних» засадах, і в багатьох випадках спираються на практичні надбання традиційної системи, тому у навчально-виховному процесі слід застосовувати змішані моделі;

3. Одним з перспективних чинників успішного інноваційного розвитку національної системи освіти є впровадження інноваційної ідеології і активізація національного соціокультурного ресурсу. Ми не повинні у жодному випадку механічно копіювати чужі моделі, запозичати чужі зразки, ми мусимо в повному обсязі використовувати вітчизняний освітній досвід;

4. Серйозна зміна освіти – глобальний процес, і для його здійснення необхідний суспільний консенсус, створення і підтримання якого – головне завдання уряду й керівництва системи освіти;

5. Внесення змін до навчально-виховного процесу – це складна багатоступенева процедура, що вимагає подальшого глибокого теоретичного та методологічного опрацювання. Тільки своєчасне інноваційне реформування освітньої системи – це шанс, ресурс і перспектива прискорення модернізації та інноваційної

динаміки України.

Список використаної літератури:

1.Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології: Навчальний посібник. – К.: Академвидав, 2004. – 351 с.

2. Кузнецова А.Я. ПРИНЦИПЫ ИННОВАЦИОННОГО ОБРАЗОВАНИЯ // Фундаментальные исследования. – 2008. – № 12 – стр. 77-78

3. Концепція державної цільової програми „Сто відсотків” на період до 2015 року. – http://www.osvita.ua.

4. Осин А.В. Мультимедиа в образовании: контекст информатизации. –М.: Агентство «Идеальный сервис», 2004 –320 с.

5.Смирнова И.Э. Модели обучения в системе высшего образования // Инновации в образовании. – 2006. – №1. – С.7-9.

6. Українське суспільство 1992-2006 (соціологічний моніторинг). / За ред. Паніної Н.В. – К.: Інститут соціології НАН України, 2006. – 94 с.

7. Шукшинова В. и др. От создания парадигмы к образовательной практике // Высшее образование в России. – 1994. – №3.